01 квітня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/22163/24
провадження номер № 22-ц/824/6996/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Олешко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Горбунової Катерини Олександрівни на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2024 року у складі судді Каліушка Ф.А., у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Бочковський Тарас Олександрович, відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), про визнання дій державного виконавця неправомірними, скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання та зобов'язання прийняти виконавчий документ до виконання,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі даною скаргою, заінтересовані особи: головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Бочковський Т.О., відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), про визнання дій державного виконавця неправомірними, скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання та зобов'язання прийняти виконавчий документ до виконання.
Скарга мотивована тим, що 11 вересня 2024 року Дарницьким районним судом міста Києва постановлено ухвалу у справі № 753/15018/24, відповідно до якої скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано дії державних виконавців Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), що полягають у не розгляді клопотань ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року № 24-04/2024 та від 26 липня 2024 року № 26-07/2024 року - неправомірними; зобов'язано Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року № 24-04/2024, отримане 01 травня 2024 року за вх. № 8995, про вжиття заходів щодо встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та надати відповідь стягувачу; стягнуто з Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн 00 коп. В іншій частині скарги відмовлено.
Указував, що 21 жовтня 2024 року ОСОБА_1 отримано виконавчий лист у справі № 753/15018/24, виданий Дарницьким районним судом міста Києва 09 жовтня 2024 року, та належним чином завірену копію ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2023 року у справі № 753/15018/24.
Стверджував, що зважаючи на той факт, що боржник згідно з ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 - Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) є територіальним органом центрального органу виконавчої влади та його структурним підрозділом, ОСОБА_1 зазначена ухвала Дарницького районного суду міста Києва, як виконавчий документ, спрямована для виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), що підтверджується заявою про виконання судового рішення від 22 жовтня 2024 року № 22-10/2024-1.
Однак 08 листопада 2024 року ОСОБА_1 отримано повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття від 31 жовтня 2024 року, в якому головний державний виконавець Бочковський Т.О. вказав, що в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 не зазначено строк пред'явлення рішення до виконання, а також в цій ухвалі суду, яку подано до виконання, зазначено декілька виконавчих дій та не зазначено, в якій частині необхідно виконати рішення суду.
Вказував, що прийняття зазначеного повідомлення скаржник вважає порушенням своїх законних прав на своєчасне виконання судового рішення, оскільки строк пред'явлення виконавчого документу до виконання встановлений законом і не може бути змінений, відповідно відсутність у виконавчому документі (ухвалі) відомостей про строк пред'явлення його до виконання не перешкоджає державному виконавцю самостійно вирішити питання про дотримання стягувачем строку пред'явлення виконавчого документа до виконання та відкрити виконавче провадження.
Також зазначав, що державний виконавець залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 у заяві про примусове виконання судового рішення (ухвали) просив виконати таке рішення виключно в частині зобов'язання Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) вчинити дії, які зазначені у пункті 2 резолютивної частини ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24, умисно вказавши про не зазначення конкретної дії, які потрібно виконати, тобто вчинив дії щодо свідомого ухилення від виконання судового рішення, яке набрало законної сили, відповідно, підлягає виконанню.
З урахуванням наведеного, скаржник ОСОБА_1 просив:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Бочковського Т.О. щодо прийняття повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 31 жовтня 2024 року № 76394364/3 вих. 27523/3.1-31;
- скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 31 жовтня 2024 року № 76394364/3 вих. 27523/3.1-31, прийняте головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Бочковським Т.О.;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) прийняти до виконання і відкрити виконавче провадження з примусового виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 в частині зобов'язання Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року № 24-04/2024, отримане 01 травня 2024 року за вх. № 8995, про вжиття заходів щодо встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та надати відповідь стягувачу;
- стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн 00 коп.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Горбунова К.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Також представник скаржника просить стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 36 000 грн 00 коп.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, всупереч висновків суду першої інстанції, відсутність в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 строку пред'явлення до виконання не може бути підставою для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 , оскільки, виходячи з аналізу ч.ч. 1, 2 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» вказана ухвала суду набрала законної сили, а тому є виконавчим документом і може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років, а саме, з 17 вересня 2024 року і до 17 вересня 2027 року.
Зазначає, що з урахуванням усталеної практики Верховного Суду сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.
Вказує, що ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі №753/15018/24, як виконавчий документ, постановлена судом, а відтак, ОСОБА_1 (стягувач) не має жодних процесуальних прав (повноважень та/або впливу тощо), передбачених ЦПК України, на суд в частині зазначення останнім в ухвалі строку пред'явлення на виконання.
Більше того, ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 у повній мірі відповідає вимогам ст. 260 ЦПК України (зміст ухвали суду). Проте суд першої інстанції не врахував положення Закону України «Про виконавче провадження»: щодо законодавчо встановлено строку пред'явлення виконавчого документу до виконання; щодо можливості державного виконавця самостійно вирішити питання про дотримання стягувачем строку пред'явлення виконавчого документи (самостійно обрахувати строк); щодо передбачених повноважень державного виконавця на звернення за роз'ясненням судового рішення (за необхідності).
Наголошує, що суд першої інстанції взагалі не прийняв до уваги аргументи ОСОБА_1 та наведену ним судову практику, чим порушено вимоги ст.263 ЦПК України та положення ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Також вважає, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права щодо відмови у задоволенні клопотання представника скаржника про розгляд справи в режимі відеоконференції, а також порушено строки виготовлення повного тексту оскаржуваної ухвали суду.
Крім того, представник ОСОБА_1 вказує, що розмір судових витрат, які поніс ОСОБА_1 , станом на дату подання апеляційної скарги становить 36 000 грн 00 коп., з яких: витрати на правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 20 000 грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_1 у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, в розмірі 16 000 грн 00 коп. Вважає, що ці витрати слід стягнути з органу державної виконавчої служби.
Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційногo суду не направили.
Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з ч.1 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною 4 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 11 вересня 2024 року Дарницьким районним судом міста Києва постановлено ухвалу у справі № 753/15018/24, відповідно до якої скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії державних виконавців Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), що полягають у не розгляді клопотань ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року № 24-04/2024 та від 26 липня 2024 року № 26-07/2024 року - неправомірними. Зобов'язано Дарницький районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року № 24-04/2024, отримане 01 травня 2024 року за вхід. № 8995, про вжиття заходів щодо встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та надати відповідь стягувану. Стягнуто з Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн 00 коп. В іншій частині скарги відмовлено. Вказана ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили (а.с.26-30).
22 жовтня 2024 року зазначену ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 було подано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) для виконання (а.с.36-38).
31 жовтня 2024 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Бочковський Т.О. склав повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з тих підстав, що в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року не зазначено строк пред'явлення рішення до виконання, а також у вказаній ухвалі зазначено декілька виконавчих дій, проте не зазначено в якій частині необхідно виконати судове рішення (а.с.39).
Разом з тим, зі змісту ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 вбачається, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 41 315 грн 27 коп., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 1 073 грн 60 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 20 000 грн 00 коп.
На виконання вказаного рішення суду від 05 липня 2023 року, Дарницьким районним судом міста Києва 30 серпня 2023 року видано виконавчий лист № 753/5165/23.
11 вересня 2023 року головним державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Степановою А.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з виконання вказаного виконавчого листа № 753/5165/23 від 30 серпня 2023 року.
Наведені вище обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що подана ОСОБА_1 скарга стосується виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24, яка стосується оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця в межах відкритого виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 753/5165/23 від 30 серпня 2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів.
У скарзі ОСОБА_1 просить, зокрема, зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) прийняти до виконання і відкрити виконавче провадження з примусового виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 753/15018/24 в частині зобов'язання Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року №24-04/2024, отримане 01 травня 2024 року за вхід. № 8995, про вжиття заходів щодо встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та надати відповідь стягувачу.
Тобто, сторонами виконавчого провадження у дані справі є: стягувач ОСОБА_1 , а боржник - ОСОБА_2 .
Тому вирішення скарги ОСОБА_1 у даній справі безпосередньо стосується прав і обов'язків боржника ОСОБА_2 .
Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби та визначено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ суду, слід дотримуватися правового механізму та відповідних положень ЦПК України, визначених у розділі VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
Відповідно до положень ст. 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ст.448 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч.1 ст.450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Системний аналіз вказаних норм процесуального права свідчить про те, що справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими ст.450 ЦПК України, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються. До участі у справі як заінтересована особа залучається інша сторона виконавчого провадження, оскільки судовим рішенням може бути вирішено питання про її права чи інтереси.
Таким чином, сторона виконавчого провадження, яка звернулася до суду зі скаргою, бере участь в її розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується розгляд і вирішення цієї скарги, - як заінтересовані особи.
Схожий за змістом правовий висновок щодо суб'єктного складу учасників справи за скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби неодноразово було викладено Верховним Судом, зокрема, в постановах від 24 червня 2020 року у справі № 554/352/18, від 19 травня 2021 року у справі № 466/3550/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 569/18319/20.
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відхилення від сталої судової практики порушує принцип уніфікованого застосування закону, нівелює забезпечення єдності та послідовності судочинства.
У справі, що є предметом апеляційного перегляду, ОСОБА_2 , який є стороною виконавчого провадження, як боржник, до участі у справі не був залучений, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки такими діями суд позбавив вказану особу можливості користуватися процесуальними правами, передбаченими ст.43 ЦПК України, що, у свою чергу, не сприяло всебічному і повному з'ясуванню дійсних обставин справи за скаргою на дії/бездіяльність приватного виконавця, що входить до повноважень суду першої інстанції.
У такій процесуальній ситуації, з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (ст.3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (ч. 3 ст.2 ЦПК України), суди вищих інстанцій повинні направити справу до суду першої інстанції для усунення зазначених процесуальних порушень у частині залучення до участі у справі заінтересованої особи, а також для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення скарги на дії/бездіяльність приватного виконавця, на підставі належних і допустимих у розумінні закону доказів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 754/6127/22 (провадження № 61-216св24).
Відповідно до п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Отже, вказані вище обставини в силу п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
При цьому, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства не має повноважень залучати до участі у справі як заінтересовану особи іншу сторону виконавчого провадження - боржника ОСОБА_2 , у зв'язку з чим не може усунути вказані вище порушення.
Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене, оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення суду призвели до постановлення помилкової ухвали, що в силу ст.379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з наведених вище підстав, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Що стосується клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Горбунової К.О. про розподіл судових витрат, а саме, про стягнення з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 36 000 грн 00 коп., то колегія суддів вважає, що воно не підлягає вирішенню за результати розгляду цієї апеляційної скарги, з таких підстав.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1-2 ст.133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в ст.ст. 141-142 ЦПК України.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Разом з тим, такий обов'язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, понесених за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
Тому з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги розподіл судових витрат, понесених у суді першої та апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. постановуВерховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження №61-39028св18)).
Вказана практика Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду щодо питання розподілу судових витрат, у випадку скасування судом вищої інстанції оскаржуваного судового рішення та направлення справи для продовження розгляду до суду нижчої інстанції, є незмінною та актуальною на даний час, виходячи із найновішої судової практики (див. постанови Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі№ 159/5846/23 (провадження № 61-13665св24), від 13 березня 2025 року у справі№ 179/657/19 (провадження № 61-14360св24), від 26 березня 2025 року у справі№ 490/4887/22 (провадження № 61-10868св24), від 26 березня 2025 року у справі № 758/1302/23(провадження № 61-17179св24)).
Оскільки в цій справі Київський апеляційний суд не ухвалив остаточне судове рішення, то у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для розподілу судових витрат.
В даному випадку право ОСОБА_1 на компенсацію судових витрат не є порушеним чи обмеженим, оскільки у випадку задоволення його скарги на дії (бездіяльність) та рішення державного виконавця, питання про розподіл судових витрат буде вирішено судом, який ухвалить остаточне судове рішення.
Керуючись ст.ст.374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горбунової Катерини Олександрівни - задовольнити частково.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 квітня 2025 року.
Головуючий
Судді: