вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" березня 2025 р. Справа№ 916/4125/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Козир Т.П.
Скрипки І.М.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна», Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія»
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024
у справі № 916/4125/23 (суддя Удалова О.Г.)
за первісним позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури
в інтересах держави в особі: Одеської обласної військової адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1. Державне підприємство «Морський торговельний порт Усть-Дунайське»
2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна»
3. Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Морський порт Дунай-Кілія»
про усунення перешкод державі у вільному володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом звільнення її від рухомого майна,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія»
до Одеської обласної військової адміністрації
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чужовська Наталія Юріївна
про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі також - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Одеської обласної військової адміністрації (далі - ООВА) до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» (далі також - Товариство, ТОВ «ЗТК»), в якому просить суд усунути перешкоди власнику, державі в особі Одеської обласної військової адміністрації у здійсненні права вільного володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 5122310100:02:001:0041, загальною площею 4,366 га, розташованою за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4, шляхом зобов'язання Товариства звільнити її від належних Товариству тимчасових споруд, рухомого майна, зокрема: будівлі ангару літ «Ч» (одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми), загальною площею 521,5 кв.м., висотою 11 м; будівлі вагової літ. «С» (одноповерхова споруда з технологічним напрямком, яка складається з двох частин: операторської, площею 9,29 кв.м., висотою 2,3 м, та навісу, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв.м., висотою 4,3 м), загальною площею 85,7 кв.м.; будівлі зернопереробного комплексу літ. «Ц» (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається з декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рами (в'їзд-виїзд), висота підйомної 1,8 м, висота приміщення, де розташований бункер від 4 до 4,6 м, висота приміщення, де розташований пульт керування 3,1 м, висота рампи 1,8 м), загальною площею 364,5 кв.м.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 відкрито провадження у справі № 916/4125/23.
30.10.2023 до суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства до Одеської обласної військової адміністрації про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора.
Зустрічні позовні вимоги Товариства обґрунтовані тим, що рішенням державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н.Ю. від 21.07.2023 № 68549730 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 5122310100:02:001:0041, площею 4.366 га за Одеською обласною державною адміністрацією (далі - ООДА), що суперечить вимогам законодавства та порушує права позивача за зустрічним позовом.
07.11.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято зустрічну позовну заяву Товариства до Одеської обласної військової адміністрації про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора та об'єднано зустрічний позов в одне провадження з первісним позовом у справі № 916/4125/23.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.11.2023 справу №916/4125/23 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі №916/4125/23 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції в частині первісних позовних вимог вмотивовано нормами статей 15, 391 Цивільного кодексу України, статей 116, 122, 152, 212 Земельного кодексу України, статті 4, 75 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України), а також висновками суду про недоведення Прокурором та Одеською обласною військовою адміністрацією порушення прав та/або законних інтересів позивача за первісним позовом.
Суд зауважив, що власниками об'єктів нерухомості за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 107418151223, які знаходяться на спірній земельній ділянці є ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» (частка у розмірі 6/100), ТОВ «Еліксир Україна» (частка у розмірі 93/100) та держава Україна в особі Фонду державного майна України (частка у розмірі 1/100), а тому вказані особи мають право користування спірною земельною ділянкою як власники нерухомого майна, що знаходиться на відповідній ділянці. Суд також зауважив, що питання користування Товариством спірною земельною ділянкою, у тому числі, питання наявності/відсутності порушення прав нових власників нерухомості, як користувачів відповідної земельної ділянки, саме Товариством у процесі використання ним спірної земельної ділянки, не підлягає вирішенню у даному господарському спорі, враховуючи предмет і підстави первісного позову та предмет доказування.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції керувався нормами статей 2, 28, 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтею 19 Конституції України, статтями 1, 17, 83, 84 ЗК України, статтями 13, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», підпунктом «а» пункту 4 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (із змінами, внесеними згідно з Законом України від 28.04.2021№ 1423-ІХ) та висновками про необґрунтованість зустрічних позовних вимог. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить державі в особі ООВ(д)А, натомість, ані Кілійська міська рада, ані інший орган місцевого самоврядування не вживали будь-яких заходів щодо визнання права комунальної власності на спірну земельну ділянку.
Не погоджуючись із прийнятим судом рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна» через систему «Електронний суд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 12.08.2024, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 в частині відмови у задоволенні позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної військової адміністрації до ТОВ «Зерновий термінал Кілія» про усунення перешкод державі у вільному володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом звільнення її від рухомого майна та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної військової адміністрації до ТОВ «Зерновий термінал Кілія» про усунення перешкод державі у вільному володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом звільнення її від рухомого майна задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, ТОВ «Еліксир Україна» вказало на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 316, 317, 319, 373, 377, 391 ЦК України, статей 116, 120, 152 ЗК України та статей 2, 14, 15, 75 ГПК України. Так, господарський суд зазначив у рішенні про те, що ані прокурор, ані позивач не вказали, яким саме чином ТОВ «Зерновий термінал Кілія» перешкоджає державі здійснювати право вільного володіння, користування та/або розпорядження спірною земельною ділянкою, втім такі висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В оскаржуваному рішенні суд зазначив, що в інших судових справах, в яких приймало участь ТОВ «Зерновий термінал Кілія» «встановлені обставини, відповідно до яких, зважаючи на правомірне набуття ТОВ «Зерновий термінал Кілія» у власність рухомого майна, обставина щодо укладення договору оренди з попереднім власником такого майна виключає обставину самовільного зайняття спірної земельної ділянки ТОВ «Зерновий термінал Кілія», що за висновком суду, відповідно, виключає задоволення позовних вимог, заявлених прокурором; суд також зробив помилкові висновки, вказуючи, що відповідачем за первісним позовом було укладено договір про спільну діяльність (договір простого товариства) із власником нерухомого майна (частка у розмірі 6/100), яке знаходиться на спірній земельній ділянці, який поряд з іншими співвласниками відповідного нерухомого майна має право користування спірною земельною ділянкою у повному обсязі, і це додатково вказує на безпідставність позовних вимог прокурора.
На противагу цим висновкам суду першої інстанції, апелянт вказує на те, що прокурором доведено наявність підстав для звернення із негаторним позовом, оскільки сам факт розміщення рухомого майна, що належить іншій особі (відповідачу за первісним позовом) без належної правової підстави (договір, сервітут тощо) унеможливлює володіння (тобто власне володіння, користування і розпорядження) власником цієї частиною спірної земельної ділянки, оскільки власник фактично позбавлений можливості розмістити на цій частині належної йому земельної ділянки інше майно, або ж розпорядитись нею. Натомість, відповідачем за зустрічним позовом не доведено, що він може використовувати ту частину земельної ділянки, на якій розміщено належне йому рухоме майно. Матеріали справи не містять жодних договорів або рішень уповноваженого власника земельної ділянки, предметом яких було б використання тієї частини земельної ділянки державної форми власності, на якій розміщено належне відповідачеві за первісним позовом рухоме майно. Безпідставним є посилання відповідача за первісним позовом на договір простого товариства, з власником нерухомого майна (частка у розмірі 6/100), яке знаходиться на спірній земельній ділянці, оскільки приписи ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України вказують на можливість використання лише тієї частини земельної ділянки, на якій розташовано власне нерухоме майно, а не на користування усією земельною ділянкою, яка перебуває у постійному користуванні попереднього власника нерухомості.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2024, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна» у судовій справі № 916/4125/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді ОСОБА_1, суддів Сибіги О.М., Гончарова С.А.
12.08.2024 Заступник керівника Одеської обласної прокуратури також звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов обласної прокуратури задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Прокурор вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме, статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України. Вважає безпідставними висновки суду про недоведення прокурором та позивачем за первісним позовом обставин неможливості користування тією частиною земельної ділянки, на якій розміщено рухоме майно, належне відповідачеві за первісним позовом. Прокурор наголошує, що у матеріалах справи відсутні докази наявності оформленого у встановленому законом порядку права власності або користування на землю, тому фактичне використання земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, шляхом розміщення на ній рухомого майна та його використання у господарській діяльності порушує інтереси власника - держави в особі ООВА у здійсненні права вільного володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.
Одночасно, в тексті апеляційної скарги, скаржником також заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23.
Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 15.08.2024, матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у судовій справі № 916/4125/23 передано на розгляд раніше визначеній колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді ОСОБА_1, суддів Сибіги О.М., Гончарова С.А.
12.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» також звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 в частині відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення зустрічної позовної заяви в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.
Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, ТОВ «Зерновий термінал Кілія» вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме статей 83, 117 ЗК України та пп. «а» п. 4 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Скаржник наголошує, що висновок суду про приналежність спірної земельної ділянки до земель державної власності є безпідставним та необґрунтованим, оскільки незалежно від того, що спірна земельна ділянка перебуває у державного підприємства на праві постійного користування, однак вона розташована у межах міста Кілія, що вказує на її приналежність до земель комунальної власності. Отже, висновки суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову є необґрунтованими.
Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 15.08.2024, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у судовій справі № 916/4125/23 передано на розгляд раніше визначеній колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді ОСОБА_1, суддів Сибіги О.М., Гончарова С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 916/4125/23.
12.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 916/4125/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 клопотання Заступника керівника Одеської обласної прокуратури про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення залишено без розгляду. Відкрито апеляційне провадження у справі № 916/4125/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна», за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія» на рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2024.
Розгляд вищевказаних апеляційних скарг об'єднано в одне апеляційне провадження та призначено їх спільний розгляд на 23.10.2024.
Встановлено строк учасникам справи для подання заяв, клопотань, заперечень та відзивів на апеляційні скарги - протягом 15 днів з дня вручення ухвали від 16.09.2024 про відкриття провадження у справі.
20.09.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив ТОВ «Еліксир Україна» на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024, у якому Товариство просить оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає висновки суду першої інстанції про приналежність спірної земельної ділянки до земель державної власності, які покладено в основу оскаржуваного рішення суду, правомірними та обґрунтованими. Зауважує на помилковості доводів ТОВ «Зерновий термінал «Кілія» про те, що розташування земельної ділянки на території відповідної територіальної громади вказує на перебування цієї землі у комунальній власності. ТОВ «ЗТК» не спростовано висновки суду про перебування спірної земельної ділянки у державній власності, зроблені судом з посиланням на пп. «а» п. 4 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Апеляційна скарга також не містить доводів та доказів на підтвердження висловленої ТОВ «ЗТК» позиції про віднесення спірної земельної ділянки до земель комунальної власності.
30.09.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Одеської обласної державної адміністрації на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024, у якому ООВА просить оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення. Зауважує, що під час розгляду зустрічного позову судом першої інстанції мотивовано відмовлено у задоволенні позову, з огляду на встановлені судом обставини приналежності спірної земельної ділянки до земель державної власності. Доводи апеляційної скарги ТОВ «Зерновий термінал Кілія» цих висновків не спростовують.
16.10.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення Одеської обласної державної адміністрації, у яких ООДА просить апеляційну скаргу керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної військової адміністрації задовольнити у повному обсязі, скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Вважає, що ТОВ «Зерновий термінал «Кілія» за відсутності оформленого у встановленому законом порядку права власності або користування на землю фактично використовує земельну ділянку, яка перебуває у державній власності, шляхом розміщення на ній рухомого майна та його використання у господарській діяльності, що, в свою чергу, не відповідає законному інтересу власника - держави в особі Облдержадміністрації. Судом першої інстанції порушено приписи ст. 75 ГПК України та надано преюдиційного значення обставинам, які встановлені судовими рішеннями у справах №№ 916/1828/22, 916/2925/21, 916/3917/21, 916/2514/21, незважаючи на те, що ООДА не була учасником цих справ, а також, щодо предмету доказування у спорах, які розглядались, не входило питання правомірності використання ТОВ «ЗТК» земельної ділянки, а лише встановлено правомірність володіння рухомим майном, що належить Товариству та розміщене на земельній ділянці державної власності.
21.10.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія», у яких Товариство стверджує, що Одеською обласною прокуратурою та ТОВ «Еліксир Україна» у поданих ними апеляційних скаргах не наведено жодних обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або свідчили про порушення судом процесуальних норм, або про неправильне застосування судом норм матеріального права. Просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг Одеської обласної прокуратури та ТОВ «Еліксир Україна», а рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 в частині відмови у задоволенні первісного позову залишити без змін.
Зауважує, що матеріали справи містять належні докази правомірності використання ТОВ «ЗТК» спірної земельної ділянки під розміщення належного йому рухомого майна, а саме, на підставі договору оренди державного майна від 01.07.2003, акта приймання-передачі частини відкритої площі під зернову лінію №1 від 01.07.2003, договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) №44-П-АМПУ-21 від 10.06.2021, договору про спільну діяльність (договір простого товариства) від 25.10.2023. Вважає, що Держава, укладаючи договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) №44-П-АМПУ-21 від 10.06.2021, надала можливість використовувати причал та земельну ділянку, на якій він розташований та земельну ділянку біля нього для здійснення господарської діяльності як портового оператора, що передбачає використання причалів та споруд для здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Крім цього, ТОВ «ЗТК» зауважує, що майно - зернопереробний комплекс під літ. «Ц», загальною площею 4,8 кв.м., вагова під літ. «С», загальною площею 85,7 кв.м. та ангар під літ. «Ч» , загальною площею 522,8 кв.м., що знаходиться на території земельної ділянки, розташованої за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова, 4, загальною площею 4,366 га з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041 законно використовується ТОВ «Зерновий термінал «Кілія» під час здійснення діяльності як портового оператора. При цьому, їх використання пов'язано з проведенням спільної діяльності з власником об'єктів нерухомості, які розташовані на території даної земельної ділянки та пов'язано з використанням даного нерухомого майна.
Водночас, позивачем та прокурором не надано належних та допустимих доказів, яким чином порушуються права позивача як власника земельної ділянки саме з боку відповідача, шляхом наявного на ній, розміщеного ще у 2003 році рухомого майна, яке на цей час належить відповідачеві. Оскільки відповідач правомірно набув у власність рухоме майно, обставина щодо укладення договору оренди з попереднім власником такого майна виключає обставину самовільного зайняття земельної ділянки. Право власності як абсолютне право, має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, від 25.05.2021 у справі № 910/91/20.
22.10.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення ТОВ «Еліксир Україна», у яких Товариство акцентує увагу на тому, що належні ТОВ «Еліксир Україна», ТОВ «ЗТК» та Державі частки у єдиному майновому комплексі порту, розташованому на спірній земельній ділянці мають не суто числове вираження, а конкретизовані шляхом зазначення у відомостях Єдиного державного реєстру речових прав на майно будівель та споруд, які перебувають у власності кожного з них. За таких обставин, виникнення спільної часткової власності щодо комплексу будівель та споруд, розташованого за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4, а саме склад часток, а не їх числове вираження, у даному випадку визначає правомочності співвласників такого майна, зокрема і щодо можливості вільно відчужувати будівлі та споруди, які є складовими кожної з часток. Водночас, матеріали справи не містять доказів віднесення належного ТОВ «ЗТК» рухомого майна (зернової лінії) до єдиного майнового комплексу порту, як і доказів розташування на тій частині спірної земельної ділянки, яка належить ТОВ «ЗТК» в силу приписів ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, тобто безпосередньо біля об'єктів нерухомого майна, які йому належать.
Також зауважує, що договір, яким ТОВ «ЗТК» обґрунтовує право користування причалом не є тим юридичним фактом, який породжує право користування усією земельною ділянкою, на якій розміщено єдиний майновий комплект порту.
31.10.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення ТОВ «Еліксир Україна», у яких Товариство наголошує на тому, що договір про спільну діяльність від 25.10.2023 носить формальний характер, а також не може надавати ТОВ «ЗТК» право користування спірною земельною ділянкою під розміщення належного йому рухомого майна. Підкреслює, що ТОВ «ЗТК» намагається ввести суд в оману щодо дійсних обставин у справі, вказуючи на обставини, що не відповідають дійсності. Зокрема, ТОВ «ЗТК» вказує на укладення між ним та ДП «АМПУ» договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, який за доводами Товариства є чинним, однак дія вказаного договору припинена з 01.01.2024, що підтверджується копією листа ДП «АМПУ» від 29.08.2023 №2765/10-01-01вих. Також, ТОВ «ЗТК» неодноразово підкреслювало, що у рішеннях судів у справах №916/3030/23 та №916/4327/23 встановлено факт правомірності користування ТОВ «Зерновий термінал Кілія» земельною ділянкою для здійснення господарської діяльності, що не відповідає дійсності, оскільки до предметів позовів, що розглядались у відповідних справах, не входили обставини правомірності користування ТОВ «ЗТК» спірною земельною ділянкою, відповідно, згадані рішення таких обставин не встановлюють.
26.11.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення ТОВ «ЗТК», у яких Товариство наполягає на тому, що правомірність розміщення майна належного ТОВ «ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ» на спірній земельній ділянці підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 17.06.2024 у справі №916/795/24, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі №916/795/24, якими задоволено позов ТОВ «Зерновий Термінал Кілія»; визнано укладеним між сторонами договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу в редакції, запропонованій позивачем.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 розгляд апеляційних скарг було відкладено на 27.11.2024.
На підставі розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/828/24 від 20.11.2024 у зв'язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 31.10.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 916/4125/23.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2024 апеляційні скарги у справі № 916/4125/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна», Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М. Спільний розгляд апеляційних скарг призначено на 15.01.2025.
15.01.2025 розгляд справи № 916/4125/23 не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Козир Т.П. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна", Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал "Кілія" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 призначено до розгляду на 29.01.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна», Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 відкладено на 12.02.2025.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 12.02.2025 представник відповідача за первісним позовом заявив клопотання про залучення доказів до матеріалів справи.
12.02.2025 в судовому засіданні прокурор, представник позивача за первісним позовом та представник третьої особи позивача - 2 заперечили проти задоволення вищевказаного клопотання.
Розглянувши подане ТОВ «ЗТК» клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для приєднання поданих відповідачем нових доказів до матеріалів справи та, відповідно, підстав для його задоволення.
Так, згідно з висновками, викладеними в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, системний аналіз положень ст. 80, 269 ГПК України свідчить, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом (заявою про забезпечення позову) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Колегія суддів враховує, що докази подано не позивачем, а відповідачем. А оскільки подані ним докази датовані 09.07.2024, тобто їх не існувало не лише на дату звернення прокурора із позовом, а й на дату ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, тому колегія суддів вбачає за можливе застосувати правову позицію Верховного Суду, висловлену щодо аналогічної правової ситуації та відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «ЗТК».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 розгляд апеляційних скарг у справі № 916/4125/23 відкладено на 19.03.2025.
В судове засідання 19.03.2025 Державне підприємство «Морський торговельний порт Усть-Дунайське», Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», Товариство з обмеженою відповідальністю «Морський порт Дунай-Кілія» та приватний нотаріус Чужовська Н.Ю. своїх повноважних представників не направили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені повідомили.
Вислухавши думку учасників справи щодо можливості розгляду справи за відсутності вищевказаних третіх осіб, які про поважність причин неявки в судове засідання суд не повідомили, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснити розгляд апеляційних скарг без участі останніх.
Так, відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
За приписами ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Водночас, пунктом 2 частини 3 статті 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
В судовому засіданні 19.03.2025 прокурор та представник позивача підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги, поданої заступником керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави, а також вимоги апеляційної скарги ТОВ «Еліксир Україна», водночас, висловили свою незгоду і заперечення проти апеляційної скарги ТОВ «ЗТК».
Представник відповідача підтримав вимоги поданої Товариством апеляційної скарги, просив таку задовольнити, скасувати судове рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення зустрічного позову. Проти задоволення апеляційних скарг прокурора та ТОВ «Еліксир Україна» представник відповідача заперечив, вказуючи на їх необґрунтованість.
Представник третьої особи підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги ТОВ «Еліксир Україна» та апеляційної скарги прокурора, проти вимог апеляційної скарги ТОВ «ЗТК» заперечив, вказуючи на необґрунтованість її доводів.
19.03.2025 у судовому засіданні колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зауважує, що доводи апеляційних скарг стосуються лише висновків суду, зроблених за наслідками розгляду первісного та зустрічного позовів по суті.
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна» та Заступник керівника Одеської обласної прокуратури оскаржують рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісного позову. Заявниками апеляційних скарг не оскаржується правомірність звернення прокурора із цим позовом, відповідно, колегією суддів здійснюється перегляд судового рішення щодо розгляду первісного позову виключно у межах доводів цих апеляційних скарг.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову. Відповідно, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції щодо розгляду зустрічного позову також в межах доводів цієї апеляційної скарги.
Обговоривши доводи апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна», Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024, відзивів на них, дослідивши докази, наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вбачає наявність підстав для задоволення апеляційних скарг Прокурора та ТОВ «Еліксир Україна» на вищевказане судове рішення. Натомість, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» на рішення суду задоволенню не підлягає.
Колегія суддів обґрунтовує свої висновки наступним.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За нормою ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За нормою ч.ч. 1-3 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Порядок набуття, реалізації та припинення прав на землю врегульовано Земельним кодексом України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Кілія, вул. Портова, 4 розташована земельна ділянка з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041, що підтверджується Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 26.04.2023 (т. 1 арк.37).
Постійним землекористувачем земельної ділянки є ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», що підтверджується державним актом серії ІІ-ОД №000016 від 05.02.2004 на право постійного користування землею.
Ділянка має чітко визначені межі і відноситься до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, має цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, вид використання - для експлуатації та обслуговування Кілійського вантажного портового пункту.
Матеріалами справи також підтверджується, що на цій земельній ділянці розташовано єдиний майновий комплекс за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 107418151223. Власниками об'єкту нерухомості, який знаходяться на спірній земельній ділянці є ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» (частка у розмірі 6/100), ТОВ «Еліксир Україна» (частка у розмірі 93/100) і держава Україна в особі Фонду державного майна України (частка у розмірі 1/100).
Також на спірній земельній ділянці розташовано будівлю ангару (літ. «Ч») одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми, загальною площею - 521,5 кв.м., висотою 11,0 м.; будівля вагової (літ. «С») одноповерхова споруда з технологічним напрямком і складається із двох частин: операторська - площею 9,29 кв.м., висотою 2.3 м. та навіс, де розташована вагова платформа площею - 76,41 кв.м., висотою 4,3 м., загальна площа тимчасової споруди - 85.7 кв.м.; будівля зернопереробного комплексу (літ. «Ц») естакада для розміщення вантажно- розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається зі декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рампи (в'їзд - виїзд). Висота підйомної - 1,8 м. Висота приміщення, де розташований прийомний бункер - від 4.0 м. до 4,6 м. Висота приміщення, де розташований пульт керування - 31, м., висота рампи (в'їзд - виїзд) - 1,8 м. загальна площа тимчасової споруди - 364.5 кв. м.
Ці об'єкти належать ТОВ «ЗТК» та за своєю правовою природою є рухомим майном.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що 19.08.2003 між Фірмою «ДАВОС» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами пункту 1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця комплекс тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташований на території ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», що складається з таких об'єктів: ангар загальною площею 521,5 кв.м., вагова (операторська та вагова платформа) загальною площею 86 кв.м.; естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання загальною площею 365 кв.м.
08.07.2019 проведено державну реєстрацію ТОВ «Зерновий термінал Кілія», про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис № 15561020000070714.
Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Зерновий термінал «Кілія», оформленим протоколом від 18.09.2019 № 17/09, вирішено збільшити статутний капітал товариства без дотримання пропорцій учасників товариства; затвердити внесення додаткового вкладу від учасника товариства - ОСОБА_2 у вигляді: комплексу тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташованих на території ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», який складається з таких об'єктів: будівля ангару літ. «Ч» (одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми загальною площею 521,5 кв.м., висотою 11 м); будівля вагової літ. «С» (одноповерхова споруда з технологічним напрямком, яка складається з двох частин: операторської площею 9,29 кв.м., висотою 2,3 м та навісу, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв.м., висотою 4,3 м, загальною площею тимчасової споруди - 85,7 кв.м.); будівля зернопереробного комплексу літ. «Ц» (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається з декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рампи (в'їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення, де розташований прийомний бункер - від 4 до 4,6 м, висота приміщення, де розташований пульт керування - 3,1 м, висота рампи (в'їзд-виїзд) - 1,8 м, загальною площею тимчасової споруди - 364,5 кв.м. (оцінка та вартість переліченого майна складає 3 420 000,00 грн); ваги автомобільні, модель А-30 (0,5-30 тонн), заводський номер б/н - 1 шт., вантажно-розвантажувальне обладнання, що складається з: розвантажувача автомобілів У15-УРАГ вантажопідйомністю до 50 тонн - 1 шт., норії «НЦ-100» висотою 30 м - 1 шт., прийомного бункера - 1шт., транспортерної лінії у напрямках «Ангар», «Склад №1/№2», «На воду» загальною довжиною 125 м (оцінка та вартість переліченого майна становить 1 462 400,00 грн).
Питання співвідношення часток співвласників об'єкту нерухомого майна за номером 107418151223 досліджувалось судами під час розгляду спору у справі №916/186/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський порт Дунай-Кілія» до відповідача-1: Регіонального відділення фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна», третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» та третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України про визнання наказів незаконними, визнання недійсним аукціону та визнання недійсним договору.
За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Оскільки у розгляді справи №916/186/23 брали участь Товариство з обмеженою відповідальністю «Морський порт «Дунай-Кілія», Державне підприємство «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», а предмет судового розгляду безпосередньо стосувався об'єкту нерухомого майна за номером 107418151223, та зважаючи на те, що під час судового розгляду були встановлені обставини формування часток, належних ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» (частка у розмірі 6/100), ТОВ «Еліксир Україна» (частка у розмірі 93/100) та державі в особі Фонду державного майна України (частка у розмірі 1/100), колегія суддів вважає, що цим рішенням встановлено преюдиційні обставини, що мають значення для розгляду справи №916/4125/23, що переглядається.
Зокрема, рішенням Господарського суду Одеської області від 23.01.2024 у справі №916/186/23, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 встановлено, що:
«Згідно з актами державного виконавця про проведені прилюдні торги від 01.03.2007 у провадженні Державної виконавчої служби у Кілійському районі Одеської області перебувало виконавче провадження про стягнення з ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» суми заборгованості, в рамках якого державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника у вигляді будівлі павільйону морвокзалу за літ. «Х», а також будівлі санпропускника з котельною за літ. «Б-Б1».
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 15.03.2007 у справі № 2-818/2007 визнано прилюдні торги від 16.02.2007 із реалізації будівлі павільйону морвокзалу за літ. «Х», інв. № 860, та будівлі санпропускника з котельною за літ. «Б-Б1», інв. № 841, такими, що відбулися, акти державного виконавця про проведені прилюдні торги, затверджені начальником ДВС у Кілійському районі Одеської області 01.03.2007, законними; визнано за ОСОБА_3 право власності на будівлю павільйону морвокзалу, літ. "Х", інв. № 860 - одноповерхова будівля загальною площею приміщень 177,1 кв.м; будівлю санпропускника з котельною, літ. «Б-Б1», інв. № 841 - одноповерхова будівля загальною площею приміщень 163,5 кв.м., що складають 6/100 частки від всього комплексу будівель та споруд.
На підставі цього рішення суду 07.08.2007 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 6/100 комплексу будівель та споруд, про що до Реєстру прав власності на нерухоме майно внесені відомості.
У подальшому, за низкою правочинів, придбані ОСОБА_3 об'єкти перейшли у власність ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія».
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі №916/3270/15 (з урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 27.12.2018 про виправлення описок), яке набрало законної сили та є чинним, за державою в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерством інфраструктури України, визнано право власності на 94/100 частини комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються з адмінбудівлі літ. "А", теплиці літ. "В", складу літ. "Г", магазину літ. "Е", гаражу літ. "Ж-Ж1-Ж2", спортивного залу літ. "З", теслярних майстерень літ. "И", складу РБГ літ. "К", радіостанції літ. "Л-Л1", матеріального складу літ. "М", матеріального складу літ. "Н", мехмайстерні літ. "О-О1-О2", мехмайстерні літ. "П", такелажної літ. "Р", прохідної літ. "Т", складу літ. "У", насосної літ. "Ф", цементного складу літ. "Ш", будівлі літ. "Щ", матеріального складу літ. "Э", заправної літ. "Ю", навісу з бензоколонкою літ. "Я", складу літ. "1А", навісу літ. "1Б", убиральні літ. "1В", убиральні літ. "1Г", складу літ. "1Д", такелажного складу літ. "1Е", складу літ. "1Ж", складу літ. "1З", навісу літ. "1И", вагової літ. "1К"; навісу літ. "1Л", насосної літ. "1М", трансформаторної літ. "1Н", складу літ. "1О", складу літ. "1П", БСУ літ. "1Р", тиру літ. "1С", убиральні літ. "1Т", навісу літ. "1У", складу палива літ. "1Ф", складу літ. "1Х", загальною площею 4614,3 кв.м та надвірних споруд № 1-11, 31-48, виробничих споруд № 12-15, 17-30, причалу № 16, надвірних споруд (мощення) - І-ІІІ.
17.01.2019 було проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності Міністерства інфраструктури України на вищезазначене майно (номер запису про право власності: 29942478).
Наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2019 № 879 функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" передано до сфери управління Фонду Державного майна України, у зв'язку з чим Фондом було прийнято наказ від 20.01.2020 № 80 "Про прийняття до сфери управління Фонду Державного майна України єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".
14.04.2023 між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України (продавцем) та ТОВ "Еліксир Україна" (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" за результатами електронного аукціону з умовами.
Відповідно до пункту 1.1 цього договору продавець зобов'язується передати у власність (продати) покупцю об'єкт малої приватизації - єдиний майновий комплекс ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», розташований за адресами: Одеська обл., Ізмаїльський р-н (колишня назва Кілійський р-н), м. Вилкове, вул. Придунайська, 2; Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Кілія, вул. Портова, 4 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ); Одеська обл., Ізмаїльський р-н (колишня назва Кілійський р-н), м. Вилкове, вул. Придунайська, 46; Одеська область, Ізмаїльський р-н, м. Вилкове, вул. Різдвяна, 201 (колишня адреса: Одеська обл., Кілійський р-н, м. Вилкове, вул. Леніна, 201); Одеська обл., о. Шабаш, Жебріянівська бухта Чорного моря, а покупець зобов'язується прийняти у власність (купити) об'єкт приватизації, та виконати визначені в договорі умови.
У пункті 1.3 оспорюваного договору зазначено нерухоме майно, яке входить до складу об'єкта приватизації. Зокрема, в абзаці 1 підпункту 1.3.2 договору наведено відомості та характеристики всього об'єкта нерухомого майна - комплексу будівель та споруд з реєстраційним номером 107418151223, який розташований за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4, в цілому, вказана його загальна площа 5 179,4 кв.м, перелічені всі складові, які відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в цілому входять до складу об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 107418151223, без прив'язки до часток співвласників.
У свою чергу, у абзацах 4 та 5 підпункту 1.3.2 вказаного договору перелічені найменування, літери та площі складових цього комплексу будівель і споруд, що в межах 94/100 частки держави підлягають відчуженню у складі об'єкта приватизації єдиного майнового комплексу ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та складають 93/100 частини комплексу будівель та споруд, загальною площею 4614,3 кв.м, а також зазначено, що відчуженню не підлягає 1/100 частка комплексу будівель та споруд, що складається з причалу № 16, виробничих споруд № 15, надвірних споруд № 48, надвірних споруд (мощення) І, які зазначені у довідці вих. № 3852/12-22, виданої ТОВ "Нове бюро технічної інвентаризації" 12.12.2022, вони залишаються у власності держави та не підлягають приватизації.
Це було пов'язано із тим, що зазначені складові 1/100 державної частки у цьому комплексі будівель і споруд призначені для діяльності іншого державного підприємства - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та не входили до складу об'єкта малої приватизації.
Відповідно до довідки ТОВ "Нове бюро технічної інвентаризації" від 12.12.2022 № 3852/12-22, посилання на яку міститься в укладеному договорі купівлі-продажу, майном, яке не підлягає приватизації визначено - причал № 16, виробничі споруди № 15, надвірні споруди № 48, надвірні споруди (мощення) І складають 1/100 частку названого комплексу будівель та споруд;
а майном, що підлягає приватизації, визначено - адмінбудівля літ. "А" загальною площею 478,5 кв.м, теплиця літ. "В" загальною площею 121,0 кв.м., склад літ. "Г" загальною площею 925,6 кв.м, магазин літ. "Е" загальною площею 65,4 кв.м, гараж літ. "Ж-Ж1-Ж2" загальною площею 570,5 кв.м., спортивний зал літ. "З" загальною площею 58,6 кв.м., теслярні майстерні літ. "И" загальною площею 99,9 кв.м., склад РБГ літ. "К" загальною площею 190,7 кв.м., радіостанція літ. "Л-Л1" загальною площею 239,5 м2, матеріальний склад літ. "Н" загальною площею 575,0 кв.м., матеріальний склад літ. "М" загальною площею 91,6 кв.м., мехмайстерні літ. "О-О1-О2", загальною площею 206,1 кв.м., мехмайстерні літ. "П" загальною площею 220,7 кв.м., такелажна літ. "Р" загальною площею 165,2 кв.м., прохідна літ. "Т" загальною площею 20,8 м2, склад літ. "У" загальною площею 354,9 м2, насосна літ. "Ф" загальною площею 29,3 кв.м., цементний склад літ. "Ш" загальною площею 48,2 кв.м., будівля літ. "Щ" загальною площею 13,3 кв.м., матеріальний склад літ. "Э" загальною площею 139,5 кв.м., заправна літ. "Ю", навіс з бензоколонкою літ. "Я", склад літ. "1А", навіс літ. "1Б", убиральня літ. "1В", убиральня літ. "1Г", склад літ. "1Д", такелажний склад літ. "1Е", склад літ. "1Ж", склад "1З", навіс літ. "1И", вагова літ. "1К", навіс літ. "1Л", насосна літ. "1М", трансформаторна літ. "1Н", склад літ. "1О", склад літ. "1П", БСУ літ. "1Р", тир літ. "1С", убиральня літ. "1Т", навіс літ. "1У", склад палива літ. "1Ф", склад літ. "1Х", надвірні споруди № 1-11, 31-47, виробничі споруди № 12-14, 17-30, надвірні споруди ІІ-ІІІ загальною площею 4614,3 кв.м. та складають 93/100 частки комплексу будівель та споруд».
Тобто, встановленими під час розгляду справи №916/186/23 обставинами об'єктивно підтверджується, що володіння і користування майном у межах кожної із часток здійснюється співвласниками з урахуванням конкретних складових із визначенням їх найменувань та літер, які відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно входять до складу кожної із часток комплексу будівель і споруд, розташованого на спірній земельній ділянці.
Колегія суддів також враховує, що земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі павільйону морвокзалу за літ. «Х», інв. № 860, та будівлі санпропускника з котельною за літ. «Б-Б1», інв. № 841, як і об'єкт приватизації 93/100 частки комплексу будівель та споруд не входила ані до предмету прилюдних торгів, за результатами яких ОСОБА_3 були придбані окремі будівлі, ані до електронного аукціону, переможцем якого визначено ТОВ «Еліксир Україна».
Тобто, права на спірну земельну ділянку не перейшли до згаданих осіб.
Колегія суддів зауважує на тому, що матеріали справи не містять доказів наявності у ТОВ «ЗТК» права використовувати частину земельної ділянки під належним йому рухомим майном, а саме, будівлею ангару літ. «Ч», будівлею вагової літ. «С» та будівлею зернопереробного комплексу літ. «Ц».
Звертаючись із первісним позовом, прокурор посилається на фактичне користування ТОВ «ЗТК» земельною ділянкою, на якій розташований єдиний майновий комплекс ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», шляхом використання у своїй господарській діяльності тимчасових споруд, рухомого майна, яке розміщується на вказаній земельній ділянці та входить до складу статутного капіталу Товариства. Такими діями Товариства порушуються інтереси власника - держави в особі ООВА у здійсненні права вільного володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.
Зокрема, ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайське» зверталось до ТОВ «ЗТК» із вимогою від 05.08.2021 №408/01/01-21 про звільнення земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайське» від належного ТОВ «ЗТК» майна, а саме, будівлі ангару літ. «Ч», будівлі вагової літ. «С» та будівлі зернопереробного комплексу літ. «Ц».
Лист із вимогою було направлено ТОВ «ЗТК» на адресу: 65020, м. Одеса, вул. Спиридонівська, буд. 31, оф.2, що підтверджується накладною ПАТ «Укрпошта» №6835500454454, службовим чеком ПАТ «Укрпошта» від 06.08.2021 та описом вкладення у цінний лист №6835500454454 (т. 1 арк. 44).
Також, листом від 24.05.2023 №508/01/02-23 ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайське» наголошувало ТОВ «ЗТК» на вимозі звільнити не лише земельну ділянку, що перебуває у користуванні держпідприємства від належного ТОВ «ЗТК» майна, а саме, будівлі ангару літ. «Ч», будівлі вагової літ. «С» та будівлі зернопереробного комплексу літ. «Ц», а й критий вантажний склад, автомобільні бокси, бетонований складський майданчик.
Прокурором у первісному позові зазначається, що незважаючи на фактичне користування Товариством земельною ділянкою, на якій розташований єдиний майновий комплекс ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», шляхом використання у своїй господарській діяльності тимчасових споруд, рухомого майна, яке розміщується на вказаній земельній ділянці та входить до складу статутного капіталу Товариства, і здійснюється ним з 2019 року, про що мало бути відомо ООВА як власнику земельної ділянки, вказаним уповноваженим органом не вжито жодних заходів, направлених на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом про усунення перешкод власнику у здійсненні права вільного володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.
Обласною прокуратурою на адресу ООВА був надісланий лист від 04.09.2023 № 15/3/2-1490вих-23 щодо виявлених порушень за вищевказаним фактом із проханням повідомити про вжиті заходи, направлені на захист інтересів держави у судовому порядку.
З листа ООВА від 13.09.2023 № 9478/7/01-46/9618/2-23, оформленого у відповідь на вищевказаний лист обласної прокуратури, вбачається, що незважаючи на надходження звернень з приводу непорозумінь між ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та Товариства на території порту, ООВА як уповноваженим органом не вживалось жодних самостійних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.
ТОВ «ЗТК», натомість, вважає, що має право користуватись усією земельною ділянкою, що відведена під розміщення порто-пункту «Кілія», адже, як стверджує відповідач, правомірність розміщення майна, належного ТОВ «ЗТК» на спірній земельній ділянці підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 17.06.2024 у справі №916/795/24, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024, якими задоволено позов ТОВ «ЗТК»; визнано укладеним між сторонами договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу в редакції, запропонованій позивачем та встановлено наступне: «Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія» наразі є законним власником рухомого майна, яке використовується останнім при здійсненні господарської діяльності, як портового оператора: будівлі ангару, літ. «Ч»; будівлі вагової, літ. «С»; будівлі зернопереробного комплексу, літ. «Ц»; вантажного, розвантажувального, транспортного обладнання: розвантажувач автомобілів У15-Ураг, вантажопідйомність до 50т. - 1шт.; норія «НЦ 1-100», висота 30 м. - 1шт.; прийомний бункер - 1шт.; транспортерна лінія у напрямках «АНГАР», «Склад №1/№ 2», «На воду», загальною довжиною 125 м.
Також, ТОВ «ЗТК» є законним користувачем нерухомого майна на території порто-пункту Кілія порту Усть-Дунайськ, загальною площею 340,6 кв. м, до складу якого входять: санпропускник з котельнею літ. «Б-Б1» загальною площею 163,5 кв.м, павільйон морвокзалу літ. «X» загальною площею 177,1 кв.м, що підтверджується Договором про спільну діяльність від 25.10.2023.
Факт законної належності зазначеного рухомого майна позивачу, а також факт
законності користування зазначеним вище нерухомим майном ТОВ «ЗТК» на території порто-пункту Кілія порту Усть-Дунайськ є преюдиційно встановленою обставиною відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України та підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили по справі №916/3971/21, №916/2514/21, №916/2925/21, №916/1828/22, №916/3030/23».
За доводами ТОВ «ЗТК» вказаними судовими рішеннями підтверджується, що Товариство має законне право на розміщення на спірній земельній ділянці за адресою: м. Кілія, вул. Портова, 4 вищевказаного майна та проведення господарської діяльності.
Отже, предметом спору за первісним позовом є вимога Прокурора, заявлена в інтересах власника земельної ділянки ООВ(д)А про усунення перешкод у користуванні віднесеної до державної форми власності земельною ділянкою кадастровий номер: 5122310100:02:001:0041, загальною площею 4,366 га, розташованою за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4, шляхом зобов'язання ТОВ «ЗТК» звільнити її від належного йому рухомого майна, а саме, будівлі ангару літ «Ч» будівлі вагової літ. «С», будівлі зернопереробного комплексу літ. «Ц».
Матеріалами справи також підтверджується, що рішенням державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н.Ю. від 21.07.2023 № 68549730 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 5122310100:02:001:0041, площею 4.366 га за Одеською обласною державною адміністрацією.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав похідних від права власності, обтяжень речових прав на земельну ділянку, право власності на яку набуто та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться з одночасною державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку, крім випадків, якщо право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Судом першої інстанції встановлено, що нотаріус Чужовська Н.Ю. за поданою заявою ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» встановила, що земельна ділянка площею 4,366 га, кадастровий номер 51223101000:02:001:0041, знаходиться на праві постійного користування у ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», що підтверджено Державним актом на право постійного користування землею, виданого Морському торгівельному порту Усть-Дунайськ серії ІІ-ОД № 000016 від 05.02.2004 та перевірено державним реєстратором у Державному земельному кадастрі за допомогою взаємодії між реєстрами.
Водночас, на момент реєстрації права постійного користування, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також у Державному земельному кадастрі були відсутні відомості про власника земельної ділянки з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041.
У зв'язку з цим, керуючись Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, нотаріусом Чужовською Н.Ю., як державним реєстратором, було прийнято рішення стосовно реєстрації спірної земельної ділянки за державою, в особі ООДА, та відповідно зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою за ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», на підставі Державного акта на право постійного користування землею, виданого Морському торгівельному порту Усть-Дунайськ серії ІІ-ОД № 000016 від 05.02.2004.
Звертаючись із зустрічними позовними вимогами, ТОВ «ЗТК» вказувало на порушення рішенням державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н.Ю. від 21.07.2023 № 68549730, яким зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 5122310100:02:001:0041, площею 4.366 га за Одеською обласною державною адміністрацією прав та законних інтересів Товариства.
Предметом спору за зустрічною позовною заявою є вимога ТОВ «ЗТК» про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н.Ю. від 21.07.2023 № 68549730.
Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, Одеська обласна військова адміністрація вказує на приналежність спірної земельної ділянки до земель державної, а не комунальної власності, як помилково вважає ТОВ «ЗТК».
Надаючи оцінку вимогам Прокурора в особі ООВ(д)А та ТОВ «ЗТК» у розрізі наявності порушених прав, за захистом яких заявники звернулись до суду, колегія суддів керується таким.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Аналізуючи подані сторонами докази на підтвердження наявності порушеного права, колегія суддів приходить до висновку про те, що ТОВ «ЗТК» не доведено наявність порушеного права, за захистом яких Товариство звернулось до суду, натомість, подані Прокурором докази переконливо свідчать про порушення діями ТОВ «ЗТК» прав та законних інтересів держави в особі ООВ(д)А в частині реалізації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041.
Щодо зустрічних позовних вимог.
Так, зустрічні позовні вимоги Товариство обґрунтовує тим, що рішенням державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Чужовської Н.Ю. від 21.07.2023 № 68549730 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 5122310100:02:001:0041, площею 4.366 га за Одеською обласною державною адміністрацією, що суперечить вимогам законодавства та порушує права позивача.
Зокрема, порушення прав ТОВ «ЗТК» останній аргументує тим, що 25.10.2023 між ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» (Сторона-1) і ТОВ «Зерновий термінал Кілія») (Сторона-2) укладено договір про спільну діяльність (договір простого товариства).
Відповідно до п.5.1 Договору Сторона-2 (ТОВ «Зерновий термінал Кілія») за Договором зобов'язується організувати оформлення передбачених чинним законодавством документів щодо виділу 6/100 часток комплексу будівель та споруд, що розташовані на території порто-пункту Кілія порту «Усть-Дунайськ», за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Кілія, вул.Портова, 4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 107418151223 (номер запису про право власності: 48205343), власником яких є Сторона-1 (ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія»), які відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №346975519 від 18.09.2023, складаються з санпропускника з котельною літ. «Б-БІ» - площею 163.5 кв.м.. павільйону морвокзалу літ. «Х» площею 177.1 кв.м. та подальше вчинення всіх юридично значимих дій, щодо оформлення/подання необхідних документів для отримання Стороною-1 (ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» в користування на підставі Договору оренди або у власність земельної ділянки, на якій розташовані вищевказані об'єкти та які необхідні для їх використання у відповідності до положень чинного законодавства.
За доводами ТОВ «Зерновий термінал Кілія», Товариство не може виконати зобов'язання, передбачені вищезазначеним Договором в частині оформлення/подання необхідних документів для отримання Стороною-1 (ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія») в користування на підставі Договору оренди або у власність земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти комплексу будівель та споруд, що розташовані на території порто-пункту Кілія порту «Усть-Дунайськ», у зв'язку з наявністю оскаржуваного рішення державного реєстратора, оскільки для виконання вищевказаних зобов'язань ТОВ «ЗТК» необхідно звертатися саме до власника земельної ділянки - Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, право комунальної власності якої на спірну земельну ділянку не припинялося у встановленому законом порядку, а не до Одеської обласної державної адміністрації, право власності за якою незаконно зареєстроване на підставі оскаржуваного рішення.
Крім цього, прокурор звертаючись із первісним позовом в інтересах Одеської обласної державної адміністрації про усунення перешкод державі у вільному володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ТОВ «ЗТК» звільнити її від рухомого майна також вказує на те, що власником спірної земельної ділянки є саме Одеська обласна державна адміністрація.
За таких обставин, саме звернення до суду прокурора в інтересах Одеської обласної державної (військової) адміністрації з вищевказаним позовом порушує права ТОВ «ЗТК» як власника рухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці та права особи, яка на правових підставах може користуватися майновими правами, а саме 6/100 часток у праві спільної часткової власності на комплекс будівель та споруд, що розташовані за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Кілія, вул. Портова, 4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 107418151223, тобто на спірній земельній ділянці.
Надаючи оцінку доказам та доводам зустрічної позовної заяви, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка розташована за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Кілія, вул. Портова, 4 є земельної ділянкою державної форми власності, а права власника щодо неї здійснює Одеська ОДА.
За нормою ч.ч. 1-3 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Статтею 79 ЗК України унормовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Кілійською міською радою народних депутатів Кілійського району Одеської області було видано Державному підприємству «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» (далі - Підприємство) державний акт серія ІІ-ОД №000016 від 05.02.2004 на право постійного користування землею, загальною площею 4,366 га, розташованою за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Кілія, вул. Портова, 4. Ділянка має чітко визначені межі та відноситься до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, має цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту, вид використання - для експлуатації та обслуговування Кілійського вантажного портового пункту, кадастровий номер - 5122310100:02:001:0041, що підтверджується Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 26.04.2023 (т. 1 арк.37).
Частинами першої та другої статті 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Згідно з частинами першою та другою статті 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до підпункту «а» пункту 4 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (із змінами, внесеними згідно з Законом України від 28.04.2021 №1423-ІХ) (далі також - Закон) у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Пунктом 7 розділу II Закону передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом (чинний з 01.01.2013) землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
За викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що розмежування земель державної та комунальної власності відбулось в силу Закону (норми якого є спеціальними) і не передбачає вчинення додаткових дій або прийняття рішень.
Під час розгляду спору судом першої інстанції також встановлено, що відповідно до пункту 1.1 Статуту ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», останнє є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України.
Згідно з пунктом 7.1 Статуту майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського віддання.
Відповідно до пункту 7.5 Статуту контроль за ефективністю використання, збереження та облік закріпленого за Підприємством майна здійснює Фонд державного майна України
Пунктом 7.6 Статуту визначено, що Підприємство не має право безплатно передавати належне йому майно іншим юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом.
Основна мета підприємства як комерційного державного підприємства - одержання прибутків.
Оскільки спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні державного підприємства ще з 2004 року, то, незалежно від її місцезнаходження (в межах, чи за межами населеного пункту), така земельна ділянка з 2013 року є земельною ділянкою державної форми власності.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.
Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
За нормою статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема належать розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Статтею 122 ЗК України визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
За приписами ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Частиною 3 ст. 122 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України, Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, передає у постійне користування земельні ділянки, примусово вилучені у державну власність відповідно до Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», а також передає у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, передає у постійне користування земельні ділянки у випадку, передбаченому абзацом другим частини другої статті 149 цього Кодексу.
Враховуючи категорію земель, цільове призначення та вид використання спірної земельної ділянки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що повноваження власника земельної ділянки від імені держави здійснює ООДА.
Колегія суддів також враховує, що Одеська обласна державна адміністрація (Одеська обласна військова адміністрація) є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади України. Одеська ОДА в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території Одеської області, а також реалізує повноваження, делеговані їй Одеською обласною радою.
Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 передбачено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації.
Указом Президента України від 24.02.2022 № №68/2022 на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити Одеську обласну військову адміністрацію.
Статтею 1 Указу встановлено, що у зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
Отже, Одеська обласна державна адміністрація та Одеська обласна військова адміністрація є одним і тим же органом державної виконавчої влади.
Звертаючись із зустрічними позовними вимогами, ТОВ «ЗТК» наполягає на тому, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, що аргументовано було спростовано судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду спору.
Зокрема, за доводами ТОВ «Зерновий термінал Кілія», Товариство не може виконати зобов'язання, передбачені Договором в частині оформлення/подання необхідних документів для отримання Стороною-1 (ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія») в користування на підставі Договору оренди або у власність земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти комплексу будівель та споруд, що розташовані на території порто-пункту Кілія порту «Усть-Дунайськ», у зв'язку з наявністю оскаржуваного рішення державного реєстратора, оскільки для виконання цих зобов'язань ТОВ «ЗТК» необхідно звертатися саме до власника земельної ділянки Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області право комунальної власності якої на спірну земельну ділянку не припинялося у встановленому законом порядку, а не до Одеської обласної державної адміністрації, право власності за якою незаконно зареєстроване на підставі оскаржуваного рішення.
Надаючи оцінку наявності обставинам порушення проведеною реєстрацію права державної власності на земельну ділянку прав та законних інтересів ТОВ «ЗТК», колегія суддів виходить з того, що під порушенням варто розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Звертаючись за захистом порушеного права, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Доводи ТОВ «ЗТК» щодо порушення його прав базуються на тому, що останній позбавлений можливості здійснити оформлення/подання необхідних документів для отримання Стороною-1 (ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія») в користування на підставі Договору оренди або у власність земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти комплексу будівель та споруд, що розташовані на території порто-пункту Кілія порту «Усть-Дунайськ».
Разом з тим, оскільки під час судового розгляду встановлено, що повноваження власника земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, належне ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» та рухоме майно, належне ТОВ «ЗТК» здійснює Одеська обласна військова (державна) адміністрація, колегія суддів не вбачає підстав та умов, за яких проведена державна реєстрація права власності на землю за ООВ(д)А, чинила б перешкоди у реалізації ТОВ «ЗТК» права на звернення до відповідного органу державної влади щодо оформлення права на землю у встановленому законом порядку.
Відповідно, оскільки ТОВ «ЗТК» не доведено наявності порушеного права, що підлягає захисту, і відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (про що наголошеного у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20), колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Щодо вимог за первісним позовом.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041 належить на праві власності ООВ(д)А та на дату розгляду справи судом перебуває у постійному користуванні ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайське».
Розташоване на спірній земельній ділянці майно, а саме, будівля ангару літ «Ч», будівля вагової літ. «С» та будівля зернопереробного комплексу літ. «Ц» належить ТОВ «ЗТК», що підтверджується рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Зерновий термінал Кілія», оформленим протоколом від 18.09.2019 № 17/09, яким вирішено збільшити статутний капітал товариства без дотримання пропорцій учасників товариства та затвердити внесення додаткового вкладу від учасника товариства - ОСОБА_2 у вигляді: комплексу тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташованих на території ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», який складається з таких об'єктів: будівля ангару літ. «Ч» (одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми загальною площею 521,5 кв.м, висотою 11 м); будівля вагової літ. «С» (одноповерхова споруда з технологічним напрямком, яка складається з двох частин: операторської площею 9,29 кв.м, висотою 2,3 м та навісу, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв.м, висотою 4,3 м, загальною площею тимчасової споруди - 85,7кв.м); будівля зернопереробного комплексу літ. «Ц» (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається з декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рампи (в'їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення, де розташований прийомний бункер - від 4 до 4,6 м, висота приміщення, де розташований пульт керування - 3,1 м, висота рампи (в'їзд-виїзд) - 1,8 м, загальною площею тимчасової споруди - 364,5 кв.м (оцінка та вартість переліченого майна складає: 3 420 000,00 грн).
Колегія суддів не вбачає необхідності у дослідженні питання правомірності набуття ТОВ «ЗТК» цього майна, оскільки ця обставина не входить до предмету доказування за позовом Прокурора.
Колегія суддів також зауважує, що не мають правового значення для розгляду спору по суті обставини правомірності розміщення будівлі ангару літ. «Ч», будівлі вагової літ. «С» та будівлі зернопереробного комплексу літ. «Ц» на спірній земельній ділянці у момент їх власне спорудження (розміщення), оскільки ТОВ «ЗТК» не є стороною договору оренди державного майна від 01.07.2003, а предметом договору була оренда мощення як окремого об'єкту нерухомого майна, належного державі, а не земельної ділянки. Також безпідставними є посилання ТОВ «ЗТК» та суду на обставини відсутності у діях ТОВ «ЗТК» ознак самовільного зайняття спірної земельної ділянки як на момент спорудження (розміщення), так і на момент звернення Прокурора із позовом, оскільки ці обставини не входять у предмет доказування за позовом Прокурора.
Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів враховує, що ч. 1 ст. 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За змістом ст. 4 ЗК України, земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
За змістом ст. 65 ЗК України, землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
Статтею 69 ЗК України встановлено, що до земель морського транспорту належать землі під:
а) морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;
б) гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.
На підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів відповідно до закону можуть встановлюватись обмеження у використанні земель.
Колегія суддів зауважує, що на сьогодні, саме Закон України «Про морські порти України» визначає правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України.
Станом на дату розміщення рухомого майна, а саме, будівлі ангару літ. «Ч», будівлі вагової літ. «С» та будівлі зернопереробного комплексу літ. «Ц» (2001-2003 роки) та до прийняття Закону України «Про морські порти» 17.05.2012 і введення в дію цього закону 13.06.2013, правове регулювання діяльності морських портів та режим використання майна регулювались Кодексом торговельного мореплавства України.
Зокрема, за ч.2 ст. 1 цього Кодексу встановлено, що під торговельним мореплавством у цьому Кодексі розуміється діяльність, пов'язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей.
Статтею 4 цього кодексу визначено, що до цивільних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані цим Кодексом, відповідно застосовуються правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України.
За змістом ст. 73 Кодексу торговельного мореплавства України, морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту.
На території порту можуть діяти підприємства та організації всіх форм власності, метою і видом діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів і вантажів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Морський порт не має права перешкоджати діяльності цих підприємств і організацій на території порту, а також втручатися в їх господарську діяльність, за винятком випадків, передбачених законодавством України, установчими документами цих підприємств і організацій.
Статтею 74 Цього кодексу визначено, що територією морського порту є відведені порту землі. До території морського порту також належать намиті, насипані або створені із застосуванням інших гідротехнічних технологій площі, створені за рахунок порту і за користування якими не стягується плата.
Акваторією морського порту є відведені порту водні простори.
Територія і акваторія морського порту є державною власністю і надаються порту в користування. Відведення земельних і водних ділянок для морського порту, а також вилучення цих ділянок здійснюються в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Колегія суддів зауважує, що цим кодексом не врегульовано порядок розміщення рухомого та нерухомого майна на земельних ділянках, відведених для морського порту. Отже, такий порядок визначався чинним на момент розміщення земельним та цивільним законодавством.
Отже, чинним на момент розміщення рухомого майна законодавством про діяльність морських портів не було встановлено спеціальних режимів або способів використання території порту під розміщення об'єктів, необхідних для здійснення господарської діяльності.
Водночас, на дату подання позову Прокурором правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України визначаються Законом України «Про морські порти України».
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про морські порти України» встановлено, що цей Закон регулює відносини у сфері портової діяльності, зокрема встановлює основи державного регулювання діяльності в морських портах, порядок будівництва, відкриття, розширення та закриття морських портів в Україні, порядок провадження на їх території господарської діяльності, у тому числі надання послуг, визначає правовий режим об'єктів портової інфраструктури.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про морські порти України»:
морський порт - визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов'язаних з цим видів господарської діяльності;
морський термінал - розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов'язані об'єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів;
об'єкти портової інфраструктури - рухомі та нерухомі об'єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під'їзні шляхи, лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту;
об'єкти портової інфраструктури загального користування - акваторія, залізничні та автомобільні під'їзні шляхи (до першого розгалуження за межами території порту), лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерні комунікації, інші об'єкти, що забезпечують діяльність двох і більше суб'єктів господарювання у морському порту;
портовий оператор (стивідорна компанія) - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов'язані з цим види господарської діяльності;
причал - гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт;
територія морського порту - частина сухопутної території України з визначеними межами, у тому числі штучно створені земельні ділянки;
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про морські порти України» межами морського порту є межі його території та акваторії. Межі території морського порту визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України, виходячи з положень Земельного кодексу України.
Територія та акваторія морського порту можуть включати відокремлені від основної території та акваторії земельні ділянки та водні об'єкти (їх частини), які мають однаковий з основною територією та акваторією правовий режим використання.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №137-р «Про межі території морського порту Усть-Дунайськ» визначено межі території морського порту Усть-Дунайськ згідно з додатком. Зокрема, територія морського порту включає 8 земельних ділянок, серед яких і спірна земельна ділянка площею 4,266 га, розташована за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Желєзнякова (Портова), 4.
Статтею 18 Закону України «Про морські порти України» встановлено, що господарська діяльність у морському порту провадиться відповідно до законодавства, обов'язкових постанов по порту та зводу звичаїв морського порту.
У межах морського порту функціонують суб'єкти господарювання усіх форм власності, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням суден, пасажирів, вантажів, та підприємства, продукція та/або сировина яких транспортується територією та акваторією порту.
Власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.
Адміністрація морських портів України не має права перешкоджати або втручатися в діяльність суб'єктів господарювання, крім випадків, передбачених законом, а також встановлювати для них умови діяльності, що погіршують їх становище порівняно з іншими суб'єктами господарювання або порушують їхні права та законні інтереси. Суб'єкти господарювання, які здійснюють свою діяльність у межах морського порту, мають право на власний розсуд розпоряджатися належним їм майном, розширювати свої межі у відповідності до вимог Цивільного, Господарського, Земельного та Водного кодексів України.
За нормами ч.ч. 1,4 ст. 23 Закону України «Про морські порти України» майно, що використовується під час провадження діяльності у морському порту, може перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Держава гарантує право приватної власності на об'єкти портової інфраструктури, у тому числі гідротехнічні споруди, набуті на законних підставах до набрання чинності цим Законом.
Статтею 24 Закону України «Про морські порти України» встановлено, що земельні ділянки в межах території морських портів можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч.1). Територія морського порту може складатися із земель морського транспорту, земель промисловості та земель водного фонду (ч.3). Земельні ділянки, на яких розташовані стратегічні об'єкти портової інфраструктури, та земельні ділянки, які забезпечують діяльність адміністрації морських портів України, не підлягають приватизації та/або відчуженню у будь-який спосіб. Земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти портової інфраструктури, можуть передаватися в користування приватному партнеру (концесіонеру) відповідно до положень Земельного кодексу України (ч.4).
Отже, враховуючи положення ст.ст. 18, 23, 24 Закону України «Про морські порти», колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ «ЗТК», володіючи та розпоряджаючись належним йому рухомим майном, і ООВ(д)А, яка володіє земельною ділянкою з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041, загальною площею 4,366 га, розташованою за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4 та яка входить до території морського порту Усть-Дунайськ, здійснюють правомочності щодо належного їм майна у межах, встановлених Цивільним та Земельним кодексами України.
Колегія суддів також зауважує, що за нормою ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Тобто кожен, хто здійснює діяльність на території порту зобов'язаний враховувати і зважати на законні права та інтереси інших осіб, учасників правовідносин на території порту.
Колегія суддів враховує, що ТОВ «ЗТК» є портовим оператором, а належне йому рухоме майно за своєю природою є об'єктом портової інфраструктури, який використовується ним у господарській діяльності. Разом з цим, Закон України «Про морські порти України» не визначає спеціального, спрощеного порядку отримання портовими операторами земельної ділянки під розміщення ними рухомого або нерухомого майна для здійснення господарської діяльності на території порту. У законі також відсутні норми, які б вказували на закріплене законом право портового оператора використовувати земельні ділянки, які є територією відповідного морського порту, де операторами здійснюється господарська діяльність, використовувати територію порту на власний розсуд, розміщуючи рухоме чи нерухоме майно, необхідне для провадження господарської діяльності.
Колегія суддів, переглядаючи спір в апеляційному порядку наголошує, що попри підтвердження матеріалами справи правомірності набуття ТОВ «ЗТК» рухомого майна, матеріали справи не містять жодних, встановлених ЗК України доказів набуття ним прав на ту частину земельної ділянки, на якій розташовано належне йому рухому майно.
Зокрема, за нормою ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Надаючи оцінку доказам, поданим ТОВ «ЗТК» на обґрунтування правомірності розміщення рухомого майна на спірній земельній ділянці, колегія суддів зауважує, що договір оренди державного майна від 01.07.2003, акт приймання-передачі частини відкритої площі під зернову лінію №1 від 01.07.2003, договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) №44-П-АМПУ-21 від 10.06.2021, договір про спільну діяльність (договір простого товариства) від 25.10.2023 за своєю правовою природою, предметом регулювання та сферою дії не є тими договорами, які укладені на виконання ст. 116 ЗК України, відповідно, не можуть надавати ТОВ «ЗТК» право на користування частиною земельної ділянки державної власності під розміщення належного йому рухомого майна.
Безпідставними є доводи ТОВ «ЗТК» про те, що набуття ним права користування будівлею павільйону морвокзалу за літ. «Х», а також будівлею санпропускника з котельною за літ. «Б-Б1» на підставі договору про спільну діяльність (договір простого товариства) від 25.10.2023, які складають 6/100 частин єдиного об'єкту нерухомого майна за номером 107418151223 та розташовані на спірній земельній ділянці, надають йому право користування усією спірною земельною ділянкою, оскільки цільовим призначенням та видом використання ця земельна ділянка відведена для експлуатації та обслуговування Кілійського вантажного портового пункту в цілому, а не під розташування єдиного об'єкту нерухомого майна за номером 107418151223. Крім цього, за загальним правилом ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, власник об'єкта нерухомого майна має право на користування тією частиною земельної ділянки, на якій власне розміщено об'єкт нерухомості та частиною земельної ділянки, необхідної для обслуговування цього майна. Площа павільйону морвокзалу літ. «Х» складає 177,1 кв.м, а площа санпропускника з котельною літ. «Б-Б1» - 163,5 кв.м. Натомість, площа належного ТОВ «ЗТК» рухомого майна складає: зернопереробний комплекс під літ. «Ц», загальною площею 4,8 кв.м., вагова під літ. «С», загальною площею 85,7 кв.м. та ангар під літ. «Ч» , загальною площею 522,8 кв.м.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що ТОВ «ЗТК», уклавши договір про спільну діяльність (договір простого товариства) з власником нерухомого майна (частка у розмірі 6/100), яке знаходиться на спірній земельній ділянці, набуває поряд з іншими співвласниками відповідного нерухомого майна право користування всією спірною земельною ділянкою на власний розсуд.
Колегія суддів також зауважує, що ТОВ «ЗТК» не заперечує обставину розташування цього майна на належній ООВ(д)а земельній ділянці.
Обставина розташування належного ТОВ «ЗТК» рухомого майна, також підтверджена судовими рішеннями у справах №№ 916/1828/22, 916/2925/21, 916/3917/21, 916/2514/21 та наявним у матеріалах справи протоколом огляду від 21.06.2023, проведеним на виконання ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси (справа №947/19824/23 від 20.06.2023). Зокрема, в ході огляду проведено кадастрову зйомку (геодезія) п'яти об'єктів та огляд території. Актом також засвідчено, що на підтвердження права розміщувати належне ТОВ «ЗТК» майно на земельній ділянці з кадастровим номером 5122310100:02:001:0041, товариством надано лише копії судових рішень у справах за участю ТОВ «ЗТК».
Враховуючи встановлені вище обставини приналежні спірної земельної ділянки ООВ(д)А на праві власності, розміщення на ній рухомого майна, яке належить ТОВ «ЗТК», відсутність доказів наявності у ТОВ «ЗТК» права використовувати частину земельної ділянки державної власності, на якій розташовано належне Товариству майно, колегія суддів дійшла висновку, що Прокурором доведено наявність порушеного права держави, яке підлягає захисту, а також обставину порушення діями ТОВ «ЗТК» щодо розміщення належного йому рухомого майна, права приватної власності на землю державної форми власності.
Відповідно до статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За змістом частини 3 статті 152 ЗК захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Таким чином, з огляду на наведені положення законодавства власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, на яку послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов'язально-правові засоби захисту права власності.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.
Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, на яку здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі).
Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, на яку здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі).
Водночас, однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, а також у постановах Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 916/1666/18, від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, на які послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК); наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту шляхом подання негаторного позову; обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, є самостійною підставою для відмови в позові (подібний за змістом висновок наведено в постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зауважує, що між власником земельної ділянки ООВ(д)А, її землекористувачем ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайське» з однієї сторони, та ТОВ «ЗТК» - з іншої, відсутні будь-які правочини, укладені щодо частини спірної земельної ділянки, на якій розташовано належне Товариству рухоме майно.
Колегія суддів також зауважує, що ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайське» неодноразово зверталось з вимогою до ТОВ «ЗТК» звільнити належну йому земельну ділянку, що вказує на відсутність у державного підприємства інтересу у розміщенні неналежного йому майна на належній йому на праві постійного користування земельній ділянці. Колегія суддів також враховує, що у поясненнях по суті ООВ(д)А наполягала на відсутності у неї інтересу в розміщенні неналежного йому майна на належній йому земельній ділянці.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами положень ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Таким чином, як правильно зауважено ТОВ «Еліксир Україна» та Прокурором в апеляційних скаргах, право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
Право власності становить собою елемент абсолютного правовідношення, тобто власник як правомочний суб'єкт перебуває у правовідношенні з усіма третіми особами, має суб'єктивне право за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону. Щодо суб'єктивних обов'язків, то всі особи, які не є власниками даного майна, а тому розглядаються як зобов'язані суб'єкти, повинні забезпечувати зі свого боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику здійснювати його суб'єктивне право.
Це, зокрема, означає, що всі інші особи, невласники, зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ і на волю власника мати цю річ.
За викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що сам лише факт використання особою земельної ділянки шляхом розміщення на ній рухомого майна за відсутності відповідного правового регулювання правовідносин із власником та за відсутності його волевиявлення на таке використання є очевидним перешкоджанням праву власності, яке підлягає судовому захисту, що повністю кореспондується з положенням ст. 152 ЗК України та ст. 391 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ні прокурор, ні позивач не вказують, яким саме чином ТОВ «Зерновий термінал Кілія» перешкоджає державі здійснювати право вільного володіння, користування та/або розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки і у позовній заяві, і у численних заявах по суті наголошувалось на тому, що Товариство фактично використовує і земельну ділянку під належним їй нерухомим майном. Розміщення цього майна позбавляє і ООВ(д)А як власника, і ДП як землекористувача можливості також розмістити щось на цій земельній ділянці, або не розміщувати там нічого, що відповідає нормам ст. 319 ЦК України.
Отже, зважаючи на встановлені апеляційним судом обставини приналежності земельної ділянки, кадастровий номер: 5122310100:02:001:0041, загальною площею 4,366 га, розташованою за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4 - ООВ(д)А, розміщення на ній рухомого майна ТОВ «ЗТК», відсутності у ТОВ «ЗТК» права користування спірною земельною ділянкою під розміщення належного йому рухомого майна, так як ним не набуто відповідного права у порядку ст. 116 ЗК України, а ЗУ «Про морські порти України» не надає портовим операторам права використовувати земельну ділянку території відповідного морського порту під розміщення рухомого та/або нерухомого майна, необхідного портовому оператору для здійснення господарської діяльності на території порту, колегія суддів дійшла висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення первісних позовних вимог у повному обсязі.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме статей 15, 316, 317, 319, 377, 391 ЦК України, статей 116, 152 ЗК України, а також норм процесуального права, а саме, статей 4, 75 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду про відмову у задоволенні первісного позову та прийняття у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог Прокурора у повному обсязі.
Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви, поданої ТОВ «Зерновий термінал «Кілія».
Оскільки у апеляційних скаргах Прокурора та ТОВ «Еліксир Україна» заявники просили рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 в частині відмови у задоволенні первісної позовної заяви обласної прокуратури - скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов обласної прокуратури задовольнити в повному обсязі, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін, колегія судів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог цих апеляційних скарг у повному обсязі.
Натомість, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» про скасування рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2024 року у справі № 916/4125/23 в частині відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви з ухваленням нового рішення у цій частині, - задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на викладене, зазначає, що Судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, враховано доводи та аргументи усіх учасників судового процесу, що мають значення для розгляду спорів як за первісним, так і за зустрічним позовами, а усі інші доводи колегією суддів відхиляються як безпідставні та такі, що не впливають на розгляд спорів по суті.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг Прокурора та ТОВ «Еліксир Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 покладаються на ТОВ «Зерновий термінал «Кілія», а за подання апеляційної скарги Товариством з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 - покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна» та Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 задовольнити.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 916/4125/23 залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі №916/4125/23 в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати, у цій частині прийняти нове рішення.
« 1. Позов Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» про усунення перешкод задовольнити.
2. Усунути перешкоди державі в особі Одеської обласної військової адміністрації у здійсненні права вільного володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер: 5122310100:02:001:0041, загальною площею 4,366 га, розташованою за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4, шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» звільнити її від належних йому тимчасових споруд, рухомого майна, зокрема: будівлі ангару літ «Ч» (одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми), загальною площею 521,5 кв. м., висотою 11 м; будівлі вагової літ. «С» (одноповерхова споруда з технологічним напрямком, яка складається з двох частин: операторської, площею 9,29 кв.м., висотою 2,3 м, та навісу, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв.м., висотою 4,3 м), загальною площею 85,7 кв.м.; будівлі зернопереробного комплексу літ. «Ц» (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається з декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рами (в'їзд-виїзд), висота підйомної 1,8 м, висота приміщення, де розташований бункер від 4 до 4,6 м, висота приміщення, де розташований пульт керування 3,1 м, висота рампи 1,8 м), загальною площею 364,5 кв.м.
3. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі №916/4125/23 залишити без змін».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» (65020, м. Одеса, вул. Спиридонівська, буд. 31, оф. 2, код ЄДРПОУ - 43098924) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, код ЄДРПОУ - 03528552, рахунок - UA808201720343100002000000564, банк - ДКСУ у м. Києві, код банку - 820172, код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір за подання позову у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 (нуль) копійок.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» (65020, м. Одеса, вул. Спиридонівська, буд. 31, оф. 2, код ЄДРПОУ - 43098924) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна» (21029, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, буд.114-В, оф.203-б, код ЄДРПОУ - 41054005) 4026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень 00 (нуль) копійок судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «Кілія» (65020, м. Одеса, вул. Спиридонівська, буд. 31, оф. 2, код ЄДРПОУ - 43098924) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, код ЄДРПОУ - 03528552, рахунок - UA808201720343100002000000564, банк - ДКСУ у м. Києві, код банку - 820172, код класифікації доходів бюджету - 22030101) 4026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень 00 (нуль) копійок судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання цієї постанови.
8. Матеріали справи №916/4125/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 10.04.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Т.П. Козир
І.М. Скрипка