Унікальний номер справи 357/11921/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5876/2025
Головуючий у суді першої інстанції В. П. Цукуров
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
02 квітня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Цукурова В. П., в приміщенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог вказала, що 20.12.2011 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по справі №2-1937/11 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 617 436,15 грн. 05.04.2012 на виконання вказаного судового рішення Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист №2-1937/11. 16.10.2014 ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області замінено стягувача у виконавчому провадженні НОМЕР_3 щодо виконання виконавчого листа №2-1937/11, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 05.04.2012, а саме ОСОБА_3 на ОСОБА_1 . До теперішнього часу відповідачем борг не погашено, у зв'язку із невиконанням рішення суду (невиконання грошового зобов'язання) позивач просила стягнути з відповідача на її користь інфляційні втрати у розмірі 766 372,34 гривень та 3% річних у розмірі 145 713,17 гривень, які нараховані за період з 29.10.2020 по 29.09.2023.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат відмовлено.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що безпідставними є посилання суду першої інстанції щодо звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до передбачених п. 15, п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки вони не стосуються сум, які підлягають нарахуванню на підставі ст. 625 ЦК України.
Судом не враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №589/4601/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Також просила врахувати, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.12.2011 не виконано боржником, жодної суми заборгованості не сплачено, чим грубо порушуються права стягувача, за захистом яких вона звернулася до суду.
Своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 підтримала подану апеляційну скаргу, просила задовольнити з викладених доводів.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від відповідача не надходило.
З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності ОСОБА_2 , оскільки неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.12.2011 у справі №2-1937/11 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 617 436,15 гривень суми боргу за договором позики від 07.02.2008 та 122,00 гривень судових витрат по справі.
На виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.12.2011 у справі №2-1937/11 05.04.2012 судом видано виконавчий лист №2-1937/11.
Вказаний виконавчий лист було пред'явлено стягувачем ОСОБА_3 до виконання.
Постановою державного виконавця міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 10.04.2021 відкрито виконавче провадження №32091101 з примусового виконання виконавчого листа №2-1937/11 від 05.04.2012.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 16 жовтня 2014 року замінено стягувача у виконавчому провадженні НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №2-1937/11, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 05.04.2012, про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , а саме замінено ОСОБА_3 на ОСОБА_1 .
Така заміна відбулася у зв'язку із смертю ОСОБА_3 , ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 .
Згідно інфомації Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) (лист від 11.07.2023 №59793) на примусовому виконанні у відділі ДВС перебувало ВП НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №2-1937/11 від 05.04.2012, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики в сумі 1 617 558,15 гривень. 10.04.2012 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та направлено боржнику для виконання, стягувачу до відома. Станом на 11.07.2023 будь-які кошти в рахунок сплати указаної заборгованості на депозитний рахунок відділу не надходили. Залишок боргу становить 1 617 558,15 гривень.
Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 3 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Так, перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.
За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 , з посиланням на положення ст.625 ЦК України, вказувала на наявність у неї права на отримання 3% річних та інфляційних втрат за період з 29.10.2020 по 29.09.2023 за невиконання боржником грошового зобов'язання щодо повернення боргу згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.12.2011 у справі №2-1937/11.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, урахувавши положення п. 15, 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, каратнинні обмеження, що діяли у період з 12.03.2020 по 30.06.2023, а також оголошений 24.02.2022 воєнний стан, який триває до тепер, дійшов висновку про відсутність правових відстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, а тому частково погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для часткового скасування судового рішення, виходячи з наступного.
Так, спірні правовідносини виникли між сторонами щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України у зв'язку з тривалим невиконанням боржником рішення суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.
Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу,за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
Установивши, щорішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.12.2011 у справі №2-1937/11 відповідач не виконав, позивач є стягувачем за виконавчим провадженням НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №2-1937/11 від 05.04.2012, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області суд першої інстанції, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про відсутність у позивача, відповідно до статті 625 ЦК України, права на стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення ним виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Так, вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати, апеляційний суд звернув увагу на таке.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції помилково застосував до даних правовідносин положення п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та не врахував, що на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України
Так, пунктом 15Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-ІХпередбачено, щоу разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).
Правові висновки щодо застосування Закону № 540-ІХвикладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20, а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21, від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц
Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»(далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань.
Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, Закон № 2120-ІХвиключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року.
Так, позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У законі визначено обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
У постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц
Суд першої інстації, ухвалюючи рішення вірно взяв до уваги положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що положення статті 625 ЦК України до грошових зобов'язань застосовуються лише до початку дії воєнного стану.
Отже, вимоги ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат за період з 29.10.2020 по 23.02.2022 є обґрунтованими й підлягали задоволенню, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, зробив неправильний висновок щодо періоду, за який не нараховуються 3% річних і інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України, унаслідок чого дійшов неправильного висновку щодо відмови у стягнені 3% річних і інфляційних втрат у період з 29.10.2020 по 23.02.2022. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність законних підстав для покладення на боржника обов'язку щодо сплати стягувачу 3% річних та інфляційні втрати за період з 24.02.2022 по 29.09.2023, тобто за період, що охоплюється дією воєнного стану.
Відтак доводи апеляційної скарги позивача знайшли частково своє підтвердження у ході перегляду справи апеляційним судом.
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першійстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Установивши вказані обставини, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що оскаржувне рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягнені з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат за невиконання грошового збов'язання, яке виникло на підставі рішення суду, за період з 29.10.2020 по 23.02.2022 ухвалено з порушенням норм матеріального права та без додержанням норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для його скасування в цій частині та ухвалення нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних за період з 29.10.2020 по 23.02.2022 у розмірі 68 203,34 гривні та інфляційних втрат за період з 29.10.2020 по 23.02.2022 у розмірі 273 209, 92 гривень.
При цьому, заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних і інфляційних втрат за невиконання грошового збов'язання, яке виникло на підставі рішення суду, за період з 24.02.2022 по 29.09.2023 є законним та обгрунтованим, а тому суд апеляційної інстанції в цій частині залишає його без змін.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в цій частині матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно ч. 13ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.1 ч.2ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
За подання позову до суду у цій справі судовий збір підлягав оплаті у розмірі 9 120,00 грн.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду м. Києва від 02.11.2023 ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору.
За подання апеляціної скарги на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року у цій справі судовий збір підлягав оплаті у розмірі 13 680,00 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27.02.2025 ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення.
За результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу задоволено частково, заочне рішення суду скасовано частково, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на 37,43%.
Таким чином стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі 8 534,05 гривні, з яких: 3 143, 62 гривні - судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог та 5 120,43 гривні - судовий збір пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_2 3% річних та інфляційних втрат за період з 29.10.2020 по 23.02.2022 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) 3% річних за період з 29.10.2020 по 23.02.2022 у розмірі 68 203 (шістдесят вісім тисяч двісті три) гривні 34 копійки та інфляційних втрат за період з 29.10.2020 по 23.02.2022 у розмірі 273 209 (двісті сімдесят три тисячі двісті дев'ять) гривень 92 копійки.
В іншій частині заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 8 534 (вісім тисяч п'ятсот тридцять чотири) гривні 05 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 16 квітня 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна