Справа № 159/8095/24 Провадження №11-кп/802/225/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
08 квітня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024035550000391 від 02.11.2024 року, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України,
Даним вироком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Сільце, Ковельського району, Волинської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, працюючого трактористом ТОВ «Вілія», не одруженого, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим в скоєні кримінального правопорушення передбаченого:
-ч.1 ст.358 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 8500 гривень;
-ч.4 ст.358 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 510 гривень.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом повного складання призначених покарань, призначено остаточне покарання ОСОБА_9 у виді штрафу у розмірі 530 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 9010 гривень.
Речовий доказ: посвідчення тракториста-машиніста серії НОМЕР_1 від 29.11.2019 року, видане на ім ?я ОСОБА_9 сейфпакет 5630988, що зберігається в Ковельському РУП ГУНП у Волинській області квитанція №3024325364600990 - вирішено знищити, скасувавши арешт накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05.11.2024 року №159/7429/24.
Стягнуто з ОСОБА_9 (іпн НОМЕР_2 ) на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 2785,65 гривень.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_9 , у 2019 році, точного часу та дати вчинення кримінального проступку не встановлено, перебуваючи у селищі Голоби Ковельського району Волинської області, точної адреси не встановлено, маючи умисел на підроблення офіційного документа, а саме посвідчення тракториста-машиніста на своє ім'я, діючи у супереч п.7 «Положення про порядок видачі посвідчень тракториста-машиніста» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 02.04.1994 року, не проходивши медичного огляду у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я, а також не складавши теоретичного і практичного іспитів екзаменаційної комісії територіального органу Держпродспоживслужби, а саме іспиту, під час якого перевірено навички керування машинами відповідних категорій, які мали б бути заявлені для отримання посвідчення, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій та керуючи ними, діючи умисно, реалізовуючи єдиний умисел на підроблення посвідчення, яке видається установою, що має право видавати такі документи, за допомогою комп'ютера та комп'ютерної програми «Раіnt», виготовив електронний варіант посвідчення тракториста-машиніста куди вніс неправдиві відомості у вищевказаний бланк, а саме власне прізвище, ім'я, по-батькові, дату та місце народження, місце проживання, серію « НОМЕР_1 », видано «у Луцькому районі 29.11.2019», відомості про наявність категорій машин, на які видане посвідчення категорії «А1», «А2», «В1», після чого використовуючи струменевий кольоровий принтер, роздрукував на аркуші паперу формату А4 вказаний бланк, вклеїв до нього свою фотокартку потрібного розміру, після чого знайшовши у відкритому доступі всесвітньої мережі Інтернет кругоподібну печатку Інспекції державного технічного нагляду Волинської обласної державної адміністрації та, скопіювавши її до комп'ютерної програми Word, наніс дану печатку на бланк, що був надрукований на аркуші паперу А4, тим самим виготовив бланк посвідчення тракториста-машиніста та наніс рукописний текст за допомогою кулькової ручки на вказаний бланк посвідчення тракториста машиніста, тоді як насправді, Інспекцією державного технічного нагляду Волинської обласної державної адміністрації посвідчення не видавалось та не посвідчувалось, чим у такий спосіб виготовив завідомо підроблений офіційний документ, який надавав йому право керувати машинами категорій, зазначених у вищевказаному підробленому документі, з метою подальшого його використання.
Крім цього, ОСОБА_9 01.11.2024 року, близько 16 години 45 хвилин, рухаючись дорогою, сполученням Сільце-Підріжжя, поблизу села Підріжжя, що у Ковельському районі, Волинської області, керуючи трактором марки «John Deere», був правомірно зупинений працівниками ВРПП Ковельського РУП за порушення правил дорожнього руху, та діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, розуміючи, що порушив вимоги Постанови КМУ від 02.04.1994 року №217 «Положення про порядок видачі посвідчень тракториста-машиніста», маючи при собі завідомо підроблене ним посвідчення тракториста-машиніста, бланк серії НОМЕР_1 , видане на ім'я, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пред'явив його на вимогу правоохоронців, тим самим використав завідомо підроблений офіційний документ.
Таким чином, ОСОБА_9 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені за ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, тобто підроблення офіційного документа, який видається установою, яка має право видавати такі документи, і який надає права, з метою використання його підроблювачем та використання завідомо підробленого документа (а.с.123-124).
В поданій апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що не оспорюючи фактичні обставини та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду незаконним у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання особі обвинуваченого та тяжкості кримінального правопорушення.
Звертає увагу на те, що судом першої інстанції визнано доведеним, що кримінальний проступок, передбаченийч.1 ст.358 КК України, ОСОБА_9 вчинено у 2019 році (точного часу та дати вчинення кримінального проступку досудовим розслідуванням не встановлено). Кримінальний проступок, передбачений ч.4 ст.358 КК України, вчинено ним 01.11.2024 року, тобто після закінчення загального трирічного строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.358 КК України.
Наведене свідчить про закінчення на момент ухвалення оскаржуваного вироку загального строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.358 КК України.
З огляду на таке, за відсутності відповідних клопотань сторони захисту ОСОБА_9 підлягає звільненню від покарання за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, на підставі ч.2 ст.49, ч.5 ст.74 КК України з виключенням з вироку посилання на призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.1 ст.70 КК України.
Окрім того, згідно вимогам ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
При цьому відповідно до п.7 ч.9 ст.100 КПК України документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Однак, в порушення вказаних положень суд при ухваленні вироку тавирішенні долі речових доказів - посвідчення тракториста-машиніста серії НОМЕР_1 від 29.11.2019 року, видане на ім'я ОСОБА_9 необгрунтовано прийняв рішення про його знищення.
Просить вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05.12.2024 року про засудження ОСОБА_9 за ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України змінити.
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.1 ст.358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 8500 гривень. На підставі ч.1 ст.49, ч.4 ст.74 КК України ОСОБА_9 звільнити від покарання за ч.1 ст.358 КК України у зв'язку із закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.4 ст.358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень.
Виключити з мотивувальної і резолютивної частин вироку посилання на призначення ОСОБА_9 покарання на підставі ч.1 ст.70 КК Україниза сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України.
На підставі ст.100 КПК України речовий доказ - посвідчення тракториста-машиніста серії НОМЕР_1 від 29.11.2019 року, видане на ім'я ОСОБА_9 (сейф пакет 5630988), що зберігається в Ковельському РУП ГУНП у Волинській області, квитанція № 3024325364600990 - залишити в матеріалах кримінального провадження.
У решті вирок залишити без зміни (а.с.134-139).
В судове засідання не з'явився обвинувачений ОСОБА_9 , хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження (а.с.145). Від нього адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про слухання справи у його відсутності чи відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи у відсутності обвинуваченого ОСОБА_9 , оскільки подана апеляційна скарга прокурора не мість вимог про погіршення становища обвинуваченого. Неприбуття обвинуваченого в судове засідання не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; думку прокурора, яка апеляційну скаргу підтримала та просили її задовольнити; захисника обвинуваченого, який визнав доводи апеляційної скарги прокурора та просив їх задовольнити; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів приходить на наступних висновків.
Вказане кримінальне провадження за обвинувальним актом щодо вчинення ОСОБА_9 кримінальних проступків, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, розглядалося судом першої інстанції за правилами ч.2 ст.381 КПК України без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 при обставинах, викладених у вироку суду першої інстанції, та правова кваліфікація його дій за ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України відповідають матеріалам кримінального провадження та не оспорюються учасниками процесу в апеляційному порядку.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора про звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від покарання за ч.1 ст.358 КК України у зв'язку із закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ч.1 ст.49, ч.4 ст.74 КК України колегія суддів вважає їх слушними.
У статті 49 КК України визначені строки давності за змістом становлять проміжки часу, у разі спливу яких з моменту вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили особа звільняється від кримінальної відповідальності. Передбачаючи в цих випадках відмову держави від застосування заходів кримінальної репресії, законодавець виходить із того, що з плином часу вчинене в далекому минулому діяння перестає бути показником соціальної небезпечності особи, а тривала законослухняна поведінка людини в подальшому свідчить про її виправлення. В цьому разі притягнення особи до кримінальної відповідальності не узгоджується з принципом гуманізму та є недоцільним.
Частиною першою статті 49 КК України встановлено диференційовані строки давності, тривалість яких є пропорційною тяжкості кримінального правопорушення й суворості покарання.
Частина друга зазначеної статті передбачає, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років.
У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 01.01.2023 року у справі № 735/1121/20 йдеться про те, що встановлені ч.2 ст.49 КК України загальні строки мають преклюзивний характер і спрямовані на недопущення застосування щодо людини заходів кримінальної репресії через нерозумно тривалі проміжки часу. Адже в іншому разі зупинення диференційованих строків у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений переховується від розслідування та суду впродовж багатьох років, продовжувало б їх на необмежений час з можливістю покарання особи за кримінальні правопорушення, вчинені в далекому минулому, впродовж усього життя - як тільки вона потрапить у поле зору правоохоронних органів.
Сам по собі факт ухилення від розслідування та суду не є кримінально караним діянням. Однак у разі беззастережної заміни передбачених ч.1 ст.49 КК України строків загальними з огляду на сам лише факт такого ухилення, незалежно від тривалості, особа в усякому разі опиниться в гіршому становищі порівняно з тією, котра до спливу диференційованих строків вчинить навіть низку нових злочинів, у тому числі тяжких. Зазначене є очевидно несумісним зі справедливістю як властивістю права, що вимагає "співмірності юридичних наслідків протиправних дій їх соціальній небезпечності.
На переконання Великої Палати, підхід, за якого ухилення підозрюваного, обвинуваченого від розслідування або суду безумовно виключає застосування диференційованих строків давності, є хибним і призводить до безпідставної заміни цих строків загальними, які встановлені ч.2 ст.49 КК України і є значно тривалішими. Наслідком цього може бути притягнення до відповідальності і застосування заходів примусу за межами термінів, визначених відповідними кримінально- правовими нормами, що рівнозначно покаранню без закону всупереч забороні, встановленій статтею 7 Конвенції.
З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч.1 ст.49 КК україни, подовженого на період ухилення.
Судом першої інстанції визнано доведеним, що кримінальний проступок, передбаченийч.1 ст.358 КК України, ОСОБА_9 вчинено у 2019 році (точного часу та дати вчинення кримінального проступку досудовим розслідуванням не встановлено). Кримінальний проступок, передбачений ч.4 ст.358 КК України, вчинено ОСОБА_9 01.11.2024 року, тобто після закінчення загального трирічного строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.358 КК України.
Отже на момент ухвалення оскаржуваного вироку закінчився загальний строк давності притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.358 КК України.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що за відсутності відповідних клопотань сторони захисту ОСОБА_9 підлягає звільненню від покарання за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, на підставі ч.2 ст.49, ч.5 ст.74 КК України.
Вимогами ч.1 ст.70 КК України передбачено, що при сукупності кримінальних правопорушень, суд призначає покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Оскільки ОСОБА_9 звільнено від покарання за ч.1 ст.358 КК України у зв'язку із закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі ч.1 ст.49, ч.4 ст.74 КК України, відповідно з мотивувальної і резолютивної частини вироку слід виключити посилання на призначення ОСОБА_9 покарання на підставі ч.1 ст.70 КК Україниза сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України.
Щодо призначеного ОСОБА_9 покарання за ч.4 ст.358 КК України то суд першої інстанції, при призначенні покарання виконав вимоги закону, передбачені ст.50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відповідно до положень ст.12 КК України, наявність обставини, яка пом'якшує покарання - визнання вини, відсутність обставин, які обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , який на обліку у нарколога та психіатра не перебуває (а.с.102, 104), раніше не судимий (а.с.100), відомості про негативну характеристику відсутні (а.с.105, 106), працює (а.с.105), скоїв кримінальний проступок, тяжких наслідків не настало.
З урахуванням викладеного місцевий суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкції закону за яким він притягується до кримінальної відповідальності у виді штрафу.
Таким чином призначене ОСОБА_9 покарання за ч.4 ст.358 КК України в повній мірі відповідає вимогам кримінального законодавства, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Також слушними є доводи прокурора в частині вирішення долі речових доказів.
Згідно п.2 ч.4 ст.374 КПК України, у резолютивній частині вироку зазначається зокрема рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.
Відповідно до вимогам ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Згідно до п.7 ч.9 ст.100 КПК України документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Суд першої інстанції в порушення вказаних вимог закону, при ухваленні вироку тавирішенні долі речових доказів - посвідчення тракториста-машиніста серії НОМЕР_1 від 29.11.2019 року, видане на ім'я ОСОБА_9 (а.с.47), необгрунтовано прийняв рішення про його знищення.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що на підставі ст.100 КПК України речовий доказ - посвідчення тракториста-машиніста серії НОМЕР_1 від 29.11.2019 року, видане на ім'я ОСОБА_9 (сейф пакет 5630988), що зберігається в Ковельському РУП ГУНП у Волинській області, квитанція № 3024325364600990 - слід залишити в матеріалах кримінального провадження.
За правилами п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Згідно вимог п.п.2, 4 ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення; в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно вимог п.1 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Враховуючи наведене апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405,407, 408, 409, 412, 413, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, змінити.
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.1 ст.358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень. На підставі ч.1 ст.49, ч.4 ст.74 КК України ОСОБА_9 звільнити від покарання за ч.1 ст.358 КК України у зв'язку із закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.4 ст.358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень.
Виключити з мотивувальної і резолютивної частин вироку посилання на призначення ОСОБА_9 покарання на підставі ч.1 ст.70 КК Україниза сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України.
На підставі ст.100 КПК України речовий доказ - посвідчення тракториста-машиніста серії НОМЕР_1 від 29.11.2019 року, видане на ім'я ОСОБА_9 (сейф пакет 5630988), що зберігається в Ковельському РУП ГУНП у Волинській області, квитанція № 3024325364600990 - залишити в матеріалах кримінального провадження.
У решті вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 грудня 2024 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: