02 квітня 2025 року
місто Київ
справа № 607/15144/20
провадження № 14-29цс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Погрібного С. О.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української греко-католицької церкви» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації
«Спасо-Преображенський монастир Української греко-католицької церкви» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням
за касаційною скаргою Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української греко-католицької церкви» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року, постановлене суддею Грицай К. М., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І.,
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
1. Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української
греко-католицької церкви» (далі - РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ», УГКЦ відповідно) у вересні 2020 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, уточнивши позовні вимоги, просила визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стислий виклад позиції позивачки за зустрічним позовом
2. ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернулася до суду із зустрічним позовом до РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ», у якому просила зобов'язати РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням площею 8,40 кв. м, позначеним в інвентарній справі літерою «А» за № 30, розташованим на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , шляхом надання їй постійного безперешкодного доступу до цього житлового приміщення та передачі дублікатів ключів від воріт, вхідних дверей і зазначеного приміщення.
3. Позивачка за зустрічним позовом обґрунтовувала його тим, що з 01 червня 2011 року вона як монахиня монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці проживала разом з іншими членами цього чернечого інституту
в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у якому була зареєстрована та набула право користування ним.
4. ОСОБА_1 05 травня 2017 року вимушено залишила спірне житлове приміщення з метою уникнення постійних конфліктів із незаконно призначеною ігуменею - сестрою ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) та незаконних дій владики ОСОБА_3 . Про нестерпні умови перебування вона разом з іншими сестрами повідомляла місцевого єпископа й зверталася до синоду єпископів УГКЦ. Іншого житла у неї немає, її особисті речі залишилися у спірному житлі. З 01 лютого 2018 року і досі вона разом з іншими сестрами монашої спільноти робила неодноразові спроби повернутися до спірного житла, однак через заміну замків не змогла пройти на територію монастиря. У розмові їй повідомили, що владика заборонив пускати її та сестер. РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» чинить перешкоди у користуванні спірним житлом, у зв'язку із чим вона вимушена тимчасово проживати в інших місцях.
Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
5. Рішенням від 24 вересня 2021 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні вимог позову
РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» та частково задовольнив вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 .
6. Суд зобов'язав РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» усунути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання постійного безперешкодного доступу до цього житлового приміщення та надання дублікатів ключів від воріт, вхідних дверей цього житлового приміщення.
У задоволенні інших вимог зустрічного позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
7. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не втратила право на користування житлом, фактично на цей час у спірному будинку не проживає, оскільки не має об'єктивної можливості безперешкодного доступу до нього у зв'язку зі зміною замків у вхідних дверях та брамі, уповноважені власником особи не надають їй дозволу на проживання, що свідчить про перешкоди у користуванні житловим приміщенням.
8. Постановою від 13 квітня 2022 року Тернопільський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ», скасував рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року, провадження у справі за позовом
РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» та за зустрічним позовом ОСОБА_1 закрив.
9. Постановою від 12 червня 2023 року Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувала постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року, справу направила для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
10. Ухвалою від 10 жовтня 2023 року Тернопільський апеляційний суд прийняв відмову РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» від первісного позову в цій справі, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року в частині первісного позову РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» визнав нечинним, провадження у справі в цій частині закрив.
11. Розпорядженням від 01 листопада 2023 року № 7 Тернопільський апеляційний суд передав цю справу на розгляд до Хмельницького апеляційного суду у зв'язку з неможливістю утворити склад суду для судового розгляду цієї справи у Тернопільському апеляційному суді.
12. Постановою від 18 грудня 2023 року Хмельницький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ», а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року в частині задоволених вимог зустрічного позову
ОСОБА_1 - без змін.
13. Суд апеляційної інстанції, який погодився із висновками суду першої інстанції, зазначив, що позивачка за зустрічним позовом має реєстрацію місця проживання у спірному приміщенні і не визнана такою, що втратила право на користування цим житлом. Непроживання ОСОБА_1 у цьому житлі обумовлене відсутністю безперешкодного доступу до нього у зв'язку зі зміною замків та ненаданням уповноваженими власником особами їй дозволу на проживання, що свідчить про наявність перешкод у користуванні.
14. Апеляційний суд констатував, що оскільки ОСОБА_1 протягом тривалого часу проживала в спірному приміщенні, то її право на проживання як особи, місце проживання якої зареєстроване у ньому, в межах цих правовідносин мають перевагу над правом власності РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ», адже втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
15. Додатково суд апеляційної інстанції виснував, що цей спір не є втручанням держави у внутрішні організаційні справи релігійної організації та ці правовідносини не регулюються нормами Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-XII «Про свободу совісті та релігійних організацій» (далі - Закон № 987-XII) і внутрішніми актами релігійної організації.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
16. Суди встановили, що РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» є юридичною особою, код ЄДРПОУ 24620256, засновник - Релігійна організація
«Тернопільсько-Зборівська архиєпархія УГКЦ», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
17. Державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи з монастиря Святого Теодора Студита на РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» проведено 11 жовтня 2017 року.
18. Відповідно до статуту РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» від 19 червня 2017 року, який прийнято рішенням загальної ради монастиря Святого Теодора Студита, зареєстрованого в Міністерстві культури України згідно з наказом від 31 серпня 2017 року № 835, РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» є релігійною спільнотою монахів, що живуть згідно з правилами східного чернецтва.
19. Згідно з додатком до рішення від 08 липня 1999 року № 133 Великобірківська селищна рада Тернопільського району Тернопільської області передала безоплатно монастирю Святого Теодора Студита нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, Тернопільський район, Тернопільська область, для культових потреб монастиря.
20. Відповідно до свідоцтва про право власності на будівлі від 14 вересня 1999 року, виданого Великобірківською селищною радою Тернопільського району Тернопільської області, цілий об'єкт на АДРЕСА_1 на праві колективної власності належить монастирю Святого Теодора Студита та складається з будівлі монастиря, позначеного літерою «А», трапезної, позначеної літерою «Б», швейної майстерні, позначеної літерою «З», пожежної водойми, позначеної літерою «К», огорожі та відмостки. У житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою «А» значаться келії на першому поверсі, позначені цифрами 5, 7, 8, 11, 22, 24, 26, 27, 30, 32, 34, 35, 37, та на другому поверсі, позначені цифрами 7, 8, 12, 15, 16, 20, 21, 27, 28, 32, 33, 40, 41, 42, 43, наявні санвузли, ванни, вбиральні, душові, умивальники та кухня. У житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою «Б» значаться келії, позначені цифрами 7 та 3 (2 поверх), ванна, вбиральня, трапезна.
21. Згідно з будинковою книгою прописки громадян, що мешкають у будинку АДРЕСА_1 , місце проживання ОСОБА_1 у цьому будинку зареєстровано з 01 червня 2011 року.
22. Єпископ Тернопільсько-Зборівської єпархії своєю грамотою в 2004 році благословив заснований отцем Ігуменом Свято-Теодорівського монастиря Григорієм Планчаком в смт Великі Бірки жіночий монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії.
23. Декретом від 27 квітня 2017 року № ВА 17/162 Верховний Архієпископ
Києво-Галицький УГКЦ постановив закрити монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в смт Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області, та всі залежні монастирі. Доручено сестрі ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) управляти майном і справами монастиря до моменту заснування нового монастиря.
24. Згідно з протоколом від 06 травня 2017 року № 6/2017 монахиня сестра ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) повідомила Управління Тернопільсько-Зборівської
єпархії УГКЦ про те, що 05 травня 2017 року сестри, в тому числі ОСОБА_1 , взявши документи і речі приватного вжитку, залишили монастир.
25. Листом від 09 травня 2017 року № 2017/27а сестра ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) повідомила архієпископу і митрополиту Тернопільсько-Зборівському високопреосвященному кир ОСОБА_3, що монахині, серед яких ОСОБА_1 , від самого початку призначення її ігуменею виражали непослух, бунтували проти розпоряджень, вибірково їх виконували, ігнорували її і багато речей робили з власної волі. Це створювало у монастирі атмосферу постійного підбурення до непослуху ігумені, а 05 травня 2017 року без жодного дозволу сестри виїхали з монастиря, не погодилися на жодну духовну віднову чи реабілітацію.
26. ОСОБА_1 разом з іншими сестрами 04 вересня 2017 року направила звернення № 6/2017 до синоду Єпископів УГКЦ, в якому висловлювали незгоду з діями високопреосвященного кир ОСОБА_3 , архієпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського, якими він іменував ігуменею сестру ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) без попереднього вибору.
27. Також ОСОБА_1 разом з іншими сестрами зверталася до владики ОСОБА_5 , протосинкела Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, з листом від 12 жовтня 2017 року № 12/2017, в якому повідомили, що вони не бажали жити у постійному з'ясуванні відносин з незаконно призначеною ігуменею, коли при кожній нагоді їх звинувачували у непослусі, скаржилися на значний психологічний тиск в монастирі, відношення до них як бунтівників, нерівне ставлення та наявність привілейованих сестер.
28. Декретом від 04 червня 2020 року № 165/2020 архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський ОСОБА_3 повідомив сестрам Святоблаговіщенської монашої спільноти, що засновує Святоблаговіщенську монашу спільноту в смт Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області.
29. Листом від 20 серпня 2020 року № 237/2020 архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський ОСОБА_3 звернувся до монахині ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), у якому надав їй канонічне попередження на один місяць про те, що якщо вона не змінить поведінки, буде звільнена з монашого стану.
30. Декретом від 22 жовтня 2020 року № 459/2020 архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський ОСОБА_3 постановив звільнити з монашого стану зі всіма канонічними наслідками, які із цього випливають, монахиню ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), члена колишнього монастиря Введення в Храм Пресвятої Богородиці, який канонічно скасований декретом Блаженнішого патріарха Святослава від 27 квітня 2017 року.
31. Відповідно до акта-опитування від 04 вересня 2020 року та довідки виконавчого комітету Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 07 вересня 2020 року № 955 ОСОБА_1 перебуває на реєстраційному обліку за адресою: АДРЕСА_1 , але впродовж тривалого часу не проживає за місцем реєстрації.
32. Відповідно до заяви ОСОБА_8 від 28 серпня 2020 року, поданої до Тернопільського районного відділення поліції Тернопільського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області (далі - Тернопільське відділення поліції), яку підписала і ОСОБА_1 , сестри зазначали, що вони зареєстровані у спірному будинку. Приїхавши до будинку, вони намагалися відкрити браму своїм ключем, однак виявили, що замки змінені. ОСОБА_2 їх не впустила і заявила, що вимушена зателефонувати владиці ОСОБА_3 , повідомила, що надасть відповідь через 10 хвилин. Однак, прочекавши годину, зрозуміли, що ніхто не вийде.
33. Листом від 24 вересня 2020 року № 7164/115/5 Тернопільське відділення поліції повідомило ОСОБА_8 про те, що її звернення щодо примусового вселення розглянуто, та рекомендувало звернутися до суду.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
34. РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» 16 січня 2024 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог зустрічного позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
35. Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження судових рішень визначив те, що:
1) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 та від 13 жовтня 2020 року
у справі № 447/455/17;
2) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правового висновку, сформульованого Верховним Судом
у постанові від 19 квітня 2023 року у справі № 753/8506/19, за змістом якого сама по собі реєстрація в певному місці проживання не дає особі права на користування певним житлом, якщо особа не проживала в ньому та втратила або не набула статусу члена сім'ї власника цього житла;
3) є потреба у відступі від правового висновку Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 червня 2023 року в цій же справі, відповідно до якого спір з приводу права користування житловим приміщенням, розташованим у будівлі, належній на праві власності релігійній організації, що виник між цією релігійною організацією та фізичною особою, підлягає вирішенню судом відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки заявник вважає, що існує правило автономії релігійних громад і цей спір підпадає під сферу дії канонічного права, а не позитивного.
36. Заявник наголосив, що апеляційний суд не взяв до уваги ту обставину, що на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не надала жодного доказу наявності у неї самостійного права користуватись спірною келією. За заявою власника приміщення ще 14 грудня 2023 року ОСОБА_1 була знята з реєстрації місця проживання, проте апеляційний суд цій обставині належної оцінки не надав.
37. Зауважив, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин норми статей 319, 391 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) щодо захисту права власності та не врахував відсутність цивільно-правових підстав для перебування та користування ОСОБА_1 спірною келією у монастирі. Підстави її перебування у келії монастиря були виключно церковно-канонічні і пов'язані виключно з її перебуванням у монастирі як члена чернечого інституту монастиря Введення у Храм Пресвятої Богородиці смт Великі Бірки. Вважав, що церковно-канонічні підстави перебування члена чернечого інституту в певному монастирі не мають нічого спільного із передбаченими законодавством України підставами для набуття цивільного права користування об'єктом нерухомості, а рішення місцевого суду, яке залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, є нічим іншим як втручанням сторонніх осіб у життя монастиря, його внутрішню дисципліну.
38. На думку заявника, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини можна стверджувати, що у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) келія в монастирі може вважатися житлом лише для особи, яка на відповідних підставах канонічного права є членом монашої спільноти, проте ОСОБА_1 не є такою.
39. Також звертав увагу на обставину наявності у ОСОБА_1 частки у праві власності на квартиру загальною площею 61,50 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а тому вважав її вимоги суперечливими, а ухвалені у справі судові рішення такими, що прийняті з недотриманням балансу між захистом права позивачки за зустрічним позовом (колишньої монахині) та відповідача (релігійної організації).
40. Додатково у касаційній скарзі наведено доводи щодо існування підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивовані тим, що питання, порушене у цій справі, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
41. Заявник зазначив, що існує небезпека для сфери чернечого келійного життя України, оскільки судова практика, за якою тривалий час перебування у монастирі (проживання особи у «житлі», незалежно від його правового режиму) особи, яка незаконно мешкає (без самостійного речового права користування та без
цивільно-правових підстав), є підставою для набуття колишньою монахинею довічного права користування таким об'єктом, що повністю зневажає канонічні правила і нівелює чернечу практику.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
42. ОСОБА_1 04 березня 2024 року з використанням засобів поштового зв'язку направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу
РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ», у якому просила відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог зустрічного позову залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
43. Ухвалою від 05 лютого 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ»та витребував матеріали цієї справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 08 січня 2025 року призначив її до судового розгляду.
44. Ухвалою від 05 лютого 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 403 ЦПК України передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення норм (канонічного права чи національного права), якими повинно регулюватися питання надання дозволу на перебування чи права на проживання в монастирі особі, яка належить (належала) до чернечого стану.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
45. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.
46. Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
47. Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 12 червня 2023 року, яка була ухвалена у цій справі, відступила від висновку, викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2022 року
у справі № 607/15017/20-ц, про те, що юрисдикція загальних судів не поширюється на спори щодо користування приміщеннями культових споруд монастирів (келіями).
48. Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування норми права, згідно з яким спір з приводу права користування житловим приміщенням, розташованим у будівлі, належній на праві власності релігійній організації, що виник між цією релігійною організацією та фізичною особою, підлягає вирішенню судом відповідно до статті 19 ЦПК України.
49. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
50. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
51. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, цивільних, кримінальних чи господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, пред'явленого позову, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
52. Водночас стаття 35 Конституції України гарантує, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати
будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
53. Отже, в Україні діє принцип взаємного невтручання держави та церкви, який ґрунтується на конституційній нормі про відокремленість церкви від держави.
54. Такий же принцип передбачений і в статті 5 Закону № 987-XII, відповідно до якої церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.
55. За змістом частини першої статті 9 та частини першої статті 10 Закону № 987-XII релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
56. За правилами статті 18 Закону № 987-XII релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом.
57. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.
58. Внутрішні настанови діяльності УГКЦ врегульовані Кодексом канонів східних церков (далі - ККСЦ), партикулярним правом, а також типіконом Студійського уставу.
59. Ієрархічна структура канонічного права є такою: ККСЦ - це головний законодавчий документ церкви, корпус канонів як правових норм загального та універсального характеру, який поширюється на 23 східні католицькі церкви, зокрема й на УГКЦ; партикулярне право УГКЦ, канони якого стосуються тільки УГКЦ, визначають основи її функціонування; типікони (статути) - локальні норми канонічного права, які поширюються тільки на конкретні чернечі ордени або на конкретні монастирі.
60. Наведеними нормами канонічного права врегульовано порядок створення, діяльності, ліквідації (скасування) монастирів, обсяг прав та обов'язків ченців як членів монашої спільноти, у тому числі й з приводу користування майном монастиря, порядок набуття та позбавлення монашого стану.
61. Колегія суддів зазначає, що відповідно до канону 410 ККСЦ чернечий стан - це сталий спосіб життя у спільноті в якомусь інституті, затвердженому Церквою.
62. Монаший стан остаточно приймається через довічну професію, яка включає в собі три довічні обіти: послуху, чистоти і вбозтва (канон 462 ККСЦ).
63. Набуття монашого стану включає декілька етапів: «Кандидатура», «Послушництво» (новіціат), «Рясофорат» (тимчасова професія / тимчасові обіти), «Мала схима» (довічна професія / довічні обіти), «Велика схима».
64. За обставинами справи ОСОБА_1 отримала постриг у «Малу схиму».
65. Особи, які вступили до монастиря і прийняли монаший постриг, складають обіти послуху, чистоти та убогості. Обіт убогості є відмовою від всіх благ, монахи живуть без власності, не мають нічого окремого, ані у власності, ані у користуванні.
66. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що із цього слідує, що свідомо приймаючи монаший стан, ОСОБА_1 склала обіт убогості, підтвердивши, що метою її перебування у монастирі було не набуття місця проживання в одній із келій монастиря, а сповідування нею релігійних потреб.
67. Відповідно до параграфа 1 канону 433 ККСЦ монастирем є чернечий дім, в якому члени прямують до євангельської досконалості, дотримуючись правил і традицій монашого життя.
68. До чернечого інституту приписується як священнослужитель член цього інституту після довічних обітів на підставі дияконського свячення, а священнослужитель, уже приписаний до якоїсь єпархії, на підставі довічної професії (канон 428 ККСЦ)
69. Згідно з каноном 913 ККСЦ члени чернечих інститутів, а також товариств спільного життя на подобу чернечих, набувають постійне місце проживання в місці, де знаходиться дім, до якого вони приписані, і тимчасове місце проживання набувають у місці, де їх перебування продовжувалося принаймні до трьох місяців.
70. У пункті 187 розділу ІІ «Келійне правило» частини IV «Монаше діяння» типікону Спасо-Преображенського монастиря УГКЦ зазначено, що келія - це особливе місце, в якому монах проводить години відпочинку та особливої молитви. Проживання монаха у келії є основою монашого життя, яке полягає у послуху, євангельському та аскетичному способі життя, покірній апостольській праці. Монахи монастиря проживають відокремлено (тобто відособлено) в монастирі з обмеженою для вступу сторонніх осіб територією (клявзурою).
71. Розділ ІІІ «Перебування у келії» частини IV «Монаше діяння» типікону
Спасо-Преображенського монастиря УГКЦ визначає правила перебування у келії, за якими кожному монахові, по можливості, уділяється келія, що служить як молитовня, в якій монах проводить велику кількість дорогоцінного часу свого життя. Келійні заняття: келійне правило, за благословенням ігумена або духовника; читання духовної літератури; виписування корисних цитат з книжок, молитовників; вправляння у читанні і рецитуванні богослужбових книг; заняття, встановлені ігуменом, як келійні послушання; ручна робота на користь монастиря.
72. Згідно з каноном 495 ККСЦ член, який після складення професії, незаконно залишив монастир, повинен невідкладно вернутися у монастир. Настоятелі повинні його старанно розшукувати і, якщо він повернеться під впливом справжнього розкаяння, прийняти. У противному випадку його потрібно покарати згідно з приписами права або навіть відпустити.
73. За правилами канону 917 ККСЦ постійне або тимчасове місце проживання втрачається через вибуття з місця з наміром не вернутися, з дотриманням приписів канонів 913 і 915.
74. Тож колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що питання проживання в монастирі є виключно внутрішньоцерковною справою, оскільки набуття права на користування келією у монастирі пов'язано виключно з набуттям монашого статусу та регулюється положеннями відповідних канонів.
75. За обставин цієї справи саме канонічним правом врегульовано порядок та підстави вселення монахині ( ОСОБА_1 ) до монастиря, надання їй келії, яка може змінюватися і служить молитовнею, а не є особистою кімнатою для проживання. Так само канонічним правом врегулювано наслідки вибуття монахині з місця її проживання з наміром не повернутися.
76. Колегія суддів зауважила, що приписи національного законодавства не регулюють відносини, які виникають з приводу користування келією у релігійній організації.
77. У зв'язку із цим колегія суддів вважала, що мета використання монашої келії, а саме дотримання правил монашого життя, свідчить про те, що це приміщення не може вважатися житлом у розумінні статті 8 Конвенції, оскільки у разі втрати монашого стану особа не може проживати поруч з іншими монахинями, які продовжують сповідувати релігійні потреби та нести обіти послуху, чистоти, вбозтва. Більше того, у випадку втрати монашого стану така особа набуває статусу сторонньої особи і позбавляється права вступати на територію монастиря з огляду на клявзуру.
78. Відтак питання надання дозволу на перебування чи права на проживання в монастирі особі, яка належить (належала) до чернечого стану, регулюється канонічним, а не національним (цивільним) правом.
79. Українська держава проголосила засадничим принципом невтручання у внутрішні справи релігійних організацій, які діють як самоврядні організації на основі автономності держави та церкви.
80. Оскільки келія монастиря є культовою будівлею (приміщенням), у якій може проживати виключно монах (монахиня) для ведення монашого життя, заснованого на релігійних канонах, колегія суддів переконана, що спірні відносини між колишньою монахинею такого монастиря і самим монастирем щодо права на проживання у келії монастиря не підлягають розгляду у національних судах
будь-якої юрисдикції.
81. Колегія суддів зазначила, що келія, яка перебувала в користуванні ОСОБА_1 як монахині, служила для забезпечення саме культових потреб монастиря, зокрема проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та інших практик відповідно до внутрішніх настанов релігійної організації, а тому спір щодо права проживати у келії монастиря є церковним спором, оскільки право на проживання монаха (монахині) у келії не може оцінюватися на предмет законності за національним законодавством з огляду на призначення келії.
82. На думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду, звільнення ОСОБА_1 з монашого стану не перетворює цей спір на приватноправовий, оскільки спірні правовідносини виникли саме під час перебування позивачки у монашому стані, і саме на цій підставі їй була надана келія.
83. Колегія суддів зауважувала, що у справі, яка переглядається, спір стосується права користування приміщенням монастиря, а за національним законодавством України діє принцип відокремленості церкви та релігійних організацій в Україні від держави, а також автономності у вирішенні внутрішніх питань, які регулюються, зокрема, ККСЦ та типіконом.
84. У питанні проживання у монастирі очевидним є те, що особа не може набути права на проживання в монастирі без наявності в неї чернечого постригу, правила набуття якого визначаються нормами канонічного права. До того ж право на проживання в монастирі черниці не просто виникає із статусу особи (постриг), але й тісно пов'язане з її служінням та виконанням обов'язків, що на неї покладаються.
85. Той факт, що монастирі у правовий спосіб реєструють членів своїх спільнот відповідно до норм позитивного права на виконання приписів національного законодавства, не свідчить про те, що внутрішньоцерковні справи мають вирішуватися у судовому порядку.
86. Колегія суддів зауважила, що розгляд спору, який виник між сторонами у справі, що переглядалася Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, в судовому порядку та його вирішення як шляхом вселення колишньої монахині до монастиря, так і відмови у цьому суперечитиме канонічному праву, адже законодавець надав релігійним організаціям в Україні право самостійно здійснювати свою діяльність, визначати напрями цієї діяльності, утворювати у своєму складі органи, для провадження діяльності і, зокрема, вирішувати відповідні спори, у випадку їх виникнення, відокремлено від держави. Відтак саме на церковний суд (залежно від внутрішньоцерковних настанов) покладається розгляд спорів, що стосуються внутрішніх церковних (канонічних) питань.
87. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду просила врахувати, що заявник у поданій касаційній скарзі зазначив, що наразі розглянуто низку справ, рішення у яких можуть бути предметом касаційного перегляду, за позовами фізичних осіб до РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» зі схожими предметами позовів - усунення перешкод у праві користування келією у монастирі або приміщенням на території клявзури. Зокрема справи № 607/14983/20, № 607/15141/20, № 607/15144/20, № 607/15022/20, № 607/15148/20, № 607/15140/20, № 607/15142/20, № 607/15136/20.
88. Крім того, колегія суддів зауважувала, що в Україні за час повномасштабного вторгнення велика кількість громад вийшла з Української православної церкви Московського Патріархату (далі - УПЦ МП) і приєдналася до Православної церкви України (далі - ПЦУ), проте кількість підпорядкованих російській православній церкві храмів в Україні все ще залишається значною.
89. З урахуванням політики УПЦ МП з релігійного питання можна у майбутньому спрогнозувати значну кількість таких спорів між релігійними організаціями, які обрали свою конфесійну належність до ПЦУ, та колишніми членами УПЦ МП, які мали певний духовний сан та тією чи іншою мірою будуть вважати порушеним своє право на користування житлом (келіями) у приміщеннях, які перебували у користуванні УПЦ МП та знаходяться на території культових споруд.
90. Наведене, на переконання колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, підтверджує існування якісного та кількісного критеріїв, які свідчать про наявність виключної правової проблеми у судовій практиці, щодо розгляду таких спорів.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
91. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).
92. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України).
93. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
94. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
95. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність
і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
96. Велика Палата Верховного Суду погодилася, що колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ґрунтовно визначила, у чому саме полягає потреба у формуванні єдиної правозастосовної практики та навела, у чому саме полягає фундаментальність та актуальність порушеної правової проблеми.
97. Також колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду фактично висловила свою незгоду з висновком, сформульованим у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в цій же справі. Втім іншого способу для вирішення описаної правової проблеми, окрім передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, немає, оскільки визначений статтею 403 ЦПК України механізм відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не охоплює правового випадку, коли потрібно відступати від правового висновку, викладеного Верховним Судом у цій же справі під час перегляду попередньо ухвалених судових рішень.
98. Також відповідно до висновків Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 09 грудня 2019 року
у справі № 756/2765/15-ц, така палата Верховного Суду не відповідає критерію суду, встановленого законом, для вирішення спірного питання, адже об'єднана палата не може відступати від правового висновку, викладеного Верховним Судом у тій же справі під час перегляду попередньо ухвалених судових рішень, з огляду на те, що ухвалене Верховним Судом судове рішення вже реалізовано прийняттям нового судового рішення судом нижчої інстанції.
99. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що правова проблема, що постала у цій справі, є актуальною для українського суспільства на нинішньому етапі його розвитку загалом, надзвичайно соціально чутливою, а отже й потребує свого нагального вирішення.
100. Колегія суддів дотрималася умов, передбачених частиною п'ятою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За складністю правової проблеми, значущістю для розвитку судової практики та
з метою забезпечення її єдності і сталості вирішення справи, яка містить виключну правову проблему, спір відповідає ролі і місцю Великої Палати Верховного Суду
в системі судів України.
101. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
102. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
103. З огляду на викладене справу потрібно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
104. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Прийняти до розгляду цивільну справу за позовом Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української греко-католицької церкви» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української греко-католицької церкви» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням за касаційною скаргою Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української греко-католицької церкви» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2023 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 14 травня 2025 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. О. Погрібний
СуддіО. О. БанаськоМ. В. Мазур
О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв
Ю. Л. Власов К. М. Пільков
М. І. Гриців О. В. Ступак
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич
В. В. Король Є. А. Усенко
С. І. Кравченко Н. В. Шевцова
О. В. Кривенда