вул. Димитрія Ростовського, 35, смт Макарів, Бучанський район, Київська область, 08001,
тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua
"22" квітня 2025 р. Справа №381/3916/24
Провадження № 2/370/1179/24
Макарівський районний суд Київської області у складі головуючої судді
Сініциної О.С., розглянувши у приміщенні суду у селищі Макарові Київської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Томашівська об'єднана територіальна громада про визнання договору оренди дійсним, стягнення матеріальної та моральної шкоди,
До Макарівського районного суду Київської області за підсудністю з Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшла зазначена цивільна справа.
Позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що на початку повномасштабного вторгнення росії на територію України у березні 2022 року вона звернулася до старости Вільнянського старостинського округу Томашівської ОТГ Амадор Валентини Михайлівни з пропозицією заселення біженців у її будинок для допомоги постраждалим від війни, оскільки родина позивача проживає за кордоном.
Згодом, у її будинок за адресою: АДРЕСА_1 , була заселена сім'я з Донеччини з двома дітьми та вагітною жінкою. Попередньо ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 на електронну пошту надіслала договір оренди, який він підписав, про що підтвердив, надісланою фотографією, який у неї не зберігся. ОСОБА_2 переїхав до її будинку у квітні 2022 року, а ОСОБА_3 з дітьми - у липні 2022 року. Зареєструвались як ВПО у Томашівській громаді.
Згодом, вона дізналася, що у її будинку проживала ще одна родина без її згоди, відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
У травні 2024 року позивач приїхала до України, щоб залагодити конфлікту ситуацію, оскільки постійно отримувала скарги від сусідів, та побачила безлад на ділянці, наявність сміття, некошена трава, збудовані незрозумілі господарські халабуди та інше.
Позивач запропонувала укласти договір оренди на новий термін, з оплатою у розмірі 5000 грн, разом з цим, висловили умови щодо приведення будинку і прибудинкову територію до ладу. Однак ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір оренди не підписали, продовжуючи жити у її будинку протягом місяця. Після того, як відповідачі звільнили її житло, позивач найняла працівників для прибирання будинку та прилеглої території, за послуги, яких понесла витрати у розмірі 22647 грн.
У зв'язку з чим, просить суд визнати договір оренди від 06 квітня 2022 року, укладений між позивачем та ОСОБА_2 дійсним, а також стягнути з відповідачів солідарно, заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 57232,82 грн, моральну шкоду - 100000 грн, а також витрати зі сплати судового збору.
Суд ухвалою від 14 жовтня 2024 року та відкрив провадження у справі. Розгляд справи постановив проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Відповідачам встановив п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву відповідно до статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Оскільки місце реєстрації відповідачів не відомо, на офіційному веб порталі судової влади України розміщено оголошення про розгляд справи № 381/3916/24 в порядку спрощеного позовного провадження.
Від відповідачів на адресу суду відзивів на позовну заяву не надходило, третя сторона пояснень не надіслала, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов'язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов'язків, зокрема правочин.
Так, за змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частинами першою та другою статті 202 Цивільного України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Необхідно відрізняти правочин як вольову дію суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 Цивільного кодексу України.
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
У статті 626 Цивільного кодексу України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Загальною істотною умовою цього договору є предмет договору. Також істотними умовами договору оренди є плата, яка стягується з наймача за користування майном (орендна плата) та строк дії договору.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що розглядається, позивачка звернулася, зокрема, з вимогою про визнання договору оренди дійсним, однак доказів, що такий договір підписаний обома сторонами та погодження його умови матеріали справи не містять.
За встановленими у справі обставинами, будь-якого договору оренди позивач із відповідачем ОСОБА_2 не підписувала та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов такого договору не погоджували.
Користування житловим будинком відбувалось за погодженням із власником на безоплатній основі як внутрішньо-переміщеними особами. Будь-яких відомостей, що сторони виконували умови договору оренди, відсутні. Вчинення будь-яких дій, що свідчили б на підтвердження повного чи часткового виконання сторонами умов договору оренди суд не встановив.
Твердження ОСОБА_1 щодо наявності між нею та ОСОБА_2 будь-яких договірних відносин спростовуються наявним у матеріалах справи листом Томашівської сільської ради Фастівського району Київської області від 05 серпня 2024 року
№ 02-14/41.
Зі змісту листа вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали такі внутрішньо-переміщені особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у період з липня 2022 року по липень 2024 року; ОСОБА_9 з 01 січня 2023 року по липень 2024 року. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 - у період з липня 2022 року по грудень 2022 року.
Також у листі зазначено, що власник ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , повідомила про тимчасове розміщення ВПО з 01 липня 2022 року згідно із додатком 1 та пакету документів. Кожного місяця ОСОБА_1 подавала заяву на отримання компенсаційних витрат за безоплатне розміщення ВПО у своєму будинку.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів солідарно матеріальну шкоду у розмірі 57232,82 грн, з яких: 34585,82 грн - витрати понесені на переліт із США до України та 22647 грн - вартість збитків, а також 100000 грн моральної шкоди суд керується таким.
У статті 540 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Системний аналіз статей 540 та 541 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникають часткові зобов'язання. Тому кредитор у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов'язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.
Законодавець передбачає виникнення солідарних зобов'язань лише у випадках наявності множинності осіб у зобов'язаннях, як правило, на боці боржника. Тобто, якщо частина перша статті 541 Цивільного кодексу України передбачає виникнення і солідарного обов'язку, і солідарної вимоги, однак за змістом норм Цивільного кодексу України переважно йдеться про виникнення саме солідарного обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Втім, у цьому випадку, у правовідносинах за участі відповідачів відсутній закон чи договір, що передбачають солідарну відповідальність.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина перша-четверта статті 12 Цивільного процесуального кодексу України).
Частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із пунктами 8 та 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.
Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки статті 22 Цивільного кодексу України).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Відповідно до частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року
№ 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень Цивільного кодексу України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
З огляду на викладені положення, суд вбачає, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення). Складовими елементами шкоди є: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та настанням шкоди; вина завдавача шкоди.
Відсутність хоча б одного з наведених складових елементів шкоди виключає склад цивільного правопорушення, і, як наслідок, настання юридичної відповідальності.
Отже, розглядаючи спір про відшкодування заподіяної шкоди, суд повинен з'ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, вини, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв'язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов'язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.
Варто зауважити, що зі змісту фрагментарної переписки, вбачається, що позивачка за період проживання у її будинку відповідачів вона отримувала скарги від сусідів. Зі свого боку, відповідачі заперечували вчинення ними протиправних дій, у тому числі й завдання будь-якої шкоди майну позивачки.
Таким чином належних, допустимих та достовірних доказів спричинення збитків майну, в чому полягали такі збитки, а також винних дій відповідачів, позивач не надала.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки суд не встановив, а позивач не довела наявності протиправних дій відповідачів та завдання ними шкоди шляхом пошкодження майна.
Згідно із статтею 141 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, то сплачені позивачем при подачі позову судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 258, 263-265, 273, 274, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Томашівська об'єднана територіальна громада про визнання договору оренди дійсним, стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. С. Сініцина