18 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 367/8835/16-ц
провадження № 61-12185св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Крата В. І., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,
відповідач - ОСОБА_1 , правонаступником прав та обов'язків якого є ОСОБА_2 ,
треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2023 року у складі судді Шестопалової Я. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів Українизвернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський», про витребування земельної ділянки.
Позов мотивований тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2188/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_4 затверджений проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯЖ № 922094 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0074, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня 2009 року № 207 вказану земельну ділянку придбала ОСОБА_5 , про що на державному акті серії ЯЖ № 922094 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_5 . Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становила 60 063,75 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, правонаступником є її чоловік ОСОБА_1 .
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 грудня 2014 року за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922094.
Вказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства. Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області. Таким чином, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.
Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд».
Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.
В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19 липня 2016 року № А162/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0074 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал.
Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський».
Позивач зазначає, що до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності.
Спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.
Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Таким чином, з урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.
З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, враховуючи вимоги пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.
А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.
Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Окрім того, спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов'язаний був знати, а отже повинен був передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до статті 84 ЗК України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, існують підстави для повернення спірної земельної ділянки дійсному власнику.
Прокурор, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:
усунути перешкоди у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0074 шляхом її повернення на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2023 року позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський», про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задоволено.
Усунено перешкоди у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0074 шляхом її повернення на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Стягнено з ОСОБА_1 судові витрати на рахунок прокуратури Київської області у розмірі 1 378,00 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що:
спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський», з урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» була і залишається землями лісогосподарського призначення, розпорядником якої є Кабінет Міністрів України. Спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське. Враховуючи вимоги пункту 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), спірна земельні ділянка і після прийняття нового ЗК України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись. Земельні ділянки лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об'єктів. Спірна земельна ділянка повністю вкрита лісовою рослинністю, про що останній набувач, проявивши розумну обачність, зобов'язаний був знати, а, отже, повинен був передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до обмежено оборотоздатних земель лісогосподарського призначення, які відповідно до статті 84 ЗК України не можуть передаватись у приватну власність, тобто, і про незаконність її відведення першому власнику. Враховуючи, що відповідачем незаконно зайнято земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка одночасно розташована на землях природно-заповідного фонду, з порушенням ЗК України, ЛК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд», то вказані правовідносини необхідно розглядати як не пов'язані з позбавленням володіння порушення права власності держави. З огляду на викладене суд зробив висновок, що необхідно усунути перешкоди у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0074 шляхом її повернення на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залучено до участі у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2023 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський», про усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельною ділянкою - правонаступника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд вказав, що:
апеляційну скаргу на рішення суду про повернення спірної земельної ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 подав ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі. Відповідно до наданих до апеляційної скарги документів, 19 грудня 2021 року (до ухвалення судом першої інстанції рішення в цій справі), ОСОБА_1 (відповідач) помер. В апеляційній скарзі адвокат Мацкевич Д. А. посилається на те, що він здійснював представництво інтересів ОСОБА_1 , який перебігом розгляду справи цікавився не часто. Вказував, що про смерть свого клієнта йому стало відомо лише після ухвалення рішення суду по суті спору. Метою апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі ОСОБА_2 зазначає фактично необхідність нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, адже вважає, що якби він був залучений до участі в справі в якості відповідача вчасно, то мав би можливість будувати власний захист своїх прав та інтересів, звертатися від свого імені та за захистом власних інтересів до інших осіб, державних органів, органів влади тощо;
апеляційний суд вказав, що смерть учасника справи, яка мала місце до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору, проте про яку суду не було відомо на момент розгляду справи, може бути підставою для скасування судового рішення лише в сукупності з іншими доводами апеляційної скарги, які свідчать про незаконність та необґрунтованість ухваленого судового рішення. Апеляційний суд констатував, що заявник не є особою, яка не брала участі у справі, а є правонаступником відповідача. Тому, з урахуванням того, що ОСОБА_2 набув усіх прав та обов'язків ОСОБА_1 у порядку спадкування, то висновків про те, чи стосується оскаржене судове рішення прав та обов'язків ОСОБА_2 , колегія суддів не робила, перейшовши до оцінки доводів апеляційної скарги по суті вирішення спору місцевим судом.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про необхідність усунення перешкод у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0074 шляхом її повернення на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 та вказав, що:
суд першої інстанції слушно зазначив, що обставина розташування спірної земельної ділянки за межами населеного пункту встановлена судами при розгляді справи № 367/2521/13, тому селищна рада не мала права розпоряджатися нею. При розгляді справи № 367/2521/13 суди також вказали, що прокурор не довів обставину належності земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Водночас правова оцінка судом тих чи інших обставин (у тому числі на предмет їх доведеності) не є преюдицією в розумінні статті 82 ЦПК України. Отже, та обставина, чи є спірна земельна ділянка землями лісогосподарського призначення, підлягає доведенню сторонами та встановленню судами у цій справі на загальних засадах;
апеляційний суд вважав, що у справі, що переглядається, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України. Матеріали справи об'єктивно підтверджують, що спірна земельна ділянка на момент її первісного вибуття з власності держави належала до земель лісогосподарського призначення, на підтвердження чого прокурором надані необхідні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Тож матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення Національного природного парку «Голосіївський», територія якого є власністю Українського народу. Враховуючи, що Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень у галузі земельних відносин, визначених статтею 13 ЗК України, не погоджував вилучення земельної ділянки лісового фонду, що відноситься до території об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, то прокурор при зверненні до суду правильно визначив орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах;
апеляційний суд також вказав, що ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. У справі, яка переглядається, предметом вирішення суду є негаторний позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. Тому обставина добросовісності останнього власника земельної ділянки та стаття 1 Першого протоколу до Конвенції оцінці судом не підлягає.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У вересні 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди поклали в основу оскаржених рішень факт помилки органу місцевого самоврядування - Коцюбинської селищної ради, яка виділила земельну ділянку без жодних повноважень на це. Посилання на наявність кримінальних проваджень, підозр або вироків по відношенню до посадових осіб або членів колегіального органу, які допустили таку помилку, відсутні;
суди не спростували факт добросовісного набуття земельної ділянки відповідачем ОСОБА_1 , який отримав спірну земельну ділянку в законний спосіб, тому спадкоємець відповідача ОСОБА_2 є також добросовісним набувачем. Вважає, що відповідач не знав та не повинен був передбачати приналежність цієї земельної ділянки до обмежено оборотоздатних земель лісогосподарського призначення, оскільки він не міг припустити, що орган місцевого самоврядування може діяти всупереч законам України;
судами не наведено жодного доказу, який підтвердив би право власності позивача (держави) на спірну земельну ділянку, ані на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення про відведення спірної земельної ділянки у приватну власність у 2008 році, ані на момент звернення в 2014 році держави з позовом про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної Ради, ані на момент подання позову про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння;
суд апеляційної інстанції в обґрунтування свого рішення про визнання спірної земельної ділянки лісом, поклався на радянський документ від 07 серпня 1956 року № 186, а також прийняв ксерокопії інформацій Держземагенства у м. Ірпені Київської області та акт перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19 липня 2016 року № А162/180, які не були подані суду першої інстанції, без клопотання прокурора про поважність не подання цих доказів;
суди не врахували, що спірна земельна ділянка була виділена у 2008 році, тому посилання судів на Указ Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», яким територію парку розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд», є недоречним;
апеляційний суд зробив помилковий висновок, що наявний спір є негаторним спором, а не віндикаційним.
У лютому 2025 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_6 подав письмові пояснення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу.
У грудні 2024 року матеріали цивільної справи № 367/8835/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2188/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯЖ № 922094 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0074, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня 2009 року № 207 вказану земельну ділянку придбала ОСОБА_5 , про що на державному акті серії ЯЖ № 922094 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_5 . Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 60 063,75 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, її правонаступником є її чоловік ОСОБА_1 .
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 грудня 2014 року за позовом прокурора м. Ірпеня (справа № 367/2521/13-ц) визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922094. Вказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства. Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, а також на підставі статей 116, 122, частини першої статті 155, пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України дійшов висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.
Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд».
Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18,26,27, 51 Святошинського лісництва.
Відповідно до інформації управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19 липня 2016 року № А162/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0074 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал.
На даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський».
Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17 грудня 2001 року на виконання рішення Київської міської ради від 02 жовтня 2001 року № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатацій «Київзеленбуд»; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, заслухав суддю-доповідача, робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21, пункт 8.46), від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127)).
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України.
Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, у пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
У справі № 911/3315/17 за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінінвест», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міністерства екології та природних ресурсів України, Національного природного парку «Голосіївський», Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, про витребування майна з чужого незаконного володіння, прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки, що знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства та належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачі її у приватну власність. Прокурор зазначив, що на даний час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме НПП «Голосіївський».
У цій справі (№ 911/3315/17) постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2020 року касаційний суд, навівши також і власні мотиви та правове обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог погодився з рішенням Господарського суду Київської області від 15 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05 березня 2019 року, яким позов задоволений. Витребувано з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі КМУ земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0129.
Касаційний господарський суд вважав правильними висновки судів про те, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами). Погодився з тим, що витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України. Касаційний суд вказав, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ТОВ «Грінінвест» на підставі статті 388 ЦК України.
Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокурор правомірно звернувся з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08 квітня 2012 року на підставі статей 122, 149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду України - НПП «Голосіївський».
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 911/3312/17 за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінінвест», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства екології та природних ресурсів України, Національного природного парку «Голосіївський», Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_7, ОСОБА_8, Коцюбинської селищної ради, про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, погодився з рішенням Господарського суду Київської області від 15 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2018 року, яким витребувано із незаконного володіння ТОВ «Грінінвест» на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 93 711,00 грн (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 911/3312/17).
Такого ж висновку щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права - витребування земельної ділянки дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 911/3447/17 за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінінвест» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства екології та природних ресурсів України та Національного природного парку «Голосіївський» (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 911/3447/17).
Касаційний суд у справі № 911/3447/17 вважав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що прокурор правомірно звернувся з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08 квітня 2012 року на підставі статей 122, 149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду України - НПП «Голосіївський».
Натомість, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 367/4128/16-ц (провадження № 61-21333св21) за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський», в якій прокурор просив витребувати земельну ділянку, оскільки вона відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме НПП «Голосіївський», вказано, що: «зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки. […] вимога прокурора про витребування земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України не є належним способом захисту права власника. […] обрання неналежного способу захисту не перешкоджає прокурору заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власникові».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц (провадження № 61-4293св21), вказавши, що задоволення порушеного права має бути захищено шляхом звернення до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки, а не з позовом про витребування її у власність територіальної громади.
У вказаних справах господарської юрисдикції (911/3315/17, № 911/3312/17, № 911/3447/17) та цивільної юрисдикції (367/4128/16-ц, 367/4140/16-ц) однакові підстави позову, а саме:
рішеннями Коцюбинської селищної ради від 24-25 грудня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» затверджено проекти землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельних ділянок для вказаних цілей. На підставі зазначених рішень фізичним особам видані державні акти на право власності на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
судовими рішеннями за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» та встановлено, що спірні земельні ділянки знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірні рішення Коцюбинської селищної ради не відповідають вимогам земельного законодавства;
Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 «Про зміну меж Національного природного парку «Голосіївський» (далі - НПП «Голосіївський») його територію розширено на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд»;
спірні земельні ділянки розташовані на землях природно-заповідного фонду, а саме НПП «Голосіївський», знаходяться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносились до земель лісогосподарського призначення;
згідно з інформацією із Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Була і залишається землями лісогосподарського призначення.
У справі, що переглядається:
перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів Українизвернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ), про усунення перешкод у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 . В обґрунтування позову вказав, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2188/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 грудня 2014 (справа № 367/2521/13) за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсними вказане рішення Коцюбинської селищної ради. Цим рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства. На даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський». Спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення, була і залишається землями лісогосподарського призначення;
суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позов задовольнив та вказав, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський», з урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» була і залишається землями лісогосподарського призначення, розпорядником якої є Кабінет Міністрів України. Апеляційний суд також вказав, що ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. У справі, яка переглядається, предметом вирішення суду є негаторний позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою;
колегія суддів вважає, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки у контексті зазначених обставин справи спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку.
За таких обставин, на переконання колегії суддів касаційного суду, враховуючи природу спірних правовідносин, задоволення порушеного права має бути захищено шляхом звернення до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки, а не з позовом про витребування її у власність територіальної громади, як вказує Касаційний господарський суд.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).
Оскільки у практиці Касаційного цивільного та Касаційного господарського судів у складі Верховного Суду за подібної природи спірних правовідносин має місце неоднакове застосування положень ЦК України щодо обраного прокурором способу захисту, то забезпечити єдність такої практики неможливо без застосування повноважень Великої Палати Верховного Суду. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передає цю справу для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 911/3312/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 911/3447/17 та вказати, що: «зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої на землях природно-заповідного фонду, з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов».
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Передатисправу № 367/8835/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат
П. І. Пархоменко