іменем України
Справа № 197/571/21
Провадження № 1-кп/210/445/25
22 квітня 2025 року
Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
Головуючої - судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2
сторони кримінального провадження, які приймали участь у судовому засіданні: прокурор Криворізької південної окружної прокуратури ОСОБА_3 , обвинувачений ОСОБА_4 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 09 травня 2021 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021041610000077 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України,-
До Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесено 09 травня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041610000077 на підставі постанови Верховного суду від 25 лютого 2025 року для нового розгляду. Цією ж постановою ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Ухвалою суду призначено підготовче судове засідання.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просив суд призначити обвинувальний акт до розгляду по суті, а також звернувся із клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, оскільки на даний час продовжують існувати ризики, передбачені пунктом 1, 3, 4 та 5 частини 1 статті 177 КПК України.
Головуюча суддя роз'яснила ОСОБА_4 його право як обвинуваченого на колегіальний розгляд справи та поставив питання на обговорення.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник, кожен окремо не заперечували з приводу призначення обвинувального акту до розгляду, просили суд змінити запобіжний захід на домашній арешт, оскільки обвинувачений має постійне місце проживання. Крім того, обвинувачений зазначив, що захворів на туберкульоз, і вдома у нього є сестра, яка зможе за ним піклуватися.
Також обвинувачений ОСОБА_4 , категорично заперечував з приводу розгляду справи колегіальним судом у складі трьох суддів, про що додатково надав розписку.
Суд, заслухавши клопотання прокурора, доводи захисника та обвинуваченого, прийшов до наступних висновків.
Щодо призначення обвинувального акту до судового розгляду
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 01 листопада 2024 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12021041610000077 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, відповідає положенням статті 291 КПК України, підстав для повернення його прокурору не встановлено. Також не встановлено підстав для застосування положень пункту 2 частини 3 статті 314 КПК України.
Щодо складу суду, слід зазначити наступне.
Кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого щодо: 1) злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років.
Суд приймає до уваги, заперечення обвинуваченого з приводу розгляду справи колегіально судом у складі трьох суддів.
Враховуючи наведене, обвинувальний акт на підставі пункту 5 частини 3 статті 314 КПК України підлягає призначенню до судового розгляду.
Щодо продовження строку запобіжного заходу
Згідно з положеннями статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу чи його продовження, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з частиною 3 статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
У відповідності до положень статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
Частина 1 статті 183 КПК України передбачає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Суд на стадії судового розгляду не здійснює оцінку обґрунтованості підозри, оскільки обґрунтованість підозри вже була визнана при застосуванні до обвинувачених на стадії досудового розслідування запобіжних заходів. Тому в контексті питання про зміну запобіжного заходу чи продовження його дії, суд оцінює як підстави, що слугували для обрання запобіжного заходу, так і їх чинність на етапі вирішення питання про його продовження, а так само оцінити обставини, на які сторона покликається в обґрунтування підстав для зміни запобіжного заходу на стадії судового розгляду.
Очікування можливого суворого покарання саме по собі є реальним мотивом та підставою переховуватись від суду, та суттєвим елементом при оцінці ризиків переховування.
При оцінці ризику переховування у цьому провадженні суд враховує той факт, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені особливо тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, , за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. На теперішній час існують підстави стверджувати, що ризик втечі вірогідний, виходячи із суворості покарання.
Автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження чи зміну обвинуваченому запобіжного заходу, суд враховує те, що існування ризику втечі знаходиться у взаємозв'язку з іншими факторами, зокрема соціальне та матеріальне становище ОСОБА_4 , який офіційно не працевлаштований, не має певних соціальних зв"язків. Також відсутність стримуючих факторів, таких як сім'я, неповнолітні діти, батьки похилого віку, не виключає тієї обставини, що ОСОБА_4 у разі зміни запобіжного заходу, може змінити місце проживання.
Тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , а так само й покарання, яке може бути призначено, з урахуванням особи обвинуваченого, дає підстави вважати, що саме запобіжний захід, пов'язаний з ізоляцією від суспільства станом на дату розгляду питання зможе попередити ризик ухилення від суду.
Наявність ризиків незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні суд оцінює критично, оскільки свідки вже жопитувалися під час розгляду справи до скасування вироку касаційною інстанцією.
Суд частково погоджується і з доводами прокурора про те, що існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, хоча захисник і зазначає, що ОСОБА_4 раніше не судимий, разом з тим таке твердження необхідно застосовувати в контексті ст. 89 КК України.
Суд вважає, що ризик передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України заявлений прокурором жодним чином не підтверджується.
У цій конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинувачених та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України та забезпечити його належну поведінку.
Суд вважає, що інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинувачених і продовження раніше обраного щодо них запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним.
З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що запобігти ризикам, визначених у пунктах 1, 3 та 5 частини 1 статті 177 КПК - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюються, - можливо лише шляхом продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує два місяця.
Щодо альтернативного заходу.
Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб".
Оцінюючи національне законодавство, ЄСПЛ у справі "Істоміна проти України" зауважив, що відповідно до ч. 4 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України (КПК) слідчий суддя визначає розмір застави «…з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього».
Відносно ОСОБА_4 при застосуванні запобіжного заходу застава не застосовувалась на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України.
Обвинувальний вирок щодо обвинуваченого скасовано з підстав порушення права на захист, та при скасуванні вироку суд касаційної інстанції не визначав розмір застави.
Застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім - забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. ЄСПЛ наголосив на тому, що суд повинен так само обережно і ретельно розглядати питання про застосування застави, як і вирішувати, чи є необхідним продовження тримання особи під вартою. Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями - серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі та ін.
КПК України імперативно визначив межі розміру застави, яка може бути призначена в залежності від кваліфікації і тяжкості кримінального правопорушення.
У відповідності до положень статті 182 КПК України, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб запобігти бажанню особи, щодо якої застосовано заставу, будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні. А тому розмір застави повинен бути встановлений з урахуванням належної особі власності, якою він може безперешкодно і без шкоди для близьких розпоряджатися для внесення застави, її майнового і сімейного стану, іншими словами, з огляду на особу обвинуваченого впевненість у тому, що перспектива втрати застави у випадку його неявки до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Оскільки наразі ризики, які були наявні на етапі досудового слідства та під час провадження в суді І інстанції до скасування вироку суттєво зменшилися, суд вважає за необхідне визначити мінімальний розмір застави як альтернативного запобіжного заходу, а саме на рівні 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зважаючи на природу та обсяг злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 та необхідність забезпечення запобігання спробам переховуватися від суду, що розмір застави у вигляді восьмидесяті розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, забезпечить належну поведінку обвинуваченого.
Суд відхиляє покликання сторони захисту та обвинуваченого щодо зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, оскільки ані сторона захисту, ані обвинувачений не надали суду належних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 має соціальні зв"язки, власне житло, постійне місце проживання.
Щодо призначення медичного обстеження
Також судом постановлено на обговорення питання про призначення медичного обстеження обвинуваченого ОСОБА_4 щодо його стану здоров'я, оскільки останній покликався на те, що захворів на відкриту форму туберкульозу.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 поклався на розсуд суду.
Прокурор ОСОБА_6 не заперечував проти призначення медичного огляду підозрюваному.
Суддя, вислухавши думку прокурора, захисника та обвинуваченого, приходить до наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 206 КПК України, кожен слідчий суддя, суду суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Згідно ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я та медичну допомогу.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покладає на державу обов'язок захищати фізичне здоров'я осіб, позбавлених волі. Держава має забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги.
ЄСПЛ у своїй практиці наголошував, що тримання особи під вартою повинно здійснюватися в умовах, які відповідають принципу поваги до людської гідності, а спосіб і метод виконання покарання не повинні завдавати особі душевних страждань.
Стаття 206 КПК України, яка регламентує загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини, зобов'язує його забезпечити додержання прав особи, взятої під варту, в тому числі і в частині забезпечення їй права на доступ до медичної допомоги під час перебування під вартою, а ст. 55 Конституції України зазначає, що права і свободи людини та громадянина у випадку їх порушення захищаються саме судом.
Положеннями статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» та ст.ст. 6, 39, 72 Основ законодавства України про охорону здоров'я, передбачено, що особи, узяті під варту, мають право на надання їм медичної допомоги.
Судом враховується, що надання необхідної медичної допомоги особам у місцях тримання під вартою є обов'язком держави та саме держава має забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених.
За ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організується і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
За змістом ч. 1 ст. 19 закону України "Про подолання туберкульозу в Україні" порядок надання медичної допомоги людям, які хворіють на туберкульоз, з числа осіб, взятих під варту, чи які тримаються в установах виконання покарань, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок надання медичної допомоги людям, які хворіють на туберкульоз, з числа осіб, взятих під варту, чи які тримаються в установах виконання покарань затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2024 р. № 802
Відповідно до пункту 6 Порядку № 802 особам, взятим під варту, які тримаються в слідчих ізоляторах, медична допомога надається в стаціонарних умовах в секторах для тримання осіб, взятих під варту, спеціалізованих туберкульозних лікарень Державної кримінально-виконавчої служби. В адміністративно-територіальних одиницях, на території яких відсутні спеціалізовані туберкульозні лікарні Державної кримінально-виконавчої служби, особам, взятим під варту, які тримаються в слідчих ізоляторах, хворим на туберкульоз із бактеріовиділенням, медична допомога надається в умовах стаціонару регіональних фтизіопульмонологічних центрів.
Особам, взятим під варту, які тримаються в слідчих ізоляторах, хворим на туберкульоз без бактеріовиділення, медична допомога надається в стаціонарних умовах у закладах охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби, розміщених на території слідчих ізоляторів. Людям з латентною туберкульозною інфекцією з числа осіб, взятих під варту, які тримаються в слідчих ізоляторах, медична допомога надається в амбулаторних умовах у закладах охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби, розміщених на території слідчих ізоляторів.
Крім цього, відповідно до пунктів 2.5-2.8 Розділу ІІ Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту за № 212/20525, затвердженого Наказом МОЗ України № 239/5/104 від 10.02.2012, консультування, обстеження і лікування фахівцями закладів охорони здоров'я (якщо воно можливе в умовах медичної частини СІЗО) здійснюється в медичних частинах СІЗО в присутності персоналу медичної частини. Усі висновки медичних обстежень, консультацій та дані щодо проведеного лікування в обов'язковому порядку вносяться медичним персоналом СІЗО до відповідних форм первинної облікової документації. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця. Усі висновки медичного обстеження, консультації та дані щодо проведеного лікування лікарем-фахівцем в обов'язковому порядку вносяться до відповідних форм первинної облікової документації. Відшкодування витрат, пов'язаних із залученням обраного лікаря-фахівця, здійснюється за рахунок особи, узятої під варту, якій надавалась медична допомога, або її родичів. У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державу обов'язок захищати фізичне здоров'я осіб, позбавлених волі.
Держава має забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги (п. 72 рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 року у справі «Ухань проти України», заява № 30628/02).
Відповідно до пункту 138 рішення ЄСПЛ від 15.05.2012 року у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, надання необхідної медичної допомоги особам у місцях тримання під вартою є обов'язком держави (див., наприклад, рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пп. 72-74, з подальшими посиланнями). Встановлюючи те, чи виконали державні органи свої обов'язки з надання медичної допомоги особі, яка перебуває під вартою і під їхнім контролем, Суд має оцінити якість медичних послуг, наданих такій особі з урахуванням стану її здоров'я та «практичних вимог ув'язнення», і, якщо її було позбавлено адекватної медичної допомоги, з'ясувати, чи становило це нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження на порушення статті 3 Конвенції (див. рішення у справах «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova), заява № 3456/05, п. 78, від 4 жовтня 2005 року, «Алексанян проти Росії» (Aleksanyan v. Russia), заява № 46468/06, п. 140, від 22 грудня 2008 року, і «Євген Олексеєнко проти Росії» (Yevgeniy Alekseyenko v. Russia), заява № 41833/04, п.104, від 27 січня 2011 року).
Враховуючи, що ОСОБА_4 перебуває під вартою, з метою недопущення порушення прав на медичну допомогу, враховуючи положення Наказу Мінюстиції України від 14.06.2019 № 1769/5 "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України" та Порядок взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затверджений наказом Мінюстиції України та Мінохорони здоров'я України від 10.02.2012 року № 239/5/104, суд вважає за доцільне:
- зобов'язати уповноважених осіб Державної установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» у Дніпропетровській та Донецькій областях невідкладно провести медичне обстеження обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває в ДУ "Криворізька установа виконання покарань №3" та негайний огляд у лікаря з урахуванням скарг на стан здоров'я (туберкульоз), та у випадку наявності медичних показань за результатами обстеження поза межами установи із залученням вузьких спеціалістів з лікарняних закладів чи закладів охорони здоров'я, відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 р. № 239/5/104.
За результатами проведення медичного обстеження ув'язненого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримати відповідні висновки лікарів, забезпечити надання ув'язненому необхідної кваліфікованої медичної допомоги та його лікування.
Керуючись статтями 130, 131, 170-174, 314-317, 350,372, 376 КПК України, суд, -
Призначити судовий розгляд кримінального провадження, внесеного 09 травня 2021 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021041610000077 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України,- у відкритому судовому засіданні на 30 квітня 2024 року на 14год.30хв.
Розгляд кримінального провадження здійснювати суддею одноособово.
Клопотання прокурора Криворізької південної окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі "Криворізька установа виконання покарань №3" строком на 60 /шістдесят/ днів, а саме до 20 червня 2025 року включно.
Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язків, передбачених КПК України на рівні 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУ ДСА в Дніпропетровській області у будь-який момент впродовж дії ухвали.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні процесуальні обов'язки (ст. 194 КПК України): прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та/або проживає без дозволу суду ; повідомляти суд про зміну свого місця реєстрації, проживання, контактних номерів мобільного телефону; носити електронний засіб контролю.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту звільнення з-під варти внаслідок внесення застави.
Зобов'язати Державну установу "Криворізька установа виконання покарань (№3)" доставити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в судові засідання згідно вимог про доставку в зал судових засідань № 7 (м. Кривий Ріг, пр-т Миру, 24).
Зобов'язати уповноважених осіб Державної установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» у Дніпропетровській та Донецькій областях НЕВІДКЛАДНО провести медичне обстеження та негайний огляд у лікаря-фтизіатра та лікаря-інфекціоніста обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває в ДУ "Криворізька установа виконання покарань (№3)" та у разі необхідності ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПРОВЕДЕННЯ ЛІКУВАННЯ ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням результатів огляду, утому числі поза межами установи.
Зобов"язати ДУ "Криворізька установа виконання покарань №3" невідкладно повідомити Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про вжиті заходи на виконання даної ухвали.
У разі необхідності залучення спеціалістів та проведення діагностичних досліджень - забезпечити обстеження поза межами місця ув"язнення.
Копію даної ухвали направити до ДУ "Криворізька установа виконання покарань (№3)", філії Державної установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» у Дніпропетровській та Донецькій областях - для відома та виконання.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику.
Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора.
Ухвала суду в чстині продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції. Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 23 квітня 2025 року та проголошено 23 квітня 2025 року о 11 год. 45 хв. в залі судового засідання № 7 Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр-т Миру, 24).
Суддя: ОСОБА_1