05 березня 2025 року
справа № 755/2576/24
провадження № 22-ц/824/2486/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Желепи О.В.
при секретарі: Правдивець Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Центр по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва
третя особа - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року, постановлене під головуванням судді Катющенко В.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні та стягнення середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, в якому просить суд: стягнути з відповідача заборгованість по своєчасно невиплаченої заробітній платі при звільнені у сумі 18 578,90 грн; середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, з урахуванням визначеного постановою КМУ №100 від 08.02.1995 середнього заробітку у розмірі 962,36 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона була призначена на посаду бухгалтера із заробітної плати Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва (далі - Центр) з 01.06.2023. У зв'язку із значним психологічним тиском з боку керівництва та з метою захисту від булінгу, позивач 01.02.2024 подала на ім'я керівника Центру С. Городнічова три заяви: № 20 про відмову від запропонованих змін в бік погіршення та значної відповідальності по завданням та обов'язкам; № 21 - про звільнення у зв'язку з невиконанням законодавства про працю, умов Колективного договору, булінгу з боку керівництва та невжиття заходів щодо його припинення; № 22 про проведення остаточного розрахунку при звільненні.
У день звільнення відповідач відмовився видати позивачу примірник наказу про звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України та провести розрахунок на суму 25 055, 28 грн. 07.02.2024 відповідач частково перерахував позивачу кошти у розмірі 6 476,38 грн. Посилаючись на те, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по невиплаченій заробітній платі на день подання позову у розмірі 18 578,90 грн, а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку, починаючи з 01.02.2024 по день ухвалення судового рішення, виходячи із середньоденного заробітку - 962,36 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначила, що роботодавець не може в односторонньому порядку прийняти рішення про внесення змін та доповнень у посадову інструкція працівника. Зазначає, що волевиявлення «за власним бажанням» позивач у заяві на звільнення не зазначав. У день звільнення апелянта відповідач не надав копію наказу на звільнення, у зв'язку із поданою письмовою заявою про відмову від продовження роботи через зміну істотних умов праці, також письмового повідомлення про нараховані при звільненні суми. З матеріалів справи вбачається, що обов'язки, зазначені у посадовій інструкції бухгалтера по нарахуванню заробітної плати в редакції від 01.06.2023 року та посадовій інструкції бухгалтера в редакції від 01.02.2024 року різняться за обсягом. Звертає увагу, що затримка повного розрахунку скаржника склала 20 робочих днів.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначив, що частина заробітної плати була виплачена вчасно, що підтверджується банківськими документами. Це свідчить про те, що відповідач не мав наміру затримувати виплату та затримка виникла не з вини центру. Відповідач виконав свої зобов'язання перед апелянтом у межах трудового законодавства України. Затримка у виплаті частини заробітної плати виникла через об'єктивні причини, які не залежали від відповідача.
В судовому засіданні представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем у зв'язку із звільненням, трудова книжка знаходиться у позивача, тому відсутні підстави для стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі в сумі 18 578,90 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.06.2023 прийнята на роботу до Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва. Позивач під підпис ознайомлена з посадовою інструкцією бухгалтера по нарахуванню заробітної плати в редакції від 01.06.2023.
01.02.2024 позивач подала на ім'я керівника Центру С. Городнічова три заяви:
- № 20 про відмову від підпису посадової інструкції бухгалтера, посилаючись на те, що запропоновані зміни спрямовані в бік погіршення та значної відповідальності по завданням та обов'язкам, які не обговорювались між нею та роботодавцем під час влаштування на посаду;
- № 21 - про звільнення у зв'язку з невиконанням законодавства про працю, умов Колективного договору, булінгу з боку керівництва та невжиття заходів щодо його припинення;
- № 22 про видачу належно оформленої трудової книжки та проведення остаточного розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини першої ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
Згідно до частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Як вбачається зі Статуту Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва, затвердженого розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації 15.11.2016 № 646 в редакції розпорядження від 22.06.2021 № 445 Центр є бюджетною установою (пункт 1.1. Статуту).
Відповідно до Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.11 № 59 (далі - Типове положення № 59), бухгалтерську службу створюють як самостійний структурний підрозділ бюджетної установи, вид якого залежить від обсягу, характеру та складності бухгалтерської роботи (департамент, управління, відділ, сектор або спеціаліст, на якого покладається виконання обов'язків бухгалтерської служби).
Національним класифікатором ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.10 № 327 (далі - ДК 003:2010), пропонується низка назв бухгалтерської професії. Серед них відсутня назва - бухгалтер по нарахуванню заробітної плати.
У листі Мінсоцполітики від 07.02.19 № 21/0/191-19 надано роз'яснення щодо визначення назви посади згідно з ДК 003:2010. Зокрема, у разі відсутності в ДК 003:2010 назви посади, яка повністю відповідає покладеним на працівника обов'язкам, вибирається найближча за змістом назва, а в посадовій інструкції працівника зазначаються всі особливості роботи за цією посадою. Отже, конкретний перелік посадових обов'язків визначається посадовими інструкціями працівників на основі кваліфікаційної характеристики найближчої за своїми обов'язками професійної назви роботи або з урахуванням розподілу праці, завдань та обов'язків, які плануються або фактично склалися між працівниками в робочому процесі.
01.02.2024 директором Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та з метою раціональної організації робочого процесу у Центрі видано наказ № 19 «Про затвердження посадової інструкції бухгалтера».
Судом вірно встановлено, що обов'язки, зазначені у посадовій інструкції бухгалтера по нарахуванню заробітної плати в редакції від 01.06.2023 та посадовій інструкції бухгалтера в редакції від 01.02.2024 різняться за обсягом.
При цьому, з аналізу штатних розписів Центру від 11.01.2021 та від 10.05.2022 та з 01.01.2024 видно, що скорочення чисельності або штату працівників на підприємстві не відбулося, отже, у відповідача були підстави для попередження працівника позивача про зміну істотних умов праці.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в умовах праці позивача відбулися ряд змін, які є істотними: зміна назви посади; зміна посадових обов'язків. При цьому, відповідач не зазначив правових підстав для указаних змін істотних умов праці.
Так, згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Виходячи із змісту ч. 3 ст. 32 КЗпП України, зміна істотних умов праці включає зміну системи та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших. Перелік істотних умов праці не є вичерпним.
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу (ч. 4 ст. 32 КЗпП України).
Тлумачення статті 36 КЗпП України дає підстави для висновку, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.
Судом вірно взято до уваги висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 23.03.2016 в справі № 6-2748цс15 та від 20.07.2022 у справі № 201/264/20, а також Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 в справі № 582/1001/15-ц (провадження № 14-286цс18).
За приписами ст. 38 Кодексу, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
З цього слідує, що відмова працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36) та його розірвання з ініціативи працівника (ст. 38) - є самостійними правовими підставами для розірвання трудового договору.
Як встановлено судом позивач не оспорює підстави та порядок свого звільнення. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Судом також встановлено, що у лютому 2024 року позивачу було нараховано заробітну плату за робочий день - 415,35 грн; компенсацію за невикористану відпустку 12 календарних днів 2023 року - 7 744,92 грн; компенсацію за невикористану відпустку 3 календарні дні 2024 року - 1 907,46 грн. Всього нараховано компенсації за невикористану відпустку за 15 календарних днів - 9 652,38 грн.
Згідно із даними відповідача у лютому 2024 року позивачу було нараховано 10 067,73 грн, з яких вирахувані податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. Виплата коштів у лютому здійснена двома платежами: 07.02.2024 - 6 476,38 грн та 29.02.2024 - 1 628,14 грн.
Заява на звiльнення позивачем подана 01.02.2024 о 17 год. 40 хв., про що вiдповiдачем зафiксовано у акті від 01.02.2024.
02.02.2024 відповідчем складено акт про намір вручення бухгалтеру ОСОБА_1 наказу про звільнення від 01.02.2024 № 18-к/тр та довідки про розрахунок грошової суми.
Листами Центру від 05.02.2024 № 69 та від 12.03.2024 № 134 позивачу запропоновано прибути до Центру для отримання наказу про звільнення, довідку про суму коштів, яка має бути виплачена, а також принести трудову книжку для внесення відповідного запису. Копія наказу про звільнення та довідка про розмір грошової суми були направлені позивачу поштовим відправленням.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Судом встановлено, що у лютому 2024 року позивачу було нараховано 10 067,73 грн, з яких вирахувані податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. Виплата коштів у лютому здійснена двома платежами: 07.02.2024 - 6 476,38 грн та 29.02.2024 - 1 628,14 грн.
Заява на звiльнення позивачем подана 01.02.2024 о 17 год. 40 хв., про що вiдповiдачем зафiксовано у акті від 01.02.2024. Затримка повного розрахунку при звільненні позивача склала 20 робочих днів.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за ст. 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.
Такий висновок вказаний у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.
Оскільки відповідач у повній мірі розрахувався із позивачем, заборгованість по виплатам заробітної плати перед позивачем відсутня, затримка повного розрахунку при звільненні позивача склала 20 робочих днів, колегія суддів дійшла висновку зменшити розмір середнього заробітку за час затримки до 1 000 гривень.
Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року скасувати.
Постановити нове рішення, наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 до Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація про стягнення грошових коштів невиплачених при звільнені та стягнення середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку задовольнити частково.
Стягнути з Центру по роботі з дітьми та молоддю за місцем проживання Дніпровського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 1000 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 07 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді