Справа № 752/12143/23 головуючий у суді І інстанції Машкевич К.В.
провадження № 22-ц/824/1957/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
14 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою в особі представника - адвоката Омеляна Ігоря Володимировича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 червня 2024 року в частині визначення розміру аліментів у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -
У червні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника Омеляна І.В. звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд:
визначити місце проживання дитини, малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з позивачкою;
стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 15 000, 00 грн на місяць.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 08 серпня 2015 року сторони перебували у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4 .
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, а відповідач переїхав на проживання в м. Черкаси.
Дитина проживає разом з позивачкою, її вихованням та утриманням займається вона, відповідач від надання матеріальної допомоги на утримання дитини ухиляється.
Зазначає, що з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України позивачка виїжджала до своїх батьків на Черкащину, деякий час дитина там проживала разом з нею, відвідувала дитячий садок та займалася з учителем. Спочатку вона працювала дистанційно, а через деякий час повернулася до м. Києва, дитина залишилася у її батьків. Позивачка відвідувала дитину на вихідні.
Після покращення безпекової ситуації в м. Києві позивачка забрала доньку додому до м. Києва, де вона відвідує приватну дошкільну установу. Позивачкою створені всі умови для належного проживання, виховання та розвитку дитини.
В свою чергу, відповідач лише двічі за 2022 рік відвідував доньку, а в подальшому спілкувався з нею по відеозв'язку.
Крім того, відповідач не приймає участі в утриманні дитини, хоч кошти на ці потреби є значними. Так, дитина відвідує приватний дитячий садочок, вартість якого становить 15 000,00 грн на місяць та додатково 5 000, 00 грн. щорічного внеску. Необхідність саме в такому дитячому закладі викликана наявністю у ньому гідних умов для дитини. Крім того, у зв'язку з підготовкою до школи доньці рекомендовано заняття з логопедом, вартість якого складає 1 600,00 грн на місяць, а також репетиторами. Дитина відвідує сучасну музичну академію, в якій займається живописом, вартість абонементу на місяць становить 3 600,00 грн, а вартість пробного уроку склала 150,00 грн; школу арифметики «Соробан», вартість навчання в якій становить 2 200,00 грн на місяць. Крім того, на даний час вартість дитячого одягу, ліків, засобів гігієни не відрізняється від вартості цих речей дорослих осіб.
У зв'язку з рекомендаціями лікарів, для зміцнення імунітету дитини позивачка відпочивала з донькою в травні 2023 року у медичному центі «ВЛАДО» в смт. Східниця Львівської області.
За квітень-травень 2023 року на утримання дитини витрачено 47 685,00 грн.
В свою чергу, відповідач працевлаштований, займається викладацькою роботою, 09 лютого 2016 року зареєстрований як ФОП на спрощеній системі оподаткування. За час перебування в шлюбі відповідач придбав лише на своє ім'я майна на 3 160 362,54 грн, а тому може сплачувати аліменти в зазначеному розмірі.
14 лютого 2024 року до суду надійшла заява відповідача про часткове визнання позову. В заяві відповідач зазначив, що з моменту окремого проживання з липня 2020 року він постійно надсилав позивачці кошти на утримання дитини. Вважає, що розмір аліментів має становити 10 000,00 грн, який є достатнім для дитини такого віку. Крім того, звернув увагу на те, що обов'язок утримувати дитину несуть обоє батьків і позивачка також має можливість утримувати дитину, оскільки має гідну заробітну плату.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини, доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_1 . Стягнуто щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини, доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 10 000,00 грн, починаючи з 14 червня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 073, 60 грн судового збору та 19 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_2 1 073, 60 грн. судового збору на користь держави.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Омелян Ігор Володимирович засобами поштового зв'язку 25 липня 2024 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року в частині визначення розміру аліментів сумою 10 000,00 грн, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 15 000,00 грн, починаючи з червня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вважає, що суд першої інстанції помилково врахував витрати позивачки на приватний садок при визначенні розміру аліментів як додаткові витрати. Стаття 185 СК України по іншому визначає підстави для стягнення додаткових витрат на дитину, а саме: той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвиток здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Необхідність щоденного стороннього догляду за дитиною поки позивачка перебуває на роботі, педагогічна робота по успішній соціальній адаптації дитини серед однолітків, по дошкільному навчанню, підготовці до навчання у закладах середньої освіти, не є особливими обставинами. Таким чином ці витрати не є додатковими витратами на дитину і повинні враховуватися при визначенні розміру аліментів.
Оскільки протягом судового провадження не було здобуто доказів того, що влаштування у приватний садочок спільної дитини позивачки та відповідача не обумовлено особливими обставинами, висновки суду про те, що ці витрати відносяться до додаткових витрат, а не враховуються при визначенні аліментів, є помилковим і не відповідає обставинам справи.
Крім того, за інформацією про доходи відповідача з податкової служби, середньомісячний дохід відповідача у 2020 році склав 231 854,97 грн, у 2021 році 449 876,62 грн, у 2022 році 380 609,22 грн, у 2023 році 686 631,03 грн. Тобто, розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача аліментів становить 2,18% його щомісячного доходу як ФОП та свідчить про можливість сплачувати аліменти у сумі 15 000,00 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою в особі представника - адвоката Омеляна Ігоря Володимировича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 червня 2024 року в частині визначення розміру аліментів у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалу про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги з додатками направлено до електронного кабінету відповідача ОСОБА_2 та за даними Звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду доставлено 06 лютого 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача на адресу апеляційного суду не надходив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 березня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони з 08 серпня 2015 року перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
У травні 2023 року позивачка звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про розірвання шлюбу.
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Тривалий час сторони проживають окремо, в різних містах, дитина проживає з матір'ю.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення аліментів суд першої інстанції виходив з того, що за змістом позову розмір аліментів позивачкою обґрунтовується вартістю приватного дошкільного закладу, а також розвитком здібностей дитини. В той же час, з точки зору ст.185 СК України, це є додатковими витратами на дитину. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. З урахуванням наведеного, суд вважав, що приведене позивачкою обґрунтування розміру аліментів до стягнення охоплюється саме нормою ст. 185 СК України та не впливає на розмір аліментів, які стягуються судом на утримання дитини. В свою чергу, питання про стягнення додаткових витрат на дитину позивачка не ставить. З урахуванням цього, рівності прав та обов'язків кожного з батьків щодо дітей, суд вважав достатнім розмір аліментів на утримання дитини в розмірі 10 000, 00 грн. на місяць.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 цього Кодексу) за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанцій встановив, що відповідач є батьком малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому згідно зі статтею 180 СК України зобов'язаний утримувати її до досягнення повноліття.
Відповідно до частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Аналіз відповідних приписів Закону свідчить про те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Ці правила стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).
За обставинами цієї справи позивачка хоч і не обґрунтовувала витрати на приватний заклад освіти, гуртки та оздоровлення доньки особливими обставинами, однак за своєю суттю такі витрати не покриваються аліментами, адже виходять за межі забезпечення базових потреб малолітньої ОСОБА_4 у їжі, житлі, одязі, освіті, медичному обслуговуванні тощо.
Разом з тим, за інформацією отриманою судом першої інстанції з ГУ ДПС у м. Києві від 23 жовтня 2023 року, відповідач ОСОБА_2 має хоч і мінливий, проте високий дохід. Середньомісячний дохід відповідача у 2020 році склав 231 854,97 грн, у 2021 році 449 876,62 грн, у 2022 році - 380 609,22 грн.
Поряд з цим, у 2023 році дохід ОСОБА_2 був наступним: січень - 231 193,69 грн; лютий - 22 956,00 грн; березень - 1 864 290,53 грн; квітень - 2 306 763,69 грн; травень - 408 527,76 грн; червень - 463 714,03 грн.
При цьому, в ході розгляду справи відповідач не довів належними та допустимими доказами, що несе витрати на утримання інших непрацездатних осіб, а стан здоров'я самого відповідача є незадовільним та потребує систематичних витрат тощо.
Отже, ухвалюючи рішення в частині стягнення аліментів місцевий суд не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, які відповідно до статті 182 СК України, є визначальними при визначенні розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Встановивши фактичні обставини справи, наявність у сторін цього спору спільної малолітньої доньки та її проживання, перебування на повному утриманні позивача, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині існування обов'язку у відповідача матеріально утримувати свою дитину. Однак, враховуючи, що відповідач є здоровою, працездатною особою, інших осіб на утриманні не має, а його щомісячний дохід дозволяє утримувати свою дитину на рівні 15 000,00 грн, що не становить для платника аліментів надмірного тягаря та не призведе до збагачення матері дитини, яка має можливість утримувати доньку на тому ж рівні, що й батько дитини, суд безпідставно зменшив розмір заявлених до стягнення аліментів до 10 000,00 грн.
Так, прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років з 01 січня 2024 року встановлено у розмірі 3 196 грн (стаття 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» та Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік»).
Тобто, заявлений позивачкою до стягнення розмір аліментів не перевищує десять прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та є помірним для відповідача з урахуванням його доходів.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв'язку з цим неправильне застосування норм матеріального права, частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій в оскаржуваній частині не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення у цій частині про задоволення позовних вимог про стягнення аліментів у повному обсязі, у зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі Закону, з ОСОБА_2 в дохід держави необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 073,60 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610,40 грн, а всього 2 684,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядалося.
Керуючись ст. ст. 141, 374, 376, 381-384, 430 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Омеляном Ігорем Володимировичем - задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року в частині стягнення аліментів - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 15 000,00 гривень щомісячно, починаючи з 14 червня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 073,60 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610,40 грн, а всього 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) 00 копійок.
Постанова підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова