вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
18.04.2025м. ДніпроСправа № 904/584/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Приватного підприємства "Укрпалетсистем" (Житомирська обл., Коростенський р-н, с. Ушомир)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвест-Простір" (Дніпропетровська обл., м. Кам'янське)
про стягнення збитків
Приватне підприємство "Укрпалетсистем" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвест-Простір" про стягнення збитків в розмірі 10137,45грн. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України відповідач не зареєстрував у визначений законом строк податкові накладні за господарським зобов'язанням в рамках договору про надання послуг №070723/1 від 07.07.2023, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на загальну суму 10137,45грн.
Зважаючи на те, що справа є незначної складності, враховуючи приписи статті 12, частини першої статті 247, частини сьомої статті 250 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2025 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач не надав відзив на позовну заяву.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Господарським судом направлялася ухвала суду від 17.02.2025 (про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі) на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 51900, Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, пров. 3-й Травневий, буд. 10.
Доказом вручення ухвали суду від 17.02.2025 є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0690291401151, згідно з яким відповідач отримав 04.03.2024 ухвалу суду від 17.02.2025 (а.с. 37 том 1).
Враховуючи дату отримання ухвали суду про відкриття провадження - 04.03.2025, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 19.03.2024 включно.
Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило і поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Станом на 18.04.2025 відповідач не надав до суду відзив на позов.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
07.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвест-Простір" (далі - виконавець, відповідач) та Приватним підприємством "Укрпалетсистем" (далі - замовник, позивач) укладено договір про надання послуг №070723/1 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги опорядження накривок резервуарів та прилеглої території (далі - послуги) на об'єкті АЗК м. Кам'янське, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 1.2 перелік послуг, які надаються виконавцем за даним договором, їхня вартість, строк надання та інші умови зазначаються у актах надання послуг/видаткових накладних та рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною даного договору. Відповідний перелік послуг, що надаватиметься виконавцем в рамках цього договору, може визначатися сторонами у підписаних додатках/специфікаціях.
Пунктом 2.3 договору встановлено, що загальний строк, протягом якого виконавець повинен надати послуги і передати їх (результат) замовнику по акту приймання-передачі наданих послуг, становить 5 (п'яти) календарних днів з дати погодження виконавцем замовлення/заявки замовника, якщо інший строк не вказаний в додатках/специфікаціях.
Послуги за договором вважаються наданими виконавцем та прийнятими замовником після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг (пункт 2.6 договору).
Пункт 3.1 договору визначає, що вартість послуг обумовлюється сторонами у погоджених сторонами замовленнях/заявках замовника та/або в підписаних сторонами додатках/специфікаціях.
Замовник оплачує послуги виконавця шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний (банківський) рахунок протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, якщо інший термін розрахунків не встановлений сторонами в додатках/специфікаціях. (пункт 3.2 договору).
Пунктом 5.1 договору сторони узгодили, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2023 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за цим договором, які виникли до моменту закінчення строку його дії (пункт 8.1 договору).
Приписами пункту 9.7 договору встановлено, що у разі повної сплати за послуги/роботи та відсутності зареєстрованих податкових накладних в установлені законодавством терміни виконавець сплачує на користь замовника штраф в розмірі суми ПДВ по незареєстрованих податкових накладних. Сплата штрафних санкцій та відшкодування завданих збитків здійснюються на підставі направленої замовником претензії виконавцю, шляхом перерахування виконавцем на поточний рахунок замовника відповідної суми грошових коштів протягом десяти календарних днів з дати отримання виконавцем вказаної претензії, або шляхом зменшення грошового зобов'язання замовника та проведення відповідного взаємозаліку між сторонами. У разі невиконання виконавцем зобов'язань, зазначених у цьому пункті, замовник має право стягнути суму штрафних санкцій та/або завданих збитків в судовому порядку. Якщо виконавцем було сплачено штраф на користь замовника в сумі ПДВ по незареєстрованних податкових накладних, та в подальшому дані податкові накладні пройшли реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, замовник зобов'язується повернути виконавцю суму коштів, що отримані замовником в рамках даного пункту договору, на протязі десяти календарних днів з моменту отримання письмового повідомлення від виконавця про реєстрацію відповідних податкових накладних.
Договір підписаний сторонами та скріплені печатками без зауважень та заперечень до них.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку. При цьому, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договорів.
07.07.2023 сторони уклали додаток №1 до договору в якому визначили найменування робіт, їх вартість, умови проведення оплати та строки надання послуг.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору він здійснив оплату, що підтверджується платіжними інструкціями на загальну суму 85821,00грн (а.с. 20-22 том 1).
На виконання умов договору відповідач надав послуги, що підтверджується актами надання послуг на загальну суму 85821,00грн в т.ч. ПДВ у сумі 14303,50грн, а саме:
- №5 від 01.11.2023 на суму 83321,00грн в т.ч. ПДВ у сумі 13886,83,67грн (а.с. 23 том 1);
- №6 від 01.11.2023 на суму 2500,00грн в т.ч. ПДВ у сумі 416,67грн (а.с. 24 том 1).
09.10.2024 з метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію №937 від 09.10.2024 щодо відшкодування збитків у вигляді не отриманої суми ПДВ в розмірі 10137,45грн у вигляді не сформованого податкового кредиту по незареєстрованим відповідачем податкових накладних, та була отримана відповідачем 23.10.2024 про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за №1150700488883, однак, на момент звернення до суду з позовною заявою, вимоги не задоволені та заборгованість відповідачем не погашена (а.с. 25, 26 том 1).
Позивач зазначає, що відповідачем, у визначені пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України строки, не було зареєстровано податкові накладні по вказаним операціям в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим, позивач втратив можливість сформувати податковий кредит та зменшити податкові зобов'язання на загальну суму 10137,45грн. З огляду на викладене, як зазначає позивач, відповідач зобов'язаний відшкодувати йому збитки у розмірі 10137,45грн, що і є причиною виникнення спору.
Предметом доказування у даній справі є наявність підстав для стягнення збитків у розмірі 10137,45грн, завданих бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку з реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за надані послуги по договору про надання послуг №070723/1 від 07.07.2023.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 174, 193 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.
Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень сторін стосовно обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу наданих послуг та оплати сторонами також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань щодо оплати наданих послуг, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.
Таким чином, обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну законом покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Простір".
Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в ЄРПН, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
Як вже зазначалось, згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Стаття 201 Податкового кодексу України передбачає, що у разі невиконання продавцем покладених на нього обов'язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, платник ПДВ має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства фінансів України №21 від 28.01.2016.
Разом з тим, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов'язку, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, належним способом захисту для позивача є саме звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За приписами частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України є порушення зобов'язання.
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15 та 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (пункт 14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвест-Простір" не виконало вимоги статті 201 Податкового кодексу України щодо реєстрації податкових накладних, у зв'язку з цим, Приватне підприємство "Укрпалетсистем" було позбавлене можливості включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 10137,45грн.
При цьому хоча обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання такого обов'язку фактично завдало позивачу збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18).
Таким чином, має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Наведена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.01.2022 у справі №910/3338/21.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин є правомірними та підлягають задоволення позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 10137,45грн збитків, завданих у вигляді неотриманого податкового кредиту.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 3028,00грн.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Приватного підприємства "Укрпалетсистем" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвест-Простір" про стягнення збитків в розмірі 10137,45грн - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвест-Простір" (51900, Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, пров. 3-й Травневий, буд. 10, ідентифікаційний код 39111095) на користь Приватного підприємства "Укрпалетсистем" (11571, Житомирська обл., Коростенський р-н, с. Ушомир, вул. Березюка, буд. 15, ідентифікаційний код 32285225) 10137,45грн - збитків та 3028,00грн - витрат по сплаті судового збору
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 18.04.2025.
Суддя В.О. Татарчук