Справа № 346/5911/24
Провадження № 2/346/415/25
17 квітня 2025 р.м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Третьякової І.В.
за участю:
секретаря судових засідань - Дутчак Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Печеніжинської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області про визнання права власності, -
30.10.2024р. ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 звернулася до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на нежитловий будинок (будинок побуту), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача вказала, що 15 листопада 2001р. ОСОБА_1 придбала на торгах у Кніждвірської сільської ради нежитловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . 13 грудня 2001 року між позивачем та Кніждвірською сільською радою був підписаний акт передачі, згідно якого їй було передано нежитловий будинок (будинок побуту) згідно свідоцтва про право власності від 15.11.2001р., виданого Коломийським БТІ та квитанції оплати купленого через аукціон майна. Позивач повністю оплатила вартість придбаного будинку та вказує, що орган місцевого самоврядування повинен був передати їй правовстановлюючі документи на майно, а також оригінал протоколу продажу державного майна на аукціоні та оригінал Акту передачі. З моменту придбання і до теперішнього часу ОСОБА_1 користується спірним майном та доглядає за ним, проводить в ньому ремонтні роботи. Княждвірською сільською радою позивачу було роз'яснено, що для оформлення та реєстрації права власності на придбане майно їй буде достатньо наявності в неї завіреної копії протоколу продажу державного майна на аукціоні, копії свідоцтва про право власності на нежитловий будинок (будинок побуту) та оригінал акту передачі. Тому оригінал Протоколу №1 продажу державного майна на аукціоні залишився у Княждвірській сільській раді. Також продавцем було зазначено, що всі наявні у покупця документи та право власності на придбане майно зареєстровано в книгах в сільській раді, а наявні у ОСОБА_1 документи підтверджують цей факт. На даний час позивач має намір відчужити вказане майно та з метою укладення договору дарування звернулася до нотаріуса. Проте, нотаріусом їй було роз'яснено, що насправді переданих їй Княждвірською сільською радою недостатньо для підтвердження її права власності на придбане нерухоме майно, а тому вона позбавлена можливості розпоряджатися ним, зокрема укладати угоди щодо його відчуження. Позивач також зверталася до державного реєстратора, який відмовив їй у проведенні реєстраційних дій з посиланням на те, що подані документи не дають змогу встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. ОСОБА_1 стверджує, що на законних підставах набула у власність нежитловий будинок (будинок побуту), проте не оформила своїх прав на нього належним чином, а тому у неї відсутній правовстановлюючий документ на вказане майно. Оформити договір купівлі-продажу у відповідності до вимог законодавства на теперішній час є неможливим. Торги по реалізації майна були проведені 15 листопада 2001р. і їхні результати ніким не скасовувалися. Будинком позивач користується понад двадцять років і ніхто фактично не оспорює її право власності на майно, однак можливості зареєструвати за собою спірну нерухомість остання змоги не має. За вказаних обставин, просила захистити в судовому порядку її права, як власника, в обраний нею спосіб, а саме шляхом визнання права власності.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 04 листопада 2024 року у справі було відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 05 грудня 2024 року підготовче провадження закрито та призначеного до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача Юркевич Х.М. позовні вимоги підтримала на підставах викладених в позовній заяві та просила їх повністю задовольнити. Пояснила, що 15.11.2001р. ОСОБА_1 придбала на торгах нежитлове приміщення, розміщене в АДРЕСА_1 . На теперішній час відбулися зміни в законодавстві щодо приватизації державного та комунального майна і нотаріус не може оформити набуття права власності позивачкою на нежитлове приміщення. Таким чином, представник вказує, що лише в судовому порядку можливо захистити майнові права ОСОБА_1 шляхом визнання за нею права власності на нерухоме майно. Додатково вказала, що договір купівлі-продажу майна не оформлявся, оскільки органом місцевого самоврядування було роз'яснено, що договір оформлюватися не повинен, а достатньо буде лише запису в погосподарській книзі про зміну власника майна. Представник наголосила, що ОСОБА_1 , як покупець, сплатила всю вартість придбаного майна та з 2001 року відкрито користується ним, сплачує за нього обов'язкові платежі (податки). Позивачка розраховувала на добросовісність органу місцевого самоврядування та дотримання ними закону, а тому мала легітимне очікування на належне оформлення за нею права власності на придбане майно.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. 26.11.2024р. Печеніжинська селищна рада подала до суду письмове клопотання в якому зазначили, що не заперечують проти визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно та ухвалення рішення про повне задоволення позовних вимог. Справу просили розглянути за відсутності їхнього представника.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у ній докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та можливість їхнього повного задоволення виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 06.03.2001р. на сесії Княждвірської сільської ради була розглянута заява ОСОБА_1 , яка просила надати дозвіл на продаж будинку в с. Кийданці, який раніше використовувався як будинок побуту. Княждвірська сільська рада вирішила звернутися з проханням до сесії районної ради включити приміщення побуту (так як воно пустує на протязі 5 років і потребує ремонту) в перелік об'єктів, які підлягають приватизації в 2001 році.
07.06.2001 року Коломийська районна рада прийняла рішення «По затвердження Переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ району, які підлягають приватизації в 2001 році», серед переліку яких вказано будинок побуту в с. Кийданці.
Згідно свідоцтва про право власності на нежитловий будинок (будинок побуту) від 15.11.2001р. Виконавчий комітет Княждвірської сільської ради посвідчив, що нежитловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді с. Кийданці в особі Княждвірської сільської ради на праві комунальної власності. Загальна площа будинку 52,9 кв.м. Свідоцтво видане на підставі рішення Княждвірської сільської ради 28 сесії 3-го демократичного скликання від 24.05.2001р.
Відповідно до реєстраційного напису на правовстановлювальному документі, нежитловий будинок був зареєстрований Коломийським МБТІ на праві комунальної власності за Територіальною громадою с. Кийданці в особі Княждвірської сільської ради та записаний в реєстрову книгу № 19НФ за реєстровим номером 266 від 15.11.2001р.
19.06.2001р. Княждвірська сільська рада в особі голови Чорного Д.В. уклала з ТОВ «Прикарпатекспрес» договір № 99/Н, за умовами якого ТОВ «Прикарпатекспрес», як експерт, взяло на себе обов'язок по виконанню робіт по проведенню експертної оцінки вартості приміщення фінського будиночку, розташованого в АДРЕСА_1 .
05.09.2001 року між Прикарпатською регіональною товарною біржою та Княждвірською сільською радою був укладений Договір на організацію роботи по продажу (відчуженню) засобів виробництва, що є державною власністю, а саме будинку побуту, розташованого в с. Кийданці (інвентарний номер 010005) за ціною не менше 2329 грн. на підставі рішення сесії ХVI скликання від 07.06.2001р.
Судом також встановлено, що 15 листопада 2001 року в м. Коломия відбувся аукціон з продажу державного майна, який був проведений Прикарпатською регіональною товарною біржою.
Відповідно до протоколу №1, продавець Княждвірська сільська рада в особі сільського голови ОСОБА_3 продала нежитловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,9 кв.м. Переможець аукціону ОСОБА_1 . Ціна продажу 2400 гривень. Цей протокол є підставою для внесення протягом тридцяти днів з дня аукціону коштів за придбане майно. Несвоєчасність внесення покупцем коштів веде до анулювання аукціону. Внесені до початку аукціону кошти (застава) покупцю поверненню не підлягають. Протокол підписаний ліцитатором Прикарпатської регіональної товарної біржі Романчичем Р.В., покупцем ОСОБА_1 та затверджений головою Княждвірської сільської ради, скріплений печатками.
Квитанцією від 06.11.2001р. №104 підтверджується сплата ОСОБА_1 реєстраційного внеску за участь в аукціоні та внесення застави в сумі 220 грн. Квитанцією № 106 від 12.13.2001р. підтверджується сплата позивачем ще 2180 грн. в якості оплати за фінський будинок (так зазначено в документі).
В акті передачі від 13.12.2001р. вказано, що цього числа передано по АДРЕСА_1 нежитловий будинок (будинок побуту) згідно свідоцтва про право власності від 15.11.2001р. виданого Коломийським МБТІ та квитанції оплати купленої через аукціон ОСОБА_1 , жительці с. Кийданці. Квитанції №58 від 15.11.2001р. на суму 220 грн., квитанція № 106 від 12.12.2001 р. на суму 2180 грн. Всього на загальну суму 2400 грн. та протокол № 1 від 15.11.2001р., рішення Коломийської міської ради ХVI сесії третього демократичного скликання від 07.06.2001р.
Відповідно до даних технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, виготовленого станом на 23.07.2024р. та виписки з інвентаризаційних матеріалів вбачається, що нежилий будинок в АДРЕСА_1 має площу 52,9 кв.м. та складається з п'яти приміщень. Матеріал стін - дерево.
З довідки виданої старостою Кіданецького старостинського округу від 24.10.2024р. № 199 слідує, що відповідно до постанови Верховної Ради України №1675-ІХ від 15.01.2021р. село Кийданці перейменовано на село Кіданч.
В довідці № 168, виданій Кіданецьким старостинським округом 09.09.2024р. зазначено, що будівлі присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 відомості в Державних реєстрах відсутні.
Зі змісту постанови приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Антонюк О.В. від 15.10.2024р. вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з метою посвідчення договору купівлі-продажу комунального майна, а саме нежитлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 подала наступні документи: копію рішення Коломийської районної ради від 07.06.2001р. «Про затвердження переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ району, які підлягають приватизації в 2001 році», копію протоколу №1 продажу державного майна на аукціоні, виданого Прикарпатською регіональною товарно біржою 15.11.2001 року, копію акту передачі, складеного 13.12.2001р. між Княждвірською сільською радою та ОСОБА_1 . Перевіривши подані документи, нотаріус відмовив ОСОБА_1 у посвідченні договору купівлі-продажу об'єкту приватизації, а саме нежитлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Своє рішення нотаріус мотивував тим, що ОСОБА_1 не подала належним чином оформлені документи, які згідно норм законодавства необхідні для посвідчення договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.
Рішенням від 16.09.2024р. № 75052919 державний реєстратор прав на нерухоме майно Печеніжинської селищної ради Чемерис У.М., встановивши, що подані ОСОБА_1 документи не відповідають вимогам ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме подані документи не дають можливості встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, вирішила відмовити у проведенні реєстраційних дій за поданою 10.09.2024р. ОСОБА_1 заявою.
Таким чином, представлені до суду письмові докази підтверджують, що між ОСОБА_1 та Княждвірською сільською радою склалися відносини притаманні договірним з приводу приватизації державного майна.
Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про приватизацію державного майна» №2163-XII від 04.03.1992 (зі змінами та доповненнями), в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин (далі Закон №2163-XII), приватизація державного майна (далі - приватизація)- це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону №2163-XII, ініціатива щодо приватизації може виходити від державних органів приватизації, а також покупців, визнаних такими відповідно до статті 8 цього Закону.
В частині 1 ст. 15 Закону №2163-XII, приватизація державного майна здійснюється зокрема шляхом продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом. Приватизація майна невеликих державних підприємств (об'єктів малої приватизації) здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (ч.4 ст. 15 Закону №2163-XII).
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" №2171-XII від 06.03.1992р. в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2171-XII) сферою застосування Закону є галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закон № 2171-XII, об'єктами малої приватизації є: цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А; окреме індивідуально визначене майно та ін.;
Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом (ст. 3 Закону № 2171-XII ).
В ч.1 ст. 5 Закону № 2171-XII зазначено, що покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".
Згідно положень ч.1-2 ст. 6 Закону № 2171-XII, об'єкти малої приватизації можуть бути придбані покупцями за рахунок власних чи позичених грошових коштів. Оплата придбаних об'єктів малої приватизації здійснюється у національній валюті.
Відповідно до ст. 7 Закону № 2171-XII, Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом.
В частині 4 ст. 7 Закону № 2171-XII вказано, що покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації. Заява повинна містити: назву об'єкта малої приватизації, його місцезнаходження; запропоновані умови купівлі та експлуатації об'єкта.
Разом із заявою покупці - фізичні особи подають: відомості про особу, домашню адресу, громадянство; номери рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об'єкт приватизації.
Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі. (частина 5 ст. 7 Закону № 2171-XII)
Відповідно до ст. 8 Закону № 2171-XII, з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом; готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства.
Згідно ст. 9 Закону № 2171-XII, за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації із залученням, у разі необхідності, аудитора (аудиторської фірми) та здійснюється оцінка його вартості. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом визначаються відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Статтею 13 Закону № 2171-XII визначено, що продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів
найвищу ціну.
Відповідно до ч.1, 3, 4 ст. 16 Закону № 2171-XII, продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом здійснюється за наявності не менш як двох покупців. Для реєстрації покупців як учасників аукціону, конкурсу вони сплачують встановлений органом приватизації реєстраційний внесок, розмір якого не може перевищувати розміру одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також вносять грошові кошти в розмірі 10 відсотків початкової ціни продажу об'єкта. Після закінчення аукціону, конкурсу внесені покупцями грошові кошти у розмірі 10 відсотків початкової ціни продажу об'єкта у десятиденний строк повертаються усім учасникам аукціону, конкурсу. Покупцеві, який придбав об'єкт приватизації, зазначені грошові кошти зараховуються у встановленому порядку при остаточному розрахунку за придбаний об'єкт приватизації.
Статтею 17 Закону № 2171-XII передбачено, що аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним особою. Уповноважена особа діє відповідно до угоди з органом приватизації. Угода повинна передбачати: строки проведення аукціону;
початкову ціну продажу об'єкта приватизації і порядок її зниження; розмір і порядок виплати винагороди; взаємні зобов'язання, умови розірвання угоди та майнову відповідальність сторін; інші умови на розсуд сторін договору.
Для участі в аукціоні покупці одержують квитки учасників аукціону, які повинні містити такі відомості: номер, під яким покупець бере участь у торгах; назву об'єкта (об'єктів), у торгах якого бере участь покупець; умови проведення аукціону. На публічних торгах можуть бути присутні й інші особи, якщо вони внесуть вхідну плату. Розмір вхідної плати визначається органом приватизації.
Аукціон проводиться безпосередньо ведучим (ліцитатором). Під час аукціону ведеться протокол, до якого заноситься початкова ціна продажу об'єкта, пропозиції учасників аукціону, відомості про учасників аукціону, результат торгів (ціна продажу, відомості про фізичну або юридичну особу, яка одержала право на придбання об'єкта).
Протокол підписується ліцитатором та покупцем (його представником), який одержав право на придбання об'єкта. Протокол у триденний термін надсилається відповідному органу приватизації та затверджується ним.
Згідно ч.1 ст. 22 Закону № 2171-XII, право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.
Положеннями ст. 23 Закону № 2171-XII передбачено, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації.
Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню. У разі придбання об'єкта приватизації на аукціоні, за конкурсом договір купівлі-продажу між покупцем і продавцем укладається не пізніш як у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу.
Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов'язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів.
До договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.
У разі невиконання покупцем передбачених договором купівлі-продажу зобов'язань щодо строку внесення інвестицій у встановленому обсязі він сплачує на користь місцевого бюджету пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених у строк інвестицій за кожний день прострочення.
Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об'єкт приватизації. Термін оплати може бути продовжено ще на 30 календарних днів за умови сплати не менш як 50 відсотків ціни продажу об'єкта.
У триденний термін після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі приватизованого об'єкта.
Договір купівлі-продажу підлягає реєстрації відповідною місцевою Радою. Органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а в разі їх невиконання застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання
договору.
Положення ст. 23 Закону № 2171-XII кореспондуються з положеннями ст. 27 ст.1 Закону України «Про приватизацію державного майна» №2163-XII від 04.03.1992, згідно якого при приватизації об'єкта державної власності шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.
Пунктами 64, 65 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України №18/5 від 14.06.1994р., яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що договори купівлі-продажу, які укладаються при приватизації майна державних підприємств шляхом викупу, продажу на
аукціоні або за конкурсом, підлягають нотаріальному посвідченню. Укладання таких договорів здійснюється з дотриманням вимог чинного законодавства про приватизацію.
При посвідченні договору купівлі-продажу майна державного підприємства нотаріус повинен роз'яснити покупцеві необхідність його реєстрації протягом одного місяця з дня укладання такого договору.
В даній справі судом було встановлено, що ОСОБА_1 маючи намір придбати майно державної власності, тобто будучи потенційним покупцем, подала до Княждвірської сільської ради заяву про включення будинку побуту до переліку об'єктів, що підлягають приватизації. Заява ОСОБА_1 була розглянута на сесії сільської ради 06.03.2001р. та вирішено звернутися з проханням до сесії районної ради для включення приміщення побуту в перелік об'єктів, які підлягають приватизації в 2001 році, що відповідає положенням ст. 7 Закону № 2171-XII, в редакції на час виникнення правовідносин.
Після прийняття рішення про приватизацію було розпочато підготовку до приватизації. Зокрема Княждвірською сільською радою було укладено договір з ТОВ «Прикарпатекспрес» по виконанню робіт по проведенню експертної оцінки вартості приміщення фінського будиночку, розташованого в АДРЕСА_1 , а також укладено договір з Прикарпатською регіональною товарною біржою на організацію роботи по продажу (відчуженню) будинку побуту (інвентарний номер 010005) за ціною не менше 2329 грн., що відповідає положенням ст. 8, 9 Закону № 2171-XII.
З протоколу №1 продажу державного майна на аукціоні встановлено, що участь в аукціоні прийняло двоє учасників: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Переможцем аукціону визнано ОСОБА_1 , ціна продажу нежитлового будинку (будинку побуту) за адресою: АДРЕСА_1 склала 2400 гривень. Даний протокол підписаний ліцитатором, покупцем ОСОБА_1 та затверджений головою Княждвірської сільської ради, що також повністю відповідає вимогам ст. 13, 16, 17 Закону № 2171-XII.
Положеннями ст. 22, 23 Закону № 2171-XII передбачено, що після оголошення ОСОБА_1 переможцем аукціону, Княждвірська сільська рада повинна була протягом 15 днів укласти з позивачем договір купівлі-продажу державного майна з подальшим його нотаріальним посвідченням. Вказаний договір повинен був стати підставою для внесення ОСОБА_1 протягом 30 календарних днів з моменту переходу до неї права власності на об'єкт приватизації коштів в якості оплати за придбаний об'єкт приватизації.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача Юркевич Х.М. зверталася з адвокатським запитом до Печеніжинської селищної ради щодо надання інформації про укладений між ОСОБА_1 та Княждвірською сільською радою договір купівлі-продажу, а також іншої інформації з приводу даного факту.
У відповідь на адвокатський запит, листом від 25.03.2025р. Печеніжинська селищна рада повідомила, що у них відсутня інформація щодо проведення прилюдних торгів між ОСОБА_1 та Княждвірською сільською радою стосовно об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , а також відсутня інформація щодо укладення договору між вказаними особами з приводу даного об'єкту. Об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 не перебуває на балансі Печеніжинської селищної ради на сьогоднішній день. У Печеніжинській селищній раді відсутня інформація щодо перебування об'єкта нерухомості за вищевказаною адресою на балансі сільської ради до 2001 року. Печеніжинська селищна рада не доглядає, не утримує та не користується об'єктом нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Печеніжинська селищна рада не заперечує: факту проведення прилюдних торгів продажу державного майна на аукціоні 15.11.2001р.; не заперечує факту складання Акту передачі від 13.12.2001р.; не заперечує факту перебування у фактичній власності ОСОБА_1 об'єкту нерухомості, розташованого в АДРЕСА_1 . Печеніжинській селищній раді не передані документи, що можуть підтверджувати ведення бухгалтерського обліку перерахування коштів на рахунки Княждвірської сільської ради по квитанціях, які додані до адвокатського запиту.
З матеріалів справи також встановлено, що ОСОБА_2 з метою отримання копії договору купівлі-продажу приміщення в АДРЕСА_1 , укладеного між Княждвірською сільською радою та ОСОБА_1 зверталася також до Архівного відділу Коломийської міської ради. У відповідь на адвокатський запит Архівний відділ Коломийської міської рали вказав, що документи Княждвірської сільської ради до архівного відділу міської рали на постійне зберігання не передавалися.
Таким чином, в ході розгляду даної справи факт укладення письмового договору купівлі-продажу державного майна між ОСОБА_1 та Княждвірською сільською радою свого підтвердження не знайшов, що відповідає твердженням сторони позивача про те, що відповідний договір між продавцем та покупцем, як того вимагають положення ст. 23 Закону № 2171-XII, не укладався.
При цьому, суд бере до уваги, що навіть за відсутності відповідного договору, який повинен був бути підставою для сплати позивачем коштів в якості оплати за придбаний об'єкт приватизації, ОСОБА_1 свої зобов'язання, як покупець, належним чином виконала та сплатила всю вартість придбаного нежитлового будинку (будинку побуту) в розмірі 2400 грн., що було підтверджено долученими до позову квитанціями.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 вказувала, що після сплати всієї вартості, придбане майно було передано у її фактичне користування, про що було складено Акт передачі від 13.12.2001р. З того часу вона відкрито користується даним майном, несе витрати по його утриманню. Також позивач зазначала, що Княждвірська сільська рада запевнила її в тому, шо передані їй документи, а саме: протокол продажу державного майна на аукціоні №1, копія свідоцтва про право власності від 15.11.2001р. виданого Коломийським МБТІ та оригінал Акту передачі є достатніми для підтвердження її права власності на вказане майно.
На теперішній час ОСОБА_1 виявила бажання на відчуження даного майна та з метою укладення договору дарування звернулася до приватного нотаріуса Антонюк О.В., яка відмовила їй у посвідченні угоди через відсутність в неї необхідних для реєстрації документів. З аналогічних підстав ОСОБА_1 було відмовлено в проведенні реєстраційних дій державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_5 .
Таким чином, позивач просила в судовому порядку захистити її право власності на нерухоме майно.
Вирішуючи по суті спірні відносини, суд керується та бере до уваги наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України та частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України).
В статті 321 ЦК України вказано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Згідно ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення у справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
В рішенні у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява № 29979/04, пункт 70).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74).
Окремі аспекти принципу належного врядування також були зазначені ЄСПЛ у справах "Армазова проти Республіки Молдова" (Arzamazova v. The Republic of Moldova, заява №38639, п.52), "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia, заява №32457/05, п. 40), "Графов проти України" (заява № 4809/10), "Чакаревич проти Хорватії" (Сakareviс v. Croatia, заява № 48921/13), з аналізу яких можна дійти висновку, що у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика щодо розуміння принципу належного урядування, до змісту якого можна включити п'ять головних складових елементів: 1) покладення на суб'єктів владних повноважень зобов'язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб'єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб'єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб'єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб'єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб'єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб'єкта владних повноважень.
У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Суд також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади "правової процедури", яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв'язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов'язують наділених державною владою суб'єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.
Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб'єктом владних повноважень, такі суб'єкти зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Установлена правова процедура, як складова частина принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 та від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19.
Суд також зазначає, що у сталій практиці ЄСПЛ принцип легітимних очікувань пов'язаний з розширеним тлумаченням поняття "майно". Зокрема, ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що поняття "майно" має автономне значення, яке є незалежним від офіційної класифікації у національному законодавстві і не обмежується правом власності на фізичні товари; деякі інші права та інтереси, які складають активи, також можуть розглядатися як "права на майно", і таким чином, як "майно"; питання, яке необхідно розглянути в кожному випадку, полягає в тому, чи обставини справи, якщо їх розглядати в цілому, надавали заявникові право власності на матеріально-правові інтереси, захищені статтею 1 Першого протоколу.
Так, у справі "Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium" (заява № 17849/91, п. 31) ЄСПЛ зазначив, що поняття "майно" (possessions) може означати "існуюче майно" (existing possessions) або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право.
У рішенні у справі "Kopecку v. Slovakia" (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: "Vilho Eskelinen and Others v. Finland", п. 94, заява № 63235/00 [25]; "Haupt v. Austria", п. 47, заява № 9816/82 [26]; "Radomilja and Others v. Croatia", п. 142, заява № 25376/06 [27]; "Draon v. France", п. 65, заяви № 1513/03, №11810/03 [28] та ін.).
Правова позиції ЄСПЛ щодо наявності достатнього правового підґрунтя для виникнення в особи легітимних очікувань неодноразово була застосована у національній судовій практиці.
Наприклад, у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 Велика палата Верховного Суду зауважила, що особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має легітимне очікування успішної реалізації її права вимоги у сенсі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
В даній справі суд враховує, що ОСОБА_1 , відповідно до вимог законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, як один з двох учасників, взяла участь в аукціоні з продажу державного майна та на конкурентних засадах стала переможницею, після чого в повному обсязі сплатила вартість придбаного нерухомого майна.
Відтак за обставин, коли позивач дотрималася встановленої законом процедури та як покупець, виконала свої зобов'язання, а Княждвірська сільська рада, будучи уповноваженим органом на продаж державного майна без жодних об'єктивних та видимих на те причин договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 не уклала, то, на переконання суду, негативні наслідки від такої поведінки органу влади не можуть перекладатися на приватну особу.
Окрім цього, суд враховує, що не завершення належним чином процедури відчуження майна та відсутності переходу права власності на нього до нового набувача, безсумнівно, має наслідком втручанням у право позивача на мирне володіння майном. Відтак ця справа охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Таким чином, втручання у майнові права ОСОБА_1 за встановлених обставин, на думку суду, не може вважатися пропорційним та становить "індивідуальний та надмірний тягар" для позивача.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та інші).
Обраний позивачем спосіб захисту порушеного цивільного права в даній ситуації цілком є ефективним та таким, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та доведеними, а тому за позивачем слід визнати право власності на нежитловий будинок (будинок побуту), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.. 4, 12, 13, 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 право власності на нежитловий будинок (будинок побуту), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Третьякова І. В.