03 квітня 2025 року м. Київ
Справа № 756/14186/23
Провадження: № 22-ц/824/6855/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Деменка Анатолія Григоровича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шевчука А. В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 04.09.1982 року, від якого сторони мають двох повнолітніх дітей. За її твердженням, з червня 2023 року стосунки між подружжям значно погіршилися, шлюбні відносини фактично припинено, спільне господарство не ведеться. Зазначає, що на момент звернення до суду нею вже було порушено питання про розірвання шлюбу в судовому порядку. Також зазначає, що намагалася вирішити питання поділу спільного майна мирним шляхом, однак досягти домовленості не вдалося, що і стало підставою для звернення до суду.
На підставі викладеного, просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 378,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель E 220 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , сірого кольору, зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 ; автомобіль марки AUDI A6, реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , сірого кольору, зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 .
У порядку розподілу спільного майна подружжя просила визнати за ОСОБА_2 право власності на: 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 378,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2676427280000); 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:069:0010, площею 0,10 га, що розташована за тією ж адресою, з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
У свою чергу, просила визнати за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за вказаною адресою (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2676427280000).
Крім того, оскільки сторони в ході судового розгляду дійшли згоди щодо порядку розподілу транспортних засобів, якими вони фактично користуються, просила суд, у порядку розподілу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на автомобіль марки MERCEDES-BENZ, а за ОСОБА_1 - право власності на автомобіль марки AUDI A6.
Також просила стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно:
- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 378,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», модель Е 220 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , сірого кольору, зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 ;
- автомобіль марки «AUDI 6», реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , сірого кольору, зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 .
В порядку розподілу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на:
- 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 378,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2676427280000);
- автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», модель Е 220 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , сірого кольору, зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 ;
- частину земельній ділянки з адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:85:069:0010 площа 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Припинено право власності ОСОБА_2 на частину автомобіля марки «AUDI 6», реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , сірого кольору, зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 .
В порядку розподілу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на:
- 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 378,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2676427280000);
- автомобіль марки «AUDI 6», реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , сірого кольору, зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 .
- частину земельної ділянки з адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:85:069:0010 площа 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Припинено право власності ОСОБА_1 на частину автомобіля марки «MERCEDES-BENZ», модель Е 220 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , сірого кольору, зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 13420 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням в частині поділу земельної ділянки, адвокат Деменко А. Г в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм процесуального та матеріального права, рішення суду просив змінити, а саме, визнати за ОСОБА_2 право власності лише на ту частину земельної ділянки, яка зайнята частиною житлового будинку, а також на частину земельної ділянки, необхідну для обслуговування цієї частини будинку.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що розподіл земельної ділянки, здійснений судом першої інстанції, не відповідає вимогам чинного законодавства. Зокрема, стверджує, що спірна земельна ділянка перебуває у власності відповідача на підставі договору дарування, укладеного між ним та сином подружжя - ОСОБА_3 . Відтак, ця ділянка є особистою приватною власністю відповідача, а не спільною сумісною власністю подружжя.
Крім того, скаржник наголошує, що, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у рішенні суду першої інстанції, позивачці може бути виділена лише та частина земельної ділянки, яка безпосередньо обслуговує об'єкт нерухомості, що визнається її власністю, а саме - частина житлового будинку. Такий підхід, на думку скаржника, цілком відповідає вимогам законодавства та не суперечить чинним правовим нормам.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Білоус-Литвиненко Л. О. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та вважала їх необґрунтованими, зазначила, що земельна ділянка, одержана особою в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Втім, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, тоді у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України. Відмічає, що такі правові позиції наведені у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у справі №199/2099/17, від 29 вересня 2022 року у справі №359/924/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №206/6366/17.
Вважає, що оскільки споруджений житловий будинок на спірній земельній ділянці визнано спільним майном подружжя, тому, до позивачки перейшло право власності і на дану земельну ділянку в частці, розмір якої відповідає частці у праві на будинок, а саме 1/2 частку земельної ділянки.
В судовому засіданні адвокат Деменко А. Г в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив задовольнити.
Адвокат Білоус-Литвиненко Л. О. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду, в оскаржуваній частині, без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року оскаржується лише в частині поділу земельної ділянки, а тому в іншій частині не переглядається.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом з 04.09.1982 року сторони перебували у шлюбі.
Від шлюбу сторони мають двох повнолітній дітей
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19.01.2024 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Під час перебування у шлюбі та ведення спільного господарства, сторонами, за їх спільні сумісні кошти, набуто таке майно:
автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», модель Е 220 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , сірого кольору, зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 ;
автомобіль марки «AUDI 6», реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , сірого кольору, зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6 зареєстрований за ОСОБА_2 ;
житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 378,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2676427280000);
При цьому, земельна ділянка на якій розташований житловий будинок, з кадастровим номером 8000000000:85:069:0010 площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, перебуває у власності відповідача, на підставі договору дарування, укладеного між відповідачем та сином сторін ОСОБА_3 від 27.12.2004 року.
Визнаючи за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності за кожним на частину земельної ділянки, суд першої інстанції керувався правовим висновком Великої Палати Верховного суду у справі № 689/26/17 від 16.06.2020 року, згідно якого, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. А відтак, ураховуючи, що судом визнано за сторонами права власності по 1/2 частині на будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, поділу підлягає й вказана земельна ділянка, як така, що слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В силу ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Судом першої інстанції в порядку розподілу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 , зокрема, право власності на: 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 378,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2676427280000).
Вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який визнано спільною сумісною власністю подружжя, та на який визнано право власності сторін по 1/2 частині, знаходиться на земельний ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:069:0010 площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
При цьому, як зазначено вище, зазначена земельна ділянка перебуває у власності відповідача на підставі договору дарування, укладеного між відповідачем та сином сторін ОСОБА_3 27.12.2004 року.
У частині першій статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина перша статті 120 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Перехід права власності або користування земельною ділянкою при набутті, переході права власності на розташовані на ній жилий будинок, будівлю або споруду урегульовано нормами ст. ст. 377, 381 ЦК України та ст.ст. 120, 125 ЗК України.
Зазначені норми, в першу чергу ст.120 ЗК України, закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За вказаною нормою земельного законодавства визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правовогорегулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому, при застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою ст.125 ЗК України, слід виходити з того, що у випадку переходу/набуття права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності або користування земельною ділянкою в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Пунктом 2 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об'єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об'єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.
Земельна ділянка, одержана особою в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Втім, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, тоді у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у справі №199/2099/17, від 29 вересня 2022 року у справі №359/924/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №206/6366/17.
У тому разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку. У зв'язку з тим, що земельну ділянку виділено у власність для обслуговування цього будинку, то в позивачки, за якою визнається право власності на 1/2 частку будинку, в такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11).
На підставі вищенаведених правових висновків, колегія суддів відмічає про те, що оскільки споруджений житловий будинок на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:069:0010 площею 0,10 га, з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, визнано спільним майном подружжя, тому, до позивачки перейшло право власності і на дану земельну ділянку в частці, розмір якої відповідає частці у праві на будинок, а саме 1/2 частки земельної ділянки.
Підсумовуючи все вище зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував всі обставини даної справи та ухвалив законне рішення про задоволення позовної вимоги щодо визнання в порядку розподілу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельній ділянки з адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:85:069:0010 площа 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
При цьому, скаржник висловлює незгоду з визначеним судом розміром частки земельної ділянки, що була виділена позивачці, водночас, колегія суддів зауважує, що суд не наділений спеціальними знаннями у сфері землеустрою та не має повноважень самостійно встановлювати площу земельної ділянки відповідно до частки у праві власності на будинок (), оскільки вирішення такого питання потребує спеціальних знань та компетенцій фахівця відповідного профілю, про що також неодноразово наголошував й Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, в постанові № 689/26/17 від 16.06.2020 року. Однак, відповідач, в ході судового розгляду,не скористався своїм правом заявити клопотання про призначення судової експертизи або звернутися до приватного експерта з метою належного визначення розміру частки, що, своєю чергою, унеможливило надання суду належних і допустимих доказів для врахування під час ухвалення рішення.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Деменка А. Г. підлягає залишенню без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Деменка Анатолія Григоровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 15 квітня 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура