вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
18.04.2025м. ДніпроСправа № 904/617/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Текман" (м. Київ)
до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)
про стягнення заборгованості
Товариство з обмеженою відповідальністю "Текман" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 719760,64грн, з якої: 709152,50грн основного боргу, 8509,83грн інфляційних втрат, 2098,31грн трьох відсотків річних. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю №24362 від 28.11.2024 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.
24.02.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з частковою оплатою відповідачем заборгованості у розмірі 709152,50грн. Відповідно до змісту наведеної заяви позивач просить стягнути з відповідача 8509,83грн інфляційних втрат, 2098,31грн трьох відсотків річних, 8637,13грн витрат по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Суд вважає за необхідне прийняти до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Текман" про зменшення розміру позовних вимог з наступних підстав.
Пунктом 2 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
За вказаних обставин заява позивача про зменшення розміру позовних вимог подана ним у визначений законом строк та в межах його процесуальних прав.
25.02.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у позові в повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що ним було сплачено основну заборгованість за договором, що підтверджується платіжною інструкцією №493 від 21.02.2025. Також зазначає, що сторони у пункті 11.1 договору домовилися, що прострочені замовником грошові зобов'язання, передбачені даним договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків.
07.03.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що стаття 625 Цивільного кодексу України не надає сторонами права та можливості встановлювати розмір інфляційних втрат. Зазначена норма імперативним чином встановлює, що на вимогу кредитора боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
07.03.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання разом із доказами на підтвердження витрат на надання професійної правничої допомоги.
12.03.2025 представник відповідача подав до канцелярії суду через систему "Електронний суд" заперечення на відповідь на відзив разом із запереченням на клопотання позивача від 07.03.02025.
У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що оплата останнім суми основного боргу після відкриття провадження у справі №904/617/25 не позбавляє суд обов'язку закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу, внаслідок чого доводи позивача в цій частині є нерелевантними та не заслуговують на увагу суду. Також наголошує, що урахуванням заяви позивача від 24.02.2025 про зменшення позовних вимог на суму основного боргу, що в свою чергу, є підставою для закриття провадження у справі №904/617/25 в частині стягнення основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору, то за позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох річних в загальному розмірі 10608,14грн, позивач мав би сплатити судовий збір в розмірі 2422,40грн. Разом з тим, дотримується власної позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву, щодо неможливості стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, що в свою чергу узгоджується з пунктом 11.1 договору та принципом свободи договору. Крім того вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є нерозумним, неспіврозмірним та очевидно завищеним, а також таким, що не відповідає критерію розумності.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
28.11.2024 між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Текман" (далі - постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю товару №24362 (далі - договір).
Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити (передати) у власність замовника товар найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.
Найменування (асортимент) товару: автонавантажувач вилковий дизельний (пункт 1.2 договору).
Відповідно до пункту 1.4 договору ціна товару, що поставляється за договором, вказана в специфікації.
Приписами пункту 3.1 договору встановлено, що загальна сума (ціна) договору складає: 1418305,00грн, в т.ч. 20% ПДВ - 236348,17грн.
За змістом пункту 4.2 договору замовник здійснює оплату товару поетапно:
- попередня оплата у розмір 50% від вартості товару на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку;
- 50% від вартості товару протягом 14 календарних днів з дати поставки товару замовнику та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів щодо якості на товар.
У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній зазначається код товару згідно УКТ ЗЕД.
Пункт 5.1 договору визначає, що поставка товару здійснюється не пізніше 20 календарних днів з дати отримання постачальником попередньої оплати у розмірі 50% від вартості товару та на підставі письмової заявки замовника (за допомогою факсимільного зв'язку, телеграмою, або шляхом передачі на e-mail пошту постачальника, яка зазначена в розділі 16 договору). Кількість та асортимент партії товару визначається в заявці замовника.
Відповідно до пункту 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 10.1 договору).
Згідно з пунктом 11.1 договору сторони погодилися, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків, коли таке передавання пов'язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору або оплати податків, інших обов'язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов'язання сторін договору. Сторони домовитися, що прострочені замовником грошові зобов'язання, передбачені даним договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків.
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір про закупівлю №24362 від 28.11.2024 був чинним протягом відповідного періоду.
Специфікацією №1 (додаток №1) до договору сторони визначили найменування товару, його технічні характеристики, виробника, одиницю виміру, кількість, ціну та вартість товару яка загалом складає 1418305,00грн з ПДВ (а.с. 21 том 1).
Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №100840028 від 02.12.2024 на суму 1418305,00грн (а.с. 30 том 1).
23.12.2024 відповідач здійснив попередню оплату у розмірі 50% вартості товару, що підтверджується платіжною інструкцією №5318 від 23.12.2024 на суму 709152,50грн (а.с. 25 том 1).
На виконання умов договору та специфікації, позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 1418305,00грн, що підтверджується видатковою накладною №100842930 від 26.12.2024 та товарно-транспортною накладною №26122024 від 26.12.2024 (а.с. 11, 31 том 1).
З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу досудову вимогу за вх№1002/2025 від 10.02.2025, в якій вимагав сплатити заборгованість (а.с. 24 том 1).
Як зазначає позивач (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), відповідачем здійснено оплату поставленого товару у сумі 709152,50грн, на підтвердження чого надав копію платіжної інструкції №493 від 21.02.2025 (а.с. 50 том 1).
У зв'язку з несвоєчасною оплатою за поставлений товар позивач просить стягнути 8509,83грн інфляційних втрат, 2098,31грн трьох відсотків річних, і наведене є причиною виникнення спору.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох відсотків річних за несвоєчасну оплату за поставлений товар.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору закупівлі, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеною видатковою накладною відповідачем також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 4.2 договору, замовник здійснює оплату товару поетапно:
- попередня оплата у розмір 50% від вартості товару на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку;
- 50% від вартості товару протягом 14 календарних днів з дати поставки товару замовнику та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів щодо якості на товар.
З огляду на наведене, а також на визначений контрагентами у пункті 4.2 договору порядок розрахунків за поставлений товар, враховуючи його прийняття відповідачем за видатковою накладною, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав:
- 09.01.2025 за видатковою накладною №100842930 від 26.12.2024 на суму 1418305,00грн, прострочення з 10.01.2025.
Відповідач остаточно розрахувався за поставлений товар 21.02.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №493 від 21.02.2025 (а.с. 50 том 1) на суму 709152,50грн.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з 10.01.2025 по 14.02.2025 на загальну суму 8509,83грн та три відсотки річних за період з 10.01.2025 по 14.02.2025 у сумі 2098,31грн(а.с. 3-зворотній аркуш 3 том 1).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 11.1 договору сторони погодилися, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків, коли таке передавання пов'язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору або оплати податків, інших обов'язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов'язання сторін договору. Сторони домовитися, що прострочені замовником грошові зобов'язання, передбачені даним договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України сторони можуть на власний розсуд визначити інший розмір процентів річних. Займенник "інший" в українській мові має значення означального, тобто вказує на ознаку, але не називає її і розуміється як такий, який відрізняється від названого, даного, встановленого. У цьому випадку проценти, визначені у договорі, є відмінними від встановлених у статті 3%. Тобто 3% - розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру. Водночас сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі. Ключовим є сам факт застосування положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить 0.
Положення зазначеного договору, погоджене сторонами та викладене саме у формі встановлення розміру процентів (0), вказує на фактичну реалізацію принципу свободи договору, як одного з основоположних у цивільному законодавстві.
Оскільки частина друга статті 625 Цивільного кодексу України надає можливість самостійного визначення розміру процентів річних від простроченої суми і дійшовши згоди щодо нього, сторони реалізували таке право у такому значенні, щодо якого у них не виникло заперечень.
Хоча зобов'язання сплатити проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є способом компенсації майнових втрат, однак неможливо відокремити таку компенсацію від права сторін встановлювати відповідний її розмір, який на їх думку буде розумним та справедливим у сукупності з імперативним відшкодуванням матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Отже, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України сторони визначили інший розмір процентів - 0, що узгоджується зі свободою договору.
З огляду на викладене, нарахування позивачем трьох відсотків річних є безпідставним.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 2098,31грн є необґрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Нарахування інфляційних втрат прямо передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання і на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Господарський суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачено можливості зменшення розміру встановленого індексу інфляції, в тому числі й договором, а також не передбачено можливості звільнення боржника від сплатити інфляційних втрат на суму боргу.
Чинне законодавство України жодним чином не обмежує право кредитора вимагати від боржника сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Із змісту частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка не містить застережень щодо можливості встановлення у договорі інших положень, окрім як визначення іншого розміру процентів річних від простроченої суми, та суті спірних відносин випливає, що відповідна норма має імперативний характер, що спрямована на захист майнового права та інтересу кредитора. Зміст норми можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних. Наведене свідчить про неможливість формулювання у договорі альтернативного правила, що анулює (скасовує, відміняє) відповідне право кредитора та виключає можливість прямого застосування норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності факту прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень частини другої статті 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Вказаний правовий висновок узгоджується із висновком викладеним Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.05.2021 по справі №904/2112/20.
Таким чином, незважаючи на приписи пункту 11.1 договору, позивач обґрунтовано та правомірно заявив позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом порушень не встановлено.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції. Відповідно позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині. Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача цих обставин.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення 8509,83грн - інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань. В решті позовних вимог слід відмовити.
Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина перша статті 124 Господарського процесуального кодексу України).
У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 25000,00грн.
Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані копії ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ №1246304, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП№4233, договору про надання правої допомоги №10/10/24 від 10.10.2024, додатку №1 до договору (перелік та види правової допомоги (послуг), що будуть надаватись клієнту), акту виконаних робіт (послуг) (а.с. 77-83 том 1).
Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем до суду разом із позовною заявою, тобто в межах передбаченого законом строку.
Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відтак, з огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 10000,00грн.
Згідно з частиною другою статті 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (стаття 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3028,00грн.
При зверненні з позовом до суду через систему "Електронний суд", позивач сплатив судовий збір у сумі 8637,13,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №135892 від 14.02.2025 (а.с. 6 том 1).
Враховуючи заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, надмірно сплаченим є судовий збір в розмірі 6214,73грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідне клопотання позивачем до суду подано не було. Тому суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що надмірно сплачений судовий збір в розмірі 6214,73грн підлягає поверненню з державного бюджету України, для чого позивачу необхідно звернутися до суду з відповідним клопотанням.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1943,24грн та 8021,98грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Текман" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 28.02.2025) про стягнення заборгованості в загальному розмірі 10608,14грн, з якої: 2098,31грн трьох відсотків річних та 8509,83грн інфляційних втрат - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 7; ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Текман" (02140, м. Київ, пр-т Миколи Бажана, буд. 30, ідентифікаційний код 43374186) 8509,83грн інфляційних втрат, 1943,24грн - витрат по сплаті судового збору та 8021,98грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Текман" 2098,31грн - трьох відсотків річних.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 18.04.2025.
Суддя В.О. Татарчук