05 березня 2025 року
справа № 757/10755/24-ц
провадження № 22-ц/824/2194/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Желепи О.В.
при секретарі: Правдивець Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Київська міська прокуратура, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року, постановлене під головуванням судді Остапчук Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданою громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -
Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди завданою громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позов мотивовано тим, що унаслідок протиправних дій службових осіб Київської міської прокуратури, яка полягає у перебуванні позивача під слідством та судом з 07.11.2008 по 25.09.2023 протягом 16 років з необґрунтованою підозрою в рамках кримінального провадження №12013110000000969 від 25.09.2013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.191 КК України та за ч. 2 ст. 366 КК України, позивачу завдано моральної шкоди та матеріальної шкоди в розмірі 79 994 853,70 грн., згідно Експертного висновку про завдану матеріальну шкоду № 7- Е від 05.03.2024.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.11.2023 у справі № 752/19952/13-к клопотання обвинувачених задоволено та на підставі ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_1 , від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 191 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито. Цивільний позов ПАТ «Банк Фамільний» залишено без розгляду, роз'яснивши право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 752/25533/23 відкрито провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Таким чином, позивач вважає, що завдана моральна та матеріальна шкода підлягає стягненню в порядку цивільного судочинства. Водночас, позивач вказує, що підстави для відшкодування моральної та матеріальної шкоди є тривале безпідставне перебуванням під слідством і судом протягом 16 років, незаконне, на думку позивача, накладання арешту на майно ОСОБА_1 та притягнення позивача у якості обвинуваченого у кримінальному провадженні № 12013110000000969 внесеного до ЄРДР 25.09.2023, що передбачене ст.ст. 1174, 1176 ЦК України, ст. ст.1-4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданою громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішенням, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначив, що у справі ЄСПЛ, Секаніна проти Австрії, встановлено, що наявне порушення п. 2 ст. 6 Конвенції з прав людини, коли Національні Суди відмовляються виплатити особі компенсацію за час, який ця особа тимчасово була позбавлена відповідних прав за підозрою у вчиненні злочину.
Таким чином, зазначення в оскаржуваному рішенні, що кримінальну справу закрито за строками давності, а відтак відповідно до Закону України закриття на цій підставі не відноситься до реабілітуючих обставин і завдана шкода особі не відшкодовується, протирічить практиці ЄСПЛ.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.
Інші сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації, а закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності, не є реабілітуючою обставиною та не виправдовує особу, яка вчинила діяння, а тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду виходячи з наступного.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.
Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Згідно із ч. 1 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. (ч. 2 ст. 1176 ЦК України). Таким Законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон України).
Вищезазначеним нормативно-правовим актом визначені спеціальні підстави відшкодування шкоди за рахунок державного бюджету, коло осіб. Які мають право на відшкодування шкоди та підстави для її відшкодування. Згідно із ст. 1 Закону України 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Так, відповідно до ст. 2 Закону України 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, тощо.
Відповідно до ст. 3 Закону України 266/94-ВР у наведених ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Статтею 13 Закону України 266/94-ВР передбачено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. З аналізу наведених норм вбачається, що для відшкодування моральної шкоди в порядку, що встановлений Законом України 266/94-ВР необхідна наявність певних передумов, а саме: встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду в ході досудового розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена шкода.
Незаконність перебування особи під слідством і судом, відповідно до ст. 2 Закону України 266/94-ВР, підтверджується постановленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до п. 3 Положення про застосування Закону України 266/94-ВР, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 04.03.1996 року № 6/5/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.
Судом встановлено, що Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.11.2023 у справі № 752/19952/13-к судом задоволено клопотання обвинувачених та на підставі ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_1 , від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 191 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.
Положенням ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», в яких міститься перелік підстав для здійснення відшкодування шкоди, завданої діями вказаних органів, не передбачають відшкодування у випадку закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності.
Таким чином, перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону, є вичерпним.
Підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.
Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17; від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17; від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 та інші).
У справі, що переглядається, встановлено, що під час розгляду кримінального провадження №12013110000000969 від 25.09.2013 обвинувачений ОСОБА_1 заявив клопотання про закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 ККУ.
Як слідує з ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 20.11.2023 клопотання обвинуваченого задоволено та на підставі ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_1 , від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 191 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.
Таким чином, суди не встановлювали обставин, які б вказували на факти, що свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації, а закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності, не є реабілітуючою обставиною та не виправдовує особу, яка вчинила діяння, а тому не є підставою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 .
Крім того, суд бере до уваги той факт, що апелянт надав свою згоду (заявив відповідне клопотання) на завершення кримінального провадження через закінченням строків давності з нереабілітуючих підстав, не використав своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та наполягав на цій позиції в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, позивач клопотав перед судом на застосуванні такої форми завершення кримінального провадження, яка не виправдала та не реабілітувала його та не довела незаконності усіх процесуальних рішень, здійснених органом досудового розслідування відносно нього.
Доводи апеляційної скарги, що суди не врахували практику ЄСПЛ у справі Секаніна проти Австрії, в якій суд визнав порушення пункту 2 статті 6 Конвенції, є безпідставними, оскільки обставини справ не є тотожними.
У згаданій справі було винесено виправдувальний вирок, в той час як у справі, яка переглядається провадження було закрито на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Таким чином, суд не встановлював обставин винуватості або невинуватості ОСОБА_1 , а лише констатували факт закінченням строків давності, що стало підставою для закриття кримінального провадження .
У відповідності пункту 1 частини 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна.
Як вірно встановлено судом, законодавцем визначена чітка процесуальна можливість особи на оскарження дій слідчого, у разі незгоди з ними.
ОСОБА_1 , не надав суду належних доказів на підтвердження реалізації своїх прав щодо оскарження дій слідчого та прокурора в рамках кримінального провадження. Усі інші питання які пов'язані з діями слідчого та прокурора, які позивач вважає неправомірними вони можуть бути оскаржені тільки у порядку передбаченому КПК України.
Так, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.11.2023 у справі № 752/19952/13-к клопотання обвинувачених задоволено та на підставі ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_1 , від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 191 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.
Цивільний позов ПАТ «Банк Фамільний» залишено без розгляду, роз'яснено право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Судом також встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 752/25533/23 відкрито провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Суд також встановив, що між позивачем та Приватним акціонерним товариством «Банк Фамільний» виник цивільно-правовий спір, який розглядається судом в порядку цивільного судочинства.
Обґрунтовуючи позов позивач посилався на те, що матеріальна шкода (упущена вигода ) спричинена з вини банку ПАТ «Банк Фамільний» . Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Отже, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану особи за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. При цьому потерпіла особа має довести їх наявність і розмір. Таким чином, на етапі встановлення факту заподіяння шкоди суд повинен встановити наявність збитків, спосіб, у який позивач може відновити порушене право, а також які витрати він змушений для цього понести. При цьому зміст норми ст. 22 ЦК України щодо витрат, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права, передбачає, що до збитків належать тільки такі витрати, які є обов'язковими та невідворотними. Позивач повинен довести факт незаконності (протиправності) дій чи бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури, України, спричинення йому майнової шкоди та причинно- наслідкового зв'язку між ними. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд першої інстанції вірно вважав, що належних та допустимих доказів спричинення йому шкоди матеріали справи не містять, у зв'язку з чим не довів заподіяння йому такої шкоди.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Суд також дійшов правильного висновку, про те, що позивачем не обґрунтовано заявлено суму морального відшкодування, не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав для стягнення майнової шкоди як з Державного бюджету України так і з Київської міської прокуратури, завданих збитків позивачеві , у зв'язку з чим моральна та майнової шкода у загальному розмірі 79 994 853,70 є недоведеною.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм спеціального закону, без порушення вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 07 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: