18 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 205/8061/20
провадження № 61-4232св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Дніпровська міська рада,
треті особи: ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які подані представником ОСОБА_5 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до Дніпровської міської ради про визнання права користування квартирою.
В обґрунтування позову зазначили, що 26 грудня 1972 року відповідно до ордеру № 398 ОСОБА_6 та її родині була надана квартира АДРЕСА_1 . З того часу ОСОБА_6 разом з матір'ю ОСОБА_7 (її бабусею), сестрою ОСОБА_8 та її сином ОСОБА_9 вселились до вказаної квартири. З 2009 року ОСОБА_1 вселилась до цієї квартири зі згоди ОСОБА_9 , де почала мешкати без реєстрації. З того часу вела з племінником спільне господарство, сплачувала комунальні послуги. ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 займалась його похованням. Після його смерті і по теперішній час ОСОБА_1 продовжує проживати в квартирі. Рішенням виконавчого комітету Новокодацької районної у місті Дніпрі ради № 4 від 17 січня 2018 року дозволено змінити умови договору найму спірного житлового приміщення. ОСОБА_10 заселилась до своєї матері ОСОБА_1 в квартиру на початку 2018 року та за згодою своєї матері зареєструвалась в ній. З моменту реєстрації позивачі мають право користування цією квартирою, доглядають за нею, несуть тягар утримання, здійснюють ремонтні роботи за необхідності, сплачують квартплату, за електроенергію та водопостачання. На теперішній час позивачі бажають приватизувати квартиру та їм необхідно надати до Дніпровської міської ради документи, які підтверджують право користування квартирою.
Позивачі просили:
визнати за ними право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року у складі судді Басової Н. В. позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, про визнання права користування квартирою задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду мотивоване тим, що позивачі мають право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки постійно в ній проживають, доглядають за нею, несуть тягар утримання, здійснюють ремонтні роботи за необхідності, сплачують комунальні послуги.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
УхвалоюДніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 року клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Збарської І. В. задоволено та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Збарської І. В. на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року.
Зупинено дію рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Ухвала суду апеляційної інстанції в частині поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції мотивована тим, щоапеляційна скарга подана до суду апеляційної інстанції 31 жовтня 2023 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, що встановлений частиною першою статті 354 ЦПК України. У доданому до апеляційної скарги представником ОСОБА_3 клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження вказано про необізнаність третьої особи про розгляд справи через неналежне її повідомлення та ознайомлення із матеріали справи, зокрема із текстом оскаржуваного рішення. Апеляційним судом встановлено, що представник ОСОБА_3 отримала копію оскарженого рішення особисто у суді першої інстанції 10 жовтня 2023 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 -адвоката Збарської І. В. задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року скасовано.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, про визнання права користування квартирою відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір по 641,95 грн з кожного.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
спірна квартира була надана ОСОБА_6 за ордером від 26 грудня 1972 року на сім'ю з 4-ох осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_8 (донька), ОСОБА_9 (онук), ОСОБА_11 (мати). На 2009 рік, з якого як зазначає позивач вона почала проживати у спірній квартирі з дозволу ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 02 березня 1984 року по 19 червня 2015 року. Зазначену квартиру вона мала на праві власності. З 25 червня 2015 року по 27 вересня 2017 року була зареєстрована та мешкала за адресою: АДРЕСА_3 , що встановлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у справі № 205/5054/17. Таким чином, маючи житло у ОСОБА_1 були відсутні підстави для визнання права користування спірною квартирою. Доказів того, що ОСОБА_1 вселилася у спірну квартиру, яка є комунальною власністю, у встановленому законом порядку, як член сім'ї ОСОБА_9 , суду не надано. У спірній квартирі на 2009 рік був зареєстрований один ОСОБА_4 . Доказів того, що на вселення ОСОБА_1 в квартиру була письмова згода ОСОБА_4 , який мав право користування спірною квартирою і проживав в ній, позивачем не надано;
оскільки ОСОБА_1 мала на праві власності житло до червня 2011 року, а потім зберігала постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні, не може бути визнано право користування спірним житлом. Зберігаючи право власності, а в подальшому право користування іншою квартирою, ОСОБА_1 не набула права користування спірною квартирою;
з 27 вересня 2017 року ОСОБА_1 зареєструвалася в спірній квартирі на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року, яким було визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 . Вказане рішення було скасовано в апеляційному порядку, у задоволенні позову відмовлено. Рішення виконавчого комітету Новокодацької районної у місті Дніпрі ради № 4 від 17 січня 2018 року, яким було дозволено змінити умови договору найму житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 з померлої матері ОСОБА_6 на дочку ОСОБА_1 , також приймалося на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року, яке в подальшому було скасовано. Таким чином, зазначена реєстрація в спірній квартирі не має правового значення;
ОСОБА_2 вселилась у спірну квартиру на початку 2018 року за згодою своєї матері ОСОБА_1 та зареєструвалась там, тобто її право користування виникло як похідне від права користування спірною квартирою ОСОБА_1 . Так як ОСОБА_1 не набула права користування спірним житлом, то і ОСОБА_2 не набула права користування спірною квартирою, зберігаючи право власності та користування на інше житло.
За вказаних обставин відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права користування спірним житлом.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У березні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року залишити в силі.
У березні 2024 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року залишити в силі.
Касаційні скарги мотивовані тим, що:
суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що після ухвалення судом першої інстанції рішення минуло 2 роки, ОСОБА_3 була залучена в якості третьої особи до участі в справі в травні 2021 року, судові повістки їй направлялись на дві адреси: за місцем реєстрації на АДРЕСА_4 та за адресою спірної квартири (де як вона стверджувала проживала). Всі повістки повернулись неврученими, тобто ОСОБА_3 відповідно до вимог ЦПК України була належним чином повідомлена про час та місце судових засідань. Жодних обставин непереборної сили в період з вересня 2021 року по жовтень 2023 року не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції мав застосувати вимоги частини другої статті 358 ЦПК України та відмовити у відкритті апеляційного провадження. Натомість, апеляційний суд, поновлюючи строк на апеляційне оскарження, вказав лише одну причину для його поновлення - представник третьої особи отримала повний текст рішення 10 жовтня 2023 року, але не зазначив чи отримувала сама третя особа оскаржуване рішення. Будь-яких доказів на підтвердження обставин необізнаності про існування оскаржуваного рішення ОСОБА_3 не надала. Апеляційний суд не навів належних мотивів, за яких вважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, тривалістю більше двох років, поважними та передчасно поновив строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження;
апеляційний суд залишив поза увагою, що з вересня 2020 року (після скасування першого рішення суду стосовно спірної квартири) третя особа ОСОБА_3 не здійснила жодних дій щодо оформлення свого права щодо спірної квартири. В листопаді 2019 року позов про визнання за нею права користування спірною квартирою вона залишила без розгляду (справа № 205/2882/18). ОСОБА_3 та її син тривалий час зареєстровані та мешкають за іншою адресою ( АДРЕСА_5 ), ніякого відношення до спірної квартири не мають. Ця квартира була надана матері, бабусі, сестрі ОСОБА_1 , які померли. ОСОБА_3 була залучена до участі у справі як третя особа, оскільки була зазначена в судовому рішенні у справі № 205/5054/17, а не тому що вона має якесь відношення до квартири;
суд апеляційної інстанції не врахував, що рішення виконавчого комітету Новокодацької районної у місті Дніпрі ради № 4 від 17 січня 2018 року, яким дозволено житлово-експлуатаційній організації, на балансі якої перебуває житловий фонд комунальної власності територіальної громади міста, змінити умови договору найму спірної квартири з померлої матері ОСОБА_6 на доньку ОСОБА_1 , не скасоване і не оспорювалось. Вона мешкала в квартирі з 2009 року по липень 2023 року, це було єдине житло позивача, несла тягар його утримання разом з дочкою, давала згоду на приватизацію цієї квартири дочкою ОСОБА_2 . Проте суд апеляційної інстанції всі ці обставини залишив поза увагою, фактично позбавив позивача права користування житлом. Тому є помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що відсутні правові підстави вважати, що позивачі не мають права користування спірною квартирою;
апеляційний суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_3 не має жодного відношення до цієї квартири і рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська її права та законні інтереси не порушені;
скасування рішення суду про визнання за нею права користування квартирою, яка була власністю позивача фактично означає потенційне позбавлення її приватної власності, що є порушенням права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
рішення суду першої інстанції вичерпало свою дію, оскільки 22 червня 2023 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру. Після цього, будучи власницею квартири, продала її ОСОБА_12 .
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
У травні 2024 року матеріали цивільної справи № 205/8061/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 08 квітня 2024 року зазначено, що касаційні скарги містять передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 643/3381/14-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 303/7719/16-ц, від 27 червня 2018 у справі № 902/889/16, від 21 січня 2019 року у справі № 910/22093/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 910/9259/17, від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_13 .
На підставі спільного рішення Об'єднаного комітету та адміністрації тресту «Дніпровськпромбуд» від 14 грудня 1972 року № 18 ОСОБА_6 видано ордер № 398 від 26 грудня 1972 року на квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю з 4-ьох осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_8 (донька), ОСОБА_9 (онук), ОСОБА_11 (мати).
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З 2009 року позивач ОСОБА_1 зі згоди ОСОБА_9 почала постійно проживати у квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації, вела з ним спільне господарство, сплачувала комунальні послуги.
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 займалась його похованням. Після його смерті і по теперішній час позивач продовжує проживати в квартирі. Вказані обставини підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
Відповідно до довідки № 4829 про склад сім'ї у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Новокодацької районної у місті Дніпрі ради № 4 від 17 січня 2018 року дозволено змінити умови договору найму житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_10 заселилась у вищевказану квартиру на початку 2018 року за згодою своєї матері та зареєструвалась в ній.
Апеляційним судом також встановлено, що cпірна квартира на момент звернення позивачів з позовом знаходилась на балансі КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради та є комунальною власністю громади міста Дніпра, тобто власником об'єкту спірного нерухомого майна є Дніпровська міська рада.
За інформацією КП «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_2 містяться відомості про те, що одним із співвласників квартири з 28 січня 1998 року була ОСОБА_1 . У подальшому право власності на квартиру перейшло за договором дарування від 07 жовтня 2011 року ОСОБА_17 .
Відповідно до даних паспорту ОСОБА_1 , остання була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 02 березня 1984 року по 19 червня 2015 року. З 25 червня 2015 року по 27 вересня 2017 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . З 27 вересня 2017 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .
Відповідно до даних паспорту ОСОБА_2 , остання була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 19 червня 2010 року по 10 липня 2015 року та з 19 січня 2018 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .
Згідно з актом від 31 серпня 2021 року, підписаного ОСОБА_15 та ОСОБА_18 , ОСОБА_1 мешкає в квартирі АДРЕСА_1 з 2009 року, а її донька ОСОБА_2 - з січня 2018 року. Інших мешканців в квартирі не має.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року (справа № 205/5054/17) визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року зазначене рішення скасовано і в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням відмовлено. В постанові зазначено, що згідно відповіді, наданої Дніпровським районним відділенням поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_3 . Остання проживає за вищевказаною адресою з 25 червня 2015 року. Також встановлено, що ОСОБА_19 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 лютого 2004 року. ОСОБА_19 та ОСОБА_3 є батьками - ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки № 572 від 02 березня 2017 року про склад сім'ї в квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована одна особа, а саме померлий чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_19 з 19 жовтня 1998 року.
Актом про проживання від 21 серпня 2017 року встановлено, що разом зі ОСОБА_19 у квартирі АДРЕСА_1 проживали також члени його сім'ї, а саме: дружина - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_4 .
Також фактичне проживання ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 підтверджується квитанціями про сплату комунальних послуг.
Позиція Верховного Суду
Щодо ухвали про відкриття апеляційного провадження
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Право на ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично проінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси (RYAZANTSEV v. RUSSIA, N 21774/06, § 53, від 10 березня 2011 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що районний суд не надав заявнику мотивоване рішення суду в строки, передбачені законом, і заявник безперечно стверджував, що він має намір оскаржити рішення суду першої інстанції. Відповідно можна вважати, що заявник пред'явив непряме клопотання (implied request) про відновлення процесуального строку. Припущення зворотного є вираженням надмірного формалізму. Більше того, з урахуванням причини, по якій заявник не подав скаргу у встановлений строк, національним судам належало відновити строк для подання скарги за їх власною ініціативою (GEORGIY NIKOLAYEVICH MIKHAYLOV v. RUSSIA, № 4543/04, § 56, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).
Копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення. У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. (стаття 272 ЦПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зроблено висновок, що «особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи … Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги. Разом з тим слід відмітити, що позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року в справі № 488/921/15-ц (провадження № 61-12547св20) вказано, що: «суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що судом першої інстанції не виконано обов'язок щодо надіслання копії судового рішення учасникам справи, а частиною другою статті 354 ЦПК України встановлено право особи на поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження у випадку, якщо учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, подав апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду».
У справі, що переглядається:
повний текст Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року складений та підписаний 20 вересня 2021 року (а. с. 119-121);
31 жовтня 2023 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року;
в апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначила про те, що їй не було відомо про розгляд справи, вона не отримувала судових повісток та рішення суду, про яке дізналась з сайту судової влади, її представник - адвокат Збарської І. В. з повним текстом рішення суду ознайомився лише 02 жовтня 2023 року. Просила поновити строк на апеляційне оскарження;
аналіз матеріалів справи свідчить, що:
14 травня 2021 року позивачі надали суду заяву, в якій зазначили як третіх осіб ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 (а. с. 66-68);
листом від 16 серпня 2021 року Дніпровська міська рада повідомила суд, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5 (а. с. 90);
повістки на ім'я третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були направлені за місцем їх реєстрації, не були вручені, повернулись з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а. с.126-129);
за таких обставин, враховуючи, що треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були повідомлені про розгляд справи, з апеляційною скаргою звернулись протягом 30 днів з дня отримання копії судового рішення, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про поновлення строку на апеляційне оскарження, а доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.
Щодо суті спору
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову ВерховногоСуду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 461/1517/19 (провадження № 61-5038св21) зазначено, що:
«пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Подібний висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18). Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Квартира АДРЕСА_3 знаходиться у власності територіальної громади м. Львова, інтереси якої представляє Львівська міська рада як представницький орган місцевого самоврядування, який наділений правом приймати від її імені рішення, здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що Львівська міська рада є належним відповідачем в справі, однак була залучена до участі в ній в якості третьої особи, що є підставою для відмови в позові».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 759/7375/20 (провадження № 61-15569св23) зазначено, що: «спірна квартира перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва, знаходиться на балансовому утриманні ОСББ «Клавдіївська 40 А, належним співвідповідачем за позовом, окрім осіб, які мешкають в спірній квартирі, є Київська міська рада».
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до Дніпровської міської ради про визнання права користування квартирою;
суди розглянули справу по суті, суд першої інстанції позов задовольнив, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову через те, що позивачі не набули права користування спірним житлом, зберігаючи право власності та користування іншим житлом;
аналіз матеріалів справи свідчить, що на день ухвалення судом першої інстанції рішення спірна квартира не приватизована, житловий будинок АДРЕСА_7 знаходиться на балансі Комунального підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, тобто є комунальною власністю територіальної громади міста Дніпра (а. с. 18, 20);
таким чином, оскільки спірна квартира на день ухвалення судом першої інстанції рішення перебувала в комунальній власності територіальної громади м. Дніпра, належним співвідповідачем за позовом, окрім Дніпровської міської ради, є особи, які мешкають в спірній квартирі;
апеляційний суд вказав, що у справі № 205/5054/17 суд встановив, що у спірній квартирі була зареєстрована одна особа, а саме померлий чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_19 з 19 жовтня 1998 року. Актом про проживання від 21 серпня 2017 року встановлено, що разом зі ОСОБА_19 у квартирі АДРЕСА_1 проживали також члени його сім'ї, а саме: дружина - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_4 . Фактичне проживання ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 підтверджується квитанціями про сплату комунальних послуг;
пред'явлення позову до неналежного складу відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові;
таким чином, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови, тому постанову апеляційного суду слід змінити в частині мотивів відмови.
З урахуванням того, що встановлена наявність підстави, яка зумовлює скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не аналізує інші підстави відкриття касаційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 759/7375/20 (провадження № 61-15569св23), дають підстави для висновку про те, що ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального права, постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержанням норм процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційні скарги належить задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду залишити без змін, постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які подані представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2024 року залишити без змін.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 рокувтрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко