Справа № 466/5792/24
Провадження № 2/466/441/25
24 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Львова
у складі: головуючого судді Баєвої О.І.
секретаря судового засідання Комарницької В.-М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
29.05.2024 позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 98765,25 грн.
В обґрунтування вимог зазначає, що між ОСОБА_1 та АКБ «Форум» 21.12.2007 був укладений Кредитний договір №0091/07/6.10-CL, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 30000,00 євро зі сплатою 12,5% річних.
06.11.2014 рішенням Шевченківського районного суду м. Львова по справі №466/3903/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 938827,60 грн заборгованості за Кредитним договором.
Станом на дату подачі позову вищевказане Рішення суду залишається невиконаним.
Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 09.08.2019 стягувача у справі №466/3903/14-ц було замінено на ТОВ «Фінансова компанія «Веста»
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» наділено правом грошової вимоги до відповідача.
Позивач зазначає, що оскільки Позичальником після набрання законної сили Рішенням суду, вищевказане Рішення суду в день набрання ним законної сили не було виконано, у Позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних втрат та 3% річних за рішенням суду, що підлягає стягненню станом на 30.04.2024 становить 98765,25 грн, з яких: нараховані 3% річних 23072,00 грн, втрати від інфляції 75693,25 грн.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог покликаючись на те, що позивач просить суд стягнути інфляційні втрати та 3% річних поза межами строків давності та по задавленому зобов'язанні. Зазначає, що пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред'явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення заявленої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження. Представник відповідача просить застосувати правовий висновок викладений в постанові КЦС від 23.11.2022 року № 285/3536/20, провадження № 61-261св22 (ЄДРСРУ № 107632173) та відмовити у задоволенні позову із застосування строків давності та безпідставністю.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідач та її представник в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи від останніх не надходило.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та АКБ «Форум» 21.12.2007 був укладений Кредитний договір №0091/07/6.10-CL, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 30000,00 євро зі сплатою 12,5% річних.
06.11.2014 рішенням Шевченківського районного суду м. Львова по справі №466/3903/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 938827,60 грн заборгованості за Кредитним договором.
06.11.2024 Шевченківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист у справі №466/3903/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 938827,60 грн заборгованості за кредитним договором №0091/07/6.10-CL від 21.11.2007.
Згідно Інформації про виконавче провадження № 66563419 від 11.10.2024 приватним виконавцем Білецьким І.М. відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 25.06.2021 №466/3903/14-ц.
Станом на дату подачі позову вищевказане Рішення суду залишається невиконаним.
Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 09.08.2019 стягувача у справі №466/3903/14-ц було замінено на ТОВ «Фінансова компанія «Веста»
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» наділено правом грошової вимоги до відповідача.
Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних втрат та 3% річних за рішенням суду, що підлягає стягненню станом на 30.04.2024 становить 98765,25 грн, з яких: нараховані 3% річних 23072,00 грн, втрати від інфляції 75693,25 грн.
Статтею 129-1 КонституціїУкраїни визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.(ст.16 ЦК України).
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ч. 1 ч., 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В ч. 1 ст. 80 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно викладених позицій сторін по справі, обставини укладення кредитного договору, стягнення кредитної заборгованості з відповідача за рішенням Шевченківського районного суду м. Львова по справі №466/3903/14-ц від 06.11.2014, заміни сторони (стягувача) на підставі ухвали суду від 09.08.2019 не заперечуються, тому судом не досліджуються в цій частині.
Звертаючись до суду позивач вказує на те, що ним правомірно здійснено розрахунок 3% річних на прострочене грошове зобов'язання, згідно ст. 625 ЦКУ, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, розрахунок здійснено за період з 01.05.2021 по 23.02.2022 року, з урахуванням законодавчих змін запроваджених під час дії карантину та введення воєнного стану на території України із 05:30 год. 24.02.2022 року, який триває і по теперішній час.
Таким чином спірним у даній справі є те, чи має право кредитор нараховувати 3% річних на прострочене грошове зобов'язання, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України), у випадку наявності судового рішення про стягнення боргу та закінчення на момент звернення до суду строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 625 ЦК України, визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв'язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов'язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.
Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов'язання може бути застосовано до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
У справі № 757/44680/15-ц, яка переглядалась об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, судами попередніх інстанцій встановлені обставини щодо спливу позовної давності за вимогами кредитора про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його користування і судовим рішенням, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про їх стягнення, тому колегія суддів касаційного суду вважала вказане зобов'язання натуральним і дійшла висновку про відсутність у кредитора права нараховувати суми, визначені статтею 625 ЦК України.
З огляду на наведене, суд вважає помилковою позицію сторони відповідача щодо натуральності зобов'язання у спірних правовідносинах, адже рішенням Шевченківського районного суду м. Львова по справі №466/3903/14-ц від 06.11.2014 стягнуто заборгованість з відповідача, тобто вимога позивача вже захищена у судовому (примусовому) порядку. Пропуск строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання у наведеному контексті не мають правового значення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Нарахування 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора та отримані компенсації за неналежне виконання зобов'язань (пост. ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15).
Судове рішення не породжує грошове зобов'язання і не змінює правовідносини сторін, тому виконання судового рішення (в примусовому порядку чи добровільно, сплив строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, тощо) та виконання зобов'язання мають різну правову природу.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (пост. Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 квітня 2018 у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17,від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Відповідно до розрахунку, що здійснений позивачем за період з 21.05.2021 до 23.02.2022, розмір 3% річних становить 23072 грн, при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні (в даному випадку заборгованість стягнуто в гривнях). У такому випадку стягнення з відповідачів трьох процентів річних має відбуватися саме в національній валюті.
Суд погоджується з визначеним періодом з огляду на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 (Набрав чинності з 02.04.2020) Перехідні та прикінцеві положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин та запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався і тривав станом на 23.02.2022
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року N 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
З огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, кредитор вправі стягувати платежі згідно ст. 625 ЦК України за період з 21.05.2021 по 23.02.2022 (включно). В подальшому, Законом від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі Закон № 2120) внесені зміни до Цивільного кодексу (далі ЦК) щодо строків давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК доповнено п. 19. Нова норма передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються строки, установлені ст. 257259 ЦК це загальний і спеціальні строки позовної давності. Оскільки з 24.02.2022 в Україні діє воєнний стан і до дати подачі позову його не скасовано, на сьогодні строки позовної давності, передбачені ЦК, продовжуються на період воєнного стану.
Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 938827, 60 грн, помноженого на кількість днів прострочення в період з 21.05.2021 до 23.02.2022, що становить 23072 грн.
З урахуванням фактичних обставин по справі та норм чинного законодавства, суд вважає, що кредитор має право для нарахування 3% річних на прострочене грошове зобов'язання, згідно ст. 625 ЦК України, тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Що стосується стягнення інфляційних втрат, в цій частині в позові належить відмовити.
Під час розгляду справи № 464/3790/16-ц (постанова від 16.01.2019) Велика Палата Верховного Суду вказала, що як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
У справі яка розглядається сторони передбачили виконання договірного зобов'язання в іноземній валюті і зазначена у рішенні Шевченківського районного суду м. Львова по справі №466/3903/14-ц від 06.11.2014 сума боргу в еквіваленті до національної валюти не змінює суті зобов'язання.
За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Під час розгляду цивільної справи № 752/10525/16-ц (постанова від 22.06.2020) Верховний Суд вказав, що норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Оскільки сума боргу відповідача виражена у іноземній валюті, а стягнення цього боргу в еквіваленті до національної валюти не змінює суті зобов'язання, інфляційні втрати стягненню не підлягають.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення трьох відсотків річних.
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, згідно пункту 3 частини другої цієї статті у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Загальна ціна позову становила 98765,25 грн., тоді як суд задоволив позовні вимоги на суму 23072 грн., що становить 23,36 % від ціни позову.
При пред'явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн. Відтак, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача слід стягнути 707,34 грн, що становить 23,36 % від суми сплаченого судового збору.
Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Згідно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подані Договір про надання юридичної (правничої) допомоги №02-01/2023 від 03.01.2023, акт прийому-передачі наданих послуг від 14.05.2024, заявка на надання юридичної допомоги №9 від 09.05.2024.
Представник позивача просить стягнути витрати за надання професійної правничої допомоги на загальну суму 13000 грн.
Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19.02.2020 року. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як і в попередньому випадку, ці витрати підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог і зокрема, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3036,80 грн витрат на професійну правничу допомогу, що становить 23,36 % від загального розміру цих витрат.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 527, 530, 610, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, суд
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» три відсотки річних за прострочення виконання договірного зобов'язання у розмірі 23072 грн (двадцять три тисячі сімдесят дві).
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» судовий збір у розмірі 707,34 грн ( сімсот сім гривень 34 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» витрати на правову допомогу у розмірі 3036,80 грн ( три тисячі тридцять шість гривень 80 коп.).
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», ЄДРПОУ: 41264766, місцезнаходження: м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, корп. 8б, оф. 103.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя О. І. Баєва