Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 квітня 2025 року Справа№200/227/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Череповського Є.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Державної Казначейської служби України у Донецькій області (87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 68, ЄДРПОУ 37967785) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
13.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Державної Казначейської служби України у Донецькій області, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.01.2025 року за № 178- 33735/Д-02/8-0500/25;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 у вигляді недоотриманої частини державної пенсії по інвалідності, завданої дією припису першого речення частини третьої статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII, що визнано неконституційним, за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок недоотриманої державної пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 включно, як матеріальної шкоди ОСОБА_1 згідно частини третьої статті 152 Конституції України;
стягнути з Держави України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 включно у розмірі 528 226 грн. 40 коп., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецької області, одержую пенсію по ІІ групі інвалідності внаслідок захворювання, одержаного внаслідок виконання обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, призначену згідно із Законом України від 28.02.1991 року №796-ХІІ, у розмірі 80 % відшкодування фактичних збитків. Має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році першої категорії. 28 грудня 2024 року звернувся до Головного управління з клопотанням про відшкодування матеріальної шкоди за період з 01.12.2022 року по 19.03.2024 року, яка виникла внаслідок обмеження максимального розміру пенсії по інвалідності нарахованої як відшкодування фактичних збитків, внаслідок дії першого речення частини 3 статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ зі змінами, яке визнано неконституційним. На своє звернення отримав відповідь від 02.01.2025 року, яка не містить відповіді по суті питання, але містить пропозицію: «У разі незгоди з відповіддю органів Пенсійного фонду України Ви маєте право оскаржити їх дії або бездіяльність до вищого органу або у судовому порядку». Фактично, Головним управлінням проігноровані вимоги, щодо відшкодування нанесеної матеріальної шкоди внаслідок визнання припису статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, неконституційним.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.01.2025 позовну заяву було залишено без руху. Встановлено позивачу строк - 10 днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання: клопотання про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обгрунтованих обставин, які позбавили можливості своєчасного звернення до суду.
28.01.2025 року до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2025 року відкрито провадження у справі №200/227/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні. Питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, а в разі, якщо такий строк пропущено, - поважності причин його пропуску та наявності підстав для його поновлення, будуть вирішені судом під час розгляду справи після встановлення відповідних фактичних обставин на підставі наданих сторонами доказів. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
13.02.2025 року позивачем подано заяву про зміну предмету позову на вимогу у адміністративній справі №200/227/25 на:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.01.2025 року за № 178- 33735/Д-02/8-0500/25;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 у вигляді недоотриманої частини державної пенсії по інвалідності, завданої дією припису першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII, що визнано неконституційним, за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 року.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок недоотриманої державної пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 включно, як матеріальної шкоди ОСОБА_1 згідно частини третьої статті 152 Конституції України;
стягнути з Держави України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 включно у розмірі 528 226 грн. 40 коп., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.
18.02.2025 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від Відповідача 1, в якому Відповідач 1 заперечував проти позовних вимог з наступних підстав.
Позивач не звертався з особистою заявою про перерахунок пенсії з 01.12.2022. Як вбачається з позовної заяви та підтверджено матеріалами справи, рішення про відмову у перерахунку пенсії з 01.12.2022 суб'єктом владних повноважень також прийнято не було. Тобто, оскільки позивач у спірних правовідносинах звертався до відповідача із заявою довільної форми та змісту, замість звернення із заявою, затвердженою Порядком № 22-1 (з урахуванням постанови правління Пенсійного фонду України 14.12.2015 № 25-1, у разі звернення в електронному вигляді), то таке звернення не тягне наслідків у вигляді вирішення питання про призначення/перерахунку пенсії. Зазначив, що до позову позивач додає зареєстроване звернення з питання недонарахованої йому у повному розмірі пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021. Звернення ОСОБА_1 від 28.12.2024, яке зареєстровано за вх. № 33731/Д0500-24, розглянуто Головним управлінням відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідь від 02.01.2025 №178-33735/Д-02/8-0500/25. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі № 200/3754/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 20.03.2024 №2- р(II)/2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок призначеної пенсії по інвалідності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України №2-р(II)/2024 від 20.03.2024. У задоволенні решти позовних вимог про зобов'язання здійснити компенсацію втрати частини доходів відмовлено. Отже зобов'язання щодо перерахунку пенсії без обмеження десятьма прожитковими мінімумами стосується періоду з 20.03.2024.
Відповідно до частини три статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Спеціальний закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий. За відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути, оскільки особа не може стверджувати, що вона мала законне сподівання одержання будь-яких конкретних сум (ухвала Європейського суду з прав людини у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява №54904/08, ухвала щодо прийнятності від 30.09.2014). Водночас, підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України. Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1175 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним. Зміст статті 1175 ЦК України дає підстави для висновку про її застосування тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення закріплено також у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII.
Таким чином, підстави для застосування положень статті 1175 ЦК України відсутні, оскільки такі підлягають застосуванню у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (далі - Рішення) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76- VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З огляду на вищевикладене, пенсію Позивачу обчислено відповідно до вимог чинного законодавства. Просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію по ІІ групі інвалідності внаслідок захворювання, одержаного внаслідок виконання обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, призначену згідно із Законом України від 28.02.1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 80 % відшкодування фактичних збитків. Має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році першої категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 .
Відповідно до протоколу про перерахунок пенсії від 07.12.2022, Позивачу на підставі рішення 914250172045 від 08.12.2022 було здійснено перерахунок пенсії з 07.12.2022 року. Вид перерахунку: Індивідуально (масовий). Індексація пенсій особам з інвалідністю із числа учасників ЛНА на ЧАЕС. Особливості: I кат. - Ліквідатори. Інваліди в наслідок аварії на ЧАЄС; Ліквідатор ЧАЕС, військовослужб./військовозобов. - з 25.04.2019 по довічно; НЕ Є БАЗОЮ ОПОДАТКУВАННЯ; Посвідчення інваліда війни; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ. Основний розмір пенсії від середнього заробітку: 62634.53. Місяць підвищення розміру пенсії: 01.12.2022. Розмір пенсії з надбавками: 53593.02. Максимальний розмір пенсії: 20930.00.
Відповідно до протоколу про перерахунок пенсії від 28.02.2024, Позивачу на підставі рішення 914250172045 було здійснено перерахунок пенсії з 27.02.2024 року. Вид перерахунку: У зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму (масовий). Особливості: I кат. - Ліквідатори. Інваліди в наслідок аварії на ЧАЄС; Ліквідатор ЧАЕС, військовослужб./військовозобов. - з 25.04.2019 по довічно; НЕ Є БАЗОЮ ОПОДАТКУВАННЯ; Посвідчення інваліда війни; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ. Основний розмір пенсії від середнього заробітку: 67620.23. Місяць підвищення розміру пенсії: 01.03.2024. Обмеження в індексації з 01.03.2023 року: -8808.31. Обмеження в індексації з 01.03.2024 року: -3485.70. Розмір пенсії з надбавками: 56700.22. Максимальний розмір пенсії: 23610.00.
28 грудня 2024 року Позивач звернувся (звернення №ВЕБ-05001-Ф-С-24-208665) до Відповідача з клопотанням про відшкодування матеріальної шкоди за період з 01.12.2022 року по 19.03.2024 року, яка виникла внаслідок обмеження максимального розміру пенсії по інвалідності нарахованої як відшкодування фактичних збитків, внаслідок дії першого речення частини 3 статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ зі змінами, яке визнано неконституційним.
Відповідач листом від 02.01.2025 року за №178-33735/Д-02/8-0500/25 на звернення від 28.12.2024: № ВЕБ-05001-Ф-С-24-208650 (вх. № 33731/Д-0500-24), № ВЕБ-05001-Ф-С-24-208663 (вх. № 33733/Д-0500-24), № ВЕБ-05001- Ф-С-24-208865 (вх. № 33735/Д-0500-24) розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Головне управління) відповідно до Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» та за результатами розгляду повідомим Позивачу, що він перебуває на обліку в Головному управлінні та отримуєте пенсію по 2 групі інвалідності (в розмірі відшкодування збитків), як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призначену відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІI «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон 796). Згідно з приписом першого речення частини третьої статті 67 Закону 796 максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Другий сенат Конституційного Суду України 20.03.2024 ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України приписів статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», першого речення частини третьої статті 67 Закону 796. Конституційний Суд України визнав оспорювані приписи законів неконституційними.
У порядку, встановленому чинним законодавством України, органи Пенсійного фонду України здійснюють перерахунки пенсій, зокрема, при зміні розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на рівні 2 361,00 грн. Тобто, Конституційний Суд визнав неконституційним обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону 796, у розмірі 23610,00 грн. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області опрацьовано рішення Конституційного суду України від 20.03.20224 № 2- р(ІІ)/2024 (далі - Рішення), яким передбачено виплату пенсій категорії одержувачів, з числа ліквідаторів аварії на ЧАЕС, без обмежень.
На даний час опрацьовується механізм та коло осіб, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких розповсюджується дане Рішення. Станом на дату підготовки відповіді порядок виконання вказаного Рішення знаходиться на контролі.
На дату надання відповіді на Ваше звернення рішення суду, яким би було зобов'язано нарахувати та виплатити Вам компенсацію втрати частини доходів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» до Головного управління не надходило, тому для її нарахування та виплати відсутні законні підстави.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 46 Конституції України громадяни наділені правом на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон №796-ХІІ.)
За змістом ст. 1 Закону №796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію (ст. 49 Закону №796-ХІІ).
Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями ст. 54 Закону №796-XII
Частиною 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
За приписами ст. 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (Закон №3668-VI) встановлено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Частиною 2 розділу ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону №3668-VI зазначено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що суди зобов'язані вирішувати спори, керуючись верховенством права.
20.03.2024 Конституційним Судом України прийнято рішення №2-р(II)/2024, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
В п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 зазначено, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У мотивувальній частині даного Рішення зазначено, що з приписів статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку випливають не лише зобов'язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян. Ураховуючи наведене, а також з огляду на особливий статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи громадян України, який випливає зі змісту статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що держава має відшкодувати шкоду громадянам України, на яких поширюється дія статті 67 Закону № 796-XII, завдану їм внаслідок дії припису першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII.
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 20.03.2024 - з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р(II)/2024 ст. 67 Закону України №796-XII та ст. 2 Закону України №3668-VI зі змінами, що поширювались на Закон України №796-XII, не містять норм щодо обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Пенсійний фонд здійснити перерахунок позивачу недоотриманої державної пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 включно, як матеріальної шкоди згідно частини третьої статті 152 Конституції України.
Тобто, застосування рішення Конституційного Суду України на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд зазначає наступне.
За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховним Судом у постанові від 20.12.2023 у справі №420/17886/21 з приводу права на відшкодування шкоди, завданої дією норми, яку було визнано неконституційною рішенням Конституційного Суду України, викладені наступні правові висновки, які суд вважає можливим застосувати і у даній справі:
«40…За своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.
41. Тобто, шкода завдана неконституційним актом, виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.
43. Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
44. Отже, положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.
45. Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги статті 152 Конституції України, не прийнятий.
46. Як було зазначено вище стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз'яснює його зміст наступним чином:
а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй;
б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
47. Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 N 6-рп/2016).
48. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.06.2019 № 6-р/2019 наголошував, що верховенство права як один із засадничих конституційних приписів слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).
49. Колегія суддів зазначає, що найголовнішою ознакою відповідальності держави є її специфічний, правовідновлюючий, публічно-правовий характер, оскільки держава, реалізуючи статтю 1 Конституції, що проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, за власною ініціативою повинна вживати заходи для поновлення визнаних нею і порушених з її вини прав, свобод та законних інтересів приватних осіб чи територіальних громад, хоча прямо публічно-правовий характер відповідальності держави в законодавстві не проголошується.
50. Дійсно, в Україні відсутні конкретні нормативні механізми відшкодування такої шкоди. Відтак можна стверджувати, що інститут позасудового, добровільного відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади, в Україні не працює, у зв'язку із чим з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень можливе ініціювання заінтересованими особами відшкодування шкоди (матеріальної та/або моральної) в судовому порядку.»
Виходячи з вищенаведених висновків Верховного Суду, суд зазначає, що визнанням неконституційним припису першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ зі змінами, Конституційний Суд України по суті припинив обмеження майнових прав пенсіонерів з боку держави, яке завдало їм збитків. Вказані збитки відносяться до шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, вони мають відшкодовуватись державою і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
В Україні діє норма ст. 1175 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України (ст. 1 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року №2136-VIII).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 89 Закону України "Про Конституційний Суд України", рішення Суду містить резолютивну частину із зазначенням: а) акта (його окремих положень), що його Суд визнав конституційним чи неконституційним, - у справі щодо конституційності акта (його окремих положень); б) офіційного тлумачення положення Конституції України, щодо якого було подано конституційне подання, - у справі щодо офіційного тлумачення Конституції України; в) того, що рішення Суду є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено; г) джерела, в якому рішення Суду має бути опубліковано.
З аналізу статусу Конституційного Суду України та його повноважень, суд приходить до висновку, що Конституційний Суд України не наділений повноваженнями щодо визнання незаконними і скасування нормативно-правових актів.
Виходячи з наведеного, ст. 1175 ЦК України неможливо застосувати до правовідносин щодо відшкодування шкоди завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, оскільки зазначена норма Цивільного кодексу України регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований.
Проаналізувавши положення законодавства, які визначають право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (дане право закріплене у ст. 56 Конституції України і воно не є тотожним до права, закріпленого у ч. 3 ст. 152 Конституції України), слід вважати, що відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, яке визначене ст. 1175 Цивільного кодексу України, є розширеним тлумаченням та похідним від права, яке закріплено саме уст. 56 Конституції України.
Крім того, право гарантоване ст. 56 Конституції України знайшло своє відображення у ст. 1173 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування), ст. 1174 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування), ст. 1175 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності), ст. 1176 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду).
Як вже було зазначено вище, оскільки спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, право на яке визначене ч. 3 ст. 152 Конституції України, на законодавчому рівні у державі Україна не прийнято, то у спірних правовідносинах норми Конституції повинні застосовуватись як норми прямої дії.
З 01 грудня 2022 було обмежено розмір пенсії по інвалідності позивача у зв'язку із дією першого речення ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII на якій поширив свою дію припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI, які згодом визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р (II)/2024.
Отже, з 20.03.2024 пенсія по інвалідності позивачу повинна нараховуватися та виплачуватися без застосування обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленого дією першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796-XII.
Таким чином, внаслідок неконституційного закону позивачу заподіяно матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого ним доходу державної (основної) пенсії, визначеної у розмірі, встановленому статями 54 та 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII.
За приписами ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно зі ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Jatridis v. Greece) [ВП], N 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).
У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Отже, діями та рішенням держави Україна було порушено право власності позивача (правомірні очікування позивача на отримання державної пенсії у повному розмірі, гарантованої ст. ст. 54 , 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII , чим завдано майнову шкоду позивачу.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 було наголошено, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо застосування до спірних правовідносин норми прямої дії ч. 3 ст. 152 Конституції України.
Щодо позовних вимог в частині стягнути з Держави України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 включно у розмірі 528 226 грн. 40 коп., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України, то такі вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Дані вимоги є передчасними, оскільки спрямовані на майбутнє, тоді як судовому захисту в адміністративному процесі підлягають лише порушені права позивача на час звернення за судовим захистом.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.01.2025 року за № 178- 33735/Д-02/8-0500/25.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що заяву про поновлення пенсії відповідачем розглянуто в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», незважаючи на те, що зміст заяви представника позивача очевидно дає змогу оцінити намір заявника та містить всю необхідну інформацію для поновлення виплати пенсії позивачу.
Таким чином, лист відповідача від 02.01.2025 року за № 178- 33735/Д-02/8-0500/25 не є індивідуальним правовим актом відповідача та не породжує для позивача жодних правових наслідків.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що у розглядуваному випадку наявні протиправні дії відповідача щодо відшкодування матеріальної шкоди, а тому, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не здійснює розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 241, 243, 244-246, 250, 262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Державної Казначейської служби України у Донецькій області (87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 68, ЄДРПОУ 37967785) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 у вигляді недоотриманої частини державної пенсії по інвалідності, завданої дією припису першого речення частини третьої статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII, що визнано неконституційним, за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) здійснити перерахунок недоотриманої державної пенсії по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків за період з 01.12.2022 по 19.03.2024 включно, як матеріальної шкоди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно частини третьої статті 152 Конституції України.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Є.В. Череповський