Справа № 2-4924/11
28 листопада 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого -судді Мазниці А.А.
При секретарі -Ткаченко В.І.
За участю:
Позивача - ОСОБА_1 .
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради, Територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, ІДАБК Дніпропетровської обл., Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську Дніпропетровської обл., про визнання права власності, -
У травні 2010 року позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що у 1962 р. її батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на самовільно захопленій земельній ділянці по АДРЕСА_1 був зведений жилий будинок з господарськими спорудами, що у подальшому перебував у користуванні останніх та позивачки. У жовтні 1999 р. ОСОБА_3 , що на той час вже не перебувала у шлюбі з батьком позивачки та мала прізвище « ОСОБА_4 », померла, а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 . Після його смерті позивачка прийняла спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори, втім оформити за собою вищезазначене домоволодіння не має можливості, оскільки воно є об'єктом самочинного будівництва. З урахуванням викладеного просила суд встановити факт прийняття нею спадщини після смерті її батька ОСОБА_2 та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті останнього на самовільно зведене у 1962 р. домоволодіння АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні позивачка заявлені вимоги підтримала, на їх задоволенні наполягала.
Представники відповідачів Виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради та Територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради у судовому засіданні проти позову заперечували. У подальшому до суду не з'явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи.
Відповідач ІДАБК Дніпропетровської обл. та треті особи явку своїх представників до суду не забезпечили, про день та час розгляду справи повідомлялися.
Вислухавши пояснення позивачки, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що зведене у 1962 р. спірне домоволодіння АДРЕСА_1 , що перебувало у користуванні ОСОБА_2 , є в цілому самовільною побудовою (а.с. 14, 80-85).
Позивачка ОСОБА_5 , що є дочкою ОСОБА_2 (а.с. 59-61), проживала у спірному домоволодінні з дитинства на час досягнення повноліття та отримання паспорту громадянина СРСР (а.с. 76, 77), та зареєстрована у ньому з 18.10.1993 р. (а.с. 62/зв).
Після смерті батька, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 65), позивачка звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с. 13).
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Зі змісту позову вбачається, що у ньому наявна суперечність, оскільки у мотивувальній його частині позивачка обґрунтовує свої вимоги ст. 376 ЦК України, в той же час просить суд визнати за нею право власності на спірне майно з іншої підстави, а саме в порядку спадкування за законом, втім з жодної з цих підстав позов задоволенню не підлягає.
Так, з фактичних обставин справи випливає, що спірне домоволодіння не може вважатися належним об'єктом права власності, оскільки є самовільною побудовою у розумінні ст. 105 ЦК України в редакції Закону 1963 р. та ст. 376 ЦК України в редакції Закону 2003 р., а отже немає підстав вважати, що це майно належало на праві власності спадкодавцеві та увійшло до складу спадщини після його смерті.
Визнання за позивачкою права власності на спірне майно в порядку ст. 376 ЦК України також не є можливим, оскільки з фактичних обставин справи вбачається, що вона не є особою, що здійснила його будівництво, а також земельна ділянка, на якій розташоване спірне майно, не була надана ані для забудови, ані у подальшому під вже зведене нерухоме майно.
Виходячи з наведеного суд вважає за необхідне у задоволенні позову в частині визнання права власності -відмовити. Решта позовних вимог задоволенню не підлягає з урахуванням змісту ст. 4 ЦПК України, оскільки встановлення факту не є визначеною законом формою захисту цивільного права. Крім того, ця обставина спору цивільно-правового характеру не викликає та може бути підтверджена іншим способом, ніж шляхом ухвалення з цього приводу судового рішення.
Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення, а саме не відшкодовуються позивачці.
На підставі викладеного, керуючись ст. 105 ЦК України в редакції Закону 1963 р., ст. 376 ЦК України в редакції Закону 2003 р., ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, -
У задоволенні позову -відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, що брали участь у справі, втім не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя А.А. Мазниця