П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/17167/24
Суддя першої інстанції: Левчук О.А.
Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 10.09.2024
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, -
31.05.2024 товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) «Дунайська імпортна компанія» звернулося до суду з позовом до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості №UA500500/2024/000309/1 від 24.05.2024 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/000585.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки розбіжності, які стали підставою для витребування додаткових документів, є необґрунтованими та не можуть впливати на числові значення заявленої митної вартості товару. На думку позивача, до митного оформлення було надано всі необхідні документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та дозволяли митному органу застосувати основний метод визначення митної вартості імпортованих товарів у відповідності до п.1 ч.1 ст.57 Митного кодексу України (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються). Крім того, позивач просив стягнути на користь товариства витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 5000грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 позов задоволений з підстав того, що позивачем, для оформлення товару за першим методом, надано всі передбачені законодавством документи для підтвердження ціни товару, що імпортується, а митним органом безпідставно застосовано оскаржуваним рішенням метод за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів для визначення митної вартості товару та прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Також, за результатом розгляду справи, суд першої інстанції стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000грн.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає про правомірність дій Одеської митниці щодо прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, оскільки документи, які надані позивачем до митного органу на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів, містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Апелянт вказує, що зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст.54 МК України, стали підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю. Також, скаржник вважає, що гонорар адвоката за надану правову допомогу у розмірі 5000грн. є завищеним.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що 18.01.2024 між ТОВ «Дунайська імпортна компанія» (Покупець) та фірмою «CELILLER TARIM VE GIDA URUNLERI ITH. IHR. SAN.VE TIC. LTD. STI» (Туреччина, постачальник) укладено Контракт №01/24, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, зазначений в електронному замовленні покупця та у виставлених на його підставі інвойсах, в порядку та на умовах, обумовлених контрактом.
Відповідно до п.1.2 Контракту від 18.01.2024 поставка товару здійснюється партіями. Кількість кожної партії товару узгоджується сторонами і визначається в замовленнях, наданих покупцем на кожну партію товару.
Пунктом 2 Контракту від 18.01.2024 визначено, що загальна сума контракту складається із сум всіх інвойсів, що будуть виставлені постачальником на підставі замовлень покупця протягом усього строку дії цього контракту. Покупець зобов'язаний оплатити вартість тільки тієї кількості товару, яку він замовив відповідно до узгоджених замовлень. Ціна товару вказується в інвойсах на оплату по кожній окремій партії товару.
Також, згідно п.3.1 Контракту від 18.01.2024 сторонами погоджено умови платежу, а саме - оплата за товар здійснюється покупцем за однією з наступних умов: 100% передплата або 100% протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення товару покупцем, що підтверджується ВМД.
20.05.2024 на виконання умов Контракту №01/24 контрагентом позивача було виставлено інвойс на поставку товару на загальну суму 13520дол. США; умови поставки - СРТ-Одеса.
З метою митного оформлення імпортованого товару, 24.05.2024 позивачем подано до Одеської митниці митну декларацію №24UA500500018526U6 на імпортований товар, а саме: «грейпфрути свіжі, сорту STARRUBY у пластикових ящика 1664шт., на 26 дерев'яних палетах, врожай 2024. Призначений для громадського харчування. Виробник: CELILLER TARIM VE GIDA. Торговельна марка: CELILLER. URUNLERI ITH. IHR. NAK. SAN. VE TIC. LTD. STI. Країна виробництва: Туреччина(TR).».
На підтвердження заявленої митної вартості товару, було подано наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс) (Commeral invoice) №CLL2024000000690 від 21.05.2024; автотранспортну накладну (Road consignment note) від 20.05.2024; фітосанітарний сертифікат (Phytosanitary certificate) №EC/TR A5578234 від 18.05.2024; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) №Z0481695 від 21.05.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу №01/24 від 18.01.2024; договір про надання послуг митного брокера №11/06-20 від 11.06.2020; інформацію про позитивні результати державних видів контролю при застосування Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації №11477563.
Митну вартість поставлених товарів, позивач визначив за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів які імпортуються.
Однак, під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару, заявленого позивачем по зазначеній митній декларації, Одеська митниця встановила, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:
відповідно зовнішньоекономічного договору (контракту) від 18.01.2024 №01/24, рахунку-фактури (інвойсу) від 21.05.2024 №CLL2024000000690 поставка товару здійснюється на умовах CPT Odessa. Однак, в документах, що надані до митного оформлення відсутні відомості щодо витрат на транспортування, що унеможливлює проведення перевірки включення необхідних складових митної вартості та обчислення митної вартості товарів відповідно до вказаної умови поставки в повному обсязі. Також, відсутні відомості щодо страхування вантажу згідно умов поставки CPT;
відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
пунктом 3.1 контракту від 18.01.2024 №01/24 передбачено 100% передоплату або 100% оплату протягом 60 днів з моменту закінчення митного оформлення товару покупцем але, в наданий до митного оформлення рахунок-фактурі (інвойс) від 21.05.2024 №CLL2024000000690 не містить умов оплати за товар.
На підставі зазначеного, відповідно до ч.3 ст. 53 МК України, Одеською митницею було зобов'язано декларанта протягом 10 днів (за наявності) надати додаткові документи, а саме: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 4) копію митної декларації країни відправлення.
24.05.2024 декларантом позивача було надано до митного органу: прайс лист, висновок експерта, калькуляцію, копію митної декларації країни відправлення та лист, яким повідомлено що інших документів надано не буде.
За результатом наданих додаткових документів, митний орган вказав, що у наданому висновку експерта щодо ціни на товар зазначено, що інформація у висновку взята з незалежних джерел, але експерт не проводив спеціальної перевірки її достовірності; вказаний висновок носить виключно інформаційний характер та не може бути визначальним при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів.
24.05.2024 Одеською митницею було винесено рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000309/1, відповідно до якого здійснено коригування заявленої позивачем митної вартості товару та застосовано резервний метод, яким митну вартість товарів: №1 скориговано до рівня 1,11дол. США/кг. замість 0,65 дол. США/кг., яка була заявлена декларантом.
Також, Одеська митниця склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/000585.
Не погоджуючись із прийнятими Одеською митницею рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.
Так, за визначенням, наведеним в п.24 ч.1 ст.4 Митного кодексу України (надалі - МК України), митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.318 МК України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України.
Згідно з ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 1 ст.51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту визначені в ст.57 МК України.
Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
За приписами ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та главою 9.
Стаття 53 МК України визначає, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частина 2 вищезазначеної статті містить перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Такими, зокрема, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною 1 ст.54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч.5 ст.58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Так, предметом спору у даній справі є перевірка правомірності рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000309/1 від 24.05.2024 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/000585 від 24.05.2024.
В даному випадку, із оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару вбачається, що заявлену декларантом митну вартість товару не може бути визнано за основним методом з тих підстав, що надані позивачем документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв'язку з наведеним, Одеською митницею для визначення митної вартості товару застосовано резервний метод.
При цьому, за наслідком проведення митних процедур, відповідачем встановлено, що, у наданих до митного оформлення документах, відсутні дані стосовно упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням, як складової митної вартості товару. Разом з тим, відповідач зауважив, що позивачем не підтверджено витрати на транспортування, витрати, пов'язані і страхуванням товару, а також не можливо перевірити умови оплати товару.
В свою чергу, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані при декларуванні товару відомості та подані документи не ставлять під сумнів числові значення складових митної вартості, зазначених позивачем у митній декларації, та не свідчать, що у документах декларанта є розбіжності, які не дозволяють встановити вартість товару за основним методом.
Перевіривши матеріали справи та надаючи оцінку обставинам, які викликали у відповідача сумнів щодо заявленої позивачем митної вартості товару, судова колегія зазначає наступне.
Так, згідно ч.10 ст.58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням.
У рішенні про коригування митної вартості товару, митним органом визначено, що у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.
Відповідно до п.1.2 Контракту №01/24 від 18.01.2024, укладеного між ТОВ «Дунайська імпортна компанія» та фірмою «CELILLER TARIM VE GIDA URUNLERI ITH. IHR. SAN.VE TIC. LTD. STI», поставка товару здійснюється партіями. Кількість кожної партії товару узгоджується сторонами і визначається в замовленнях, наданих покупцем на кожну партію товару. Загальна кількість поставленого товару складається з кількості, зазначеної в інвойсі по кожній партії товару.
Пунктами 7.1, 7.2. Контракту №01/24 сторонами погоджено, що товар постачається покупцеві в тарі постачальника, призначеної для транспортування свіжих цитрусових, фруктів і овочів, яка включається у вартість товару та поверненню, компенсації не підлягає. Обов'язок упаковки і маркування товару покладений на постачальника. Витрати на матеріали та роботи з пакування та маркування товару покладаються на постачальника. Ці витрати закладаються самостійно постачальником до вартості товару і додатковому відшкодуванню з боку покупця не підлягають.
Таким чином, враховуючи, що згідно зовнішньоекономічного договору, ціна товару вже включає в себе вартість упаковки та маркування, імпортером жодних витрат на пакування понесено не було, а тому за приписами ч.10 ст.58 МК України ці складові не підлягають додаванню імпортером з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення імпортером та декларантом митної вартості товару.
Крім того, відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі « 37. Процедура» митної декларації має бути зазначено «ZZ32», в той час як у вказаній графі митної декларації, поданої позивачем, зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та її вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором. Тобто, товар надійшов позивачу у безповоротній упаковці та її вартість входить у ціну товару.
Також, згідно з офіційними міжнародними комерційними умовами Інкотермс-2010 за умовами поставки СРТ ((Carriage Paid To) - фрахт/перевезення оплачено до (назва місця призначення)) означає, що продавець передає товар перевізнику або іншій особі, номінованому продавцем в узгодженому місці, і що продавець зобов'язаний укласти договір перевезення і нести витрати з перевезення, необхідні для доставки товару в узгоджене місце призначення.
Таким чином, продавець зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до названого пункту призначення, а покупець бере на себе всі ризики чи втрати ушкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику.
Тобто, погоджуючи саме обрані умови поставки СРТ, сторони виходили з того, що кінцева ціна, що сплачується за поставку товару, вже включає в себе вартість товару, фрахт або транспортні витрати.
З наданих до суду документів вбачається, що інших додаткових витрат зі страхування та транспортування товару позивач не поніс, у зв'язку з чим, доводи митного органу щодо наявності підстав для коригування митної вартості товарів, у зв'язку з непідтвердженими складовими щодо страхування товару та транспортними витратами, є безпідставними.
Також, як на підставу для коригування митної вартості товарів, Одеська митниця посилалась на те, що інвойс не містить умов оплати за товар, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.3.1 Контракту №01/24 від 18.01.2024 сторонами визначена можливість здійснення оплати: 100% передплата або 100% протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення товару покупцем.
Разом з тим, п.3.2 Контракту передбачено, що у випадку, якщо в товаросупровідних документах та/або інвойсі, або в інших документах, що стосуються поставки товару, яка здійснюється відповідно до певного інвойсу, не зазначено умови оплати поставки такого товару відповідно до п.3.1 Контракту, то вважається, що 100% вартості такого товару, що поставляється на підставі певного інвойсу, має бути сплачено постачальнику протягом 14 днів з моменту закінчення митного оформлення товару покупцем.
Тобто, сторонами Контракту в п.3.2 фактично закріплено обрання післяплати як умови оплати за замовчуванням, якщо інше не передбачено товаросупровідними документами або інвойсом, що свідчить про необґрунтованість доводів митного органу стосовно відсутності у інвойсі умов оплати товару.
Більш того, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а тому суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Доводи митного органу, як на підставу для коригування митної вартості, на те, що у наданому висновку експерта щодо ціни на товар зазначено, що інформація у висновку взята з незалежних джерел, але експерт не проводив спеціальної перевірки її достовірності є необґрунтованими, оскільки в розумінні ч.2 ст.53 МК України, висновок експерта не є обов'язковим документом, який підтверджує митну вартість товарів.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв'язку з тим, що надані документи містили розбіжності, є необґрунтованими.
Позивачем, при здійсненні імпортування товару на митну територію України, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту, було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 МК України.
При цьому, ст.53 МК України врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, яка не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 20.03.2024 у справі № 815/762/18.
Щодо застосування відповідачем при коригуванні заявленої позивачем митної вартості застосування резервного методу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, митним органом визначено, що з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби та встановлено, що рівень митної вартості митного оформлення є більшим та становить по товару №1 складає 1,11 дол. США/за кг. (МД від 12.05.2024 №UA500500/2024/16879) ніж заявлено декларантом 0,65 дол. США/ за кг.
Положеннями п.2.1 розділу ІІ Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, встановлено про необхідність у рішенні при визначенні митної вартості відповідно до положень ст.ст.59, 60 та 64 МК України, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, робити пояснення щодо зроблених коригувань.
Діюче законодавство з питань державної митної політики не передбачає іншого документа, в якому митний орган зобов'язаний давати свої висновки щодо причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, аніж рішення про коригування митної вартості товарів.
Таким чином, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, крім іншого, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Однак, рішення про коригування митної вартості товару №UA500500/2024/000309/1 від 24.05.2024 не містить інформації, який саме товар було використано в якості джерела інформації, відсутні обґрунтування числового значення митної вартості товарів, відсутнє її коригування, не зазначені факти, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування, щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості тощо.
Також, при прийнятті рішення про коригування митної вартості товару митний орган обмежився лише посиланням на МД від 12.05.2024 №UA500500/2024/16879 в якості інформації щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено.
Зазначене свідчить, що при коригуванні митної вартості товарів, декларант не має змоги перевірити серед яких митних декларацій контролюючий орган обирає саме ту, що слугує джерелом для коригування митної вартості товарів у конкретному випадку, оскільки доступу до баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України позивач немає, що є позбавленням його права доступу до митної декларації, яку використовував митний орган при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів, та порушенням принципу змагальних процесів.
Крім того, наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, не відповідає вартості, заявленій ТОВ «Дунайська імпортна компанія», не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень.
За таких обставин, оскаржуване рішення митного органу є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивачем надано усі передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товарів, що ввозяться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу.
Разом з цим, враховуючи, що саме прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару слугувало підставою для прийняття картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500500/2024/000585 від 24.05.2024, вказана картка відмови також є протиправною та підлягає скасуванню, як документ, що має похідний характер від рішення про коригування митної вартості.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.
Водночас, відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України від 05.12.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VІ встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст. 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч.9 ст. 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За змістом ч.9 ст. 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Таким чином, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, представник позивача просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ТОВ «Дунайська імпортна компанія» витрати на правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи у суді першої інстанції, у сумі 5000грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвокатом до матеріалів справи надано: договір про надання юридичних послуг №0104/24/ДІК від 01.04.2024, замовлення від 27.05.2024, додаткову угоду від 27.05.2024, акт наданих послуг від 27.05.2024. /а.с.24-29/.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 5000грн. відповідають критеріям розумності та співмірності суми витрат зі складністю справи.
З урахуванням наведеного, оскільки судом першої інстанції при вирішені справи дотримано норми матеріального та процесуального права, в порядку ст.316 КАС України апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Одеську митницю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.В. Єщенко О.В. Яковлєв