18 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 521/19522/16-ц
провадження № 61-3853св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року в складі судді Мазун І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 рокув складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що 11 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11091862000.
Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 38 325,00 дол. США, а вона зобов'язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 11 грудня 2027 року та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 11,3 % річних.
На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 укладений договір поруки від 11 грудня 2006 року № 73589. Відповідно до умов цього договору поручитель зобов'язується відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною.
Також на забезпечення виконання умов кредитного договору №111091862000 та кредитного договору №11091877000 11 грудня 2006 року між банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки (нерухомого майна), предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Відповідачі зобов'язання не виконують, у зв'язку чим в них утворилася заборгованість, яка станом на 10 листопада 2016 року становить 5 567,99 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 5 127,03 дол. США, заборгованості за процентами у розмірі 440,96 дол. США, у тому числі прострочена заборгованість з березня 2016 року - 391,07 дол. США. Крім того, за несвоєчасне погашення заборгованості станом на 10 листопада 2016 року банк нарахував пеню в розмірі 927,64 грн.
З огляду на викладене ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на його користь суму боргу за договором про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2006 року в розмірі 5 567,99 дол. США та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі 927,64 грн.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору недійсними.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що при зверненні до відповідача для отримання кредиту, співробітники банку запевнили її в стабільності національної валюти та рекомендували отримати кредит у доларах США, оскільки відсоткова ставка при отриманні кредиту у цій валюті значно менша (приблизно 6-8 відсотків). Не будучи фахівцем в галузі фінансів, вона погодилася, проте після значного підвищення курсу долара США по відношенню до національної валюти восени 2008 року, вона зрозуміла, що відповідачем був здійснений недобросовісний продаж своїх фінансових послуг. Банк не розтлумачив та не повідомив її про усі наявні ризики при користуванні послугою відповідача, а саме існування ризику збільшення курсу валюти, в якій вона мала отримати кредит по відношенню до національної валюти України, що суттєво збільшить витрати щодо обслуговування кредиту в разі отримання постійних прибутків в національній валюті України, не надав їй інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, тобто ввів її в оману, не надавши їй інформацію, необхідну для здійснення свідомого вибору.
Крім того, зазначала, що умови кредитного договору від 11 грудня 2006 року № 11091862000 містять суттєвий дисбаланс в правах та обов'язках сторін на користь відповідача. Положення вказаного кредитного договору є несправедливими по відношенню до неї, оскільки порушені принципи рівності сторін. Оскільки відповідач не надав їй дані про ризики отримання кредиту, позивач за зустрічним позовом вважає, що відповідач здійснив вплив на здійснення її свідомого вибору.
Процентна ставка за використання кредитних коштів становить 11,3 % річних, але з 04 липня 2011 року фактично підвищена на 7 % до базової 11,3 %, що впливає на абсолютне подорожчання кредиту, про що її відповідач не повідомив належним чином. У кредитному договорі не зазначено детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, умовами кредитного договору не передбачено внесення зауважень.
Щодо недійсності іпотечного договору ОСОБА_1 зазначала, що при укладанні договору іпотеки вона не усвідомлювала тих наслідків, які можуть настати укладанням цього договору, що не відповідало її внутрішній волі, а було зумовлено факторами зовнішнього впливу, які не були в повній мірі проаналізовані та оцінені.
У договорі іпотеки зазначено, що предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2006 року, проте ОСОБА_1 предмет іпотеки 20 жовтня 2006 року не купувала; в договорі іпотеки неправильно зазначено номер кредитного договору, який було закреслено ручкою; в договорі іпотеки не зазначено ширшого опису об'єкта іпотеки; не зазначено підстав та причин збільшення, не встановлений порядок такого збільшення, не зазначено, що для здійснення такого збільшення обов'язково потрібна письмова згода іпотекодавця; пункт договору іпотеки щодо надання безперешкодного проходу представником іпотекодержателя з метою здійснення контролю за станом та умовами користування предметом іпотеки порушує права іпотекодавця, адже у даному випадку предметом іпотеки виступає житлова нерухомість, в якій іпотекодавець постійно мешкає та зареєстрована.
Крім того, предметом договору іпотеки, є майно, право власності на яке не було зареєстроване в БТІ.
ОСОБА_1 стверджувала, що вона не могла передбачити ситуацію суттєвої зміни обставин, якими керувалася при укладенні договору іпотеки, а саме погіршення свого фінансового стану через вплив світової кризи.
Тому позивач за зустрічним позовом просила:
визнати договір про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2006 року № 11091862000, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та нею, недійсним;
визнати договір іпотеки від 11 грудня 2006 року недійсним;
визнати порушеними її права як споживача відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Протокольною ухвалою від 05 березня 2020 року прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору недійсними та об'єднано з первісним позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року позовні вимоги АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнено солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість в розмірі 5 567,99 дол. США, що станом на 13 березня 2017 року за курсом Національного банку України еквівалентно 149 277,81 грн, та пеню в розмірі 927,64 грн.
Стягнуто в рівних частинах із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 2 148,85 грн.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору недійсними відмовлено.
Задовольняючи позов банку та стягуючи солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» кредитну заборгованість в розмірі 5 567,99 дол. США та пеню в розмірі 927,64 грн, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.
При відмові у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору недійсними, суд виходив з того, що позивач за зустрічним позовом не довела обставини, на які посилалась на обґрунтування заявлених вимог, а також із відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд вказав, що з преамбули постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (далі - Постанова № 168) вона прийнята з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів та забезпечення надання банками споживачам повної інформації про сукупну вартість кредиту Правління Національного банку України. У цій постанові міститься вимога про зобов'язання перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. Проте постанова № 168 набула чинності 05 червня 2007 року, а кредитний договір № 11091862000 укладений 11 грудня 2006 року.
На час укладення кредитного договору у частині четвертій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було визначено вимоги про те, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. При цьому Законом України «Про захист прав споживачів» на відміну від Постанови № 168 на кредитора не покладався обов'язок надання споживачеві в письмовій формі інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. До того ж пунктом 9.13 кредитного договору сторони погодили, що підписання даного договору позичальником свідчить, що всі умови цього договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими до нього, перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому сама по собі відсутність у справі окремого у письмовому вигляді документу з інформацією про умови кредитування та сукупну вартість кредиту за кредитним договором від 11 грудня 2006 року № 11091862000, за наведених обставин, не є достатньою підставою для висновку, що банком при видачі кредиту порушив вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до змісту кредитного договору кредитні кошти видані позичальнику ОСОБА_1 на придбання житла - квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 11 грудня 2006 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 вказану квартиру за 193 541,25 грн, які продавець отримав до підписання цього договору. Квартира належить продавцю на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2006 року (справа № 2-7732/2006 ). Згідно з паспортом ОСОБА_1 її зареєстрованим місцем проживання з 17 січня 2007 року є квартира АДРЕСА_2 .
Дійсно договір іпотеки містить певні неточності щодо номеру кредитного договору, на забезпечення якого він укладений, а також щодо підстави права власності іпотекодавця - рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2006 року (справа № 2-7732/2006 ). Нотаріусом у договорі іпотеки від 11 грудня 2006 року самостійно виправлено номер кредитного договору, на забезпечення якого він (договір іпотеки) укладений.
Що стосується зазначеної у договорі іпотеки підстави права власності іпотекодавця на предмет іпотеки - рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2006 року (справа № 2-7732/2006), то апеляційний суд, співвставивши дані відомості з іншими документами, які містяться у справі, зробив висновок, що така підстава виникнення права власності на вказану квартиру є справедливою лише до колишнього власника цієї квартири - ОСОБА_4 , який на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2006 року відчужив ОСОБА_1 квартиру за 193 541,25 грн. Згідно з випискою за особовим рахунком № НОМЕР_1 на час видачі кредиту курс долара США до гривні дорівнював 5,05 грн за 1 долар США, внаслідок чого кредит у розмірі 38 325,00 дол. США відповідав еквіваленту 193 541,25 грн, що ідентично вартості придбаної ОСОБА_1 квартири. Таким чином, само по собі невірне зазначення підстав права власності на квартиру за іпотекодавцем жодним чином не спростовує факт придбання нею цієї квартири за кредитні кошти ПАТ «УкрСиббанк» і передачу іпотекодавцем цієї квартири погодженою вартістю 193 541,25 грн в іпотеку банку. Оскільки, як вбачається, ОСОБА_1 набула право власності на предмет іпотеки за рахунок кредитних коштів, вбачається реальна заінтересованість саме у ОСОБА_1 в отриманні кредиту в ПАТ «УкрСиббанк» для наступної купівлі квартири.
Крім того, кредитний договір містить чітку зазначену суму кредиту, мету надання кредиту; форми його забезпечення; розмір процентів за користування кредитом; суму кредиту та її складові, строк, на який надається кредит, детальний розпис та суму ануїтетних платежів за договором та строки їх здійснення згідно з графіком, а також розмір процентів, порядок їх сплати, розмір одноразової комісійної винагороди за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку, можливість та наслідки дострокового повернення кредиту та його умови, а також умови відповідальності сторін. ОСОБА_1 на протязі тривалого періоду (більше 9 років) здійснювала регулярну оплату відсотків у доларах США за користування кредитними коштами, а також і повернення самого кредиту (навіть з випередженням графіку) у валюті кредиту (долари США), не маючи простроченої заборгованості за процентами до лютого 2016 року. Отже, станом на лютий 2016 року (період, коли позичальником та/або поручителем було припинено сплату відсотків), позичальник повернула переважну більшість тіла кредиту. Ці обставини свідчать, що відповідач ОСОБА_1 свідомо отримувала кредит і не могла не розуміти наслідки отримання кредиту в іноземній валюті і можливі ризики отримання кредитних коштів зокрема у доларах США, а своєю подальшою поведінкою - своєчасною сплатою процентів в іноземній валюті на протязі кількох років (більше 9 років) та поверненням кредитних коштів за цей період з випередженням графіку в іноземній валюті засвідчила, що розуміла і погоджувалась на умови кредитного договору, не порушувала питання про його розірвання. У матеріалах справи відсутні докази спростування презумпції правомірності правочину, зокрема, не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач не діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови. Жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що під час укладення кредитного договору з боку банку існувало приховування реального розміру відсоткової ставки та/або сукупної вартості кредитного договору, і такими діями банку були порушені права позичальника ОСОБА_1 не надано.
Із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_1 звернулась у лютому 2020 року, тобто більше ніж через 13 років після його укладення та після звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості та перегляду районним судом ухваленого заочного рішення про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором.
За таких обставин апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору, оскільки: банк ввів позичальника в оману укладенням кредитного договору; банк здійснював нечесну підприємницьку практику та порушив права споживача через ненадання належної інформації про сукупну вартість кредиту, реальну відсоткову ставку. Вказані обставини також не відповідають матеріалам справи і не узгоджуються із поведінкою самого позичальника, яка на протязі 9 років сумлінно виконувала з випередженням графіку умови кредитного договору щодо повернення кредиту та не мала прострочення зі сплати процентів на залишок неповерненого кредиту.
Стосовно вимог банку про стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором в розмірі 5 567,99 дол. США, що станом на 13 березня 2017 року еквівалентно 149 277,81 грн, та пені в розмірі 927,64 грн апеляційний суд виходив з наступного.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком, заборгованість складається з неповерненого кредиту у розмірі 5 127,03 дол. США; нарахованих, але не сплачених процентів, у розмірі 440,96 дол. США та пені за прострочення сплати процентів за період з 11 квітня 2016 року до 10 листопада 2016 року в розмірі 927,64 грн.
Сутність доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зведена до того, що у банку не було підстав для дострокового стягнення кредиту, оскільки кредит нею повертався із випередженням графіку.
Згідно з договором про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2006 року № 11091862000, нараховування процентів за цим договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця методом факт/360 відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України. Період нарахування процентів згідно з умовами цього договору починається з дня фактичного надання кредиту, якщо умовами пунктів 1.3.2., 9.2 договору не передбачено іншу дату початку процентів, а в наступному - першого календарного дня поточного місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. При цьому проценти нараховуються на суму кредиту, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку відповідно до умов договору. Строк сплати процентів встановлено з 01 по 10 число кожного місяця (пункти 1.3.3, 1.3.4 договору).
Відповідно до пункту 4.6 договору позичальник зобов'язується достроково повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії у випадках передбачених пунктів 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та / або порушень істотних умов договору та застосування банком процедури щодо дострокового повернення кредиту в порядку, визначеному розділом 11 цього договору.
Банк має право у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісій, строком більше ніж на один (1) місяць, та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього договору (пункт 5.5 договору).
Отже, умови договору про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2006 року № 11091862000, погоджених сторонами і які виконувались позичальником на протязі 9 років, банк у відповідності до пункту 1.3.3 договору нараховує проценти на суму кредиту, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку, тобто на суму залишку. Умовами договору не передбачено перенесення термінів сплати процентів у разі повернення кредиту з випередженням графіку.
Тобто проценти нараховуються в будь-якому випадку на суму залишку неповернутого у власність банку кредиту і чим менше залишок тим менше і проценти за користування кредитом.
Нарахування процентів за користування кредитом безумовно припиняється у випадку повного повернення позичальником кредиту.
Під час судового засідання позичальник пояснила, що припинила сплату процентів у лютому 2016 року після того, як порахувала, що фактично вона вже виплатила розмір коштів, що перевищує взятий нею кредит.
Не сплата позичальником нарахованих банком процентів за користування кредитом протягом більше одного місяця, надає банку відповідно до пункту 5.5 договору та частини другої статті 1050 ЦК України право вимагати від позичальника та поручителя повернути кредит достроково.
Із наданого банком розрахунку видно, що позичальник припинила сплату процентів на залишок неповернутого кредиту починаючи з лютого 2016 року.
Досудову вимогу від 19 вересня 2016 року про дострокове повернення кредиту і сплату процентів на адресу позичальника та поручителя з встановленим строком повернення протягом 31 календарного дня з часу отримання, банком спрямовано 21 вересня 2016 року, отримано позичальником 29 вересня 2016 року.
До суду з позовом банк звернувся 21 листопада 2016 року, проценти за користування кредитом нараховані станом на 31 жовтня 2016 року, а пеня - за період з 11 квітня 2016 року до 10 листопада 2016 року.
Таким чином, банком не порушено прав ОСОБА_1 як споживача кредитних послуг за договором про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2006 року № 11091862000 при реалізації права кредитора на дострокове повернення кредиту.
Будь-яких доказів, які б спростовували правильність чи обґрунтованість розрахунку заборгованості у вигляді неповернутого тіла кредиту, нарахованих процентів за користування кредитом та пені за прострочення сплати процентів, особа, яка подала апеляційну скаргу, не надала.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , в якій просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у позові про стягнення коштів, а також стягнути з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
належним та допустимим доказом, який може підтвердити наявність чи відсутність заборгованості позичальника за кредитом, є повна виписка з банківського рахунку позичальника. Проте суди не звернули уваги на відсутність у справі повної виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 , а позивач надав лише розрахунок заборгованості, підписаний представником банку за довіреністю, який не має жодного відношення до бухгалтерської документації, не є матеріально-відповідальною особою та не має повноважень проводити розрахунки заборгованості позичальників. Наявна у справі виписка з банківського рахунку свідчить лише про факт видачі позичальнику кредитних коштів та не містить інформації про рух коштів, погашення кредиту та нарахування відсотків тощо. Розрахунок, долучений банком до позову є неналежним доказом, адже цей документ не містить повної інформації для об'єктивного розгляду справи. Крім того, у 2019 році ОСОБА_1 отримувала від банку виписку зі свого банківського рахунку та інформація, викладена у вказаній виписці, суттєво відрізняється від тієї, що викладена банком у розрахунку, який наданий з позовом. Таким чином, банк свідомо, з метою введення суду та учасників справи в оману, не надав до суду повну виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 , для приховування достовірної інформації стосовно її заборгованості, а саме щодо її відсутності;
після ухвалення апеляційним судом оскаржуваного рішення ОСОБА_1 звернулась до AT «УкрСиббанк» та отримала виписку зі свого банківського рахунку. Ця виписка підтверджує відсутність будь-якої заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем. Отже, в разі залишення в силі судових рішень судів попередніх інстанції ОСОБА_1 буде вимушена повторно сплачувати грошові кошти позивачу, які з неї вже стягнені. Фактично матиме місце подвійне стягнення заборгованості із позичальника, що надалі призведе до необхідності звернення позичальника до суду із позовною заявою повернення безпідставно набутих грошових коштів;
суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки умовам кредитного договору, відповідно до змісту якого сторони погодили, що спочатку банк погашає відсотки, а потім вже основний борг (тіло кредиту). Банк самостійно порушив умови кредитного договору, розподіливши кошти не у відповідності до черговості, визначеної сторонами у договорі, що призвело до існування фіктивної заборгованості позичальника за кредитом;
суди зробили помилкові висновки стосовно наявності у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати процентів за кредитом у розмірі 440, 96 дол. США, адже відповідно до змісту направленої позичальнику вимоги від 19 вересня 2016 року банк визначив прострочену заборгованість по відсотках у розмірі 342,79 дол. США, а після пред'явлення своєї вимоги банк не мав права надалі нараховувати відсотки за користування кредитними коштами;
у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Таким чином, навіть якщо припустити наявність у позичальника заборгованості станом на 16 вересня 2016 року, то в такому випадку після пред'явлення вимоги про дострокове повернення коштів, банк мав право нараховувати лише 3 % річних на суму заборгованості, а не продовжувати нараховувати 11,3 % за користування кредитними коштами. Тому нарахування відсотків та неустойки (штрафних санкцій) поза межами дії договору є безпідставним;
суди попередніх інстанцій встановили, що позичальник здійснювала погашення кредиту (навіть із значним випередженням графіку). Проте банк всупереч частині восьмій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не здійснював відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення, що мало наслідком появу фіктивної заборгованості за відсотками за користування кредитом.
Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених вимог за первісним позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості. Тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У квітні 2024 року АТ «УкрСиббанк» подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника Ребрик А. М., в якому просить закрити касаційне провадження або залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
касаційна скарга містить посилання на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду при встановленні спірних правовідносин, що не є подібними до правовідносин, встановлених судами у цій справі. Крім того, касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції щодо вже встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом. Таким чином, касаційна скарга не містить конкретної обов'язкової підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статті 389 ЦПК України підстави (підстав). Отже, наявні підстави, передбачені положеннями пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України, для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою;
посилання скаржника на неналежне встановлення апеляційним судом обставин спору та неналежне дослідження апеляційним судом доказів фактично зводиться до необхідності здійснення касаційним судом переоцінки доказів у справі;
доводи відповідача стосовно врахування апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови висновків Верховного Суду щодо застосування норм цивільного матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема частини першої статті 1048, частини другої статті 1050 ЦК України при визначенні моменту зміни кінцевого терміну кредитування та складу і розміру заборгованості, нарахованої банком, є необґрунтованими;
у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази існування заборгованості за кредитним договором, пред'явленої банком у позовній заяві. На підтвердження заявленого банком у позові розміру суми кредитної заборгованості до матеріалів цивільної справи були надані наступні письмові докази: копія кредитного договору, виписка операцій за поточним рахунком позичальника, розрахунок заборгованості по основній сумі кредиту, процентам за користування кредитом, пені. Відповідачі у цій справі розрахунки позивача не спростували, власні контррозрахунки не надали, тому відсутні підстави для неврахування розрахунків позивача, викладених в позовній заяві. Крім того, жодним доказом у справі не спростовується правильність виконаного банком розрахунку заборгованості. При цьому сама лише обставина непогодження відповідачів із розрахунком банку не може вважатись належним спростуванням такого розрахунку. Водночас розрахунки банку є достовірними, правильними та такими, що відповідають вимогам законодавства. Таким чином, суди надали належну оцінку погодженим сторонами умовам кредитного договору, розрахунку заборгованості у сукупності з іншими письмовими доказами у справі та зробили правильний висновок про доведеність і обґрунтованість вимог банку;
відповідач помилково вказує у касаційній скарзі на те, що, пред'явивши вимогу у вересні 2016 року про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, банк змінив строк виконання основного зобов'язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, а тому з вересня 2016 року банк не мав права на нарахування процентів за користування кредитом. Для формування висновку про дату (момент) зміни кінцевого строку кредитування необхідно надавати оцінку умовам пунктів 4.6, 5.5 та 11.1 кредитного договору як підставу виникнення взаємних прав та обов'язків сторін та погоджений сторонами порядок зміни строку виконання зобов'язання за договором. Згідно з матеріалами справи 21 вересня 2016 року на виконання умов кредитного договору банк надіслав ОСОБА_5 та ОСОБА_2 письмові вимоги про необхідність усунення порушення кредитного договору. У цих вимогах із посиланням на пункт 11.1 кредитного договору містилось попередженням про можливість примусового стягнення заборгованості в повному обсязі у разі не усунення порушення. Встановлено, що ці вимоги про усунення порушення договору не були виконані протягом встановлених кредитним договором строків. Вимога була одержана ОСОБА_1 24 вересня 2016 року, а тому з урахуванням пункту 11.1 кредитного договору термін повернення кредиту у повному обсязі є таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, тобто, на 26 жовтня 2016 року. При цьому суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги банку, врахував, що AT «УкрСиббанк» у позові просило стягнути заборгованість за процентами за користування кредитом станом саме на жовтень 2016 року. Крім того, на підтвердження заявленої банком суми заборгованості у позові до матеріалів справи надано відповідний розрахунок заборгованості станом на 10 листопада 2016 року, проте проценти в ньому нараховано станом на жовтень 2016 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 521/19522/16-ц та витребувано справу із суду першої інстанції.
У квітні 2024 року матеріали справи № 521/19522/16-цнадійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 квітня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 червня 2020 року у справі № 189/786/18, від 10 червня 2020 року у справі № 658/4229/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 11 грудня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», а в подальшому АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11091862000.
Відповідно до пунктів 1.1-1.2.2 розділу 1 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 38 325 дол. США та сплатити проценти, комісії в порядку та на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 193 541,25 грн за курсом Національного банку України на день укладення даного договору. Строк кредитування - 252 місяці. Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит в повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 11 грудня 2027 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору.
Згідно пунктами 1.3.1 - 1.3.3 договору за використання кредитних коштів протягом тридцяти календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 11,3 % річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 9.2 даного договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому пункту 9.2 даного договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці; сторони домовилися, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною першою пункту 9.2 договору; нарахування процентів за цим договором здійснюється щомісяця в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства України.
У пункті 9.2. розділу 9 договору передбачено випадки зміни банком розміру процентної ставки в сторону збільшення.
Згідно з пунктом 7.1. розділу 7 кредитного договору, за порушення термінів повернення кредиту, та/або процентів за кредит, та/ або комісій, відповідач сплачує позивачу додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмір подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом Національного банку України гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.
Відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та направлення банком на адресу повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31-го календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32-й календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 42 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41-й календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку (пункт 11.1 розділу 11 кредитного договору).
Банк надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в сумі 38 325,00 дол. США, що підтверджується меморіальним ордером від 12 грудня 2006 року № 0601834382/Прім1.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 11 грудня 2006 року № 73589, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною. Згідно з пунктами 3.1 - 3.2 договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін. Порука припиняється з припиненням всіх зобов'язань позичальника по вищевказаному кредитному договору.
На забезпечення виконання умов кредитних договорів від 11 грудня 2006 року № 111091862000 та № 11091877000 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки (нерухомого майна), предметом якого є передання в іпотеку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І. І. та зареєстрований в реєстрі за № 2402.
11 грудня 2006 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 11 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 2401.
19 вересня 2016 року банк направив на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги, у яких повідомляв, що станом на 16 вересня 2016 року заборгованість позичальника щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом становить 5 469,82 дол. США 82, з яких: 5 127,03 дол. США - кредитна заборгованість; 342,79 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками. Як зазначено у цих вимогах, позивач вимагав усунути порушення умов кредитного договору, а саме погашення простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення у розмірі 342,79 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками. У випадку не усунення порушень на 32 день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту АТ «УкрСиббанк» вимагає виконання своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2006 року № 11091862000, а саме сплатити банку заборгованість щодо повернення суми кредиту в повному обсязі, сплати нарахованих процентів, що разом становить 5 469,82 дол. США.
Згідно з повідомленням про вручення вказаної вимоги вона 24 вересня 2016 року отримана ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Список згрупованих рекомендованих відправлень про направлення вказаних вимог обом відповідачам з відміткою відділення поштового зв'язку Укрпошта та квитанціях про сплату цих відправлень датований 21 вересня 2016 року.
Відповідачі свої зобов'язання не виконують, у зв'язку чим станом на 10 листопада 2016 року заборгованість становить 5 567,99 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 5 127,03 дол. США; заборгованості за процентами в розмірі 440,96 дол. США, у тому числі прострочена заборгованість із березня 2016 року в розмірі 391,07 дол. США; а також пеню за несвоєчасне погашення заборгованості станом на 10 листопада 2016 року - 927,64 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості позивач нараховував відповідачам проценти за користування кредитними коштами виключно за процентною ставкою у розмірі 11,3 % річних, без застосування підвищеної процентної ставки.
Останній платіж за наданим кредитом було проведено 06 січня 2015 року, а за процентами - 10 лютого 2016 року.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про стягнення основної суми кредитної заборгованості
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
У частині першій статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19).
Належним чином дослідити поданий стороною доказ (у цьому випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (див. постанову Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19)).
Суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19)».
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором банк, крім іншого, просив стягнути основну суму заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 5 127,03 дол. США;
суди встановили, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком, заборгованість складається з неповерненого кредиту у розмірі 5 127,03 дол. США; нарахованих, але не сплачених процентів, у розмірі 440,96 дол. США та пені за прострочення сплати процентів за період з 11 квітня 2016 року до 10 листопада 2016 року в розмірі 927,64 грн;
під час судового засідання позичальник пояснила, що припинила сплату процентів у лютому 2016 року, оскільки вже на той час вона фактично вже виплатила кошти у розмірі, що перевищує взятий нею кредит;
надалі банк направив на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги, у яких повідомляв, що станом на 16 вересня 2016 року заборгованість позичальника щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом становить 5 469,82 дол. США, з яких: 5 127,03 дол. США - кредитна заборгованість; 342,79 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками. У цих вимогах зазначено про необхідність усунення порушення умов кредитного договору, а саме погашенням простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення у розмірі 342,79 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками. У випадку не усунення порушень на 32 день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту АТ «УкрСиббанк» вимагає виконання своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2006 року № 11091862000, а саме сплатити банку заборгованість щодо повернення суми кредиту в повному обсязі. Відповідно до повідомлення про вручення вказаної вимоги вона 24 вересня 2016 року отримана ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с.14-18);
суди, встановивши, що відповідачі неналежним чином не виконували свої зобов'язання за кредитним договором та договором поруки, обґрунтовано вважали, що з них підлягає стягненню заборгованість за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 5 127,03 дол. США. При цьому суди зазначили, що будь-яких доказів, які б спростовували правильність чи обґрунтованість розрахунку заборгованості, зокрема у вигляді неповернутого тіла кредиту, відповідачі не надали.
За таких обставин суди зробили правильний висновок про стягнення з відповідачів основної суми заборгованості за кредитом у розмірі 5 127,03 дол. США.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині порушення позивачем черговості розподілу коштів необґрунтовані.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 ані в суді першої інстанції (заява про перегляд заочного рішення - т. 1 а. с. 181-184, відзив на позовну заяву - т. 1 а. с. 225-230), ані в суді апеляційної інстанції (апеляційна скарга - т. 2 а. с. 152-156) на ці обставини не посилалась, зазначені заперечення проти позовних вимог не були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій, що виключає можливість їх розгляду судом касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині заперечень проти позовних вимог про стягнення основної суми заборгованості за кредитом зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 400 ЦПК України.
Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання[…] Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та пені (див. постанову Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21)).
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частиною п'ятою статті 236 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У мотивувальній частині постанови апеляційного суду повинні бути зазначені встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (стаття 382 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором банк, крім іншого, просив стягнути проценти за користування кредитом у розмірі 440,96 дол. США, у тому числі прострочена заборгованість з березня 2016 року - 391,07 дол. США;
суди встановили, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком, заборгованість складається з неповерненого кредиту у розмірі 5 127,03 дол. США; нарахованих, але не сплачених процентів, у розмірі 440,96 дол. США та пені за прострочення сплати процентів за період з 11 квітня 2016 року до 10 листопада 2016 року в розмірі 927,64 грн;
суди виходили з того, що умовами договору про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2006 року № 11091862000, погоджених сторонами і які виконувались позичальником на протязі 9 років, банк у відповідності до пункту 1.3.3 договору нараховує проценти на суму кредиту, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку, тобто на суму залишку. Умовами договору не передбачено перенесення термінів сплати процентів у разі повернення кредиту з випередженням графіку. Тобто проценти нараховуються в будь-якому випадку на суму залишку неповернутого у власність банку кредиту і чим менше залишок тим менше і проценти за користування кредитом. Нарахування процентів за користування кредитом безумовно припиняється у випадку повного повернення позичальником кредиту. Не сплата позичальником нарахованих банком процентів за користування кредитом протягом більше одного (1) місяця, надає банку відповідно до пункту 5.5 договору та частини другої статті 1050 ЦК України право вимагати від позичальника та поручителя повернути кредит достроково;
із наданого банком розрахунку видно, що позичальник припинила сплату процентів на залишок неповернутого кредиту починаючи з лютого 2016 року. Вимогу від 19 вересня 2016 року про дострокове повернення кредиту і сплату процентів на адресу позичальника та поручителя з встановленим строком повернення протягом 31 календарного дня з часу отримання, банком спрямовано 21 вересня 2016 року та отримано позичальником 24 вересня 2016 року (т. 1, а. с. 18). У випадку не усунення порушень на 32 день з дня отримання вимоги банк вимагав виконання своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 11 грудня 2006 року № 11091862000, а саме сплатити банку заборгованість щодо повернення суми кредиту в повному обсязі. Таким чином, банк реалізував право кредитора на дострокове повернення кредиту та змінив строк кредитування за договором, визначивши кінцевий строк - 26 жовтня 2016 року;
до суду з позовом банк звернувся 21 листопада 2016 року, а проценти за користування кредитом розраховані станом на 31 жовтня 2016 року;
суди зробили помилковий висновок, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом за період з березня 2016 року до 31 жовтня 2016 року в сумі 440,96 дол. США банком розраховано правильно і саме у такій сумі вони підлягають стягненню з відповідачів;
проте суди не врахували, що після пред'явлення позивачем вимоги про дострокове повернення кредитних коштів (з урахуванням визначеного у вимозі строку) право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося. Отже, позовні вимоги в частині стягнення процентів за кредитним договором підлягають задоволенню частково, а саме за період з березня 2016 року до 26 жовтня 2016 року;
за таких обставин апеляційний суд належним чином не встановив, коли настав строк повернення кредиту з урахуванням дати отримання позичальником вимоги;
при цьому наявні у матеріалах справи докази не дають можливості суду касаційної інстанції достовірно визначити суму заборгованості за нарахованими процентами.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливостівстановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
За таких обставин постанову апеляційного суду в частині вимог за первісним позовом про стягнення процентів за користування кредитом в сумі 440,96 дол. США слід скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо позовних вимог банку про стягнення пені
Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).
Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором банк, крім іншого, просив стягнути пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 927,64 грн (т.1 а. с. 4);
на підтвердження обґрунтованості позовних вимог банк надав до суду відповідний розрахунок за період з 11 квітня 2016 року до 10 листопада 2016 року (т. 1, а.с. 31);
суди виходили з того, що відповідачі неналежним чином виконували свої зобов'язання за кредитним договором, а тому з них підлягає стягненню кредитна заборгованість, в тому числі й пеня за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі 927,64 грн;
проте апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не врахував, що банк реалізував право кредитора на дострокове повернення кредиту та змінив строк кредитування за договором, визначивши кінцевий строк - 26 жовтня 2016 року. Таким чином, суди помилково стягнули пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом, яка нарахована після закінчення строку кредитування, тобто за період з 27 жовтня 2016 року до 10 листопада 2016 року;
при цьому наявні у матеріалах справи докази не дають можливості касаційному суду достовірно визначити суму заборгованості за пенею.
За таких обставин постанову апеляційного суду в частині вимог за первісним позовом про стягнення пені в сумі 927,64 грн слід скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З урахуванням результату касаційного перегляду цієї справи, у задоволенні клопотання представника АТ «УкрСиббанк» - адвоката Ребрика А. М. про закриття касаційного провадження слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; судові рішення в частині вимог за первісним позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення процентів за кредитом в розмірі 440,96 дол. США та пені в розмірі 927,64 грн скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій оскарженій частині судові рішення залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства «УкрСиббанк» - адвоката Ребрика Андрія Михайловича про закриття касаційного провадження відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в частині позовної вимоги за первісним позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 127,03 дол. США залишити без змін.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 року в частині позовних вимог за первісним позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення процентів за кредитом в розмірі 440,96 дол. США та пені в розмірі 927,64 грн скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 30 січня 2024 рокуу скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко