Унікальний номер справи 372/2524/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7207/2025
Головуючий у суді першої інстанції М. В. Кравченко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
26 березня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач Козинська селищна рада
Обухівського району Київської області
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником Гайдашем Олександром Володимировичем , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Кравченка М. В., в примішенні Обухівського районного суду Київської області,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обгрунтування позовних вимог вказала, що 18.03.2021 між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М. за реєстровим №3021, за умовами якого позивач надала ОСОБА_3 у позику грошові кошти в сумі 5 440 доларів США, що за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» па день укладення договору становило 151 558,40 грн, які позичальник зобов'язувалася повернути в строк до 18.03.2022 у доларах США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 18.03.2021 між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 18.03.2021, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М. за №3022, предмет іпотеки: земельна ділянка, кадастровий номер 3223155400:04:016:0310, площею 0,063 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Позичальник свого зобов'язання щодо повернення позики не виконала, станом на дату подання цієї позовної заяви заборгованість за договором позики складає 5 440 доларів США. У зв'язку із тим, що після смерті позичальника залишилися невиконаними зобов'язання за договором позики кредитор 31.05.2023 звернулася до приватного нотаріуса із претензією до спадкоємців. Згідно інформації, наданої приватним нотаріусом КМНО Козаєвою Н. М., після смерті ОСОБА_3 заведено спадкову справу 25.05.2021 приватним нотаріусом КМНО Колесник О. І., номер у спадковому реєстрі 67703635, тому претензія була перенаправлена за місцем зберігання спадкової справи. Відомостей щодо кола спадкоємців приватний нотаріус не надала.
Позивач вказує, що оскільки земельна ділянка за кадастровим номером 3223155400:04:016:0310, знаходиться на території Козинської територіальної громади, яку як орган місцевого самоврядування представляє Козинська селищна рада, що має законний інтерес та обов'язок визнати спадщину, до якої входить земельна ділянка відумерлою, тобто за відсутності інших спадкоємців є відповідачем у даній справі. Позивач вправі вимагати від відповідача стягнення суми заборгованості за договором позики або звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки обов'язок спадкоємця боржника або органу місцевого самоврядування, що зобов'язаний звернутися із заявою про визнання спадщини відумерлою, перед кредитором полягає у поверненні основного боргу та іншими нарахуваннями за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця.
Ураховуючи викладені обставини, позивач просила суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 18.03.2021, а саме на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:04:016:0310, площею 0,063 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для задоволення вимог ОСОБА_1 за договором позики від 18.03.2021, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на суму 5 440 доларів США, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу вказаного майна на електронному аукціоні з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника Гайдаша О. В. подалаапеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції у порушення положень статей 189, 197 ЦПК України необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони позивача про заміну неналежного відповідача на належного, не врахувавши, що ухвалою суду про витребування доказів суд продовжив строк підготовчого провадження до виконання ухвали про витребування доказів, та без отримання таких доказів, судом першої інстанції 14.08.2024 було незаконно та передчасно закрито підготовче провадження. Суд не врахував, що матеріали спадкової справи, які витребовувались, надійшли до суду лише 02.12.2024, а клопотання про заміну неналежного відповідача було подано представником позивача 13.12.2024, оскільки тільки після виконання нотаріусом ухвали суду про витребування копії спадкової справи, представник позивача отримав інформацію про єдиного спадкоємця ОСОБА_3 , тобто єдиного належного відповідача.
Відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання про заміну первісного неналежного відповідача належним відповідачем, є істотним порушенням норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав. Суд першої інстанції підтвердив неможливість самостійно отримати докази та відсутність у сторони позивача законних способів отримати докази, постановивши ухвалу про витребування доказів. Позивачем було заявлено клопотання про витребування копії спадкової справи саме з метою з'ясування питання про належного відповідача за вимогами позивача, але суд першої інстанції фактично не дав можливості позивачу замінити неналежного відповідача на належного, передчасно закривши підготовче засідання без отримання витребуваної судом копії спадкової справи ОСОБА_3 .
Зауважила, що з мотиву істотного порушення судом норм процесуального права було заявлено відвід судді, який у свою чергу формально відмовивши у відводі фактично позбавив своїми діями представника позивача обґрунтувати заявлений відвід.
Незважаючи на те, що судом першої інстанції неправомірно вирішено питання про залучення до участі у справі належного відповідача, без участі якого вирішення спору є неможливим, такі порушення можуть бути виправлені безпосередньо судом апеляційної інстанції.
Своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідач не скористався.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гайдаш О. В. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити на підставі викладених в ній доводів.
Відповідач Козинська селищна рада у судове засідання суду апеляційної інстанції явку свого представника не забезпечила, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки представника відповідача суду невідомі. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від відповідача не надходило.
Беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності представника відповідача, оскільки неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Судом встановлено, що 18.03.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М., зареєстровано в реєстрі № 3021.
Згідно умов договору позики, позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти в сумі 151 558,40 грн, що є еквівалентом суми 5 440,00 доларів США за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на день укладення цього договору. Позичальник своїм підписом під цим договором підтверджує факт отримання від позикодавця грошових коштів у сумі 151 558,40 грн. Передачу вказаних грошових коштів було здійснено до підписання цього договору. Зазначену вище суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві в строк до 18 березня 2022 року готівкою або в безготівковому порядку. Сторони домовилися про те, що будь - які зміни до договору позики, в тому числі й стосовно строку дії цього договору, вносяться за згодою сторін за погодженням між сторонами шляхом підписання договору про внесення змін та доповнень, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Сторони встановлюють безпроцентний характер цього договору.
Пунктом 3 Договору сторони обумовили, що повернення позики здійснюється в місті Києві готівкою у гривнях за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на день повернення або у гривнях за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на картку: в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 305299, картка № НОМЕР_1 , отримувач ОСОБА_4 . За погодженням між сторонами повернення позики здійснюється частинами в обумовлені сторонами у договорі строки.
Відповідно до пункту 10 договору позики сторони домовилися, що виконання позичальником зобов'язання за цим договором буде забезпечуватися іпотекою земельної ділянки кадастровий номер 3223155400:04:016:0310, площею 0,063 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_3 .
Також 18.03.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М. зареєстровано в реєстрі за № 3022.
Предметом іпотеки є земельна ділянка 3223155400:04:016:0310, площею 0,063 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_3 .
За домовленістю сторін заставна вартість предмету іпотеки становить 151 558,40 грн. (п. 1.2 Договору).
Розділом 4 Договору іпотеки сторони обумовили випадки та підстави звернення стягнення на пердмет іпотеки.
Із матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач стверджує, що за життя ОСОБА_3 свого грошового зобов'язання за договором позики від 18.03.2021 не виконала, грошові кошти взяті у позику їй не повернула.
Позивач вказує, що про смерть ОСОБА_3 їй стало відомо у травні 2023 року.
31 травня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_4 , звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М. із претензією кредитора, в якій повідомила про свою обізнаність про смерть ОСОБА_3 та заявила претензії кредитора щодо спадкового майна померлої на підставі укладених 18.03.2021 договорів позики та іпотеки.
Згідно листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М. від 31.05.2023 №178/01-16 ОСОБА_1 повідомлено про те, що після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу 25.05.2021, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. І., номер у спадковом у реєстрі: 67703635, у зв'язку із чим перенаправлено претензію кредитора за місцем зберігання спадкової справи.
Листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. від 26.06.2023 за вих. № 132/02-14, ОСОБА_1 повідомлено про залучення вказаної претензії до спадкової справи та направлення претензії спадкоємцю померлої. Зокрема повідомлено про відсутність у нотаріуса права розголошувати відомості отримані під час вчинення нотаріальної дії.
Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 вказуючи на те, що приватний нотаріус КМНО Колесник О. І., незважаючи на отримання претензії та численні усні прохання надати письмову (або у будь-якій іншій формі) відповідь щодо наявності спадкоємців, відповіді не надала, а тому за відсутності інформації про наявність кола спадкоємців, враховуючи, що земельна ділянка за кадастровим номером 3223155400:04:016:0310, знаходиться на території Козинської територіальної громади, яку як орган місцевого самоврядування представляє Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, що має законний інтерес та обов'язок визнати спадщину до якої входить земельна ділянка відумерлою, відповідачем було визначено саме Козинську селищну раду Обухівського району Київської області. Проте у позові було зазначено, що після витребування копії спадкової справи і виключно у випадку наявності спадкоємців, якщо відповідач виявиться неналежним, то його буде замінено за заявою позивача на належного.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, оскільки у ході розгляду справи судом було встановлено, що будь-яких дій щодо спадкового майна після смерті ОСОБА_3 та предмету іпотеки Козинська селищна рада Обухівського району Київської області не вчиняла, жодних рішень щодо цього не приймала, із заявою про визнання спадщини відумерлою не зверталась, натомість спадщину було прийнято сином ОСОБА_3 - ОСОБА_5 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із встановленими судом обставинами справи з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина перша стаття 1282 ЦК України).
Згідно зі статтею 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі №523/2357/20 вказано, що «задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов'язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17). Не визначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17)».
У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 552/4892/19, викладено висновок, що «спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов'язок погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у погашенні заборгованості у разі смерті позичальника за рахунок спадкового майна, яке приймають у спадщину спадкоємці боржника. Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов'язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв'язку з виконанням зобов'язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали».
У постанові Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 202/7691/17 зазначено, що «правовідносини, що виникли між позикодавцем і позичальником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем та спадкоємцями позичальника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 2609/30529/12».
У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 зазначено, що «ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна».
У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц вказано, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов'язок доказування наведених обставин на сторону позивача.
Тобто, спадкоємець, який прийняв спадщину та набув у власність спадкове майно, зобов'язаний погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого ним у спадщину майна.
Саме суд при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника встановлює необхідні для цього обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у встановлені строки; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; дійсний розмір вимог кредитора; частки спадкоємців у спадщині; обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця.
До обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника.
Якщо спадкоємець (спадкоємці) заперечує проти вимог кредитора спадкодавця щодо меж його відповідальності за зобов'язаннями спадкодавця, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен такий спадкоємець, оскільки,з огляду на характер спірних правовідносин, кредитор не завжди може визначити яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна. Тому не допускається відмова в позові з тих підстав, що позивачем не надано відповідних доказів. В такій ситуації, задовольняючи позов кредитора до спадкоємця, суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішенняпро стягнення заборгованості спадкодавця.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У частині першій статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 50 ЦПК України).
Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
У статті 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові ( постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови в задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Незалучення зазначеної особи до участі у справі позбавляє її права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом лише для відповідача, зокрема, можливості подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, заяви про застосування позовної давності тощо.
Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу його учасників.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд встановив, що спадщина відумерлою не визнавалась, заявлені вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків сина спадкодавиці ОСОБА_5 , який прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом.
З огляду на це, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з неналежним суб'єктним складом учасників справи, а саме через пред'явлення позову до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про передчасне закртиття підготовчого провадження колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зістаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Згідно із частиною першоюстатті 2 ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша - третя статті 51ЦПК України).
Згідно з частиною першоюстатті 189 ЦПК Українизавданнями підготовчого провадження, зокрема є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, якщо ці питання не були вирішені раніше; може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті (частина друга статті 197ЦПК України).
Підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 цього розділу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цим Кодексом. Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другоюстатті 223 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другоюстатті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні(частини перша, друга статті 197 ЦПК України).
Представник позивача, будучи проінформованим про невиконання приватним нотаріусом вимог ухвали суду про витребування доказів та відсутність матеріалів спадкової справи, та ураховуючи продовження ухвалою суду від 28.06.2024 строків підготовчого засідання до виконання ухвали про витребування доказів, обгрунтовано очікував, що підготовче провадження судом буде закінчено після виконання приватним нотаріусом вимог ухвали про витребування доказів та на наявність у нього процесуального права на заявлення клопотання про заміну неналежного відповідача, після ознайомлення з матеріалами спадкової справи, оскільки позивачці не було відомо коло спадкоємців померлої ОСОБА_3 які прийняли спадщину.
Представником позивача було подано до суду клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача та його представника, яке було призначено на 28.06.2024.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 14 серпня 2024 року було закрито підготовче провадження у справі.
Та обставина, що стороною позивача було заявлено клопотання про заміну неналежного відповідача у справі та залучення відповідачем спадкоємця, який прийняв спадщину ОСОБА_5 , вже після закриття підготовчого провадження, не свідчить про неналежне використання представником позивача Гайдашем О. В. передбачених законом повноважень як адвоката.
Постановляючи ухвалу про витребування доказів суд першої інстанції фактично погодився із доводами сторони позивача про неможливість отримання цих доказів (відомості про спадкоємців померлої ОСОБА_3 ) до пред'явлення позову, та визначити належного відповідача у спорі.
Суд помилково не взяв до уваги, що поважність причин неподання стороною позивача відповідного клопотання до закінчення підготовчого провадження була обумовлена відсутністю інформації щодо кола спадкоємців померлої ОСОБА_3 . Така інформація була отримана представником позивача після надходження матеріалів спадкової справи до суду лише у грудні 2024 року на виконання вимог ухвали про витребування доказів.
Так, дійсно колегія суддів вважає, що суд передчасно постановив 14.08.2024 ухвалу про закриття підготовчого провадження, вважаючи достатніми підстави для закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, не врахувавши, що ухвалою від 28.06.2024 суд продовжив строки підготовчого провадження до виконання ухвали про витребування доказів, а саме отримання матеріалів спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_3 . Судом не було враховано, що про витребування вказаного доказу сторона позивача клопотала саме з підстав визначення належного кола відповідачів у даних правовідносинах. Своєчасність виконання приватним нотаріусом вимог ухвали Обухівського районного суду Київської області від 28 червня 2024 року про витребування доказів не залежала від дій представника позивача, суд не покладав на нього обов'язку щодо оплати за виготовлення копії спадкової справи чи отримання таких доказів для передачі суду тощо.
За таких обставин суд першої інстанції не забезпечив завдань підготовчого провадження, якими є забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, не відклав підготовче провадження за встановлення обставин, які свідчили про пред'явлення позову до неналежного відповідача та неможливість вирішення питання про його заміну без отримання матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_3 .
При цьому в ухвалі про закриття підготовчого провадження суд констатував, що наявні підстави для закриття підготовчого провадження, оскільки інших процесуальних дій вчиняти не потрібно. При цьому суду було відомо про намір позивача ставити питання перед судом про заміну неналежного відповідача на належного, в залежності від даних спадкової справи померлої ОСОБА_3 , яка була витребувана судом і яка станом на 14.08.2024 не надійшла до суду.
Суд першої інстанції не врахував, що неврегульованість процесуальним законодавством питання повернення суду до стадії підготовчого провадження після його закриття не виключає можливість прийняття такого рішення для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим, такі обставини мають бути вагомими, зокрема, якщо вони зумовлені необхідністю забезпечення завдань цивільного судочинства.
Однак зазначене (порушення судом першої інстанції норм процесуального права) не може слугувати підставою для скасування рішення суду у даному випадку, оскільки відповідно до статті 374 ЦПК України, на стадії апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями на залучення інших відповідачів до участі у справи, на заміну неналежного відповідача на належного. Вказані недоліки не можуть бути усунуті при перегляді справи апеляційним судом, а відтак, і з'ясування обставин, що мають значення для справи по суті спору з належним відповідачем є неможливим.
Положення норм закону не передбачають право апеляційного суду на скасування рішень суду з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Клопотання про залучення ОСОБА_5 до участі у справі у якості третьої особи стороною позивача суду апеляційної інстанції заявлено не було.
Крім цього колегія суддів зауважує, що навіть залучення ОСОБА_5 , до участі у справі як третьої особи, не є достатнім для вирішення спору по суті заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17, від 29 червня 2022 року у справі №753/7478/18 , від 23 листопада 2022 року у справі № 201/2760/20, від 07 лютого 2024 року у справі № 461/10495/21.
Рішення суду першої інстанції про відмову у позові обґрунтовано виключно його пред'явленням до неналежного відповідача.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Таким чином, оскаржуване судове рішення за позовом пред'явленим до неналежного відповідача, ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень норм процесуального закону, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем заявлено позов до неналежного відповідача.
Колегія суддів також звертає увагу заявника на те, що наслідком відмови у задоволенні цього позову не є усуненням позивача від права на повернення грошових коштів, наданих у борг, оскільки остання не позбавлена права звернутися до суду із позовом до належного відповідача.
При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Гайдашем Олександром Володимировичем , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 рокузалишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 16 квітня 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна