Справа № 372/3252/24 Головуючий у І інстанції Проць Т.В.
Провадження №22-ц/824/6493/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
09 квітня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 листопада 2024 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Обухівське» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
В червні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Обухівське» звернулось до суду з позовом, в якому просили стягнути з ОСОБА_1 виплачені на виконання умов попереднього договору оренди земельної ділянки грошові кошти в сумі 135 000 грн, що складаються з виплачених позивачем коштів в сумі 35 000 грн таштрафу в сумі 100 000 грн.
Свої вимоги представник позивача обґрунтовувавтим, що 14 квітня 2016 року між ПрАТ «Обухівське» та ОСОБА_1 було укладено Попередній договір оренди земельної ділянки № 468с, відповідно до умов якого сторони зобов'язались після завершення процесу розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь, що знаходяться в постійному користуванні ПАТ «Обухівське» відповідно до Державних актів, що знаходяться на території Першотравенської сільської ради, Нещерівської сільської ради, Обухівської міської ради, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання майбутнім орендодавцем документа, який підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку, укласти договір оренди даної земельної ділянки.
Позивачем, на виконання умов Попереднього договору, було виплачено відповідачу наступні грошові кошти: за 2016 рік 10 000 грн, за 2017 рік 10 000 грн, за 2018 рік 15 000 грн.
З 07 по 29 грудня 2022 року в ході ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 12016110230001223 від 02вересня 2016 року позивачу став відомий факт грубого порушення відповідачем умов Попереднього договору, а саме: 10 липня 2020 року рішенням Обухівського районного суду Київської області по справі № 372/1548/20 за відповідачем було визнано в порядку спадкування право на земельну ділянку (пай) № НОМЕР_1 , площею 3,7230 га, кадастровий номер 3223110100:06:007:0019. Однак ОСОБА_1 не надала позивачеві правовстановлюючий документ, чим порушила п. 4 Попереднього договору.
Крім того, 08 квітня 2021 року відповідачка звернулася до Узинської міської ради із заявою про реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223110100:06:007:0019.
09 квітня 2021 року відповідачка уклала Договір оренди земельної ділянки з іншим суб'єктом господарювання, чим порушила п. 15 Попереднього договору.
Зазначене свідчить про свідоме ухилення відповідачем від підписання з позивачем основного договору, що і стало підставою для звернення до суду за захистом порушених прав позивача.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 листопада 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Обухівське» 35 000 грн грошової винагороди, 5 000 грн штрафу та судовий збір у розмірі 3028 грн, а всього стягнуто 43 028 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Обухівське» відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішення, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, застосувавши строки позовної давності.
В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неправильно застосував вимоги перехідних та прикінцевих положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» пункт 3 розділу XІІ «Прикінцеві положення Цивільного процесуального кодексу України та Постанову КМ України щодо перебігу строків позовної давності», а також не застосував правові позиції Верховного Суду щодо врахування умов воєнного стану в питанні поновлення процесуальних строків, наведені зокрема у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 199/8478/21.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що позивач приховав від суду першої інстанції про те, що ПАТ «Обухівське» приймало участь у розгляді Шевченківським районним судом м. Києва цивільної справи № 761/29222/20 в якості відповідача, були повідомлені про розгляд вказаної справи та про ухвалення судом рішення, яким визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право на спадщину за заповітом на земельну ділянку (пай) площею 3,723 га, кадастровий номер 3223110100:06:007:0019 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вказане рішення суду набрало законної сили 10.08.2020 року.
Вважає, що про порушення свого права позивачу стало відомо 15.07.2020 року, з часу, коли ПАТ «Обухівське» отримало копію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10.07.2020 року у справі № 761/29222/20, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні строку позовної давності, про що відповідачем було подано відповідну заяву.
Також ОСОБА_1 звертає увагу суду, що позивачем порушено умови договору, а саме припинено здійснення виплат, передбачених попереднім договором з 2019 року.
Крім того, скаржник вказує, що Головою правління ПАТ «Обухівське» було прийняте самовільно рішення про внесення змін до попереднього договору, внаслідок чого сума штрафу за порушення умов договору змінилась з 10 000 до 100 000 грн. Незаконне збільшення розміру штрафу підтверджується тим, що на підставі протоколу №03/05/2018-1 засідання наглядової ради ПАТ «Обухівське» від 03 травня 2018 року було внесено зміни до пункту 2 попереднього договору - змінити суму винагороди з 10 000грн на 15 000 грн, інших рішень щодо попереднього договору прийнято не було.
У відповідь на апеляційну скаргу представником ПАТ «Обухівське» - Бондарчуком Ю.В. подано відзив.
Щодо пропуску позовної давності представник позивача зазначає, що дане твердження є безпідставним, оскільки права позивача жодним чином не порушувались з настанням обставин, які були предметом розгляду в рамках справи №372/1548/20, де ОСОБА_1 була позивачем. Крім того вказує, що відповідачкою порушено пункт 4 та пункт 15 Попереднього договору.
Саме відповідач порушила умови договору, не виконала свої зобов'язання щодо надання документів та укладення основного договору, що є підставою для стягнення з неї грошових коштів, виплачених позивачем на виконання умов попереднього договору.
Крім того, представник позивача звертає увагу, що моментом виникнення у ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку є 08 квітня 2021 року, тобто день вчинення державної реєстрації права та внесення відповідних відомостей в Єдиний державний реєстр речових прав.
Позивач не погоджується з твердженням відповідача, що ПАТ «Обухівське» не виплатило грошову винагороду за попереднім договором за 2019-2020 роки, а також жодним чином не сприяло у оформленні документів, які підтверджують право власності на земельну ділянку.
Позивач зауважує, що грошова винагорода за попередніми договорами майбутнім орендодавцями нараховувалась щорічно позивачем і виплачувалась у зручний для кожного спосіб. Відмова від отримання коштів починаючи з 2019 року є правом відповідача.
Заперечує позивач і довід щодо самовільного внесення змін до попереднього договору головою правління ПАТ «Обухівське», оскільки позивач та відповідач домовились про внесення змін до попереднього договору діючи добровільно, за відсутності примусу та усвідомлюючи наслідки такого правочину, про що свідчить підпис відповідачки в Додатковій угоді. Відповідач не надала жодних доказів звернень до позивача з метою отримання роз'яснень умов попереднього договору, розірвання попереднього договору тощо. Також в апеляційній скарзі апелянт не зазначає, які саме дії голови правління свідчили про зловживання ним своїм службовим становищем, а також, які норми законодавства ним було порушено при укладанні додаткової угоди.
У судовому засіданні представники позивача: ОСОБА_2 , Бондарчук Ю.В. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у відповідності до вимог процесуального законодавства.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їївідсутності.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 14.04.2016 року між ПрАТ «Обухівське» та ОСОБА_1 було укладено Попередній договір оренди земельної ділянки № 468с, відповідно до якого сторони зобов'язались після завершення процесу розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь, що знаходяться в постійному користуванні ПАТ «Обухівське» відповідно до Державних актів, що знаходяться на території Першотравенської сільської ради, Нещерівської сільської ради, Обухівської міської ради, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання майбутнім орендодавцем документа, який підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку, укласти договір оренди даної земельної ділянки.
Згідно п. 2 зазначеного договору майбутній орендар ПрАТ «Обухівське» до дати укладення основного договору зобов'язується за цим договором виплачувати майбутньому орендодавцеві щорічно до 31 грудня винагороду у розмірі 10 000 грн., з якої вираховуються податки згідно Податкового кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов попереднього договору позивач сплатив на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 10 000 грн. - за 2016 рік, 10 000 грн., - за 2017 рік, 15 000 грн. - за 2018 рік.
Згідно п.9 Попереднього договору в разі порушення однією зі сторін обов'язків, зазначених у п.1,2,4,6 цього договору, вона сплачує іншій стороні протягом п'яти календарних днів штраф у розмірі 10 000 грн.
11.09.2018 року між позивачем та відповідачем було підписано Додаткову угоду про внесення змін до Попереднього договору № 468с від 14.04.2016 року, відповідно до якої п. 9 викладено новій редакції, а саме: «У разі порушення однією зі сторін обов'язків, зазначених у п.1,2,4,6 цього договору, вона сплачує іншій стороні протягом п'яти календарних днів штраф у розмірі 100 000 грн.»
10.07.2020 року рішенням Обухівського районного суду Київської області за ОСОБА_1 було визнано в порядку спадкування право на земельну ділянку (пай) № НОМЕР_1 , площею 3,7230 га, кадастровий номер 3223110100:06:007:0019.
08.04.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Узинської міської ради із заявою про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223110100:06:007:0019 та таке право було за нею зареєстровано згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майною.
09.04.2021 року ОСОБА_1 уклала договір оренди земельної ділянки з відмінним від позивача суб'єктом господарювання, чим порушила п.15 Попереднього договору.
За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав за відповідачем зареєстровано 09.04.2021 року право власності на земельну ділянку площею 3,7230 га, кадастровий номер 3223110100:06:007:0019 та право оренди цієї земельної ділянки ТОВ «Роза-Л».
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 3 ЦК України презюмує свободу договорів разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
За змістом частини другої статті 635 ЦК України, сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Згідно частини третьої статті 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Частиною 2 статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтями 13-15 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) установлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом статті 4 вказаного закону орендодавцями земельних ділянок, зокрема, є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Таким чином, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ), або майнові права (ст. 760 ЦК).
Право передання майна у найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (оренди).
Згідно зі статтею 190 ЦК майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності, зокрема, на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 зареєструвала право власності на земельну ділянку розміром 3,723 га, кадастровий номер 3223110100:06:007:0019, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 08 квітня 2021 року.
Таким чином, ОСОБА_1 набула право власності на вказану земельну ділянку пізніше, ніж уклала попередній договір (14 квітня 2016 року).
На підставі викладеного та виходячи з положень ЦК України, Закону України «Про оренду землі» та ЗК України, колегія суддів доходить висновку, що укладаючи 14 квітня 2016 року попередній договір оренди земельної ділянки, ОСОБА_1 не мала жодних прав власності або користування земельною ділянкою 3223110100:06:007:0019, а отже і не була уповноважена на укладення такого договору.
Окрім того, у порушення вимог статті 15 Закону України «Про оренду землі» сторонами попереднього договору не погоджено всі істотні його умови з огляду на те, що попередній договір оренди від 13 квітня 2016 року не містить визначення об'єкту оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди тощо. Тобто з вказаного договору неможливо ідентифікувати, яку саме земельну ділянку мали передати в оренду ПрАТ «Обухівське» та на який строк, за яку ціну.
З огляду на викладене, станом на час укладення попереднього договору оренди ОСОБА_1 не мала права розпоряджатися земельною ділянкою, а безпосередньо у договорі сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього договору, зокрема не визначили об'єкт оренди, строк дії договору, а також строк укладення основного договору, що є обов'язковим при укладенні попередніх договорів відповідно до ЦК України та Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Отже, оскільки сторонами не досягнуто домовленості щодо строку укладення основного договору, суд приходить до висновку, що такий договір є неукладеним, а отже не створює жодних юридичних наслідків.
Апеляційнй суд також звертає увагу, що попередній договір оренди не є майновим, тобто не передбачає передачу майна, його оплати і т.д., із такого договору виникло єдине загальне для сторін зобов'язання - укладення у майбутньому договору на умовах, що погоджені сторонами.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, не застосував зазначені вище норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкових висновків про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині застосування строку позовної давності за поданою відповідачем заявою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
Надалі, з метою удосконалення норм ГПК України, ЦПК України, КАС України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в якому зокрема зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають відповідні строки, у тому числі передбачені положеннями статті 257 ЦК України. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року.
Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.
Таким чином, суд першої інстанції надав правильну оцінку доводам заяви відповідача про застосування строку позовної давності та обгрунтовано її відхилив, оскільки позовна давність для пред'явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення позивача до суду (жовтень 2023 року) не спливла, оскільки її перебіг був продовжений до кінця дії карантину, який був введений з 12 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову взадоволенніпозовних вимог з тих підстав, що попередній договір, умовами якого позивач обгрунтовує свої вимоги, є неукладений, а отже не породжує ніяких юридичних наслідків.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 листопада 2024 рокускасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Обухівське» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів- відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 16 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар