Справа № 344/20884/24
Провадження № 33/4808/283/25
Категорія ст.124 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Деркач Н. І.
Суддя-доповідач Васильєв
14 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника адвоката Томина С.В.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 адвоката Томина С.В. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2025 року, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
закрито на підставі ст. 38, п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, -
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 176791 від 18.11.2024 року вбачається, що 18.11.2024 року о 18 год. 00 хв. ОСОБА_1 в м. Івано-Франківськ по вул. Івасюка, 7, керуючи автомобілем марки «Mazda 6» д.н.з. НОМЕР_1 , будучи неуважним, не обравши безпечної дистанції та допустив зіткнення з автомобілем марки «Peougeot» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , чим порушив вимоги п.13.1. ПДР України, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, тим самим вчинив правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2025 року провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП закрито на підставі ст.38, п.7 ст.247 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Не погодившись з вказаним рішенням суду адвокат Томин С.В. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, постанова суду є незаконною, а тому просить скасувати постанову судді та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Вважає, що суд першої інстанції були допущені істотні порушення вимог КУпАП, які свідчать про незаконність постанови.
На думку апелянта, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та був за кермом у момент ДТП.
Вказує, що згідно відеозапису, долученого до матеріалів справи неможливо встановити, що саме ОСОБА_1 керував даним транспортним засобом, оскільки сам він заперечує цей факт, свідки на нього не вказували, а працівники поліції навмання обрали на кого складати протокол.
В судове засідання апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_2 не з'явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_2 .
В судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Томин С.В. підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили скасувати постанову суду та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню і постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Апеляційний суд приймає до уваги, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення та інші.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Враховуючи, що провадження у справах про адміністративне правопорушення за своїм кримінально-правовим змістом відноситься до кримінальних проваджень, то у разі відсутності чіткої правової норми, якою повинні бути врегульовані певні права особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, з метою забезпечення правової визначеності, необхідно використовувати аналогію закону та застосовувати правові норми, які регулюють відносини, подібні до тих, які є предметом розгляду в межах конкретної правової ситуації.
Так, відповідно до вимог ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Разом з тим, відповідно до вимог ч.2 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Так, в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового, яким справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП необхідно закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Зі змісту судового рішення суду першої інстанції вбачається, що суд прийшов до висновку, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 176791 від 18.11.2024 року, ОСОБА_1 , притягається до адміністративної відповідальності за правопорушення, яке мало місце 18.11.2024 року.
Суд першої інстанції вважав, що з огляду на те, що на день розгляду справи з моменту вчинення правопорушення минув встановлений ст.38 КУпАП строк накладення адміністративного стягнення, на підставі п.7 ст.247 КУпАП провадження по справі підлягає закриттю, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог п.7 ч.2 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
При вирішанні питання щодо застосування вимог ст.38 КУпАП, апеляційний суд звертає увагу на те, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи є беззаперечним і випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Таким чином, встановлення обґрунтованості висунутого обвинувачення та вирішення питання про винуватість або невинуватість у вчинення правопорушення є прямим обов'язком суду у відповідності до вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, відповідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Особа, яка не винна у вчиненні правопорушення повинна мати право довести свою невинуватість у вчиненні правопорушення.
Таким чином, розгляд провадження судом повинен гарантувати особі, яка звинувачується у вчиненні правопорушення, що суд перевірить обґрунтованість обвинувачення та встановить винуватість або невинуватість у вчиненні правопорушення.
Так, відповідно до вимог ч.1 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Ч.2 ст.38 КУпАП встановлено, що якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.
Таким чином, для закриття провадження на підставі ст.38 КУпАП суд зобов'язаний встановити наступні обставини, які дозволяють закрити провадження у зв'язку з тим, що пройшов, встановлений законом строк з моменту вчинення правопорушення:
1) правопорушення дійсно було вчинено, особою, яка притягається до адміністративної відповідальності;
2) пройшов певний строк накладення стягнення, який встановлений відносно вказаного правопорушення.
При цьому, закриття провадження за ст.38 КУпАП у зв'язку з тим, що з дня вчинення правопорушення закінчився встановлений законом строк накладення стягнення, не є реабілітуючою правовою підставою, яка свідчить про невинуватість у вчиненні правопорушення.
Так, відповідно до теорії права до реабілітуючих належать наступні правові закриття провадження: встановлено відсутність події правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Закриваючи провадження на підставі ст.38 КУпАП суд фактично констатує, що з моменту вчинення правопорушення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, пройшов встановлений законом строк накладення стягнення і особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.
Таким чином, розглядаючи провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності, суд у відповідності до вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен встановити обґрунтованість висунутого обвинувачення та ухвалити відповідне рішення.
При цьому, якщо на час розгляду справи закінчився встановлений ст.38 КУпАП строк накладення стягнення, суд повинен закрити провадження по справі тільки за умови доведеності вини у вчиненні правопорушення та визнання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності винуватою у вчиненні правопорушення.
Суд не має право закрити провадження у зв'язку із закінченням встановленого законом строку накладення стягнення стосовно особи, яка не вчиняла правопорушення або стосовно особи, винуватість якої у вчиненні правопорушення не доведено у встановленому законом порядку сукупністю належних та допустимих доказів.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення на підставі п.7 ч.2 ст.247 КУпАП.
Суд першої інстанції вважав безпідставними доводи сторони захисту про необхідність закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Разом з тим, мотивувальна частина судового рішення суду першої інстанції не містить належного аналізу сукупності наявних доказів по справі та відповідного обґрунтування висновків щодо доведеності вини у вчиненні правопорушення.
Апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та були перевірені доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів.
Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне судове рішення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, якщо судом апеляційної інстанції буде встановлено, що провадження по справі закрито з нереабілітуючих підстав стосовно особи, яка не вчиняла правопорушення або винуватість якої не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі.
Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 та його захисник Томин С.В. посилаються на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про відсутність правових підстав для закриття провадження за недоведеністю вини у вчиненні правопорушення та відсутності складу адміністративного правопорушення, суд апеляційної інстанції у повному обсязі перевірив вищевказані доводи та прийшов до висновку, що вони повністю спростовуються сукупністю доказів, які містяться в матеріалах провадження.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №176791 від 18.11.2024 року слідує, що ОСОБА_1 18.11.2024 року о 18 год. 00 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Івасюка, 7водій керуючи тз Мазда д.нз. НОМЕР_1 будучи не уважним не обравши безпечної дистанції та допустив зіткнення із тз Пежо д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 внаслідок чого відбулося ДТП, в якому тз отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 13.1 ПДР, за що відповідальність передбачена ст. 124 КупАП.
Вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою - поліцейським 1 взводу ТОР роти УПП бат. УПП в Івано-Франківській області сержантом поліції Гринівським Т.І., підписаний уповноваженою особою. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від підпису відмовився.
Правопорушнику були роз'яснені його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомлено про розгляд справи в Івано-Франківському міському суді, проте від підпису водій відмовився.
У протоколі зазначено, що від пояснень ОСОБА_1 відмовився.
Посвідчення водія у ОСОБА_1 працівниками поліції не вилучено та тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами не видавався.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 звинувачується в тому, що керуючи транспортним засобом, порушив вимоги пп.13.1 Правил дорожнього руху України щодо безпечної дистанції та вчинив зіткнення із іншим транспортним засобом.
Разом з тим, зі змісту матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 , повністю розуміючи зміст висунутого обвинувачення, відмовився від надання змістовних пояснень щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 під час розгляду провадження в суді апеляційної інстанції стверджував, що не керував транспортним засобом та відмовився надавати пояснення щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди.
Разом з тим, вищевказані доводи ОСОБА_1 не спростовують сукупність інших доказів по справі, які дозволяють встановити фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди та свідчать, що саме він був за кермом транспортного засобу та вчинив дорожньо - транспортну пригоду внаслідок якої було пошкоджено транспортні засоби.
Так, зі схеми місця дорожньо-транспортної пригоди від 18.11.2024 року, на якій зафіксовано розташування транспортних засобів після дорожньо-транспортної події вбачається, що вона сталася за участю водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Mazda 6» д.н.з. НОМЕР_3 та водія ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом «Peugeot» д.н.з. НОМЕР_2 .
Відповідно до переліку видимих(зовнішніх) пошкоджень транспортного засобу , отриманих в результаті ДТП, транспортні засоби отримали наступні пошкодження:
автомобіль марки «Mazda 6» д.н.з. НОМЕР_3 отримав пошкодження кришки капота, переднього бампера, правої фари, правого крила;
автомобіль марки «Peugeot» д.н.з. НОМЕР_2 отримав пошкодження задньої багажної лівої дверки, накладки дверей, накладки лівого крила, заднього бампера, задньої фари, лако-фарбованого покриття, вм'ятина задньої стойки та лівого крила (а.с. 3).
Дані схеми дорожньо-транспортної пригоди та переліку видимих (зовнішніх) пошкоджень транспортних засобів, повністю узгоджуються між собою в частині механізму дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків у вигляді пошкодження транспортних засобів та свідчать про те, що зіткнення транспортних засобів відбулось у зв'язку із невиконання водієм ОСОБА_1 , який керував автомобілем марки «Mazda 6» д.н.з. НОМЕР_3 , вимог щодо безпечної дистанції між транспортними засобами.
Вищевказана схема підписана потерпілим ОСОБА_2 , особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення відмовився, що підтверджується відеозаписом долученим до матеріалів справи.
Так, зі змісту пояснень ОСОБА_2 , наданих працівникам поліції 18.11.2024 року вбачається, що він 18.11.2024 року о 18 год., керуючи транспортним засобом марки Пежо Експерт д.н.з. НОМЕР_2 , рухався по вул. Івасюка, 7, зупинився щоб пропустити пішохода і відчув удар в задню частину автомобіля, оскільки в нього в'їхала інша машина. Стверджував, що водій та пасажири транспортного засобу марки Мазда д.н.з. НОМЕР_1 , були в нетверезому стані. (а.с. 4)
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції, яку висловлено Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2023 року (провадження № 13-47зво22, судова справа № 208/712/19) положення КУпАП не містять заборони використовувати у судовому рішенні письмові пояснення, надані службовій особі правоохоронного органу.
Апеляційний суд неодноразово вказував на необхідність, у відповідності до принципу безпосередності дослідження доказів, приймати певні заходи для забезпечення можливості перевірки письмових пояснень свідків та потерпілих шляхом їх допиту в судовому засіданні.
Апеляційний суд приймає до уваги, що сторона захисту не наполягала на допиті потерпілого ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційної інстанції і не надала дані, які вказують на необхідність допиту останнього в судовому засіданні апеляційної інстанції.
Зокрема, суду не надані дані, які свідчать про те, що потерпілий ОСОБА_2 може надати суду показання на користь сторони захисту, які не будуть відповідати письмовим показанням, що містяться в матеріалах справи та які спростують правильність висновків суду.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що письмові пояснення потерпілого ОСОБА_2 повністю узгоджуються із даними, які зафіксовані відеозаписом, долученим до матеріалів справи.
У матеріалах справи міститься рапорт інспектора взводу 2 роти ТОР УПП в Івано-Франківській ДПП старшого лейтенанта поліції Кузенко І., згідно якого патрулюючи місто 18.11.2024 року близько 18 год. на вул. Івасюка, 7 було виявлено ДТП без потерпілих. Під час складання відповідних адміністративних матеріалів ОСОБА_1 намагався покинути місце події, перебував в стані алкогольного сп'яніння. Згідно ст.ст. 44, 45 ЗУ «ПНП» до нього було застосовано фізичну силу та кайданки. Складено адміністративні матеріали: протокол про адміністративне затримання АЗ074228 ст. 262 КУпАП, протоколи ЕПР1 176776 за ч.1 ст. 130 КУпАП, ЕПР1 176791 за ст. 124 КУпАП, постанову ЕНА 3504519 за ч.1 ст. 126 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує керівництво про законність своїх дій.
Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення.
До матеріалів справи долучено копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №176776 щодо вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи, які містяться в матеріалах справи та були надані сторонами по справі.
Апеляційний суд вважає, що наявні відеозаписи є належними та допустимими доказами, оскільки отримані у встановленому законом порядку, стосуються подій, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено за допомогою стаціонарних відеокамер зовнішнього спостереження та відеореєстратору транспортного засобу.
Відеозаписом зафіксовано, як працівники поліції прибули на місце ДТП та намагаються встановити обставини дорожньо-транспортної пригоди, опитуючи водіїв, які причетні до неї та встановлюють свідків події. При цьому, водій автомобіля марки «Peugeot» д.н.з. НОМЕР_4 потерпілий ОСОБА_2 повідомляє, що дорожньо-транспортна пригода сталася в той час, коли він зупинив транспортний засіб, щоб пропустити пішоходів та відчув удар в задню частину його машини іншої машини. Вказав на власника транспортного засобу марки «Mazda 6» д.н.з. НОМЕР_3 та повідомив, що водій вказаного транспортного засобу «напевно відійшов». Відеозаписом зафіксовано як працівник поліції просить власника транспортного засобу надати документи на транспортний засіб. Власник автомобіля «Mazda 6» д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_4 повідомляє, що дзвонить до водія, але той не бере трубку, оскільки налякався. Водій Пежо ОСОБА_2 говорячи з кимось по телефону, повідомляє, що водій втік. Працівник поліції просить власника надати страховий поліс на транспортний засіб. Пасажири транспортного засобу говорять про водія транспортного засобу, що «Ромко втік, бо боявся, щоб його не забрали в армію». Працівниця поліції через деякий час, повідомляє, що нею було встановлено, що водієм транспортного засобу був « високий, з телефоном у руках» До нього підходять працівники поліції, просять надати документи, що посвідчують особу. Працівники поліції встановлюють особу водія транспортного засобу, яким виявився ОСОБА_1 та пропонують йому пройти огляд на стан сп'яніння за допомогою приладу Драгер на місці. Відеозаписом зафіксовано, що у ОСОБА_1 дзвонить телефон, після чого він намагається збігти з місця ДТП але наздоганяють працівники поліції, застосовують до нього фізичну силу та кайданки. Після затримання ОСОБА_1 стверджує, що він не був за кермом і сидів збоку. Поліцейські повторно пропонують ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння на місці події за допомогою спеціального технічного засобу, однак останній відмовляється, повторюючи, що він не був за кермом. Працівники поліції пропонують ОСОБА_1 пройти огляд у медичному закладі, однак останній також відмовляється від проходження огляду на стан сп'яніння. При цьому, на запитання працівників поліції про те, хто ж тоді був за кермом, ОСОБА_1 повідомив, що не знає («без поняття»). Після цього ОСОБА_1 повторно запропонували пройти огляд на стан сп'яніння і останній знову повідомив, що він не вживав алкогольні напої і не керував транспортним засобом.(«ні, я не пив, я не був за рульом»). Працівник поліції повідомив ОСОБА_1 , що відмова від проходження огляду за своїми правовими наслідками прирівнюється до перебування в стан сп'яніння, а тому відносно нього буде складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. ОСОБА_1 роз'яснили його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Водій сказав, що права йому не зрозумілі, оскільки працівники поліції не надали доказів, що саме він був за кермом. Повторно ОСОБА_1 повідомив, що проходити огляд на стан сп'яніння на місці та в лікаря-нарколога не буде, бо він не був за кермом. Працівник поліції повідомив, що дії водія розцінюються як ухилення від відповіді, а тому відносно нього буде складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. Відеозаписом зафіксовано складання адміністративних матеріалів за ч.1 ст.130 КУпАП. Під час складання адміністративних матеріалів ОСОБА_1 повторно повідомив, що він не був за кермом транспортного засобу. Від надання пояснень ОСОБА_1 відмовився. Далі водія ОСОБА_1 ознайомили зі складеним відносно нього змістом протоколу за ч.1 ст. 130 КУпАП. Повідомили, що розгляд справи відбудеться в Івано-Франківську міському суді за викликом. Згодом працівниця поліції повідомляє ОСОБА_1 , що на його транспортному засобі містяться пошкодження: кришки капота, переднього бампера, правої фари та правого крила, що зазначено у схемі ДТП. Про ознайомлення із даною схемою власним підписом ОСОБА_1 відмовляється, стверджує, що він не був на місці ДТП, а стояв не на дорожній частині. Далі складаються адміністративні матеріали за ст. 124 КУпАП та постанову за відсутність страхового полісу для транспортного засобу, який вчинив ДТП. Від підпису про ознайомлення із постановою водій відмовився. Від підписання акту про евакуацію транспортного засобу також відмовився. Далі ОСОБА_1 звільняють від кайданок. Відеозаписом зафіксовано, що від ознайомлення із протоколами ОСОБА_1 відмовляється.
Вищевказані відеозаписи дозволяють встановити, що дорожньо-транспортна пригода сталася коли ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Мазда д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції у результаті чого здійснив зіткнення з т.з. Пежо д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
При цьому, апеляційний суд вважає, що зафіксовані відеозаписом обставини, намагання ОСОБА_1 втекти з місця події та надання ним непослідовних і суперечливих пояснень щодо причетності до дорожньо-транспортної пригоди з метою уникнення від відповідальності, відсутність змістовних пояснень стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди та висунутого обвинувачення у своїй сукупності додатково підтверджують правильність висновків про доведеність його винуватості у вчиненні правопорушення та свідчать про те, що саме він був водієм транспортного засобу автомобіля «Mazda 6» д.н.з. НОМЕР_3 під час дорожньо-транспортної пригоди, яку вчинив внаслідок порушення вимог ПДР України.
Апеляційний суд приймає до уваги, що матеріали адміністративного провадження не містять жодних відомостей щодо неправомірних дій працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та свідчать про те, що працівниками поліції приймались необхідні та достатні заходи для повного та всебічного встановлення обставин дорожньо-транспортної пригоди.
Зокрема, працівниками поліції на місці події було встановлено, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Mazda 6» д.н.з. НОМЕР_1 та, будучи неуважним, не обравши безпечної дистанції, допустив зіткнення з автомобілем марки «Peougeot» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .
Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України у постанові № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобів, потрібно з'ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. Виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_1 звинувачується в тому, що керуючи транспортним засобом допустив порушення вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху щодо дотримання безпечної дистанції.
Апеляційний суд звертає увагу, що ст. 124 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Згідно із п.13.1 ПДР України, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає безпідставними доводи про необхідність скасування постанови суду та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП на підставі ст. 38, п.7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду залишити без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Томина С.В. залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв