02 квітня 2025 року
місто Київ
справа № 727/5956/23
провадження № 14-33цс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Погрібного С. О.
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати
Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., Одинака О. О.,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року, постановлену колегією суддів у складі Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю. за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про застосування заходів процесуального примусу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 березня 2024 року, ухвалене суддею Танасійчук Н. М., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Литвинюк І. М., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад вимог позивачів
1. ОСОБА_1 07 червня 2023 року звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити місце проживання його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним за його місцем проживання.
2. Позивач обґрунтовував пред'явлений позов тим, щоз 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 .
3. Рішенням від 12 жовтня 2022 року Шевченківський районний суд м. Чернівці розірвав шлюб, зареєстрований між сторонами.
4. Позивач зазначав, що після звернення з позовом про розірвання шлюбу дитина деякий час проживала з матір'ю, на цей час проживає з ним. Мати дитини після припинення спільного проживання обіцяла не змінювати ОСОБА_3 дошкільний навчальний заклад, але перевела його в інший дитячий садок, обіцяла водити ОСОБА_3 на секції та гуртки, але за той час, що дитина проживала окремо від батька, ОСОБА_2 цього не зробила. Мати дитини не приділяє достатньо часу для розвитку сина, не опікується про стан його здоров'я, виявляє агресію до батька у присутності дитини й стосовно дитини.
5. З моменту народження сина він проводить з ним увесь свій вільний час, опікується його здоров'ям та вихованням, організував для дитини належні житлові умови. Проживаючи з ним, син адаптувався до соціального середовища, має друзів за цим місцем проживання, виявляє бажання проживати з батьком. З огляду на те, що згоди щодо визначення місця проживання сина вони з ОСОБА_2 не дійшли, вважає, що в найкращих інтересах дитини буде визначення місця проживання з батьком.
6. ОСОБА_2 27 червня 2023 року подала до суду зустрічний позов, у якому просила визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею за її місцем проживання.
7. Позивачка обґрунтовувала зустрічний позов тим, що син зареєстрований за адресою її проживання у м. Чернівці, де і проживав до кінця травня 2023 року.
8. Рішенням від 24 січня 2023 року № 25/2 виконавчий комітет Чернівецької міської ради визначив участь у вихованні дитини та встановив порядок побачення ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_3 , а саме: перша та третя субота, друга та четверта неділя місяця з 12 до 20 год, без присутності матері, у будні та святкові дні - за домовленістю між батьками. На виконання цього рішення 21 травня 2023 року о 12 год 05 хв ОСОБА_2 передала дитину колишньому чоловіку.
9. Батько повинен був повернути сина в цей же день о 20 год, проте станом на момент подання зустрічного позову ОСОБА_1 дитину не повернув, на телефон не відповідає, місце перебування його та дитини їй невідоме.
10. За наслідком її звернення до поліції внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення.
11. Позивачка звертала увагу на поведінку ОСОБА_1 , який шляхом викрадення дитини, починаючи з травня 2023 року, змінив місце проживання сина, чим порушив права та інтереси дитини, оскільки син від народження постійно проживав з нею.
12. ОСОБА_2 зауважила, що вона має постійний стабільний дохід і може повністю матеріально забезпечити дитину, жодного разу не порушила права батька на спілкування з сином.
Стислий виклад заяви про забезпечення позову
13. ОСОБА_1 19 жовтня 2023 року звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії як особисто, так і з залученням третіх осіб (зокрема, але не обмежуючись: родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних агенцій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відібрання дитини від батька), спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , - до ухвалення рішення у справі № 727/5956/23.
14. У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_2 має реальну можливість забрати дитину від батька та здійснити виїзд з місця її фактичного постійного проживання, що може утруднити виконання рішення суду або навіть зробити його неможливим та обумовлює необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
15. Ухвалою від 24 жовтня 2023 року Шевченківський районний суд м. Чернівці відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
16. Суд першої інстанції вважав недоведеним, що невжиття такого заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
17. Постановою від 27 грудня 2023 року Чернівецький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 жовтня 2023 року та задовольнив заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.
18. Суд заборонив ОСОБА_2 вчиняти дії як особисто, так і з залученням третіх осіб, спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , - до ухвалення рішення у справі № 727/5956/23.
19. За висновками суду апеляційної інстанції, заборона вчиняти дії щодо зміни місця проживання дитини є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав відповідачки та не призведе до негативних наслідків для останньої, а також відповідатиме інтересам як батька, так і дитини, адже зможе усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини з огляду на наявність спору про визначення місця такого проживання.
20. Рішенням від 28 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року, Шевченківський районний суд м. Чернівці відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2 .
21. Суд визначив місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , за місцем її проживання.
22. Апеляційний суд скасував заходи забезпечення позову у справі № 727/5956/23, вжиті постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року.
23. Суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що належними, допустимими та достатніми доказами ОСОБА_1 не довів, що визначення місця проживання дитини з матір'ю створює загрози психологічного чи фізичного характеру або призведе до негативних для дитини наслідків.
24. Апеляційний суд додатково зауважив, що значущою обставиною у вирішенні цього спору є те, що батько без згоди матері й за браком об'єктивних обставин, які б загрожували нормальному життю і розвитку дитини, змінив її місце проживання, позбавивши матір можливості спілкуватися з сином тривалий час, що суперечить інтересам дитини.
25. Ухвалою від 17 липня 2024 року Чернівецький апеляційний суд стягнув з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету штраф у сумі 3 028 грн.
26. Апеляційний суд врахував доводи заяви ОСОБА_1 щодо застосування заходів процесуального примусу про те, що всупереч чинній постанові Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, 15 травня 2024 року ОСОБА_2 разом із адвокатом Козакевичем Олександром Сергійовичем та батьком ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - викрали ОСОБА_3 із дитячого закладу за адресою: м. Київ, вул. Олександрівська, 1, та вивезли у невідомому напрямку. Станом на 15 травня 2024 року рішення суду першої інстанції вважалося таким, що набрало законної сили, а апеляційне провадження у цій справі суд відкрив лише 21 травня 2024 року, тобто «на момент зміни місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборона фактично припинила свою дію і була лише поновлена з моменту зупинення дії рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 березня 2024 року», тому апеляційний суд вирішив стягнути з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету штраф у сумі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнений виклад вимог касаційних скарг
27. ОСОБА_2 18 січня 2024 року з використанням засобів поштового зв'язку подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 жовтня 2023 року.
28. ОСОБА_2 вважала, що апеляційний суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року
у справі № 753/22860/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 754/16432/20, від 04 серпня 2022 року
у справі № 359/8620/20.
29. Скаржниця стверджувала, що обраний ОСОБА_1 захід забезпечення позову є таким, що вирішує спір по суті. Також апеляційний суд неправильно з'ясував усі обставини справи та не надав їм належної оцінки, адже намірів переховувати дитину від батька вона не мала, протиправних дій стосовно дитини та позивача не вчиняла.
30. ОСОБА_1 16 серпня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» подав касаційну скаргу, в якій просив змінити ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року, як-от:
- виключити з її мотивувальної частини твердження, що «на момент зміни місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборона фактично припинила свою дію і була лише поновлена з моменту зупинення дії рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 березня 2024 року»;
- збільшити розмір штрафу до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначений у резолютивній частині.
31. ОСОБА_1 стверджував, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України), зокрема ті, які регламентують процедуру застосування та скасування заходів забезпечення позову.
32. ОСОБА_1 30 вересня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
33. ОСОБА_1 зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладені у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2621/17-ц, від 05 жовтня 2020 року
у справі № 607/2905/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 454/16535/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 176/2855/19, від 18 травня 2022 року
у справі № 212/2982/21, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21, від 16 лютого 2024 року
у справі № 465/6496/19, від 22 травня 2024 року у справі № 754/3063/22.
34. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення всіх обставин у справі та надання їм правильної оцінки. Зокрема, суд першої інстанції не заслухав думку дитини, не надав належної оцінки долученим до справи експертним висновкам, неналежним чином оцінив висновки органу опіки та піклування, проігнорував висновки фахівців зі ступенем кандидата психологічних наук щодо бажання дитини жити з батьком, проігнорував заяви про забезпечення доказів та протиправно видалив позивача та його представника із зали судового засідання, що позбавило їх можливості взяти участь у дослідженні доказів та права виступити у судових дебатах. Апеляційний суд на ці порушення належної уваги не звернув, а тому його постанова не може вважатись такою, яка ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Узагальнений виклад вимог відзивів на касаційні скарги
35. ОСОБА_1 15 травня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» подав письмові пояснення, у яких просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 , а постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року залишити без змін.
36. ОСОБА_1 зазначив, що застосований апеляційним судом захід забезпечення позову до вирішення спору між сторонами забезпечував найкращі інтереси дитини та був співмірним зі сформульованими позовними вимогами.
37. ОСОБА_2 31 жовтня 2024 року з використанням засобів поштового зв'язку подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила відмовити у задоволенні зазначеної касаційної скарги, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року залишити без змін.
38. ОСОБА_2 стверджувала, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно оцінили всі зібрані у справі докази та надали їм належну оцінку у сукупності; ухвалені у справі рішення відповідають якнайкращим інтересам дитини.
Узагальнений виклад вимог заяви про забезпечення позову
39. ОСОБА_1 03 лютого 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» подав до Верховного Суду заяву про забезпечення позову, в якій на стадії касаційного провадження просив вжити такі заходи забезпечення позову:
- зобов'язати матір дитини - ОСОБА_2 повідомити батькові - ОСОБА_1 у день набрання судовим рішенням законної сили інформацію, а саме фактичну адресу перебування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на теперішній час та надати батькові ОСОБА_1 докази перебування дитини за наведеною адресою;
- зобов'язати матір дитини - ОСОБА_2 повідомити батькові - ОСОБА_1 у день набрання судовим рішенням законної сили інформацію про фізичний та психологічний стан малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на теперішній час та надати батькові - ОСОБА_1 докази, які підтверджують стан дитини;
- зобов'язати матір дитини - ОСОБА_2 повідомити шляхом надсилання смс-повідомлення на мобільний номер телефону ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) у день набрання судовим рішенням законної сили номер телефону ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для спілкування з батьком та/або номер телефону ОСОБА_2 , за яким батько може контактувати з дитиною;
- зобов'язати матір дитини - ОСОБА_2 забезпечити щоденне спілкування дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом відеозв'язку, зокрема з використанням месенджерів (Telegram, Viber), тривалістю 1 годину у період часу з 19 до 20 год за київським часом.
40. Заявник обґрунтовував подану заяву тим, що після розірвання шлюбу сторони між собою не вирішили питання щодо місця проживання дитини і наразі такий спір перебуває на розгляді суду. Восени 2022 року мати самовільно забрала дитину від батька та декілька разів змінювала її місце проживання. Мати заборонила дитині бачитись із батьком.
41. ОСОБА_1 був змушений за допомогою органу опіки та піклування влаштовувати зустрічі з сином. Мати дитини - ОСОБА_2 влаштовувала сварки та скандали, коли батько приходив до сина.
42. З травня 2023 року дитина постійно, безперервно та за власним бажанням мешкала разом з батьком. Між ними наявний міцний емоційний зв'язок, а до матері син ставиться негативно, що підтверджується численними висновками психологічних експертиз.
43. Проте всупереч постанові Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, якою було заборонено змінювати місце проживання дитини, 15 травня 2024 року ОСОБА_2 разом із адвокатом та своїм батьком викрали малолітнього сина ОСОБА_3 із дитячого закладу та вивезли у невідомому напрямку. ОСОБА_1 наразі невідоме місце перебування сина ОСОБА_3 .
44. Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України листом повідомив заявника, що 13 червня 2024 року ОСОБА_3 , 2018 року народження, перетнув кордон у пункті пропуску «Порубне».
45. Заявник стверджував, що не має змоги спілкуватися з сином. Порушення стосунків батька із сином може призвести до його психологічного травмування та настання негативних наслідків, зокрема втрати зв'язку між батьком та сином, що не сприятиме виконанню рішення суду, якщо таке буде ухвалене на користь батька.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
46. Ухвалами від 13 березня, 09 вересня та 16 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі за зазначеними касаційними скаргами сторін.
47. Ухвалою від 09 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 повідомити ОСОБА_1 інформацію про місце перебування дитини ( ОСОБА_3 ) у день набрання судовим рішенням законної сили; зобов'язання ОСОБА_2 повідомити ОСОБА_1 особистий номер телефону дитини та/або номер телефону ОСОБА_2 , за яким батько може контактувати з дитиною, шляхом надсилання смс-повідомлення на мобільний номер телефону ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) у день набрання судовим рішенням законної сили; зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити щоденне спілкування дитини з батьком, зокрема з використанням месенджерів (Telegram, Viber), тривалістю 1 годину, яке, за відсутності домовленості батьків про інше, має відбуватися з 19 до 20 год за київським часом.
48. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду мотивував ухвалу тим, що відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про забезпечення позову на стадії перегляду справи в суді касаційної інстанції (аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 159/595/20, від 12 травня 2023 року
у справі № 359/8844/20, від 20 грудня 2023 року у справі № 610/1475/20-ц та від 18 січня 2024 року у справі № 639/3019/22).
49. Колегія суддів зазначила, що згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 333/2736/18 вирішення питання про забезпечення позову (зустрічного забезпечення, скасування зустрічного забезпечення або скасування заходів забезпечення позову) правилами глави 2 «Касаційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України не передбачене та до компетенції Верховного Суду не належить.
50. Ухвалою від 19 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п'яти суддів.
51. Ухвалою від 26 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 березня 2018 року у справі № 917/1391/17, від 08 липня 2020 року у справі № 918/194/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 907/762/16 та від 09 липня 2021 року
у справі № 910/8965/18.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
52. Верховний Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, навів такі міркування.
53. Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків від відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Цей інститут є гарантією захисту та відновлення прав осіб, а отже - елементом правосуддя.
54. Водночас цей інститут є загально правовим, адже заходи забезпечення позову регулюються приписами різних галузей права та застосовуються судами при здійсненні різних форм судочинства, зокрема господарського, цивільного, адміністративного.
55. Законодавець закріпив наведений інститут у процесуальних кодексах, зокрема у главі 10 розділу I ЦПК України (статті 149-159) та у главі 10 розділу I Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України,
статті 136-146).
56. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
57. Згідно із частиною першою статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
58. Відповідно до частин першої, шостої, сьомої та восьмої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
59. Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження визначені главою 2 «Касаційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.
60. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду сформував правову позицію, що відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про забезпечення позову на стадії перегляду справи в суді касаційної інстанції.
61. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 333/2736/18 викладений правовий висновок, відповідно до якого вирішення питання про забезпечення позову (зустрічного забезпечення, скасування зустрічного забезпечення або скасування заходів забезпечення позову) правилами глави 2 «Касаційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України не передбачене та до компетенції Верховного Суду не відноситься.
62. Згодом Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду підтримав наведені правові висновки у постановах від 11 вересня 2024 року
у справі № 522/4009/22 та від 29 січня 2025 року у справі № 752/5046/22 (аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 159/595/20, від 12 травня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 20 грудня 2023 року у справі № 610/1475/20-ц та від 18 січня 2024 року
у справі № 639/3019/22).
63. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду неодноразово застосовував заходи забезпечення позову на стадії касаційного перегляду, про що свідчать ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 березня 2018 року
у справі № 917/1391/17, від 08 липня 2020 року у справі № 918/194/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 907/762/16, від 09 липня 2021 року
у справі № 910/8965/18.
64. Тобто Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного господарського суду, на відміну від Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду, вважає за можливе застосовувати заходи забезпечення позову на стадії касаційного перегляду судового рішення.
65. Враховуючи ідентичність приписів статті 150 ЦПК України та статті 137 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду встановив наявність неоднакової практики застосування наведених правил процесуального закону Касаційним цивільним судом та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.
66. Будучи переконаним, що відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд позбавлений можливості вживати заходи забезпечення позову на стадії касаційного перегляду справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за неодмінне передати справу № 727/5956/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задля відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 березня 2018 року
у справі № 917/1391/17, від 08 липня 2020 року у справі № 918/194/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 907/762/16 та від 09 липня 2021 року
у справі № 910/8965/18.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
67. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
68. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
69. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
70. Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
71. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб у разі остаточного вирішення справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
72. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
73. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
74. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності є виправданими лише у разі потреби та за обставин істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти росії», заява № 8269/02, пункт 38).
75. У пунктах 34, 39 остаточного рішення від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65); у цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania),
заява № 63252/00, пункти 98, 99); ЄСПЛ визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким потрібно керуватись; сам ЄСПЛ, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі потреби може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).
76. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47). Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
77. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.
78. Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це б унеможливлювало виправлення судом своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.
79. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
80. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
81. Щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17-ц (провадження № 14-396цс18, пункти 43, 44), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19, пункти 53, 54), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20, пункт 48), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21, пункт 29), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункт 40), від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22, пункт 8.3), від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20
(провадження № 14-25цс24), пункт 86).
82. Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього обов'язкових підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
83. Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
84. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просив відступити від висновку щодо можливості вжиття заходів забезпечення позову на стадії касаційного перегляду, викладеного в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 березня 2018 року у справі № 917/1391/17, від 08 липня 2020 року
у справі № 918/194/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 907/762/16 та від 09 липня 2021 року у справі № 910/8965/18.
85. Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
86. У справі, що переглядається, ухвалою від 09 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вже відмовляв у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову з тих підстав, що відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про забезпечення позову на стадії перегляду справи в суді касаційної інстанції. У такому висновку врахувала аналогічну правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 333/2736/18 та ухвалах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 159/595/20, від 12 травня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 20 грудня 2023 року у справі № 610/1475/20-ц та від 18 січня 2024 року
у справі № 639/3019/22.
87. Після надходження повторної заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову колегія суддів постановила ухвалу про передачу справи на розгляд Великій Палаті Верховного Суду. Відповідно до змісту згаданої ухвали колегія суддів вважала, що є підстави для відступу від висновку не у питанні, пов'язаному із законністю та обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень, доводами касаційних скарг та взагалі вирішенням спору по суті, а в процесуальному питанні - щодо можливості вжиття заходів забезпечення позову на стадії касаційного перегляду.
88. Питання забезпечення позову є допоміжним інструментом, спрямованим на гарантування ефективного захисту прав сторін у процесі розгляду справи. Воно не стосується безпосередньо основного предмета спору - визначення місця проживання дитини, яке є ключовим питанням у цій справі. Забезпечення позову має на меті створення умов для виконання майбутнього судового рішення, але саме по собі не вирішує суті спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
89. Відповідно перешкод для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень та вирішення у цій справі спору по суті у Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду немає. Водночас колегія суддів посилається виключно на наявність різних підходів у практиці суду касаційної інстанції під час вирішення процесуального питання (вжиття заходів забезпечення позову на стадії касаційного перегляду), яке не впливає на можливість розгляду справи Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду як судом касаційної інстанції.
90. Отже, передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично зводиться до вирішення окремого процесуального питання, а не до перегляду судових рішень у касаційному порядку, що суперечить приписам пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII. Прийняття справи до розгляду лише задля вирішення цього клопотання призведе до того, що Велика Палата Верховного Суду буде розглядати спір по суті, хоча колегія суддів не обґрунтовувала потреби такого втручання, а лише просила вирішити процесуальне питання.
91. Тобто, прийнявши справу № 727/5956/23 до розгляду, Велика Палата Верховного Суду буде фактично пов'язана з подальшим вирішенням спору по суті, а саме розглядом касаційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також оцінкою правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах щодо визначення місця проживання дитини. Хоча передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду обґрунтована не наявністю проблем у вирішенні спору по суті, а виключно необхідністю відступу від правових висновків щодо можливості забезпечення позову на стадії касаційного перегляду. Отож фактично предметом передачі є не справа за касаційними скаргами на судові рішення, а процесуальна заява ОСОБА_1 від 03 лютого 2025 року про забезпечення позову.
92. Така передача суперечить приписам пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII, яким передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
93. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду має достатні повноваження для самостійного та оперативного вирішення (не пізніше двох днів з дня надходження) подібних питань у межах своєї компетенції.
94. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд з метою відступу від висновків, викладених в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 березня 2018 року
у справі № 917/1391/17, від 08 липня 2020 року у справі № 918/194/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 907/762/16 та від 09 липня 2021 року
у справі № 910/8965/18.
Загальні висновки
95. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
96. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Справу № 727/5956/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року, постановлену за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про застосування заходів процесуального примусу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року - повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. О. Погрібний
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв
Ю. Л. Власов К. М. Пільков
М. І. Гриців О. В. Ступак
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич
В. В. Король Є. А. Усенко
С. І. Кравченко Н. В. Шевцова
О. В. Кривенда