Постанова від 02.04.2025 по справі 910/13912/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"02" квітня 2025 р. Справа№ 910/13912/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.04.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Теко»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 (повне рішення складено 02.09.2024)

у справі №910/13912/23 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Теко»

до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2

Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Укрзовнішінформ»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович

про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ай-Теко» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 (далі за текстом - відповідач 1), ОСОБА_2 (далі за текстом - відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Укрзовнішінформ» (далі за текстом - відповідач 3, Товариство) про визнання недійсним Договору дарування частки у статутному капіталі Товариства, укладеного між відповідачами 1 та 2, посвідченого 13.09.2022 Задорожним О.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за №463 (далі за текстом - Договір); застосування наслідків недійсності Договору шляхом скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис від 14.09.2022 за номером: 1000681070029005000, щодо зміни складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи внесені відносно Товариства; скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис від 16.09.2022 за номером: 1000681070032005000, щодо зміни складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи внесені відносно Товариства; скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис від 04.10.2022 за номером: 1000681070033005000, щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника внесені відносно Товариства; скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис від 04.10.2022 за номером: 1000687770034005000, щодо виправлення помилок внесені відносно Товариства; визначення розміру 100% статутного капіталу Товариства (ідентифікаційний код юридичної особи 30675830) номінальною вартістю 830 000,00 гривень та розмір часток учасників Товариства, таким чином: відповідачу 1 частка, що становить 99% статутного капіталу Товариства, номінальною вартістю 821 700,00 гривень, позивачу частка, що становить 1% статутного капіталу Товариства номінальною вартістю 8 300,00 гривень.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач 1 за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності та наміру створення правових наслідків, безоплатно відчужив частку у статутному капіталі Товариства відповідачу 2 за спірним Договором. Отже, спірний Договір за своїм змістом суперечить вимогам Закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), та за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Враховуючи недійсність спірного правочину, позивач просить суд застосувати наслідки недійсності правочину шляхом скасування записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі за текстом - ЄДР) на підставі статті 216 ЦК України. Також позивач з метою відновлення складу учасників Товариства просить суд визначити розмір статутного капіталу Товариства та розміри часток учасників Товариства.

На стадії підготовчого засідання позивач змінив предмет позову, зміна предмета прийнята судом першої інстанції протокольною ухвалою від 12.02.2023. За заявою про зміну предмета позивач просив суд першої інстанції визнати Договір удаваним на підставі статті 235 ЦК України, перевести права та обов'язки покупця частини (частку) у статутному капіталі Товариства у розмірі 99 % статутного капіталу номінальною вартістю 821 700,00 грн на позивача; визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 13.09.2022, за яким відповідач 1 безоплатно передав відповідачу 2, а відповідач 2 прийняв у власність частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 821 700,00 грн, що становить 99% статутного капіталу Товариства; визначити розмір 100% статутного капіталу Товариства номінальною вартістю 830 000,00 грн за позивачем; перерахувати з депозитного рахунку суду кошти у сумі 10 000,00 грн, внесені позивачем за платіжною інструкцією №2 від 28.11.2023 на користь відповідача 2.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.11.2023 про відкриття у справі №910/13912/23 залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Задорожнього Олександра Сергійовича (далі за текстом - третя особа). В порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) витребував у третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Задорожнього Олександра Сергійовича (у строк до 10.01.2024) належним чином засвідчену копію Договору.

На виконання вимог суду 04.01.2023 третя особа подала копію Договору (т. 1 а.с. 143-145).

Господарський суд міста Києва рішенням від 19.08.2024 у справі №910/13912/24 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про не надання позивачем суду належних доказів на підтвердження оплатності оскаржуваного договору за відчуження (передачу) частки (корпоративних прав) у статутному капіталі Товариства, а також будь-яких інших, зокрема, і непрямих доказів спрямованості волі сторін в укладеному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, а відтак твердження позивача про удаваність спірного договору дарування ґрунтується на припущеннях.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: частини 1-3 статті 203 та статті 215 ЦК України - неправильно застосовано положення законодавства щодо визначення невідповідності договорів купівлі-продажу вимогам законодавства в момент їх вчинення;

- Статті 235 ЦК України - судом не враховано, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчиняли. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони вчинили;

- Статей 316, 317 ЦК України - судом проігноровано, що право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать Закону;

- Частина 6 статті 75 ГПК України - суд першої інстанції безпідставно не надав оцінки обставинам, які встановлені обвинувальним вироком Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к в кримінальному провадженні, який набрав законної сили;

- Частини 1, 4, 5 статті 236 ГПК України - суд не здійснив повного та всебічного з'ясування обставин, на які посилався позивач у заявах по суті справи та поясненнях щодо фактичних обставин справи, не врахував висновки щодо фактичних обставин справи, не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, не дослідив належним чином усі наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності щодо підстав для задоволення позову.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Теко» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.09.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13912/23. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Теко» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23.

Матеріали справи №910/13912/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 24.10.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Теко» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23 залишив без руху.

Після усунення позивачем недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.11.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Теко» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 10.12.2024 об 12 год. 30 хв.

Згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідач 2 заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що обставини встановлені Печерським районним судом міста Києва при винесенні вироку від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к стосуються подій 2018 року, коли ОСОБА_1 придбав частку у статутному капіталі, а не періоду укладення спірного правочину. Щодо протоколу допиту свідка ОСОБА_1 , то такий доказ має бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами, при цьому кримінальне провадження, в межах якого допитувався ОСОБА_1 , закрито за відсутністю подій злочину. Заява свідка ОСОБА_1 оформлена з порушенням приписів ГПК України, а тому правомірно не була врахована судом першої інстанції. Допит свідка ОСОБА_1 16.10.2023 має бути критично оцінений судом апеляційної інстанції, оскільки згідно відповіді військової частини НОМЕР_1 гранатометник ОСОБА_1 у період з 20.06.2023 по 25.10.2023 перебував у військовій частині та не міг бути присутнім на допиті.

Також, на думку відповідача 2, поведінка позивача є недобросовісною у порівнянні з поведінкою обдаровуваного, оскільки станом на момент відчуження частки Товариства, останнє перебувало у скрутному фінансовому становищі.

Крім того, відповідач 2 посилається на порушення позивачем приписів ГПК України, оскільки одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.12.2024 продовжив строк розгляду справи №910/13912/23, відклав розгляд справи №910/13912/23 на 14.01.2025 на 13 год. 15 хв.

10.01.2025 та 14.01.2025 позивачем сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» додаткові пояснення у справі №910/13912/23.

14.01.2025 суд апеляційної інстанції протокольно залишає без розгляду додаткові пояснення позивача, так як подані з порушенням строку, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 для їх подання.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.01.2025 відклав розгляд справи на 18.02.2025 на 12 год. 00 хв.; зобов'язав позивача подати до Північного апеляційного господарського суду копію вироку Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к до 10.02.2024.

На виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 позивач надав копію вироку Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023, копії ухвал Київського апеляційного суду від 08.04.2024, від 10.06.2024, від 11.12.2024 та копію постанови Верховного Суду від 19.11.2024 у справі №757/37682/23-к

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.02.2025 відклав розгляд справи на 12.03.2025 на 12 год. 30 хв.

19.01.2025 позивачем сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» додаткові пояснення у справі №910/13912/23, зареєстровані судом 20.02.2025. До пояснень позивачем додано копії: рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 22.01.2025 №17/2025, супровідного листа ТОВ «ІТ КОМПАНІ» від 18.02.2025 №1802-25/1, протоколу допиту свідка від 16.10.2023, ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15.10.2025 у справі №761/18604/24, листа Шевченківського районного суду міста Києва №60902/24-Вих81-квв/761/12243/2024/ від 23.10.2024, листа Головного управління Національної поліції у м. Києві Шевченківського управління поліції №56-2025 від 01.01.2025, заяви від 26.09.2024 №2609/24-2 про вчинення кримінального правопорушення за частиною 2 статті 384 Кримінального кодексу України (далі за текстом - КК України), витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.01.2025, супровідного листа ТОВ «ІТ КОМПАНІ» від 18.02.2005 №1802-25/2.

07.03.2025 позивачем подано до Північного апеляційного господарського суду заяву про долучення копії ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 18.02.2025 про відкриття провадження у справі №757/37682/23-к.

У судовому засіданні 12.03.2025 суд апеляційної інстанції протокольно залишає без розгляду письмові пояснення позивача на підставі частини 2 статті 118 ГПК України. Щодо наданих позивачем до додаткових пояснень доказів, то слід зазначити, що надані позивачем докази, окрім протоколу допиту свідка від 16.10.2023, датовані вже після ухвалення судом першої інстанції рішення (04.09.2024), тобто у розумінні ГПК України є новими доказами.

За приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Така обставина як відсутність існування доказів, які датовані вже після прийняття оскаржуваного рішення, тобто таких доказів взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції, взагалі виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції у порядку статті 269 ГПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №908/2296/23. Допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність, правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 903/639/23.

Таким чином, надані позивачем до додаткових пояснень від 19.02.2025 докази, окрім протоколу допиту свідка від 16.10.2023, який подавався позивачем до суду першої інстанції та наявний у матеріалах справи, не беруться до уваги судом апеляційної інстанції.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.03.2025 відклав розгляд справи №910/13912/23 на 26.03.2025.

На запит Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 від Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області надійшов лист-відповідь №584 від 27.02.2025, яким повідомлено суд апеляційної інстанції про те, що рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №17/2025 від 22.01.2025 адвоката Грекову Ларису Володимирівну (Свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю №3881 від 30.11.2016, видане Радою адвокатів Донецької області) притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк на п'ять місяців. Інформація про зупинення права на адвокатську діяльність адвоката Грекової Лариси Володимирівни (Свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю №3881 від 30.11.2016, видане Радою адвокатів Донецької області) внесена до Єдиного реєстру адвокатів України.

Також на запит Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2025 від Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшов лист-відповідь №109320-2025 від 20.03.2025, за яким останнім у порядку статті 222 КПК України надано дозвіл на використання у справі №910/13912/23 відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні, що було внесено до ЄРДР за №42023000000000931 (та об'єднаному з ним кримінальному провадженні №22023000000000889) в частині показів, наданих при допиті 16.10.2023 свідка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідачі 1 та 3 своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу .позивача не скористались, відзиви на апеляційну скаргу не надали, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України.

Третя особа своїх представників, чи особисто, в судове засідання не направила, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до пункту 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 26.03.2025 представник відповідача 2 повідомила суд апеляційної інстанції про оскарження рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області №17/2025 від 22.01.2025 та зупинення його дії, відносно чого представник позивача не заперечив.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.03.2025 відклав розгляд справи №910/13912/23 на 02.04.2025 на 12 год. 30 хв.

Відповідачі 1, 3 та третя особа своїх представників у судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 02.04.2025 представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 02.04.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач є власником частки у статутному капіталі Товариства, що становить 1% статутного капіталу Товариства, номінальною вартістю 8 300,00 грн на підставі Договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі Товариства від 23.03.2018, укладеного між нерезидентом України - Компанією «Бі енд Ті ЛАЙНС ЛТД» та позивачем (т. 1 а.с. 16).

На Загальних зборах учасників Товариства прийнято рішення про вступ до складу учасників Товариства відповідача 1 та позивача, рішення оформлене протоколом №03/18 від 23.03.2018 (т.1 а.с. 17-18).

Згідно протоколу Загальних зборів учасників Товариства №03/18 від 23.03.2018 представник нерезидента України - Компанії «БІ енд ТІ ЛАЙНС ЛТД» («B & T LINES LTD») розмір частки у статутному капіталі якого складає 100% повідомив про вихід зі складу засновників Товариства та передачу належної Компанії «БІ енд ТІ ЛАЙНС ЛТД» частки в статутному капіталі товариства шляхом її розподілу, таким чином: розмір частки учасника - громадянина України ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства становить 821 700, 00 грн, що відповідає 99% статутного капіталу Товариства та формується грошовим внеском; розмір частки учасника - Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО» у статутному капіталі Товариства становить 8 300,00 грн, що відповідає 1% статутного капіталу Товариства та формується грошовим внеском.

Згідно витягу з ЄДР станом на 08.01.2019 засновниками Товариства були відповідач 1, розмір внеску до статутного фонду - 821 700, 00 грн та позивач, розмір внеску до статутного фонду - 8 300,00 грн, керівник та кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - відповідач 1 (т.1 а.с. 19-21).

Пунктом 5.1 Статуту Товариства, затвердженого Загальними зборами, протокол №03/18 від 23.03.2018, визначено, що учасник Товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі Товариства одному або кільком учасникам Товариства, або третім особам відповідно до чинного законодавства України (т.1 а.с. 90-99).

13.09.2022 між відповідачем 1 (Дарувальником) та відповідачем 2 (Обдарованим) укладено Договір (т. 1 а.с. 144-145), за умовами якого Дарувальник, який є власником частки у статутному капіталі Товариства, у розмірі 821 700,00 грн, що становить 99% статутного капіталу Товариства, безоплатно передає у власність Обдарованому свою частку в статутному капіталі Товариства у розмірі 821 700,00 грн, що становить 99 % статутного капіталу Товариства, а Обдарований приймає у власність зазначену частку.

Розділом 2 Договору визначено, що право власності на частку переходить до Обдарованого з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього Договору. Перехід права власності на частку оформлюється укладенням та підписанням Сторонами Акта приймання-передачі частки, який укладається та підписується Сторонами одночасно з цим Договором. Справжність підписів на Акті приймання-передачі частки засвідчується нотаріально з обов'язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів. Даний акт приймання-передачі часток є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про Товариство (змін про склад учасників Товариства), що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Права з частки (право участі в Товаристві, статус учасника Товариства) набуваються Обдарованим з моменту державної реєстрації відповідних змін про склад учасників Товариства до відомостей про Товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в порядку визначеному діючим законодавством України (пункти 2.1-2.3 Договору).

Згідно з підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 Договору Дарувальник зобов'язаний передати Обдарованому частку за Актом приймання-передачі частки.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його нотаріального посвідчення (пункт 7.1 Договору).

13.09.2022 відповідач 1 передав відповідачу 2 за Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства (т.1 а.с. 22) на виконання умов Договору безоплатно частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 821 700,00 грн, що становить 99 %. Право власності на частку перейшло до Обдарованого з моменту підписання та нотаріального посвідчення Договору. Цим Актом приймання-передачі оформлюється перехід права власності на частку від Дарувальника до Обдарованого. Даний акт приймання-передачі частки є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про Товариство (змін про склад учасників Товариства), що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В подальшому, третьою особою було проведено наступні реєстраційні дії: державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, від 14.09.2022 09:50:09, 1000681070029005000, Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, від 14.09.2022 10:54:12, 1000681070032005000, Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, від 04.10.2022 10:09:15, 1000681070033005000, Зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника; виправлення помилок, 04.10.2022 17:24:49: 1000687770034005000. Вказані реєстраційні дії відображені у ЄДР, копія витягу з ЄДР станом на 17.08.2023 міститься у матеріалах даної справи (т.1 а.с. 26-30).

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к в рамках кримінального провадження №72023000120000072 відповідача 1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 205-1 КК України - підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців.

Печерським районним судом міста Києва під час розгляду кримінальної справи №757/37682/2-к встановлено наступні обставини. ОСОБА_1 , діючи умисно з корисних мотивів, виконуючи свою роль у спільному вчиненні злочину, за вказівкою невстановленої особи 13.09.2022 прибув до приватного нотаріуса Задорожного О.С., офіс якого розташовується за адресою: вул. Лютеранська, буд. 3, м. Київ, для підписання документів про державну реєстрацію змін в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України щодо ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ», які попередньо були підготовлені невстановленою особою з використанням персональних даних особистих документів.

ОСОБА_1 , розуміючи, що він не є кінцевим бенефіціарним власником, учасником та директором ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ», не мав частки у статутному капіталі товариства, не мав наміру здійснювати придбання та відчуження (безоплатну передачу, дарування) частки у статутному капіталі товариства, у приміщенні приватного нотаріуса підписав та подав для державної реєстрації змін ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ» наступні документи, які містять завідомо неправдиві відомості щодо предмету діяльності, цілей товариства, прав та обов'язків учасників товариства, юридичного статусу товариства, відповідальності товариства та учасників, статутного капіталу товариства, вкладів та часток учасників, органів управління товариством, а саме: - опис документів, що подаються для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ» від 13.09.2022, у якому ОСОБА_1 поставив свій підпис, який містить завідомо неправдиві відомості, так як ОСОБА_1 не є керівником товариства; - заяву про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ» від 13.09.2022, у якій ОСОБА_1 поставив свій підпис як заявник - керівник ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ», яка містить завідомо неправдиві відомості, так як ОСОБА_1 не є керівником; - статут ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ» у новій редакції, затверджений протоколом загальних зборів учасників від 13.09.2022 № 13/09, у якому ОСОБА_1 поставив свій підпис, як учасник товариства. Вказаний статут містить завідомо неправдиві відомості, щодо предмету діяльності, цілей товариства, прав та обов'язків учасників товариства, юридичного статусу товариства, відповідальності товариства та учасників, статутного капіталу товариства, вкладів та часток учасників, органів управління товариством, а також відомості, що ОСОБА_1 є керівником товариства; - протокол загальних зборів учасників ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ» від 13.09.2022 № 13/90, у якому ОСОБА_1 поставив свій підпис, як учасник товариства, який містить завідомо неправдиві відомості, так як ОСОБА_1 не є учасником товариства; - заяву про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ» від 13.09.2022, у якій ОСОБА_1 поставив свій підпис, як заявник - керівник ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ», який містить завідомо неправдиві відомості, так як ОСОБА_1 не є керівником товариства; - договір від 13.09.2022 про дарування частки в статутному капіталі ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ» відповідно до якого ОСОБА_1 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність частку у статутному капіталі ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ» в розмірі 821 700 грн, що становить 99 % статутного капіталу товариства, у якому ОСОБА_1 поставив свій підпис, як учасник ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ». Вказаний документ містить завідомо неправдиві відомості, так як ОСОБА_1 не є учасником товариства, не мав частки у статутному капіталі; - акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ» від 13.09.2022, відповідно до якого ОСОБА_1 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність частку у статутному капіталі ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ» в розмірі 821 700 грн, що становить 99 % статутного капіталу товариства, у якому ОСОБА_1 поставив свій підпис. Вказаний документ містить завідомо неправдиві відомості, так як ОСОБА_1 не є учасником товариства, не мав частки у статутному капіталі.

На підставі зазначених документів, до яких ОСОБА_1 вніс завідомо неправдиві відомості, 13.09.2022 державним реєстратором проведено державну реєстрацію змін в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України» щодо ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ», а саме виключено відомості, що керівником і кінцевим бенефіціаром вказаного товариства є ОСОБА_1 .

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що встановлені Печерським районним судом міста Києва обставини підтверджують фіктивність набуття відповідачем 2 у власність частки у статутному капіталі Товариства та призначення себе директором.

Крім того, позивач посилається на заяву відповідача 1 від 20.10.2023, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О., в якій відповідач 1, окрім обставин, встановлених Печерським районним судом міста Києва під час розгляду кримінального провадження, визнав факт отримання 13.09.2022 від відповідача 2 винагороду за підписання Договору дарування 10 000,00 грн.

Спір виник через те, що позивач вважає укладений між відповідачами Договір удаваним та просить визнати його недійсним на підставі статей 215, 235 ЦК України, перевести на позивача права покупця, визнати недійсним Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі від 13.09.2022, перерахувати вартість частки на користь покупця та визначити розмір статутного капіталу Товариства, та розмір частки учасника Товариства.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином (схожий за змістом висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 607/13289/16-ц).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно із статтею 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

За статтею 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

В свою чергу, договір купівлі-продажу за статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу за статтею 656 ЦК України можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

У статті 658 ЦК України визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Договір дарування, як і договір купівлі-продажу мають споріднену правову спрямованість - передачу відповідного майна у власність іншої особи. Основною ознакою договору дарування є передача майна у власність обдарованого саме на безоплатній основі. Натомість відносини купівлі-продажу передбачають передачу відповідного майна у власність іншої особи на оплатній основі.

Відповідно до частини 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. При цьому згідно з частиною 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому відповідно до природи удаваного правочину, той правочин, який приховує реальні відносини між сторонами, має скоріше формальний характер та не спрямований на настання правових наслідків, що випливають із такого удаваного правочину. Тому реальна вартість переданого майна може відрізнятись від тієї, яка вказана в договорі дарування.

Договір відповідає вимогам закону щодо договору дарування, зокрема статтям 717-719 ЦК України. Договір не містить положень щодо оплатності (передачі коштів або обов'язку покупця вчинити на користь продавця будь-яку дію майнового або немайнового характеру), що є характерним для договорів купівлі-продажу. В той же час, удаваний правочин не може містити ознак того правочину із зазначенням умов щодо оплатності договору, оскільки сторони намагаються приховати реальні відносини.

Сторони удаваного договору дарування вочевидь будуть приховувати від інших осіб свою домовленість про відчуження майна за плату, факт отримання такої оплати тощо.

Отже, встановити факт усної домовленості про оплату та сам факт оплати, яка зазвичай відбувається у готівковій формі та за відсутності свідків, або з використанням інших, більш складних способів, дуже складно або неможливо.

Відтак, доведення удаваності правочину відбувається не шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого і доводиться позивачем), а за допомогою інших, непрямих доказів (зняття обдарованим готівки з банківського рахунку, укладення ним договору займу, публікація оголошень про продаж предмету, який потім був подарований, відсутність родинних чи інших зв'язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна тощо).

Правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин.

Предметом доказування у даній справі є встановлення судом обставин, які можуть свідчити про удаваність правочину, та обставин, які це спростовують (мотивів дарування частки у статутному капіталі Товариства).

Суд, розглядаючи питання щодо удаваності правочину, має встановити мотиви передачі в дар майна, зокрема у випадках коли дарувальник та обдарований не перебувають у родинних відносинах.

Якщо законодавством передбачено переважне право інших осіб на купівлю певного майна, то власник майна, який вчинив правочин дарування, має довести розумні мотиви такого правочину. За відсутності таких мотивів (зокрема, у випадку дарування майна, яке має значну вартість, сторонній особі) правочин може бути визнаний судом удаваним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 виснувала «тлумачення вчинених сторонами дій як таких, що передбачали безоплатний перехід до ОСОБА_3 частки в статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» у розмірі 100 % (дарування), не відповідає принципам справедливості та пропорційності, адже створює істотний економічний дисбаланс для ОСОБА_1; така безоплатна передача є для позивача вочевидь економічно недоцільною дією, вона позбавляє позивача права власності на частку 100 % у товаристві. Тому для нього зазначена безоплатна передача не має економічного сенсу. Якщо тлумачити дії сторін як правочин щодо дарування, то це означало б, що позивач раптово, без будь-якого економічного обґрунтування та власного інтересу вирішив значно погіршити своє становище; у такому випадку права й обов'язки сторін договору виглядали б вочевидь непропорційно. За поясненнями позивача, між ним і ОСОБА_3 відсутні дружні, родинні чи будь-які інші відносини, які б могли пояснити такий правочин».

Відповідно до частини 1 статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Старшим слідчим СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві представнику позивача - адвокату Безвершенку Олегу надано дозвіл на використання протоколу свідка ОСОБА_1 від 16.10.2023 у судових та правоохоронних органах.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах даної справи наявна копія протоколу допиту свідка від 16.10.2023 в рамках кримінального провадження №22023000000000889 від 04.09.2023 за частиною 2 статті 190 КК України - шахрайство, надана позивачем.

Достовірність вказаного доказу підтверджується також листом-відповіддю Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві №109320-2025 від 20.03.2025, наданий на запит суду апеляційної інстанції, через сумніви адвоката відповідача 2 щодо відомостей, які він містить. Листом-відповіддю Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві №109320-2025 від 20.03.2025 надано дозвіл суду на використання у справі №910/13912/23 відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні, що було внесено до ЄРДР за №42023000000000931 (та об'єднаному з ним кримінальному провадженні №22023000000000889) в частині показів, наданих при допиті 16.10.2023 свідка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народженні, у порядку статті 222 КПК України та надано копію протоколу допиту свідка від 16.10.2023 в рамках кримінального провадження №22023000000000889 від 04.09.2023.

Зі змісту якого вбачається, що «у вересні 2022 року ми разом з іншими особами відвідували нотаріуса в м. Киві Задорожнього Олександра за адресою Лютеранська, 3. Мій візит до нотаріуса відбувся за вказівкою невідомих мені осіб, які прибули до квартири, в якій я мешкаю, у групі з чотирьох осіб, які були одягнені у військові форми. Під час візиту до моєї оселі, вказані особи повідомили, що мені необхідно відвідати приватного нотаріуса у м. Києві разом з ними, з метою переписання статутного капіталу ТОВ «Укрзовнішінформ» на третю особу. Так під час мого візиту до нотаруіса із присутніх мені осіб був відомий лише ОСОБА_2 (оскільки він представився) та ОСОБА_3 (інші відомості щодо нього не пам'ятяю), ОСОБА_2 буд безпосередньо тоді, коли я підписував якісь документи з приводу дарування частки у статутному капіталі ТОВ «Укрзовнішінформ» на його ім'я за дані дії я отримав грошову винагороду у розмірі 10 000,00 грн».

Отже, отримання відповідачем 1 від відповідача 2 грошової винагороди свідчить про те, що спірний Договір є удаваним відповідно до статті 235 ЦК України, оскільки вчинено з метою приховання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі.

Відповідно до частини 1 статті 65 КПК України свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

За статтею 67 КПК України за завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність (частина 1).

Відповідно до частини 2 статті 66 КПК України свідок зобов'язаний: 1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду; 2) давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду; 3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв'язку з виконанням його обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Якщо подані докази відповідають вимогам, що висуваються до їх процесуальної форми згідно з ГПК України, містять інформацію про предмет доказування в господарському провадженні, у суду виникає обов'язок надати їм оцінку з наведенням мотивів відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України). Законодавство не встановлює заборону дослідження матеріалів кримінального провадження в порядку господарського судочинства, якщо на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений. Матеріали кримінального провадження підлягають оцінці сукупно з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статей 76- 79, 86 ГПК України (постанови Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 910/114/19 (пункт 64), від 21.03.2024 у справі № 922/376/18, від 23.04.2024 у справі № 920/1114/21 (пункт 5.21)).

Таким чином, допит свідка у кримінальному провадженні підлягає оцінці судом сукупно з іншими доказами, наявними у матеріалах справи №910/13912/23.

Доказами в силу частини 1 статті 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надана позивачем копія ухвали Шевченківського районного судді від 15.07.2020 у справі №761/20498/20 про накладення арешту не містить обставин, які входять до предмету дослідження у даній справі.

Крім того, позивачем подано нотаріальну заяву ОСОБА_1 від 12.10.2023 (т.1 а.с. 103), зі змісту якої вбачається, що останнім отримано від відповідача 2 грошову винагороду у розмірі 10 000,00 грн за підписання спірного Договору, проте вказана заява не відповідає вимогам статті 88 ГПК України, оскільки не містить підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та не може бути доказом у даній справі.

Відповідно до частини 6 статті 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вказаним вироком Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к встановлено обставини незаконного набуття ОСОБА_2 у власність частки у статутному капіталі Товариства. Строк на апеляційне оскарження становить 30 днів з дня його проголошення, тобто до 26.11.2023.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень Київський апеляційний суд ухвалою від 08.04.2024 у справі №757/37682/23-к апеляційні скарги ОСОБА_2 та директора ТОВ Фірма «Укрзовнішінформ» на вирок Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к повернув особі, яка її подала.

Стаття 24 КПК України гарантує право на оскарження процесуального рішення. Водночас, вказаною нормою дане право пов'язано з передбаченим цим Кодексом порядком на таке оскарження. Частиною 2 вказаної статті гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд ухвалою від 10.06.2024 у справі №757/37682/23-к апеляційну скаргу на вирок Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к повернув особі, яка її подала.

Відповідно до частини 2 статті 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Верховний Суд постановою від 19.11.2024 у справі №757/37682/23-к ухвалу Київського апеляційного суду від 10.06.2024 скасував, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Київський апеляційний суд ухвалою від 11.12.2024 відмовив у відкритті провадження на вирок Печерського районного суду м. Києва від 26.10.2023. Згідно з приписами частини 4 статті 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.

Верховний Суд ухвалою від 18.02.2025 відкрив касаційне провадження на ухвалу Київського апеляційного суду від 11.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Статтею 532 КПК України визначено, що вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.

Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Посилання позивача на вирок Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к в обґрунтування удаваності спірного правочину не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки такий вирок не містить відомостей стосовно отримання відповідачем 1 від відповідача 2 грошових коштів за вчинення спірного правочину.

Стосовно заперечень представника відповідача 2 щодо протоколу допиту свідка ОСОБА_1 , з посиланням на те, що такий доказ має бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами, кримінальне провадження №42023000000000931 від 07.06.2023, в межах якого допитувався ОСОБА_1 , закрито за відсутністю подій злочину на підставі постанови старшого слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП у місті Києві від 22.04.2024, і такий доказ має бути оцінений судом апеляційної інстанції критично, оскільки згідно відповіді військової частини НОМЕР_1 гранатометник ОСОБА_1 у період з 20.06.2023 по 25.10.2023 перебував у військовій частині та не міг бути присутнім на допиті, то слід зазначити таке.

Постановою прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва від 19.04.2024 матеріали досудових розслідувань №42023000000000931 від 07.06.2023 та №22023000000000889 від 04.09.2023 об'єднані в одне провадження та присвоєно об'єднаному кримінальному провадженню номер №42023000000000931.

Постановою старшого слідчого СВ Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві від 22.04.2024 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42023000000000931 від 07.06.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 358, частини 2 статті 190 КК України - закрито.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 15.10.2024 у справі №761/18604/24 скасував постанову старшого слідчого Шевченківського УП ГУНП в м. Києві від 22.04.2024 року про закриття кримінального провадження №42023000000000931 від 07.06.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 358, частини 2 статті 190 КК України.

На спростування обставин, викладених у протоколі допиту свідка від 16.10.2023 представник відповідача 2 посилається на відповідь військової частини НОМЕР_1 про те, що гранатометник ОСОБА_1 у період з 20.06.2023 по 25.10.2023 перебував у військовій частині та не міг бути присутнім на допиті. Проте наявні у справі докази, зокрема лист-відповідь №109320-2025 від 20.03.2025 Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, за яким останнім у порядку статті 222 КПК України надано суду дозвіл на використання у справі №910/13912/23 відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні, що було внесено до ЄРДР за №42023000000000931 (та об'єднаному з ним кримінальному провадженні №22023000000000889) в частині показів, наданих при допиті 16.10.2023 свідка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведеного Старшим слідчим в ОВС ГСУ СБУ майором юстиції Мазур Ю.С., спростовують доводи представника відповідача 2 щодо відомостей, які містяться у протоколі допиту свідка від 16.10.2023.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що безоплатна передача відповідачем 1 відповідачу 2 частки у статутному капіталі Товариства, номінальною вартістю 821 700,00 грн, що становить 99 % статутного капіталу Товариства, не має економічного сенсу. Отже, укладення спірного Договору відповідачем 1 відбулось без будь-якого економічного обґрунтування та власного інтересу, що значно погіршує його майнове становище, що свідчить про непропорційність прав та обов'язків сторін Договору, які не мали дружніх, родинних чи будь-які інших відносин, які б могли пояснити доцільність такого правочину. З протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 16.10.2023 вбачається, що за вчинення спірного провочину він отримав грошову винагороду у розмірі 10 000,00 грн.

Зазначені обставини свідчать про удаваність оспорюваного правочину з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, який відповідач 1 та відповідач 2 насправді вчинили, тому спірні відносини сторін регулюються правилами щодо правочину купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, який відповідачі 1 та 2 насправді вчинили.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 20.08.2020 у справі №914/1680/18).

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №927/645/19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 21.12.2020 у справі №16/401/17, від 16.02.2021 у справі №927/645/19). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами позивача з урахуванням наданих ним доказів про удаваність спірного правочину, які є більш вірогідними, ніж доводи та надані відповідачем 2 докази на спростування доведеності позовних вимог.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності правочину або про визнання його недійсним (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17, від 08.09.2021 у справі № 915/857/20, та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 466/6298/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі №916/379/23 виснувала, що залежно від установлених судами обставин конкретної справи документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як його змісту, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок із цього приводу в разі його необхідності для вирішення справи повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

Таким чином, суд досліджує акт у кожному конкретному випадку та надає йому оцінку залежно від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи створює він юридичні наслідки.

У даній справі відповідач 1 передав відповідачу 2 за Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 13.09.2022. Цим Актом приймання-передачі оформлюється перехід права власності на частку від Дарувальника до Обдарованого. Даний акт приймання-передачі частки є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про Товариство (змін про склад учасників Товариства), що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, вимога позивача про визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 13.09.2022, за яким відповідач 1 безоплатно передав відповідачу 2, а відповідач 2 прийняв у власність частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 821 700,00 грн, що становить 99% статутного капіталу Товариства є такою, що підлягає задоволенню.

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо. Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15.

Правила застосування механізму переважного права учасника на придбання частки у статутному капіталі, яка продається, встановлено статтею 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

За змістом частини 1 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, яка продається третій особі.

Переважне право - це право (правомочність), яке забезпечує першочерговість перед іншими (третіми) особами на вчинення певної юридичної дії. Метою застосування інституту переважного права у корпоративних правовідносинах є збереження складу учасників товариства.

Статутом товариства може встановлюватися інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства. Статутом може встановлюватися, що учасники товариства не мають переважного права. Статутом також може бути передбачений обов'язок учасника товариства, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими учасниками товариства. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства (частина 6 статті 20 вказаного Закону).

Пунктом 5.1 Статуту Товариства, затвердженого Загальними зборами, протокол №03/18 від 23.03.2018, визначено, що учасник Товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі товариства одному або кільком учасникам Товариства, або третім особам відповідно до чинного законодавства України.

Згідно із частиною 5 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов'язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.

У пунктах 71-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20 міститься висновок, що зазначена норма встановлює спеціальний спосіб судового захисту учасника товариства з обмеженою відповідальністю, переважне право якого порушене: такий учасник може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця.

Позов про переведення прав та обов'язків покупця за договором за своєю суттю відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України), та найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також є найпростішим шляхом, який забезпечує для позивача відновлення та реалізацію відповідного переважного права. Положення про способи захисту порушеного переважного права особи відображені також у пункті 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19. Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов'язків покупця частки.

Таким чином, вимога позивача про переведення прав та обов'язків покупця частини (частку) у статутному капіталі Товариства у розмірі 99 % статутного капіталу номінальною вартістю 821 700,00 грн на позивача є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частина 4 статті 362 ЦК України передбачає, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов'язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним (частина 5 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що до внесення відповідних змін до ГПК при розгляді справ, порушених за позовною вимогою, передбаченою частиною 5 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», застосовуються такі правила: 1) позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки), визначеному в ухвалі суду; 2) невиконання вимоги про внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є підставою для залишення позову без розгляду; 3) суд у своєму рішенні вирішує питання про перерахування грошових коштів, внесених на депозитний рахунок суду, покупцю або про їх повернення.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 91 постанови від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 зазначила, що запроваджений Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» механізм внесення відповідної суми грошових коштів на депозитний рахунок суду є гарантією захисту прав та інтересів первісного покупця частки, проданої з порушенням переважного права учасника товариства. Адже у випадку задоволення позову покупцю частки повертаються в повному обсязі сплачені ним грошові кошти на виконання умов договору. Таким чином, судовому захисту підлягає як право учасника, переважне право якого було порушено, так і право первісного покупця частки, права якого будуть захищені внаслідок задоволення первісного позову.

За таких обставин, вимога про перерахування з депозитного рахунку суду коштів у сумі 10 000,00 грн, внесених позивачем за платіжною інструкцією №2 від 28.11.2023 на користь відповідача 2 є також обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до підпункту «д» пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві.

Враховуючи приписи підпункту «д» пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вимога позивача про визначення статутного капіталу Товариства у розмірі 100%, номінальною вартістю 830 000,00 грн за позивачем є доведеною та такою, що підлягає задоволенню.

Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п'ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16.

Окремо суд апеляційної інстанції хоче зауважити, що статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є документально обґрунтованими, доведеними, обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та таким, що забезпечить поновлення порушеного права позивача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи відповідача 2 про порушення позивачем приписів ГПК України, оскільки одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

За змістом статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У частині 1 та пунктах 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позовна заява обов'язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19).

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку. Чинні процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави (подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 910/694/21, від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21, від 28.06.2023 у справі № 910/1182/23).

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Враховуючи викладене вище, заява позивача про зміну предмета не є заявою про зміну підстав в силу положень ГПК України.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, враховуючи помилковість висновків суду першої інстанції, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, а саме: встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання апеляційної скарги на рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги; за подання позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціна позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання апеляційної скарги на рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 2 684,00 грн.

Враховуючи позовні вимоги позивач мав сплатити судовий збір до суду першої інстанції у розмірі 20 377,50 грн, з розрахунку: 2 684,00 грн * 3 (немайнові вимоги) + 821 700,00 грн * 1,5 %, тоді як позивач у суді першої інстанції сплатив 16 104,00 грн. Таким чином, з позивача в дохід державного бюджету слід стягнути 4 273,50 грн. Згідно статті 129 ГПК України судові витрати (судовий збір за подання позову та апеляційної скарги) покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Теко» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Визнати договір дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Укрзовнішінформ» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30675830) укладений між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , паспорт громадянина України з електронним носієм № НОМЕР_3 , орган, що видав: 3318, дата видачі 28.10.2019) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Краматорським МВ ГУМВС України в Донецькій області 10.02.2009), посвідчений 13.09.2022 Задорожним О.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі за №463 удаваним правочином та перевести права та обов'язки покупця частини (частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Укрзовнішінформ» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30675830) у розмірі 99% статутного капіталу номінальною вартістю 821 700,00 грн (вісімсот двадцять одна тисяча сімсот гривень) на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40103721).

4. Визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Укрзовнішінформ» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30675830) від 13.09.2022, відповідно до якого ОСОБА_1 безоплатно передано, а ОСОБА_2 прийнято у власність частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Укрзовнішінформ» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30675830) у розмірі 821 700,00 грн, що становить 99% статутного капіталу товариства.

5. Визнати розмір 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Укрзовнішінформ» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30675830) номінальною вартістю 830 000,00 грн (вісімсот тридцять тисяч гривень) за Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40103721).

6. Перерахувати з депозитного рахунку суду кошти в сумі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень), внесені Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40103721) за платіжною інструкцією №2 від 28.11.2023, на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Краматорським МВ ГУМВС України в Донецькій області 10.02.2009).

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40103721, 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 23-Б) в дохід державного бюджету України (Отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.), Рахунок отримувача UA918999980313191206083026001, Код класифікації доходів бюджету 22030101, Призначення платежу 101, 40103721, судовий збір, за позовом Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО», Господарський суд міста Києва) 4 273,50 грн (чотири тисячі двісті сімдесят три гривні 50 копійок) судового збору.

8. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , паспорт громадянина України з електронним носієм № НОМЕР_3 , орган, що видав: 3318, дата видачі 28.10.2019, АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40103721, 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 23-Б) 6 792,50 грн (шість тисяч сімсот дев'яносто дві гривні 50 копійок) судового збору.

9. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Краматорським МВ ГУМВС України в Донецькій області 10.02.2009, АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40103721, 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 23-Б) 6 792,50 грн (шість тисяч сімсот дев'яносто дві гривні 50 копійок) судового збору.

10. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Укрзовнішінформ» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30675830, 03035, м. Київ, вул. Метрополита Василя Липківського, буд. 45) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40103721, 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 23-Б) 6 792,50 грн (шість тисяч сімсот дев'яносто дві гривні 50 копійок) судового збору.

11. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , паспорт громадянина України з електронним носієм № НОМЕР_3 , орган, що видав: 3318, дата видачі 28.10.2019, АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40103721, 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 23-Б) 8 151,00 грн (вісім тисяч сто п'ятдесят одну гривню) судового збору за подання апеляційної скарги.

12. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Краматорським МВ ГУМВС України в Донецькій області 10.02.2009, АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40103721, 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 23-Б) 8 151,00 грн (вісім тисяч сто п'ятдесят одну гривню) судового збору за подання апеляційної скарги.

13. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Укрзовнішінформ» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30675830, 03035, м. Київ, вул. Метрополита Василя Липківського, буд. 45) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ-ТЕКО» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40103721, 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 23-Б) 8 151,00 грн (вісім тисяч сто п'ятдесят одну гривню) судового збору за подання апеляційної скарги.

14. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

15. Матеріали справи №910/13912/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

16. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана суддями 10.04.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська

Попередній документ

126498540

Наступний документ

126498542

Інформація про рішення:

№ рішення:	126498541
№ справи:	910/13912/23
Дата рішення:	02.04.2025
Дата публікації:	11.04.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них; визнання недійсними господарських договорів, пов’язаних з реалізацією корпоративних прав

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (06.10.2025)
Дата надходження:	06.10.2025
Предмет позову:	про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності

Розклад засідань:

Минулі засідання (23)

17.01.2024 11:30	Господарський суд міста Києва
12.02.2024 12:30	Господарський суд міста Києва
13.03.2024 13:45	Господарський суд міста Києва
08.04.2024 10:30	Господарський суд міста Києва
29.04.2024 11:15	Господарський суд міста Києва
13.05.2024 12:30	Господарський суд міста Києва
10.06.2024 13:45	Господарський суд міста Києва
23.09.2024 14:00	Господарський суд міста Києва
10.12.2024 12:30	Північний апеляційний господарський суд
10.12.2024 12:45	Північний апеляційний господарський суд
14.01.2025 13:30	Північний апеляційний господарський суд
18.02.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
18.02.2025 12:15	Північний апеляційний господарський суд
12.03.2025 12:30	Північний апеляційний господарський суд
12.03.2025 12:40	Північний апеляційний господарський суд
26.03.2025 12:30	Північний апеляційний господарський суд
26.03.2025 12:40	Північний апеляційний господарський суд
02.04.2025 12:30	Північний апеляційний господарський суд
02.04.2025 12:40	Північний апеляційний господарський суд
15.04.2025 13:20	Північний апеляційний господарський суд
26.08.2025 14:20	Касаційний господарський суд
02.09.2025 16:00	Касаційний господарський суд
29.09.2025 14:00	Касаційний господарський суд