вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" березня 2025 р. Справа№ 910/2929/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Хрипуна О.О.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.03.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2024
у справі №910/2929/24 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль
до Товариства з додатковою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство оборони України
про стягнення 1 219 227 грн 86 коп.,-
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль до Товариства з додатковою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення 1 219 227,86 грн збитків.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв'язку з недотриманням відповідачем положень Кодексу ГТС при зміні постачальника природного газу для споживача, що знаходиться в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" в частині забезпечення своєчасного включення позивача до власного реєстру споживачів позивачу було завдано збитків на суму 1 219 227,86 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 у справі №910/2929/24 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апелянт вважає оскаржуване рішення постановленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, через неправильність та неповноту дослідження доказів та встановлення обставин у справі.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:
- судом визнано справу малозначною та ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, чим фактично порушено норми ст. 129 Конституції України та обмежено позивача у вільному користуванні своїми процесуальними правами;
- 15.11.2021 відповідач отримав від позивача інформацію щодо переліку об'єктів та їх EIC-кодів вузлів обліку газу, по яких буде здійснюватися постачання природного газу в рамках укладеного договору, що підтверджується скрін-перепискою, мав офіційний перелік EIC-кодів точок обліку, які були отримані 15.11.2021 та 23.11.2021, відповідачем не було забезпечено своєчасну реєстрацію позивача на платформі Оператора ГТС в реєстрі споживачів постачальника, що є грубим порушенням вимог чинного законодавства, недотримання положень Кодексу ГТС при зміні постачальника природного газу для потреб позивача, як споживача, що знаходиться в реєстрі споживачів постачальника та Правил, у частині забезпечення своєчасного включення позивача до реєстру споживачів;
- рахунок-фактура (на попередню оплату) виставлена для позивача 13.12.2021, хоча відповідач почав надавати послуги лише з 14.12.2024, що в свою чергу підтверджує обізнаність відповідача зі своїм обов'язком щодо надання послуг;
- до матеріалів справи долучено протокол переговорів щодо закупівлі природного газу в період з 01.12.2021 по 31.12.2022, яким надавався перелік адрес точок обліку газу, на які необхідно надавати послуги, які співпадають із адресами EIC-кодів точок обліку;
- додатком до протоколу переговорів відповідачем надано алгоритм дій щодо укладення договорів постачання природного газу, який слугував інструкцією для позивача; в договорі для подальшого надання послуг (в тому числі реєстрації споживача на інформаційній платформі оператора ГТС) було вказано EIC-код позивача;
- невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань заподіяло шкоду позивачу;
- при встановленні інших обставин у справі суд вправі був застосувати інші норми права на захист позиції позивача з метою повернення коштів.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 у справі №910/2929/24, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції її розгляд відкладався з об'єктивних причин, останній раз у справі оголошено перерву на 17.03.2025 з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи.
Під час апеляційного перегляду до матеріалів справи отримано відзив відповідача на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач спростовує доводи позивача (апелянта); від третьої особи отримано пояснення на апеляційну скаргу, в яких МО України підтримує апеляційну скаргу. У відповіді на відзив позивач наполягає на доводах апеляційної скарги.
Явка представників сторін
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача заперечував доводи апеляційної скарги позивача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Представники позивача та третьої особи підтримали апеляційну скаргу позивача, просили її задовольнити.
В судовому засіданні 17.03.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом встановлено, що 29.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - постачальник) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Тернопіль (далі - споживач) укладено Договір постачання природного газу №18-1346/21-БО-Т (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Згідно з пунктом 1.4. договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього Договору у споживача є в наявності укладений Договір на розподіл природного газу між споживачем та Оператором газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) та присвоєний Оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та Оператором газотранспортної системи та присвоєний Оператором ГТС персональний ЕІС-код. Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.
Відповідно до пункту 2.1. договору постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 01.12.2021 по грудень 2022 року (включно) в кількості 822,0 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях згідно розрахункового періоду.
Підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Згідно з пунктом 3.2. договору постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС.
Відповідно до пункту 3.5. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Згідно з пунктом 4.1. договору ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу за цим договором становить 16 554,00 грн.
Відповідно до пункту 6.4. договору постачальник зобов'язаний, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог Кодексу ГТС своєчасну реєстрацію споживача у реєстрі при дотриманні споживачем умов цього договору.
Згідно з пунктом 13.1 договору даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін, шляхом підписання додаткової угоди до договору.
Як зазначено в позовній заяві, 05.11.2021 позивачем було направлено відповідачу заявку на укладення договору постачання природного газу з періодом споживання з 01.12.2021 по 31.12.2022. 23.11.2021 позивач отримав від відповідача погодження про намір укласти договір на постачання газу з 01.12.2021. 15.11.2021 позивачем було надіслано лист на адресу відповідача щодо надання переліку об'єктів позивача по яких буде здійснюватися постачання природного газу, для включення в Реєстр споживачів постачальника відповідача.
Відповідач 29.11.2021 розпочав реєстрацію позивача на інформаційній платформі оператора ГТС та отримав повідомлення, що EIС-код споживача зареєстровано в розрізі окремих вузлів обліку (об'єктів споживання). В такій ситуації інформаційна платформа Оператора ГТС надає можливість реєстрації таких Споживачів виключно окремо по кожному об'єкту (вузлу обліку газу) із зазначенням ЕІС-коду Споживача та відповідним ЕІС-кодом вузла обліку газу.
10 грудня 2021 року на електронну адресу відповідача надійшов лист позивача № /2490 з переліком об'єктів та їх ЕІС-кодів вузлів обліку газу, по яких буде здійснюватися постачання природного газу в рамках укладеного договору. На підставі наданих позивачем даних (ЕІС-кодів вузлів обліку газу), відповідач 10-11 грудня 2021 року подав запити на інформаційній платформі оператора ГТС щодо зміни постачальника. Ці запити було підтверджено 10-11.12.2021 та зареєстровано позивача в реєстрі споживачів постачальника з датою початку постачання з 12- 14.12.2021.
За твердженнями позивача, внаслідок несвоєчасного внесення Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль в реєстр споживачів відповідача, позивач автоматично опинився в реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи, та постачання природного газу постачальником "останньої надії" в період з 01.12.2021 по 13.12.2021 здійснювалося за ціною, яка щодобово за період постачання коливалась від 43,34 грн. до 46,74499 грн. за куб.м.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.09.2023 у справі №921/286/23, з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", як постачальника "остання надія", стягнуто вартість поставленого природного газу за період з 01.12.2021 по 13.12.2021 в розмірі 1 092 332 грн 66 коп., пеню в розмірі 161 306 грн 11 коп., 3% річних в розмірі 35 283 грн 84 коп., інфляційні втрати в розмірі 293 402 грн 73 коп. та судовий збір в розмірі 23 734 грн 88 коп.
Відповідно до платіжних інструкцій від 15.12.2023 №2844, №2846, №2845 та №2843 позивачем сплачено завищену вартість природного газу, штрафні санкції та судовий збір на виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.09.2023 у справі №921/286/23 в розмірі 1 219 227,86 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не здійснив належного виконання зобов'язання із забезпечення своєчасного включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про відшкодування понесених збитків в розмірі 1 219 227, 86 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статті 224, 225 Господарського кодексу України визначають порядок відшкодування збитків за порушення господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібно довести наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, факт понесення збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вину.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема:
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частина 2 статті 623 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Пред'явлення вимоги про стягнення з відповідача збитків на підставі статей 224-225 Господарського кодексу України покладає на позивача обов'язок довести, що у позивача з відповідачем наявні господарські зобов'язання і відповідач несе відповідальність за їх порушення у тому числі у вигляді відшкодування збитків.
Крім того, позивач мав довести суду порушення відповідачем його прав, чи неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, наявності та розміру збитків, наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними збитками.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Вина заподіювана збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Отже, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювана збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абзацу 4 пункту 9 розділу II Правил постачання природного газу, постачальник відшкодовує збитки споживачеві за несвоєчасне включення споживача до Реєстру споживачів постачальника за умови дотримання споживачем договору постачання природного газу відповідно до розділу VII цих Правил,
Згідно з пунктом 4 розділу VII Правил постачання природного газу, відшкодування збитків постачальником споживачу, що не є побутовим, здійснюється в такому випадку: у разі якщо постачальник не забезпечив своєчасне включення споживача до власного Реєстру споживачів у погодженому зі споживачем періоді постачання (за умови, що споживачем не порушувались зобов'язання за договором постачання природного газу), що призвело до припинення розподілу/транспортування природного газу Оператором ГРМ/ГТС, споживач має право вимагати від постачальника відшкодування вартості або об'єму недовідпущеного природного газу, який обчислюється виходячи з підтвердженого обсягу природного газу, визначеного договором постачання природного газу на відповідний період, з урахуванням періоду припинення газопостачання та вартості робіт з припинення і повторного відновлення подачі природного газу після його безпідставного припинення.
Отже, Правилами постачання природного газу передбачено право споживача вимагати від постачальника відшкодування збитків у разі: незабезпечення своєчасного включення споживача до Реєстру споживачів постачальника; припинення розподілу/транспортування природного газу.
Відповідно до пункту 3 глави 4 розділу VI Кодексу ГРМ присвоєння ЕІС-коду окремій точці комерційного обліку споживача здійснюється Оператором ГРМ за наявності у споживача більше однієї точки комерційного обліку згідно з договором розподілу природного газу за умови: розміщення точок комерційного обліку споживача на територіях відокремлених підрозділів (філій) Оператора ГРМ, що потребує окремого обліку природного газу; письмової вимоги споживача щодо можливості постачання природного газу на його окремі об'єкти (точки комерційного обліку) різними постачальниками.
Тобто, такий споживач має право укладати договори постачання природного газу з різними постачальниками на різні точки комерційного обліку.
Як наголошував відповідач, при реєстрації споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, отримав повідомлення, що ЕІС-код споживача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль зареєстровано в розрізі окремих вузлів обліку (об'єктів споживання).
В силу наведених вище положень Кодексу ГТС, інформаційна платформа Оператора ГТС надає можливість реєстрації таких споживачів виключно окремо по кожному об'єкту (вузлу обліку газу) із зазначенням ЕІС-коду точки виходу з ГТС (ЕІС-код Оператора ГРМ), ЕІС-коду споживача та відповідним ЕІС-кодом вузла обліку газу.
Чинне законодавство України не наділяє постачальника повноваженнями на самостійне визначення відносно таких споживачів по яких саме точках комерційного обліку необхідно здійснювати постачання природного газу.
В свою чергу, інформацію від споживача щодо переліку об'єктів та їх ЕІС-кодів вузлів обліку газу, по яких буде здійснюватися постачання природного газу в рамках укладеного договору, відповідачем отримано листом на електронну пошту 10.12.2021. Лише в додатку до цього листа споживач зазначив інформацію щодо ЕІС-кодів вузлів обліку газу власних об'єктів.
Судом прийнято до уваги, що договір позивач та відповідач уклали 29.11.2021, а лист (на який послався позивач на спростування тверджень відповідача) з пакетом документів із зазначенням об'єктів та їх ЕІС-коди вузлів обліку газу було надіслано на електронну пошту відповідача лише 10.12.2021, тобто після укладення договору.
Згідно з пунктом 19 розділу II Правил постачання природного газу постачальник зобов'язаний забезпечувати відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи своєчасну реєстрацію споживача у власному Реєстрі споживачів на Інформаційній платформі Оператора ГТС за умови дотримання споживачем укладеного із постачальником договору постачання природного газу.
Отже, чинним законодавством України та умовами договору не визнано чіткого строку протягом якого постачальник зобов'язаний здійснити реєстрацію споживача у власному Реєстрі споживачів на Інформаційній платформі Оператора ГТС.
Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС (пункт 3.2 договору).
Відтак, відповідач є відповідальним за обсяги спожитого природного газу споживачем не з моменту укладення договору, а з моменту реєстрації споживача в інформаційній платформі оператора ГТС.
Слід зазначити, що інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу 4 Кодексу ГТС).
За таких обставин, враховуючи, що інформаційна платформа Оператора ГТС надає можливість реєстрації такого споживача виключно окремо по кожному об'єкту (вузлу обліку газу) із зазначенням ЕІС-кодів точок обліку, у постачальника була відсутня можливість здійснити реєстрацію такого споживача в реєстрі споживачів постачальника до отримання відповідної інформації від споживача.
Таким чином, після отримання від споживача інформації щодо переліку об'єктів та ЕІС-кодів вузлів обліку газу, по яких буде здійснюватися постачання природного газу в рамках укладеного договору, відповідачем було забезпечено реєстрацію споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС в реєстрі споживачів в строк, передбачений чинним законодавством.
Водночас, матеріалами справи підтверджено, що розподіл/транспортування природного газу Оператором ГРМ/ГТС споживачу у спірний період припинено не було.
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийняття нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльністю).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що Товариство з додатковою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" порушило обов'язок здійснення своєчасної реєстрації споживача в реєстрі споживачів постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Однак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем умов договору та положень чинного законодавства в частині внесення позивача в реєстр споживачів постачальника.
З 01.10.2021 у позивача був відсутній постачальник, у зв'язку з чим його постачальником автоматично став постачальник «останньої надії» - ТОВ «ГК «Нафтогаз України». Зазначене, зокрема, встановлено у рішенні Господарського суду Тернопільської області від 04.09.2023 у справі №921/286/23. Тобто, ще до укладання Договору з відповідачем 29.11.2021, позивач споживав природний газ з ресурсу постачальника «останньої надії».
Позивач, як суб'єкт ринку природного газу, мав право доступу до інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей і у разі відсутності бажання отримання природного газу від постачальника «останньої надії», відповідно до статті 13 Закону України «Про ринок природного газу», міг змінити останнього, якщо його не задовольняли умови (вартість) постачання.
Оскільки відповідач не може самостійно чи на власний розсуд визначати на які саме точки комерційного обліку об'єктів Споживача необхідно здійснювати постачання природного газу та, відповідно, які вносити в Реєстр постачальника, а позивач надав відповідачу вичерпну інформацію щодо об'єктів постачання лише листом від 10.12.2021 вих. №9/2490, на підставі чого відповідач здійснив реєстрацію позивача, чинним законодавством України та умовами договору не визнано чіткого строку, протягом якого постачальник зобов'язаний здійснити реєстрацію споживача у власному Реєстрі споживачів на Інформаційній платформі Оператора ГТС, матеріалами справи підтверджується відсутність протиправної поведінки відповідача.
За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Кошти, які позивач сплатив ТОВ «ГК «Нафтогаз України», як постачальнику «останньої надії» не можуть вважатись збитками, оскільки вони були нараховані за поставлений газ - товар, отриманий Позивачем. Тобто в даному випадку не може йти мова про втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Заявлені позивачем до стягнення суми не є збитками, а є сумою зобов'язань позивача за поставлений природний газ перед постачальником «останньої надії».
Також, не можуть вважатись збитками штрафні санкції, стягнені з позивача внаслідок неналежного виконання ним своїх зобов'язань, що встановлено рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.09.2023 у справі № 921/286/23, яке набрало чинності.
З огляду на викладене, позивачем не доведено факт завдання збитків.
При цьому правомірно отриманий газ від постачальника «останньої надії» не може вважатися збитками.
Враховуючи не доведення позивачем наявності усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові про стягнення 1 219 227, 84 грн.
Позивач в апеляційній скарзі вказує на те, що суд визначив справу малозначною та здійснював її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, чим фактично порушено норми ст. 129 Конституції України та обмежено позивача у вільному користуванні своїми процесуальними правами.
Статтею 12 ГПК України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченим цим Кодексом, у порядку наказного провадження і позовного провадження (загального або спрощеного).
Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Частиною 1 статті 247 ГПК України закріплено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
За приписами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ч. 5 ст. 12 цього Кодексу, малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800,00 грн.); 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000,00 грн.).
Пунктом 8 ч. 4 ст. 247 ГПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом ч. 3 ст. 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, зокрема: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача збитків в сумі 1 219 227,84 грн., а тому місцевий господарський суд правомірно визначив дану справу, як малозначну та здійснював розгляд справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників з дотриманням положення ч. 5 ст. 12 ГПК України.
Щодо долучення до матеріалів справи нових доказів, які не були подані до суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
В апеляційної скарги позивач вказує на те, що він звернувся з листом від 11.09.2023 № 14/2405 до Міністерства енергетики України про надання правової оцінки правомочності відповідача.
30.10.2023 позивач отримав відповідь від Міністерства енергетики України про складання Акту від 10.04.2023 № 186 (далі - АКТ) про дотримання відповідачем пункту 2.1 глави 2 Ліцензійних умов у частині здійснення господарської діяльності з постачання природного газу з дотриманням вимог Правил, інших нормативно правових актів та нормативних документі, які регулюють ринок природного газу.
11.03.2024 до суду надійшла позовна заява Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль з вимогами до ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» про стягнення збитків у сумі 1 219 227 грн 86 коп.
Отже, позивач на момент подання позовної заяви до суду першої інстанції вже був обізнаний про існування Акту від 10.04.2023 № 186, але виходячи з вищенаведеного не вжив необхідних заходів для того, щоб отримати цей акт та в подальшому долучити його разом з позовною заявою, як доказ у справі № 910/2929/24 на вимогу ст. 80 ГПК України.
Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Згідно ч. 1, 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Відповідно до приписів частин першої та третьої ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного
Верховним Судом у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі №913/317/18 та від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Тобто, відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.
Оскільки позивачем в даному випадку не наведено достатнього та належного обґрунтування існування винятковості випадку, з яким пов'язано прийняття під час апеляційного провадження нового доказу, який не був предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції, заявник не надав доказів неможливості подання до суду першої інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу з причин, які об'єктивно не залежали від нього, поданий позивачем новий доказ в суді апеляційної інстанції колегію суддів не приймається.
Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, та дійшов правильного висновку про відмову в позові.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2024 у справі №910/2929/24 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду м. Києва від 07.08.2024 у справі №910/2929/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Квартирно-експлуатаційний відділ м. Тернопіль.
4. Матеріали справи №910/2929/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 24.04.2025 після виходу судді Хрипуна О.О. з відпустки.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді О.О. Хрипун
А.О. Мальченко