вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" березня 2025 р. Справа№ 910/6263/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Хрипуна О.О.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.03.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 (повний текст складено 25.01.2024)
у справі №910/6263/23 (суддя Селівон А.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-Трейдинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шик-Меблі"
про визнання договору розірваним та стягнення 488 676,59 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ-Трейдинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шик-Меблі" про визнання Договору поставки № 09/2022/3 від 08.09.2022 року розірваним, стягнення 488 676,59 грн., а саме 285 784,24 грн. боргу, 202 892,35 грн. пені, а також витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 35 250,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 09/2022/3 від 08.09.2022 року в частині здійснення поставки товару у визначені строки та в обсязі, що відповідає розміру передплати, у зв'язку з чим позивачем було повідомлено про розірвання вказаного договору, за наслідками якого позивач просить суд стягнути з відповідача різницю між передплатою та вартістю фактично поставленого товару як безпідставно набуті кошти, з одночасним нарахуванням пені.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову, посилаючись на недоведення позовних вимог позивачем, здійснення відповідачем поставки фактично оплаченого товару в обсязі 134,4 кв.м по ціні 4 336,00 за 1 кв.м та відмову позивача від підписання видаткової накладної № 13 від 28.11.2022 року на суму 699 310,08 грн., а також понесення відповідачем витрат на виготовлення 134,4 кв.м товару, неможливість розірвання спірного договору як виконаного та безпідставність нарахування позивачем штрафних санкцій.
Окрім цього відповідач вказує, що наданий позивачем рахунок на оплату № 84 від 08.09.2022 року на суму 840 000,72 грн. є недопустимим доказом з огляду на те, що відповідачем такий рахунок не складався, не підписувався та позивачу не виставлявся, а наявні на вказаному рахунку підпис та печатка відповідача самостійно накладені позивачем на складений ним рахунок за допомогою технічних засобів.
В свою чергу, відповідач зазначає про виставлення ним рахунку на оплату № 84 від 07.09.2022 року на постачання товару кількістю 260 кв.м по ціні 4 336,00 за 1 кв.м на загальну суму 1 352 832,00 грн., копія якого долучена до відзиву.
Також до відзиву додано заяву з запитаннями до позивача в порядку ст. 90 ГПК України, а також клопотання про зменшення витрат на правничу (правову) допомогу позивача. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з запереченнями відповідача та вважає їх безпідставними, зазначаючи про виставлення відповідачем рахунку № 84 від 08.09.2022 року на оплату поставки товару кількістю 260 кв.м вартістю 2692,31 грн. за 1 кв.м на загальну суму 840 000,72 грн., копія якого долучена до матеріалів справи, часткове виконання умов договору відповідачем на суму 434 215,75 грн. в кількості 134,4 кв.м по ціні 2692,31 грн. за 1 кв.м та наявність підстав для застосування пені згідно п. п. 6.3 договору.
При цьому позивач наголошує на невірному зазначенні відповідачем у видатковій накладній вартості товару за 1 кв.м та його загальної вартості, а також дати поставки, посилання на реквізити договору та дати рахунку № 84, посилаючись на врегулювання правовідносин сторін договором № 09/2022/03 та рахунком № 84 від 08.09.2022 року, який, за твердженнями позивача, надсилався відповідачем позивачеві 08.09.2022 року у форматі PDF через месенджер "Вайбер", що підтверджується відповідними скрін-шотами, а також через електронну пошту, що підтверджується наданим позивачем на компакт - диском з файлом в форматі ".eml". Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Від представника відповідача 02.08.2023 року надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 31.07.2023 року, в яких відповідач заперечує проти доводів позивача, просить суд витребувати у позивача оригінал електронного доказу (електронного листа та повідомлення), яким було відправлено рахунок № 84 від 08.09.2022 року, а також зупинити провадження у справі № 910/6263/23 у зв'язку із проведенням ТОВ "Незалежна судова експертиза і оцінка" судової товарознавчої експертизи з метою підтвердження витрат на виготовлення товару, понесених відповідачем; від уповноваженого представника позивача надійшло 02.08.2023 року клопотання б/н від 27.07.2023 року про долучення до матеріалів справи нотаріально засвідченої заяви свідка - керівника ТОВ "АВ-Трейдинг" ОСОБА_2 в порядку ст. 90 ГПК України. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 по справі №910/6263/23 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шик-Меблі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-Трейдинг" 20 689 (двадцять тисяч шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 92 коп. основного боргу, 4818 (чотири тисячі вісімсот вісімнадцять) грн. 20 коп. пені та 382 (триста вісімдесят дві) грн. 62 коп. витрат зі сплати судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з доведеності вимог в частині стягнення 20 689, 92 грн. заборгованості та 4818,20 грн. пені за перерахунком суду, виходчи з наявних у справі доказів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
1)Відповідачем не було надано доказів, що саме долучений до відзиву на позовну заяву рахунок надсилався Позивачу при укладенні договору поставки, припускає, що такий рахунок був сформований відповідачем після початку судового процесу, щоб сфабрикувати свою позицію та штучно зменшити суму своїх зобов'язань.
Суд посилається лише на той факт, що у платіжному дорученні №1208 від 08.09.2022 року зазначається, що оплата була здійснена по рахунку №84 від 07.09.2022 року, але не враховано та не надано відповіді на позицію позивача про те, що у платіжному дорученні відбулась описка. Позиція суду першої інстанції про прийняття рахунку №84 від 07.09.2022 року не ґрунтується на жодних допустимих та належних доказах про отримання та оплату Позивачем суми коштів саме на підставі рахунку №84 від 07.09.2022 року.
2)судом не з'ясовано тієї обставини, що позивачем було доведено факт отримання рахунку №84 від 08.09.2022. Разом із позовною заявою позивачем було додано роздруківки з месенджера «Viber», на яких чітко відображено, що бухгалтеру позивача надсилався рахунок №84 від 08.09.2022 року на оплату 260 кв.м. товару за ціною 2 692,31 грн. (без ПДВ) на загальну суму 840 000,72 грн. (з ПДВ).
Суд зазначив, що не може взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 року у справі № 910/17662/19, від 15.07.2022 року у справі № 914/1003/21, від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21).
Суд відхилив доводи представника позивача про направлення відповідачем рахунку засобами електронної комунікації, оскільки відповідачем не було подано, на вимогу суду, гаджет з якого велась комунікація в месенджері "Viber" з номера телефону, що належить відповідачу.
Суд першої інстанції за допомогою оригіналу електронного доказу, наданого позивачем,мав можливість ідентифікувати відправника рахунку №84 від 08.09.2022 року, яким є відповідач та встановити зміст надісланого рахунку, а саме кількість замовленого товару (260 кв.м.) за ціною 2 692,31 грн. (без ПДВ) на загальну суму 840 000,72 грн. (з ПДВ).
3)судом порушено норми процесуального права, оскільки саме відповідач мав обов'язок надати вказаний в ухвалі від 16.11.2023 року гаджет, чого він не виконав.
У свою чергу, суд першої інстанції не може трактувати невиконання відповідачем свого обов'язку із надання доказу (гаджету) як спростування позиції позивача, оскільки ненадання такого гаджету відповідачем лише додатково вказує на його неможливість довести те, що ним направлявся позивачу саме рахунок №84 від 07.09.2022 року.
Наявність такого доказу як лист електронної пошти не спростовувався відповідачем, а лише загалом без будь-яких доказів заявлено про не надсилання рахунку №84 від 08.09.2022 позивачу. Судом не враховано, що спосіб виготовлення рахунку, проставлення лише печатки і підпису було волевиявленням відповідача.
Керуючись принципом «вірогідності доказів», суд першої інстанції повинен протиставити аргументи та докази сторін та на їх основі обрати позицію сторони, що видається більш вирогіднішою, ніж протилежна.
4)Посилається на те, що здійснення позивачем оплати саме по рахунку №84 від 08.09.2022 року підтверджується наступними доказами: Оригіналом електронного доказу - файлом формату «.eml», що містить договір поставки №09/2022/3 та рахунок №84 від 08.09.2022 року із можливістю встановити дату їх направлення та їх зміст; Офіційною електронною адресою Відповідача - iso902100@gmail.com, яка дає змогу встановити ким був надісланий вказаний вище електронний лист із документами; Платіжним дорученням №1208 від 08.09.2022 року, яким підтверджується, що Позивач оплатив необхідну суму коштів згідно договору як передоплату (75% чи більше).
Рахунок №84 від 07.09.2022 на суму 1 014 624 грн., що надається Відповідачем, свідчить, що позивач повинен був сплатити (75% вартості Товару), що неузгоджується із тим, чому Відповідач здійснив часткову поставку товару, коли не повинен був взагалі цього робити.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі №910/6263/23, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції її розгляд відкладався з об'єктивних причин, останній раз на 17.03.2025.
До матеріалів справи судом отримано відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач заперечує доводи апелянта та спростовує їх.
Позивачем подано відповідь на відзив та додаткові пояснення, в яких позивач наполягає на доводах апеляційної скарги.
Явка представників сторін
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове про задоволення позову повністю.
Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, 28.01.2025 подав клопотання про розгляд справи у його відсутність, заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 17.03.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом за матеріалами справи, 08.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВ-Трейдинг» (позивач у справі, покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шик-Меблі» (відповідач у справі, постачальник за договором) було укладено Договір поставки №09/2022/3 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, поставити Покупцеві щити дерев'яні (далі - Товар), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити цей Товар.
Розділами 1-9 Договору сторони узгодили предмет договору, ціну та порядок розрахунків, умови поставки товару, якість та комплектність товару, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, строк дії договору тощо.
Як визначено пунктом 8.1 Договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2022 року.
Згідно з пунктом 8.6 Договору в разі, якщо жодна із Сторін не заявить про намір розірвати або змінити даний Договір протягом одного місяця до дати його закінчення, Договір вважається пролонгованим за умовами, які діяли на попередньо встановлену дату його закінчення.
При цьому, доказів наявності письмового повідомлення за один місяць до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення Договору згідно п. 8.6 останнього матеріали справи не містять та сторонами суду не надано.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.
У пункті 1.2 Договору сторони визначили, що найменування, вартість, ціна товару, одиниці виміру та загальна кількість Товару, що є предметом за цим Договором, визначаються видатковими накладними та вказуються Постачальником у рахунку-фактурі.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
За умовами пункту 2.2 Договору ціна Товару встановлюється у видаткових накладних та рахунках-фактурах до цього Договору, що є невід'ємною частиною даного Договору.
Платежі за даним Договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника згідно наданого рахунку-фактури (пункту 2.1 Договору).
Відповідно до пункту 2.3 Договору за кожну партію Товару, що постачається, Покупець перераховує Постачальнику 75% відсотків суми згідно наданого рахунка-фактури у безготівковій формі на вказаний у Договорі рахунок протягом 3 (трьох) банківських днів, решту - протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання повідомлення про готовність Товару до поставки.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Як зазначає позивач, ТОВ «Шик-Меблі» та ТОВ «АВ-Трейдинг» усно погодили постачання партії товару за Договором, у зв'язку з чим ТОВ «Шик-Меблі» 08.09.2022 року надіслало ТОВ «АВ-Трейдинг» на електронну пошту та через застосунок «Viber» рахунок на оплату замовлення № 84 від 08.09.2022 року на суму 840 000,72 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.
Позивач вказує, що відповідно до вищезазначеного рахунку №84 від 08.09.2022 року та умов Договору відповідач зобов'язався поставити позивачу щити дерев'яні у кількості 260 кв.м за ціною 2 692,31 грн. (без ПДВ) за 1 кв.м, на загальну суму 840 000,72 грн.
Судом встановлено за матеріалами справи, що 08.09.2022 року позивачем як покупцем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 720 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу «часткова оплата за щит дерев'яний згідно рахунку №84 від 07.09.2022 року, у тому числі ПДВ 20% - 120 000,00 грн.», що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 1208 від 08.09.2022 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.
При цьому, як зазначає позивач, ТОВ «АВ-Трейдинг» було допущено описку у графі «призначення платежу» у платіжному дорученні №1208 від 08.09.2022 року, а саме позивачем було помилково зазначено дата рахунку №84 « 07.09.2022 року» замість « 08.09.2022 року».
Таким чином, як стверджує позивач, на виконання умов пункту 2.3 Договору ТОВ «АВ-Трейдинг» сплатило на рахунок ТОВ «Шик-Меблі» передоплату у розмірі 85,71% від суми коштів, вказаної у рахунку №84 від 08.09.2022 року на загальну суму 840 000,72 грн.
Згідно з пунктом 3.1 Договору поставка товару здійснюється силами та за рахунок Покупця. За запитом Покупця, Постачальник може поставити товар своїми силами або за допомогою транспортних компаній на вказану Покупцем адресу за додаткову плату, яку буде попередньо узгоджено із Покупцем (пункт 3.1.1 Договору).
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що строк готовності Товару до поставки Покупцю складає 28 (двадцять вісім) робочих днів з дня отримання передоплати згідно пункту 2.3. цього договору.
Строк передачі Товару Постачальником здійснюється протягом 3-х (трьох) робочих днів з дня отримання повної оплати від Покупця згідно наданого рахунку-фактури за відповідну партію товару. Якщо день поставки припадає на не робочий (святковий, вихідний) день, Постачальник зобов'язаний поставити Товар у наступний робочий день, або письмово узгодити з Покупцем іншу дату поставки Товару. Поставка товару здійснюється в робочі години Постачальника (пункт 3.3 Договору).
Згідно з пунктом 3.4 Договору разом з Товаром Постачальник зобов'язаний:
- надати Покупцю оригінали наступних документів: видаткову накладну;
- скласти податкову накладну та зареєструвати в електронній формі з дотриманням порядку реєстрації, з наявністю електронного підпису уповноваженої особи та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних з застосуванням програмного забезпечення системи електронного документообігу, визначеного діючим законодавством України.
Умовами Договору визначена послідовність дій сторін Договору щодо поставки та оплати товару, яка передбачає, зокрема, виставлення постачальником рахунку на оплату з визначенням ціни товару, що має постачатись позивачеві.
При цьому судом не встановлено за матеріалами справи, в т.ч. згідно умов Договору, та сторонами не надано доказів узгодження порядку та способу виставлення постачальником рахунку на оплату товару (шляхом складання рахунку у письмовій формі або у сканованій копії та надсилання його покупцю рекомендованим листом, кур'єром, телефоном, на електронну пошту та/або шляхом вручення особисто за визначеними адресами сторін тощо).
У той же час, з урахуванням умов пункту 2.3 Договору позивач зобов'язаний здійснити повну оплату товару, а саме доплатити 25% суми згідно наданого рахунку-фактури протягом 3-х банківських днів з дня отримання від відповідача повідомлення про готовність товару до поставки.
Зважаючи на встановлені судом обставини відсутності повідомлення від відповідача про готовність товару до поставки згідно п. 2.3 Договору, відсутні підстави для висновку про виникнення у позивача зобов'язань з повної оплати товару згідно рахунку, що, в той же час не звільняє постачальника від виконання обов'язку з поставки товару.
В силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
За правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору поставки.
За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відповідно до умов спірного договору та вищезазначеної норми Цивільного кодексу України відповідач після отримання частини попередньої оплати за товар та при готовності товару до поставки має право: або вимагати від позивача здійснення повної оплати товару або реалізувати своє право зустрічного виконання зобов'язання шляхом здійснення поставки товару на суму здійсненої позивачем передоплати.
Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відтак, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачеві є видаткова накладна.
Враховуючи здійснену позивачем фактичну передплату у сумі 720 000,00 грн., приймаючи до уваги відсутність повідомлення відповідача про поставку всього товару, у останнього виникли зобов'язання з поставки товару у відповідному обсязі та на суму здійсненої передплати, факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару, зокрема, видатковою накладною.
Проте, як зазначає позивач, та не заперечується відповідачем, ТОВ «Шик-Меблі» здійснило лише часткову поставку дерев'яних щитів у кількості 134,4 кв.м.
Позивач вказує, що під час передачі товару у кількості 134,4 кв.м відповідачем не було надано оригіналів видаткових накладних за здійсненою поставкою, у зв'язку з чим ТОВ «АВ-Трейдинг» звернулося до ТОВ «Шик-Меблі» з листом №25/01-1 від 25.01.2023 року з вимогою надіслати на адресу покупця підписані за фактом поставки видаткові накладні та акт звірки взаєморозрахунків.
У відповідь на вказаний лист відповідач надіслав позивачу підписану з боку постачальника видаткову накладну №13 від 28.11.2022 року на суму 699 310,08 грн. та акт звірки взаємних розрахунків.
Відповідно до наданої відповідачем видаткової накладної №13 від 28.11.2022 року вказано загальну вартість поставленого товару - 699 310,08 грн., загальну кількість поставленого товару - 134,4 кв.м. щитів дерев'яних, а також вартість одиниці товару (1 кв.м.) - 4 336,00 грн. (без ПДВ), підстава - рахунок на оплату №84 від 07.09.2022 року.
Оскільки, на переконання позивача, надіслана відповідачем видаткова накладна №13 від 28.11.2022 року на суму 699 310,08 грн. містить помилкову та невірну інформацію щодо дати поставки та вартості за одиницю товару, яка не відповідає ціні товару, вказаній у рахунку №84 від 08.09.2022 року на суму 840 000,72 грн., позивач звернувся до відповідача з листом №09/02-1 від 09.02.2023 року, у якому просив постачальника здійснити у видатковій накладній №13 від 28.11.2022 року наступні виправлення:
- вартість товару за 1 кв.м. - 2 692,31 грн. (без ПДВ) замість вартість товару за 1 кв.м. - 4 336,00 грн. (без ПДВ);
- вартість товару за 134,4 кв.м. - 434 215,76 грн. (з ПДВ) замість вартість товару за 134,4 кв.м. - 699 310,08 грн. (з ПДВ);
- дата поставки товару - 30.10.2022 року замість дати поставки товару - 28.11.2022 року;
- у графі «Договір» - вказати «Договір поставки №09/2022 від 08.09.2022 року» замість «Основний договір».
До вказаного листа №09/02-1 від 09.02.2023 року позивачем було додано проект виправленої видаткової накладної та проект виправленого акту звірки взаєморозрахунків.
Факт надсилання вказаного листа на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 10.02.2023 року, накладної №7949500775756 від 11.02.2023 року, накладної №7949500775853 від 11.02.2023 року та фіскального чеку від 11.02.2023 року.
Проте, відповідач залишив вказаний лист без відповіді та задоволення.
За відсутності підписаної між сторонами видаткової накладної, позивачем на підтвердження факту часткової поставки товару надано суду товарно-транспортну накладну №2 від 30.10.2022 року, яка містить підписи представників ТОВ «Шик-Меблі» та ТОВ «АВ-Трейдинг» та скріплена печатками юридичних осіб, відповідно до якої відповідач передав, а позивач прийняв 80 штук щитів меблевих дубових на загальну суму 357 500,00 грн.
В свою чергу, за змістом наведеної товарно-транспортної накладної можливо встановити лише найменування вантажу - щити меблеві дубові, загальну вартість - 357500,00 грн., маса брутто - 1,2 т, кількість - 80 штук, відтак у суду відсутня можливість встановити вартість 1 кв.м доставленого за вказаною ТТН вантажу - щитів дерев'яних дубових шляхом вирахування згідно зазначених даних.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі "Трофимчук проти України" no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до пункту 1.5 Договору право власності на Товар та ризик випадкової загибелі або псування Товару переходить до Покупця з моменту фактичного отримання (передачі)Товару в місці поставки на погоджених Сторонами умовах на підставі підписаної його уповноваженими представниками видаткової накладної.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем поставка товару в обсязі та відповідно до здійсненої позивачем передплати в сумі 720 000,00 грн., здійснена не була.
Як стверджує позивач, зважаючи на здійснення відповідачем часткової поставки щитів дерев'яних у кількості 134,4 кв.м на загальну суму 434 215,76 грн. згідно з рахунком-фактурою №84 від 08.09.2022 року на суму 840 000,72 грн., вартість попередньо оплаченого, але неотриманого позивачем у визначений Договором строк товару складає 285 784,24 грн.
Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 720 000,00 грн. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 у справі №911/1958/18.
Оскільки в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність заборгованості відповідача у розмірі 285 784,24 грн. вартості попередньо оплаченого, але неотриманого позивачем у визначений Договором строк товару, до спірних правовідносин окрім приписів, зазначених позивачем в позовній заяві статей ЦК України, судом застосовано положення статті 693 Цивільного кодексу України, які регулюють питання попередньої оплати за договорами купівлі - продажу (поставки).
Відповідно до умов пункту 8.4 Договору цей договір може бути розірваний за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору, або за ініціативою Покупця з обов'язковим письмовим повідомленням про це Постачальника не пізніше 20 календарних днів до моменту розірвання цього Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією б/н від 27.02.2023 року про розірвання договору та виплату заборгованості, відповідно до якої позивач повідомив відповідача про розірвання Договору поставки №09/2022/3 від 08.09.2022 року в односторонньому порядку на підставі пункту 8.4 Договору у зв'язку з недобросовісною поведінкою ТОВ «Шик-Меблі» та ненаданням останнім видаткової накладної та акту звірки.
У вказаній претензії позивач також вимагав від відповідача повернути кошти попередньої оплати у сумі 285 784,24 грн., а також сплатити пеню у сумі 179 577,07 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 15 000,00 грн.
Факт надсилання вказаної претензії на адресу відповідача: 04073, м. Київ, вул. Фрунзе 160-Б та 04028, м. Київ, вул. Світлицького, 35, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями конвертів, з яких вбачається, що вказана претензія повернулася неврученою відповідачу відділенням поштового зв'язку АТ «Укрпошта» за накладними №7900828812480 та №7900828757608.
Позивач вважає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Шик-Меблі» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 285 784,24 грн., оскільки останній свої зобов'язання щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «АВ-Трейдинг» попередньої оплати у сумі 285 784,24 грн. або ж поставки товару (щитів дерев'яних) відповідно до умов Договору та рахунку на оплату №84 від 08.09.2022 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, не здійснив.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним Договору поставки №09/2022/23 від 08.09.2022 року та/або окремих положен, будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін також відсутні.
Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що доданий позивачем до матеріалів позовної заяви рахунок №84 від 08.09.2022 року на суму 840 000,72 грн. є недопустимим доказом в розумінні статті 76 ГПК України, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «Шик-Меблі» такий рахунок на суму 840 000,72 грн. не складався та позивачу не виставлявся. Відповідач стверджує, що ТОВ «Шик-Меблі» не підписував вказаний рахунок та не ставив на ньому свою печатку, наявна на рахунку №84 від 08.09.2022 року печатка з підписом вирізана позивачем за допомогою технічних засобів з іншого документа та накладена самостійно позивачем на складений ним та заповнений рахунок.
Як вказує відповідач, Товариством з обмеженою відповідальністю «Шик-Меблі» в дійсності було виставлено ТОВ «АВ-Трейдинг» рахунок №84 від 07.09.2022 року на суму 1 352 832,00 грн. (з ПДВ) на оплату 260 кв.м товару (щитів дерев'яних) за ціною 4 336,00 грн. (без ПДВ).
Вказаний рахунок виставлений відповідачем 07.09.2022 року на підставі усної домовленості між сторонами у справі про поставку вказаного у рахунку №84 від 07.09.2022 року товару, про що наступного для між позивачем та відповідачем було укладено відповідний Договір поставки №09/2022/23 від 08.09.2022 року.
В подальшому відповідачем була здійснена часткова поставка товару у кількості 134,4 кв.м за ціною 4 336,00 грн. (без ПДВ) на загальну суму 699 310,08 грн. (з ПДВ) в рахунок здійсненої позивачем передоплати згідно платіжного доручення №1208 від 08.09.2022 року на суму 720 000,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на здійснення попередньої оплати товару згідно виставленого відповідачем рахунку №84 від 08.09.2022 року на суму 840 000,72 грн. по ціні 2692,31 грн. за 1 кв.м платіжним дорученням №1208 від 08.09.2022 року на суму 720 000,00 грн.
Відповідач обґрунтовує свої заперечення проти позову тим, що ним було здійснено поставку товару на загальну суму 699 310,08 грн. згідно виставленого позивачу рахунку №84 від 07.09.2022 року на суму 1 352 832,00 грн. по ціні 4336,00 грн. за 1 кв.м.
Фактично між сторонами наявні розбіжності щодо ціни за одиницю товару, яка на переконання позивача становить 2 692,31 грн. (без ПДВ) за 1 кв.м., а на переконання відповідача - 4 336,00 грн. (без ПДВ) за 1 кв.м.
Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони визнають та не заперечують факт поставки ТОВ «Шик-Меблі» на користь ТОВ «АВ-Трейдинг» щитів дерев'яних у загальній кількості 134,4 кв.м., а також факт здійснення позивачем на користь відповідача передоплати товару у сумі 720 000,00 грн., у зв'язку з чим суд визнає дані обставини доведеними, не зважаючи на відсутність в матеріалах справи підписаної між сторонами видаткової накладної на вказаний обсяг поставленого товару.
В свою чергу, з метою встановлення дійсної вартості поставленого товару у кількості 134,4 кв.м. місцевий господарський суд виходив з того, що згідно з частинами 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Відповідно до статей 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17, від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач у відповіді на відзив вказує, що рахунок на оплату №84 від 08.09.2022 року на суму 840 000,72 грн. надсилався відповідачем позивачу 08.09.2022 року через месенджер «Viber» від користувача Артема Пшеничникова з контактним номером телефону НОМЕР_2 у форматі PDF, що підтверджується скріншотами, копії яких додано до відповіді на відзив, а також через електронну пошту від ОСОБА_1 з адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_3 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується файлом з назвою «Fwd_Договір_та_рахунок_ТОВ_Шик_Меблі», який міститься на компакт-дистку, що надано до матеріалів справи.
Оскільки вся комунікація стосовно укладання Договору №09/2022/3 від 08.09.2022 року та його виконання здійснювалась між сторонами виключно за допомогою месенджера «Viber» та електронної пошти, оригінал вказаного рахунку №84 від 08.09.2022 року на суму 840 000,72 грн. у позивача відсутній, проте наявний оригінал електронного доказу - сканована копія вказаного рахунку в електронному форматі, яка була отримана позивачем від відповідача за допомогою електронної пошти.
Згідно статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом (пункт 68 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 року).
У частині 2 статті 96 ГПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
У частині 3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини 5, 6 статті 96 ГПК України).
Разом з тим у справі № 923/1379/20 суд касаційної інстанції зазначив, що сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.
Статтею 3 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що відносини, пов'язані з електронним документообігом та використанням електронних документів, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах"; Про державну таємницю"; "Про телекомунікації"; "Про обов'язковий примірник документів"; Про "Національний архівний фонд та архівні установи", цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами.
Згідно статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Як встановлено статтею 8 зазначеного Закону, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Електронний документ не може бути застосовано як оригінал: 1) свідоцтва про право на спадщину; 2) документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної шляхом створення електронного документа (електронних документів), здійснюється у порядку, встановленому законом.
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі.
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 року у справі № 910/17662/19, від 15.07.2022 року у справі № 914/1003/21, від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21).
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №914/2505/17, від 03.08.2022 року у справі №910/5408/21, від 18.01.2023 року у справі №910/15383/21).
Згідно правової позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 15.07.2022 року у справі №914/1003/21, чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.
Дослідивши надані позивачем роздруківки з месенджера «Viber» суд звертає увагу, що згідно вказаних скріншотів екрану телефону вбачається, що на невстановлений судом номер телефона з номеру телефона НОМЕР_1 було надіслано файли з назвою: «РФ№84 від …022р..pdf» та «Договір_П…ИНГ_. pdf».
Тобто, з наданих позивачем роздруківок із месенджера «Viber» неможливо встановити дату рахунку №84, а також зміст цього рахунку - вартість та кількість товару, наявність/відсутність печатки та підпису відповідача тощо.
Водночас, згідно з ухвалою суду від 16.11.2023 року позивача було зобов'язано надати суду гаджет, з якого велась переписка в месенджер "Вайбер" з номера телефону НОМЕР_1 або пристрій, на якому встановлено відповідний месенджер із прив'язкою до номеру телефону, з якого здійснювалась відповідна комунікація для встановлення дійсних обставин справи.
Проте, позивач вимоги ухвали суду не виконав та у судове засідання з розгляду справи по суті 30.11.2023 року представник останнього не з'явився, у зв'язку з чим у суду була відсутня можливість безпосередньо у судовому засіданні оглянути мобільний телефон позивача із вмістом переписки між ним та відповідачем за допомогою месенджеру «Viber», що, в свою чергу, не дозволило суду особисто сприйняти вміст інформації та пересвідчитись у її відповідності та дійсності, зокрема, щодо дати рахунку №84 та його змісту.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Судом було оглянуто та досліджено наданий позивачем електронний доказ - файл, що знаходиться на диску позивача, за наслідками чого судом встановлено, що електронний варіант рахунку №84 від 08.09.2022 року на суму 840 000,72 грн. повністю відповідає його паперовій копії, яка долучена позивачем до позовної заяви, та має ті самі недоліки, що і паперова версія рахунку, а саме: на обох примірниках рахунку №84 від 08.09.2022 року зображення печатки та підпису відповідача за своїм зовнішнім виглядом не схожі на відбиток печатки та підпис, що проставлені відповідачем безпосередньо на паперовому рахунку, який в подальшому було відскановано, а є фотографічним зображенням з частини іншого документа, яке за допомогою технічних засобів накладено на інший об'єкт.
Тобто, печатка та підпис відповідача скопійована за допомогою технічних засобів з іншого документу та накладена на рахунок №84 від 08.09.2022 року, проти справжності якого заперечує відповідач, у зв'язку з чим суд не може вважати такий електронний доказ та його паперову копію беззаперечним та достовірним доказом у справі, оскільки він викликає обґрунтовані сумніви щодо його дійсності, справжності та автентичності за наявності ознак його виготовлення шляхом поєднання змісту двох різних документів.
Відповідно до статей 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
З огляду на викладене,місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку відсутність правових підстав для прийняття наданого позивачем рахунку на оплату №84 від 08.09.2022 року як належний та допустимий доказ.
Зважаючи на наявність неспростованих позивачем сумнівів щодо достовірності наданого ТОВ «АВ - Трейдинг» доказу - рахунку №84 від 08.09.2022 року на суму 840 000,72 грн., правомірним є висновок суду про недоведеність позивачем обставин того, що вартість поставленого товару - щитів дерев'яних у кількості 134,4 кв.м становить 434 215,76 грн.(по ціні 2692,31 грн. за 1 кв.м).
Згідно наявного у матеріалах справи платіжного доручення №1208 від 08.09.2022 року позивачем було сплачено грошові кошти у сумі 720 000,00 грн. з посиланням у призначенні платежу саме на рахунок №84 від 07.09.2022 року, що свідчить про отримання позивачем вказаного рахунку та згоду з встановленими у ньому цінами за одиницю товару.
Враховуючи наявний в матеріалах справи оригінал рахунку відповідача на оплату №84 від 07.09.2022 року на суму 1 352 832,00 грн., який містить підпис уповноваженої особи відповідача та печатку ТОВ «Шик-Меблі», а також зміст вказаного документа, зокрема, дату його складання, посилання позивача на наявність описки у графі «призначення платежу» платіжного доручення №1208 від 08.09.2022 року та помилковість посилання на рахунок №84 від 07.09.2022 року, судом обґрунтовано відхилені у зв'язку з чим, за висновками суду, відповідач - ТОВ «Шик-Меблі» правильно відносить проведений банком платіж на суму 720 000,00 грн. за платіжним дорученням №1208 від 08.09.2022 року в якості оплати за рахунком №84 від 07.09.2022 року на суму 1 352 832,00 грн.
Зазначення позивачем у платіжному дорученні дати рахунку « 07.09.2022 року» або « 08.09.2022 року» жодним чином не впливає на встановлені судом вище обставини щодо спірності та недостовірності (сумнівності) рахунку №84 від 08.09.2022 року на суму 840 000,72 грн., наданого позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог.
Оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності, зважаючи на доведення відповідачем факту виставлення позивачу рахунку №84 від 07.09.2022 року на оплату 260 кв.м товару за ціною 4 336,00 грн. (без ПДВ) на загальну суму 1 352 832,00 грн. (з ПДВ) та його оплату позивачем згідно платіжного доручення №1208 від 08.09.2022 року на суму 720 000,00 грн., враховуючи фактичне прийняття позивачем товару у загальному обсязі 134,4 кв.м без заперечень, а також дату складання рахунку №84 від 07.09.2022 року - тобто до моменту укладання спірного Договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про вчинення сторонами дій, спрямованих на набуття цивільних прав та обов'язків, за наслідками погодження умов яких сторонами і було укладено Договір №09/2022/3 від 08.09.2022 року.
Судом врахована відсутність доказів існування між сторонами будь - яких інших домовленостей та договорів щодо поставки товару - щитів дерев'яних.
Відтак, спірна поставка товару відбулась на підставі вказаного Договору №09/2022/3 від 08.09.2022 року, відповідно до виставленого відповідачем на виконання розділу 2 Договору рахунку на оплату №84 від 07.09.2022 року, за змістом якого сторони погодили назву, кількість та вартість товару, а також ціну за одиницю товару.
Оскільки відповідач здійснив поставку щитів дерев'яних у кількості 134,4 кв.м за ціною 4 336,00 грн. (без ПДВ) на загальну суму 699 310,08 грн., позивач здійснив фактичну попередню оплату товару на суму 720 000,00 грн., відповідно заборгованість відповідача перед позивачем складає 20 689,92 грн. вартості попередньо оплаченого, але не поставленого відповідачем товару.
Доказів поставки товару відповідно до повної суми здійсненої позивачем передплати відповідачем під час розгляду справи не надано. Доказів повідомлення позивача як покупця про неможливість здійснення поставки решти товару на суму здійсненої передплати згідно рахунку №84 від 07.09.2022 року відповідачем також не надано.
Обставини визначення собівартості поставленого товару та відповідних витрат відповідача, в обґрунтування яких останній у відзиві на позовну заяву навів детальний опис витрат для виготовлення 134,4 кв.м товару, з наданими підтверджуючими документами, не мають правового значення для даної справи, не стосуються предмету спору та судом не досліджуються, оскільки відносини сторін щодо ціни товару врегульовано виключно згідно рахунку на оплату №84 від 07.09.2022 року на суму 1 352 832,00 грн.
Оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо поставки оплаченого позивачем товару, розмір заборгованості у сумі 20 689,92 грн. відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення сплачених позивачем коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 285 784,24 грн. боргу за непоставлений товар (попередньої оплати) підлягають задоволенню частково у встановленій судом сумі 20 689,92 грн.
В частині заявленої позивачем вимоги про визнання Договору №09/2022/3 від 08.09.2022 року розірваним в односторонньому порядку на підставі пункту 8.4 Договору, відповідно якого договір може бути розірваний за ініціативою Покупця з обов'язковим письмовим повідомленням про це Постачальника не пізніше 20 календарних днів до моменту розірвання цього Договору, суд зазначає, що відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною першою та третьою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У постанові Верховного Суду від 08.10.2020 року у справі №910/11397/18 також зазначено, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи
Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Так, відповідно до пункту 8.4 Договору договір може бути розірваний за ініціативою Покупця з обов'язковим письмовим повідомленням про це Постачальника не пізніше 20 календарних днів до моменту розірвання цього Договору.
Як встановлено судом за матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача з претензією б/н від 27.02.2023 року про розірвання договору та виплату заборгованості, у якій повідомив останнього про те, що Договір №09/2022/3 від 08.09.2022 року слід вважати розірваним через 20 днів після отримання цієї претензії.
Факт надсилання вказаної претензії на 01.03.2023 року та 14.03.2023 року електронну пошту відповідача та його поштову адресу підтверджується матеріалами справи.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
За приписами частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20 та від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16.
Матеріали справи містять належні докази направлення листа - повідомлення про відмову від договору в односторонньому порядку на юридичну адресу відповідача.
Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду №911/3142/19 від 18.03.2021 року, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, покупця (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Оскільки позивачем вчинені дії щодо односторонньої відмови від Договору до моменту звернення з даним позовом до суду, і така одностороння відмова позивача від договору не потребує узгодження з відповідачем, позаяк, як встановлено судом згідно матеріалів справи, позивач реалізовував своє право, передбачене пунктом 8.4 Договору та відмовився від Договору в односторонньому порядку, надіславши на адресу відповідача претензію про розірвання договору, спірний Договір слід вважати припиненим.
Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Разом з цим, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Так, аналіз приписів статей 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України дає підстави стверджувати про те, що ними не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним (припиненим), позаяк реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання відповідного договору (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі №910/17079/19).
Таким чином, враховуючи встановлений судом під час розгляду справи факт розірвання та фактичного припинення спірного Договору № 09/2022/3 від 08.09.2022 року за ініціативою позивача, право на одностороннє розірвання якого передбачено умовами спірного правочину, звернення з позовними вимогами про визнання договору розірваним не є ефективним способом захисту прав позивача та не призведе до їх поновлення, що, відповідно, виключає можливість розірвання спірного Договору у судовому порядку та задоволення позовної вимоги позивача про визнання Договору розірваним.
Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 6.3 Договору за несвоєчасну або неповну поставку товару постачальник зобов'язаний сплатити на користь покупця пеню у розмірі 0,5% від суми (вартості) несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Сторони погодили, що нарахування пені не обмежується строком в 6 місяців.
Тобто, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені, передбаченої пунктом 9.2 Договору.
Так, позивачем в позовній заяві заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 202 892,35 грн., нарахованої позивачем за неповну поставку товару, а саме за недопоставку 125,6 кв.м дерев'яних щитів на суму 405 154,14 грн., на підставі пункту 6.3 Договору за період 30.10.2022 року - 18.04.2023 року.
Визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог, позаяк останній заперечує проти задоволення позову в цілому.
Відповідно до частини другої статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно з частиною другою статті 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частини першої статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Згідно із статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчать про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.
У той же час, із наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що пеня згідно п. 6.3 Договору була нарахована з урахуванням дня, в який відбулася поставка товару 30.10.2022 року, що суперечить нормам чинного законодавства.
За висновками суду, день фактичного виконання не може включатися до часу прострочення виконання зобов'язання при здійсненні розрахунку розміру пені, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) зобов'язання з поставки товару, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення фактичної поставки в даний день виключає правомірність нарахування пені, за 24 години цього дня, позаяк нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення.
Виходячи з правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду та від 08.05.2019 року у справі № 910/9078/18, враховуючи встановлені судом обставини виконання зобов'язання з поставки товару 30.10.2022 року, суд дійшов висновку, що день фактичної передачі товару покупцеві не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось зобов'язання - днем прострочення зобов'язання, відтак, період прострочення та, відповідно нарахування пені, має визначатись з 31.10.2022 року.
З урахуванням встановлених обставин розірвання (припинення) спірного Договору, що строк дії договору та строк виконання зобов'язання за Договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором, у зв'язку з чим наявні підстави для нарахування пені поза межами строку дії Договору за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, яке мало місце під час дії цього договору.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 року (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020 року, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року.
За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців, тобто в період, що перевищує 180 днів з моменту порушення строків поставки, визначених з урахуванням п. 3.2 Договору та фактично здійсненої часткової передплати.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення та обґрунтованої вартості непоставленого товару (щити дерев'яні) на суму 20 689,92 грн., становить 4818,20 грн., а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 4818,20 грн. пені.
При цьому колегією суддів відхиляється позиція відповідача, викладена у відзиві на апеляційну скаргу щодо безпідставності нарахування пені та можливого зменшення штрафних санкцій, оскільки відповідачем рішення суду в частині стягнення 4818,20 грн. пені відповідачем не оскаржувалось.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи та міркування скаржника під час апеляційного перегляду прийнятого у справі рішення взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у мотивувальній частині постанови, однак не спростовують та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, належно оцінені та обгрунтовано відхилені під час судового розгляду та апеляційного перегляду у справі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги позивача належить відмовити.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позову.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ-Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі №910/6263/23 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду м. Києва від 30.11.2023 у справі №910/6263/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ-Трейдинг".
4. Матеріали справи №910/6263/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 24.04.2025 після виходу судді Хрипуна О.О. з відпустки.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді О.О. Хрипун
А.О. Мальченко