Справа № 359/8047/20 Головуючий у І інстанції Борець Є.О.
Провадження №22-ц/824/5093/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем Українии
09 квітня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , представника Головного управління Національної поліції в Київській області - Мєзєс Олени Володимирівни, Київської обласної прокуратури на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2024 року у справі за позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Київській області про стягнення моральної шкоди,
У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтував тим, що 11 грудня 2012 року до ЄРДР були внесені відомості про те, що службові особи ГУ МНС України в Київській області умисно не виконують рішення Бориспільського міськрайонного суду від 15 лютого 2010 року, що набрало законної сили, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства теплових мереж «Бориспільтепломережа» та Головного управління МНС України в Київській області про захист прав споживача та зобов'язання вчинити дії.
Така бездіяльність була кваліфікована за ч. 2 ст.382 КК України. Кримінальному провадженню був присвоєний номер: 42012100100000018. Повноваження на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні були покладені на Бориспільське РУП ГУ НП в Київській області, а повноваження на здійснення процесуального керівництва - на Бориспільську місцеву прокуратуру.
Крім того, 21 грудня 2012 року до ЄРДР були внесені відомості про те, що посадові особи КПТМ «Бориспільтепломережа» умисно не виконували рішення Бориспільського міськрайонного суду від 15 лютого 2010 року.
Така бездіяльність була кваліфікована за ч. 2 ст.382 КК України. Кримінальному провадженню був присвоєний номер: 42012100100000034. Повноваження на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні були покладені на Бориспільське РУП ГУ НП в Київській області, а повноваження на здійснення процесуального керівництва - на Бориспільську місцеву прокуратуру.
Позивач приймав участь у вказаних кримінальних провадженнях в якості потерпілого.
Постановою прокурора Бориспільської місцевої прокуратури від 05 грудня 2016 року кримінальні провадження №42012100100000018 та №420121001000000 34 були об'єднані в одне кримінальне провадження, якому був присвоєний номер: №42012 100100000018.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 07 лютого 2020 року вказане кримінальне провадження було закрито у зв'язку з не встановленням осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
В змісті вказаного судового рішення було відзначено те, що у кримінальному провадженні не були проведені усі необхідні слідчі (розшукові) дії для встановлення осіб, які вчинили злочин, та не було здійснено належне досудове розслідування.
Крім того, позивачу було роз'яснено право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної несвоєчасним та неефективним досудовим розслідуванням.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням поданих заяв про збільшення та зміну позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 144 000,00 грн за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну неефективним досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях №42012100100000018 та №42012100100000034, в розмірі 72 000,00 грн шляхом списання уповноваженим на це казначейством грошових коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.
У задоволенні позову в частині вимог про стягнення моральної шкоди в більшому розмірі відмовлено.
Стягнуто за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової психологічної експертизи в розмірі 11 359,20 грн шляхом списання уповноваженим на це казначейством грошових коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.
Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду встановленим обставинам, просить змінити рішення, задовольнивши заявлені ним вимоги про відшкодування завданої моральної шкоди в повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, не обґрунтував належним чином, чому розмір моральної шкоди, визначений у висновку експертів, є завищеним, суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача, ГУ НП в Київській області, Мєзєс О.В. також подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що на підтвердження факту заподіянні позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення протиправності дій працівників Бориспільського ВП ГУНП в Київській області, факту наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) працівників зазначених органів та їх вини в заподіянні цієї шкоди, позивач надав висновок експертів №14450/13-32 від 27.06.2014 року у кримінальному провадженні №42012100100000018. У даному висновку зазначено, що моральну шкоду ОСОБА_1 завдано безпосередньо ГУМНС України в Київській області внаслідок невиконання судового рішення.
Таким чином, на думку скаржника, даний висновок не доводить твердження позивача щодо завдання моральної шкоди саме органами досудового розслідування, що у свою чергу виключає наявність причинно-наслідкового зв'язку, як однієї з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності.
Представник ГУ НП в Київській області - Мєзєс О.В. вважає, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому відповідачами моральної шкоди, не навів міркувань, з яких він виходив, визнаючи розмір завданої моральної шкоди, а також не обґрунтував існування причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправним на його думку діянням.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, Київська обласна прокуратура в особі Заступника керівника Київської обласної прокуратури - І. Грабця, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги прокуратур зазначає, що судом першої інстанції не вказано у чому саме полягає протиправна бездіяльність слідчого та/або прокурора, які конкретно дії слідчим та/або прокурором не вчинено, які рішення не прийнято, внаслідок яких позивачу заподіяно моральної шкоди.
Вказує, що висновки суду першої інстанції та доводи позивача про надмірно тривале досудове розслідування та порушення розумних строків у кримінальному провадженні є безпідставними, оскільки сам факт постановлення судом ухвали 07 лютого 2020 року про закриття кримінального провадження № 42012100100000018 не спричиняє наслідків порушень цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів завдали позивачеві моральної шкоди, тому не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності».
Також звертає увагу апеляційного суду на те, що зі змісту положень ЦПК України вбачається, що суд цивільної юрисдикції не наділений повноваженнями щодо встановлення неефективності досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також інших порушень вимог КПК України.
Київська обласна прокуратура вважає, що позивачем не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, не надано доказів на підтвердження того, що мала місце бездіяльність органу досудового розслідування та прокуратури під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також що шкода виникла саме внаслідок протиправних дій (бездіяльності) працівників органу досудового розслідування чи прокуратури, не надано доказів заподіяння моральної шкоди та наявності вини працівників органів досудового розслідування чи прокуратури, причинного зв'язку між рішеннями, діями або бездіяльністю органу досудового розслідування та прокуратури і шкодою, не доведено належними і допустимими доказами самого факту заподіяння шкоди такими діями відповідачів, що відповідно до ст. 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Крім того, Київська обласна прокуратура зазначає, що надаючи висновок щодо розміру заподіяної шкоди, експерти досліджували виключно матеріали цивільної справи № 359/8047/20 та інформацію, що характеризує особу позивача та його психологічний стан, що жодним чином не може свідчити про його моральні страждання та бути підставою для розрахунку суми моральної шкоди й констатації факту щодо неефективного та безрезультативного проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 42012100100000034 та № 42012100100000018, яке на думку експертів, є психотравмуючим для позивача.
27 січня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від представника Державної казначейської служби України - Жиліна О.Ф. надійшов відзив на апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури, в якому зазначено, що казначейство підтримує доводи апеляційної скарги прокуратури у повному обсязі та не погоджується з даним рішенням суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального, процесуального права та неповним з'ясуванням судом обставин, які мають значення для справи та вважає, що рішення підлягає скасуванню у повному обсязі.
В обґрунтування відзиву зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано визначив розмір моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенню стану здоров'я та його причино наслідковий зв'язок.
У відзиві представник Державної казначейської служби України - Жилін О.Ф. звертає увагу на те, що у висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи №20732/23-61 від 01 серпня 2024 року, який було надано позивачем на підтвердження позовних вимог, питання, які ставив перед експертом позивач, не можуть підтвердити наявність психотравмуючого фактору внаслідок рішення державного органу. Експерт надав лише інформацію щодо стану здоров'я позивача, однак дана інформація вже наявна у матеріалах справи, а питання позивача до експерта є нічим іншим як маніпулюванням обставинами справи з метою формування висновків, що не відповідають дійсності.
Крім того, представник відповідача - Жилін О.Ф. вказує на те, що казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов'язкових висновків Конституційного суду України казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.
11 лютого 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від Київської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому прокуратура просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В обґрунтування відзиву зазначено, що доводи позивача про надмірно тривале досудове розслідування та порушення розумних строків у кримінальному провадженні є безпідставними, оскільки сам факт постановлення судом ухвали 07 лютого 2020 року про закриття кримінального провадження № 42012100100000018 не спричиняє наслідків порушень цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів завдали позивачеві моральної шкоди, тому не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності та як наслідок стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 .
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, та просив її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги Київської обласної прокуратури та ГУ НП в Київській області заперечував, просив залишити вказані апеляційні скарги без задоволення.
Представник Київської обласної прокуратури - Мацієвська О.В. заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги позивача, підтримала апеляційні скарги, подані відповідачами та просила про їх задоволення.
Представник ГУ НП в Київській області - Мєзєс О.В. підтримала доводи своєї апеляційної скарги та доводи апеляційної скарги Київської обласної прокуратури та просила їх задовольнити, проти доводів апеляційної скарги позивача заперечувала, посилаючись на її необгрунтованість.
Державна казначейська службу України свого представника для участі у судовому засіданні не направляла, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися на апеляційний розгляд справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 15 лютого 2010 року зобов'язано КПТМ «Бориспільтепломережа» надавати ОСОБА_1 послуги з централізованого опалення та підігріву води, а також здійснити перерахунок вартості сплачених, але фактично не наданих ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг; заборонено ГУ МНС України в Київській області самовільно (несанкціоновано) відключати квартиру АДРЕСА_1 , в якій проживає позивач, від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води.
07 червня 2010 року рішення Бориспільського міськрайонного суду від 15 лютого 2010 року набрало законної сили.
11 грудня 2012 року до ЄРДР були внесені відомості про те, що службові особи ГУ МНС України в Київській області умисно не виконують рішення Бориспільського міськрайонного суду від 15 лютого 2010 року.
Така бездіяльність була кваліфікована за ч. 2 ст.382 КК України. Кримінальному провадженню був присвоєний номер: 42012100100000018. Повноваження на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні були покладені на Бориспільське РУП ГУ НП в Київській області, а повноваження на здійснення процесуального керівництва - на Бориспільську місцеву прокуратуру.
21 грудня 2012 року до ЄРДР були внесені відомості про те, що посадові особи КПТМ «Бориспільтепломережа» умисно не виконували рішення Бориспільського міськрайонного суду від 15 лютого 2010 року. Така бездіяльність була кваліфікована за ч. 2 ст. 382 КК України. Кримінальному провадженню був присвоєний номер: 420121001 00000034. Повноваження на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні були покладені на Бориспільське РУП ГУ НП в Київській області, а повноваження на здійснення процесуального керівництва - на Бориспільську місцеву прокуратуру.
ОСОБА_1 брав участь в якості потерпілого у кримінальних провадженнях №42012100100000018 та №42012100100000034.
Постановою прокурора Бориспільської місцевої прокуратури від 05 грудня 2016 року кримінальні провадження №42012100100000018 та №42012100100000034 були об'єднані в одне кримінальне провадження, якому був присвоєний номер: №42012 100100000018.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 07 лютого 2020 року об'єднане кримінальне провадження №42012100100000018 було закрито у зв'язку з не встановленням осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Згідно висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи №20732/23-61 від 01 серпня 2024 року, неефективне та безрезультатне проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях №42012100100000018 та №42012100100000034 є психотравмуючою ситуацією для ОСОБА_1 . У зв'язку з цим позивачу була заподіяна моральна шкода.
Також, із даного висновку вбачається, що орієнтовний розмір грошової компенсації моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 , становить 18 мінімальних заробітних плат, визначених на момент розгляду цивільної справи.
Вирішуючи вказаний спір та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 має право на відшкодування за рахунок Державного бюджету України моральної шкоди, заподіяної йому неефективним, а головне - безрезультатним, проведенням досудового розслідування у вказаних кримінальних провадженнях.Поряд із цим, надавши оцінку подану позивачем експертному висновку №20732/23-61 від 1 серпня 2024 року, суд першої інстанції вважав визначений експертами розмір моральної шкоди завищеним, таким, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. Врахувавшиглибину і тривалість душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 , суд визначив розмір завданої останньому моральної шкоди в сумі 72000 гривень 00 копійок (як 50% від заявленого позивачем розміру).
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 3 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України 144 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неефективного ведення досудового розслідування кримінальної справи та надмірної тривалості кримінального провадження (з 2012 по 2020 рр.).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії), заява № 68490/01).
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Smith and Grady v. The UK» (Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства); від 18 грудня 1996 року у справі «Aksoy v. Turkey» (Аксой проти Туреччини). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France» (Пелісьє і Сассі проти Франції); рішення від 27 червня 1997 року у справі «Philis v. Greece» (Філіс проти Греції)). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування, викладені також у постановах Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 641/2476/17 (провадження № 61-496св18), від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20), від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17 (провадження № 61-3288св19), від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (провадження № К/9901/17533/18), від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21).
Зокрема, у справі № 641/2476/17-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач протягом чотирьох років був вимушений неодноразово звертатися до органів прокуратури, суду з відповідними скаргами, заявами, внаслідок чого було порушено його звичайний ритм життя. Крім того, систематичною бездіяльністю органів прокуратури, встановленою на підставі ухвал слідчих суддів, позивачу спричинена моральна шкода, тому, виходячи із принципу розумності і справедливості, обґрунтованим є відшкодування моральної шкоди у розмірі 7 000,00 грн.
У справі № 638/6363/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що позивач довів тривалу протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою (з 2013 року), неодноразове винесення слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє заявнику ігнорування його доводів. Вказані обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, судами визначено її розмір (5 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань позивача, виходячи із вимог розумності, виваженості і справедливості.
У справі № 646/7015/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, вказав, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважав, що суд першої інстанції, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за її заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування її доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір (7 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимог виваженості, розумності і справедливості.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підтвердження розміру завданої йому моральної шкоди, позивач просив суд про призначення по справі судової психологічної експертизи і це клопотання було задоволено судом.
За результатами проведеної комісійної судової психологічної експертизи, експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз складено висновок №20732/23-61 від 1 серпня 2024 року, зі змісту якого вбачається наступне:
- за результатами психологічного дослідження досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 4201210010000018 та № 4201210010000034 є психотравмуючою ситуацією для ОСОБА_1 ;
- за результатами психологічного дослідження у зв'язку із досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях № 4201210010000018 та № 4201210010000034 ОСОБА_1 завдана моральна шкода;
- орієнтовний розмір грошової компенсації моральної шкоди, заподіяної позивачу у зв'язку із досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях № 4201210010000018 та № 4201210010000034 становить 18 мінімальних заробітних плат, що установлені на момент розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із доводами апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що визнаючи розмір моральної шкоди, визначений у експертному висновкузавищеним, таким що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції не навів належного мотивування таких своїх висновків.
Поряд із цим, на думку колегії суддів відсутність належного мотивування не може бути підставою для зміни рішення суду першої інстанції, оскільки колегія погоджується із висновками суду щодо недостатньої обґрунтованості заявленого позивачем розміру завданої моральної шкоди.
Висновок експерта згідно зі статтею110 ЦПК України є доказом, який не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.
Так, визначений експертним висновком №20732/23-61 від 1 серпня 2024 року розмір завданої позивачу моральної шкоди є орієнтовним, тому не може бути покладений в основу рішення. Крім того, апеляційний суд враховує, що до обставин, які досліджувались експертами, як такі, що мали психотравмуючий вплив на ОСОБА_1 , слід віднести також події, які почались з 2009 року та пов'язані із виникненням судового спору з КПТМ «Бориспільтепломережа» та ГУ МНС України в Київській області.
З матеріалів справи вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42012100100000018, а відтак і у кримінальному провадженні №42012100100000034, тривало понад 7 років.
ОСОБА_1 приймав участь в якості потерпілого у кримінальних провадженнях №42012100100000018 та №42012100100000034.
Із мотивувальної частини ухвали про закриття кримінального провадження від 07 лютого 2020 року вбачається, що Бориспільський міськрайонний суд Київської області встановив, в даному кримінальному провадженні не були проведені усі необхідні слідчі дії (розшукові) дії, для встановлення особи, яка вчинила злочин та належного розслідування даного кримінального провадження, що є підставою для відшкодування завданої потерпілому шкоди, внаслідок несвоєчасного проведення досудового розслідування та, у цьому зв'язку, не встановлення винних осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності.
При цьому ОСОБА_1 в кримінальному провадження звертався зі скаргами на бездіяльність слідчого Бориспільського ВП ГУ НП України в Київській області як до прокурора Бориспільської місцевої прокуратури так і слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області, однак вказані дії не мали позитивного вирішення і в січні 2020 року Бориспільська місцева прокуратура звернулась до суду з клопотанням про закриття кримінального провадження, за наслідком розгляду якого кримінальне провадження було закрито у зв'язку з не встановленням осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Встановивши, що досудове розслідування тривало з 2012 по 2020 рік та врешті кримінальне провадження було закрито, встановивши неефективність досудового розслідування, враховуючи, що позивач для відновлення порушеного права протягом восьми років був вимушений неодноразово звертатися до правоохоронних органів із відповідними клопотаннями, заявами та скаргами, внаслідок чого порушено його звичайний ритм життя, апеляційний суд, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 72 000,00 гривень є достатнім для розумного задоволення потерпілої особи.
Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційних скарг Київської обласної прокуратури та ГУ НП у Київській області, які фактично зводяться до того, що законодавством України не перебачено права на компенсацію моральної шкоди за надмірну тривалість слідства, а також на відсутність умов для компенсації моральної шкоди потерпілим, оскільки вони не є суб'єктами, на яких поширюється дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», оскільки позивач, як на підставу позовних вимог посилався на надмірну тривалість досудового розслідування кримінальної справи зі значними порушеннями строків і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства, що передбачено іншими нормами права.
Усправах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».
Аналогічна позиція викладена у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке здійснювалося протягом понад сім років і не було для позивача ефективним з точку зору відновлення його порушених невиконанням рішення суду прав.
Отже, місцевим судом правильно враховано, що надмірна тривалість кримінального провадження може призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.
Доводи апеляційних скарг ГУ НП в Київській області та Київської обласної прокуратури про те, сам факт постановлення судом ухвали 07 лютого 2020 року про закриття кримінального провадження № 42012100100000018 не спричиняє наслідків порушень цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів завдали позивачеві моральної шкоди, апеляційний суд вважає необґрунтованими, так як у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факт оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (понад сім років) та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги як позивача, так і відповідачів Київської обласної прокуратури та ГУ НП у Київській області не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення вимог апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції, підстави для компенсації понесених сторонами на стадії апеляційного перегляду справи судових витрат - відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Київської обласної прокуратури, представника Головного управління Національної поліції в Київській області - Мєзєс Олени Володимирівни - залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 16 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар