24 квітня 2025 р. Справа № 520/15544/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 27.02.25 у справі № 520/15544/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у виплаті лише 75% суми підвищення пенсії ОСОБА_1 , визначеного станом на 01.03.2018, з 05.03.2019.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 перерахунку пенсії на підставі наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки №11/33 від 26.06.2020 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, на підставі наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки від 26.06.2020 №11/ЗЗ про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019, починаючи з 01.04.2019.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Вказане рішення набрало законної сили 09.03.2021 та видано виконавчі листи.
17.02.2025 позивач звернувся до суду із заявою, в якій просив суд змінити спосіб та порядок виконання рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі № 520/15544/2020, з «Зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, на підставі наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки від 26.06.2020 №11/ЗЗ про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019, починаючи з 01.04.2019 року» на «Стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 недоплаченої частини пенсії, на підставі наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки від 26.06.2020 №11/ЗЗ про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019, починаючи з 01.04.2019 року у сумі 97703,59 грн».
В обґрунтування заяви зазначив, що в квітні 2021 року звертався до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду. Було відкрито виконавче провадження 65191340. Однак після стягнення виконавчого збору, накладення штрафу боржником рішення в повному обсязі так і не виконано. Відповідно до Закону України “Про виконавче провадження» здійснення інших дій не передбачено.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року заяву позивача про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Змінено спосіб та порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 у справі № 520/13553/2020 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі № 520/15544/2020 грошову суму у розмірі 97703,59 (дев'яносто сім тисяч сімсот три гривень 59 коп.).
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що Головним управлінням добровільно виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі № 520/15544/2020. На виконання зазначеного рішення ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення. 3 01.05.2021 пенсія виплачується з урахуванням рішення суду. За період з 01.04.2019 по 30.04.2021 нараховано різницю в пенсії на загальну суму 97703 гривні 59 копійок. Різницю в пенсії, нараховану за період з 01.04.2021 по 30.04.2021 у розмірі 3859,53 грн, було внесено до виплатної відомості та профінансовано у травні 2021 року. Різницю у пенсії, нараховану за період з 01.04.2019 по 31.03.2021 у розмірі 93844,06 грн, внесено до Реєстру судових рішень. Разом з цим виплата заборгованості, обчисленої на виконання судових рішень, здійснюється органами Пенсійного фонду України в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету, а черговість таких виплат визначається датою набрання ними законної сили, що передбачено абзацом 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за № 897/16913 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35-1), а відтак, виплату різниці в пенсії, нараховану за період з 01.04.2019 по 31.03.2021 у розмірі 93844,06 грн, може бути проведено лише за наявності виділення коштів на цю мету з Державного бюджету України. З посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 07.11.2019 у справі № 420/70/19, від 23.04.2020 у справі № 560/523/19 та від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, стверджує, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Окрім того, як убачається із рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020, відповідача зобов'язано перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на підставі наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки від 26.06.2020 №11/ЗЗ про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019, починаючи з 01.04.2019. Тобто, позивач фактично просить суд змінити суть резолютивної частини зазначеного рішення, яке набрало чинності.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України “Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України “Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за № 845.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Приписами статті 7 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Отже, звернення до суду є обов'язком державного виконавця у зазначеній категорії справ та такий обов'язок виникає через два місяці з дня відкриття виконавчого провадження за умови, що рішення суду не виконане, а стягувач не чинить перешкоди провадженню виконавчих дій.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.
Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані статтею 378 КАС України.
Разом з тим, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 за №4094-IX, який набрав чинності 19.12.2024, внесені суттєві зміни до положень статті 378 КАС України, зокрема й у частині зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Так, відповідно до змісту частин 1-3 статті 378 КАС України (у редакції Закону № 4094-IX, що діє з 19.12.2024) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Отже, з 19.12.2024 статтю 378 КАС України доповнено самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення, а саме: невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, серед іншого, обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили; при чому зміна способу і порядку виконання такого судового рішення відбувається шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
У цій категорії справ зміна способу і порядку виконання рішення можлива шляхом зміни "зобов'язання здійснити перерахунок та провести виплату за перерахованою пенсією" на "стягнення коштів із державного органу боржника".
Статтею 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. №3-рп/2003).
Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у виплаті лише 75% суми підвищення пенсії ОСОБА_1 , визначеного станом на 01.03.2018, з 05.03.2019; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 перерахунку пенсії на підставі наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019 (від 26.06.2020 №11/33); зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на підставі наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019 від 26.06.2020 №11/33 у розмірі 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, з 05.03.2019; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 05.03.2019 однією сумою, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у виплаті лише 75% суми підвищення пенсії ОСОБА_1 , визначеного станом на 01.03.2018, з 05.03.2019.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 перерахунку пенсії на підставі наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки №11/33 від 26.06.2020 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, на підставі наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки від 26.06.2020 №11/ЗЗ про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019, починаючи з 01.04.2019.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Вказане рішення набрало законної сили 09.03.2021 та видано виконавчі листи - 30.03.2021.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 18.08.2021 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Із матеріалів справи встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі № 520/15544/2020 та нараховано різницю пенсії за період з 01.04.2019 по 30.04.2021 у сумі 97703 грн 59 копійки, виплату якої буде здійснено в порядку черговості в межах бюджетних асигнувань, пенсія виплачується в розмірі, встановленому відповідно до рішення суду. Різницю нарахованої пенсії за період з 01.04.2019 по 30.04.2021 у сумі 97703 грн 59 копійки внесено до Реєстру судових рішень. Різницю в пенсії, нараховану за період з 01.04.2021 по 30.04.2021 у розмірі 3859,53 грн було внесено до виплатної відомості та профінансовано у травні 2021 року. Суму доплати, нараховану на виконання рішення суду в розмірі 93844,06 грн, буде проведено за наявності виділення коштів на цю мету з Державного бюджету України.
Отже, рішення суду ГУ ПФУ в Харківській області виконано тільки в частині здійснення нарахування ОСОБА_1 різниці пенсії з 01.04.2019 по 30.04.2021 у сумі 97703 грн 59 копійки, тоді як на даний час не виконано в частині виплати на користь ОСОБА_1 перерахованої пенсії.
Тобто рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі № 520/15544/2020, яке набрало законної сили 09.03.2021, не виконується вже більше трьох років.
Враховуючи приписи ч. 3 ст. 378 КАС України (у редакції Закону №4094-IX, що діє з 19.12.2024), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для зміни способу і порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі № 520/15544/2020 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі № 520/15544/2020 грошову суму у розмірі 97703,59 грн.
Колегія суддів зазначає, що наведені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Тобто особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Отже, в будь-якому разі судове рішення, ухвалене на користь позивача, має бути виконане.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 520/15544/2020.
Реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Отже, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на виплату пенсії.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Водночас суд ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.
Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід залишити без змін.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 520/15544/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова