Номер провадження: 22-ц/813/2930/25
Справа № 511/126/17
Головуючий у першій інстанції Ільяшук А. В.
Доповідач Комлева О. С.
08.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Сабліної Юлії Сергіївни, представника ОСОБА_1 на додаткове рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2024 року, постановленого під головуванням судді Ільяшук А.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення коштів, -
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволений. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 292 500 грн.
18 вересня 2023 року адвокат Сабліна Ю.С., представник ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, в якій просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу адвоката, понесені позивачем під час розгляду справи у розмірі 80 000 грн.
Додатковим рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2024 року в задоволенні заяви адвоката Сабліної Ю.С. про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, адвокат Сабліна Ю.С., представник ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення скасувати, постановити нове, яким задовольнити заяву про стягнення судових витрат в повному обсязі, посилаючись на порушення норм процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову узадоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки не взяв до уваги наявні в матеріалах справи докази понесених ОСОБА_1 витрат за надання адвокатом правової допомоги.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судове засідання, призначене на 08 квітня 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 108, 110-111 т. 6).
На адресу суду від адвоката Сабліної Ю.С., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 292 500,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету України судовий збір в сумі 2 925,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 03.02.2021 року рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 292 500,00 грн.
18.09.2023 року адвокат Сабліна Ю.С., представник ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, в якій просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу адвоката, понесені позивачем під час розгляду справи у розмірі 80 000 грн.
Відмовляючи у задоволенні заяви адвоката Сабліної Ю.С. про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано до суду належних доказів на підтвердження понесених судових витрат.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.
Частина третя статті 133 ЦПК України визначає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини 2 статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що на підтвердження розміру витрат на правову допомогу суду надано договір про надання правової допомоги від 05 липня 2019 року № 23, укладений між адвокатом Сабліною Ю.С. та ОСОБА_1 , згідно пункту 1.1. якого адвокат приймає доручення з надання правової допомоги у справі № 511/126/17.
Пункт 3.2. Договору визначає, що розмір гонорару становить 80000 грн. (а.с. 216 т. 4).
Відповідно до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг до договору №23 про надання правничої допомоги від 15 вересня 2023 року, ОСОБА_1 та адвокат Сабліна Ю.С. підписали цей акт про наступне: адвокатом були надані, а ОСОБА_1 прийняті та оплачені наступні послуги: представництво у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції, участь у судових засіданнях у справі, подання заяв, клопотань, скарг по суті позову та з процесуальний питань, включно з витратами, пов'язаними з явкою адвоката до суду, загальний розмір яких становить 80000 грн. (а.с. 217 т. 4).
На підтвердження сплати вказаної суми були надані квитанції до прибуткових касових ордерів, згідно яких на підставі договору №23 від 05.07.2019 року адвокатом Сабліною Ю.С. прийнято від ОСОБА_1 за квитанцією № 2 від 02 червня 2023 року - 10000 грн., за квитанцією № 1 від 01 червня 2023 року - 10000 грн., за квитанцією № 3 від 05 червня 2023 року - 10000 грн., за квитанцією № 4 від 06 червня 2023 - 10000 гривень, за квитанцією № 5 від 07 червня 2023 року - 10000 грн., за квитанцією № 6 від 08 червня 2023 року - 10000 грн., за квитанцією № 7 від 09 червня 2023 року - 10000 грн., за квитанцією № 8 від 12 червня 2023 року - 10000 грн. (а.с. 212-215 т. 4).
Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року (справа №755/9215/15-ц, провадження: № 14-382цс19) вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, суд не вправі втручатися у ці правовідносини (п. 28). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (п. 34). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (п. 36).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Як вбачається із матеріалів справи, Сабліна Ю.С. звернулась до суду з вказаним позовом 19.01.2017 року на підставі довіреності від 19 січня 2016 року, яка зареєстрована в реєстрі за № 26, строк дії довіреності 19 січня 2020 року, згідно якої ОСОБА_1 , відповідно до укладеного в усній формі договору доручення з Сабліною ЮС. уповноважила останню представляти її інтереси в усіх судах України з усіма правами, які надано законом позивачу, без обмежень.
Частина четверта статті 64 ЦПК України визначає, що про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, такої заяви від адвоката Сабліної Ю.С. не до суду надходило.
Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Сабліна Ю.С. отримала 15 серпня 2018 року на підставі рішення Ради адвокатів Одеської області № 13.
22 квітня 2021 року адвокат Сабліна Ю.С. звернулась із заявою про ознайомлення із матеріалами даної справи, яка надійшла до Роздільнянського районного суду Одеської області з Верховного Суду на новий розгляд, до якої долучила ордер №546262 від 22.04.2021 року, який містить посилання на договір №12/21 від 22 квітня 2021 року (а.с. 12 13, 21, 68 69 т. 3).
Далі, адвокат Сабліна Ю.С. надала до Одеського апеляційного суду ордер № 546274 від 21 жовтня 2021 року, який також містить посилання на договір №12/21 від 22 квітня 2021 року (а.с. 148 т. 3).
Ордер на надання правової допомоги на підставі договору № 23 від 05 липня 2019 року, згідно якого адвокат Сабліна Ю.С. уповноважена представляти інтереси ОСОБА_1 міститься лише на а.с. 239 т. 4 та на а.с. 14 т. 5, після звернення із заявою про стягнення витрат на правову допомогу та надання копії вказаного договору.
Згідно частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Висновки суду про те, що, копія договору №12/21 від 22 квітня 2021 року, на підставі якого було видано ордер №546262 та № 546274, згідно яких адвокат Сабліна Ю.С. приймала участь у справі, до суду надана не була та жодних аргументів щодо вказаного факту (доказів) матеріали заяви не містять, що у свою чергу позбавило суд перевірити достовірність заявлених витрат, відтак їх обґрунтованість, відповідають встановленим обставинам у відповідності до наявних у справі доказів.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги(договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом вірно зазначено про те, що матеріали позовної заяви не містять попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивачка понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18 Верховний Суд зазначив, що аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у стягненні витрат на правову допомогу.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги адвоката Сабліної Ю.С., представника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову узадоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки не взяв до уваги наявні в матеріалах справи докази понесених ОСОБА_1 витрат за надання адвокатом правової допомоги, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Сабліної Юлії Сергіївни, представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 11 квітня 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ Є.С. Сєвєрова