09 квітня 2025 рокуСправа №160/34703/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
30.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - третя особа), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046150013853 від 26.11.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 05.01.1984 по 11.06.1984 та періоди роботи з 26.06.1984 по 09.08.1984 та з 26.04.1988 по 10.10.1996 та призначити пенсію за віком починаючи з 19.11.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області №046150013853 від 26.11.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком та зазначає, що надані позивачем документи містять всі відомості про навчання та роботу позивача. Відтак, позивач має необхідний страховий стаж роботи та має право на призначення пенсії за віком. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що він не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім трудовий стаж позивача за спірний період.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі № 160/34703/24 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
28.01.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернігівській області надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що на момент звернення за призначенням пенсії страховий стаж позивача складає 27 років 06 місяців 17 днів. Відповідач зазначає, що до страхового стажу правомірно не зараховано період навчання з 05.01.1984 по 11.06.1984, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації, період роботи в колгоспі з 26.06.1984 по 09.08.1984, оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі та період роботи з 26.04.1988 по 10.10.1996, оскільки печатка на звільненні не читається. Відповідач вказує, що в рішенні №046150013853 від 26.11.2024 пенсійним органом роз'яснено, що для зарахування до страхового стажу періоду навчання з 05.01.1984 по 11.06.1984 необхідно надати уточнюючу довідку із зазначенням інформації про присвоєння кваліфікації з посиланням на первинні документи, довідку про реорганізацію; періоду роботи в колгоспі з 26.06.1984 по 09.08.1984 необхідно надати довідку про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі; періоду роботи з 26.04.1988 по 10.10.1996 уточнюючу довідку із зазначенням періоду роботи з посиланням на первинні документи, довідку про реорганізацію, яку позивачем надано не було. Отже на думку відповідача відсутні законні підстави для зарахування ОСОБА_1 зазначених періодів роботи до його страхового стажу. Таким чином, прийняте рішення є правомірним, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 19.11.2024 року про призначення пенсії за віком.
26.11.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернігівській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №046150013853 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (30 років).
Додатково у рішенні вказано про те, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 27 років 06 місяців 17 днів. До страхового стажу не зараховано відповідно трудової книжки від 05.01.1984 не зараховано: період навчання з 05.01.1984 по 11.06.1984, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; період роботи в колгоспі з 26.06.1984 по 09.08.1984, оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі; період роботи з 26.04.1988 по 10.10.1996, оскільки печатка на звільненні не читається. Для зарахування до страхового стажу: періоду навчання з 05.01.1984 по 11.06.1984 необхідно надати уточнюючу довідку із зазначенням інформації про присвоєння кваліфікації з посиланням на первинні документи, довідку про реорганізацію; періоду роботи в колгоспі з 26.06.1984 по 09.08.1984 необхідно надати довідку про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі; періоду роботи з 26.04.1988 по 10.10.1996 уточнюючу довідку із зазначенням періоду роботи з посиланням на первинні документи, довідку про реорганізацію.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Приписами ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, зокрема, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Частинами 1 та 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до ст. 62 Закону України №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За змістом приписів пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як видно з матеріалів справи, позивач для призначення пенсії подав до відповідача заяву від 19.11.2024 з додатками.
Відповідно до оскаржуваного рішення №046150013853 від 26.11.2024, прийнятого на підставі поданої заяви позивача від 19.11.2024 до страхового стажу позивача відповідно трудової книжки від 05.01.1984 не зараховано: період навчання з 05.01.1984 по 11.06.1984, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; період роботи в колгоспі з 26.06.1984 по 09.08.1984, оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі; період роботи з 26.04.1988 по 10.10.1996, оскільки печатка на звільненні не читається.
Згідно з відомостями, що містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 05.01.1984, позивач в оспорювані періоди навчався та працював:
05.01.1984 прийнятий на курси водія при ДОСААФ (наказ №113 від 19.12.1983);
11.06.1984 звільнений з посади водія при ДОСААФ у зв'язку із закінченням курсів при ДОСААФ (наказ №40 від 20.06.1984).
26.06.1984 - прийнятий в колгосп «Дружба» на посаду різноробочого (протокол №12 від 01.07.1984);
09.08.1984 - звільнений з колгоспу у зв'язку зі зміною місця проживання (протокол №14 від 09.08.1984).
26.04.1988 - прийнятий в аварійно-ремонтну групу водієм автомобіля 3 класу у Криворізькій КЕЧ району (наказ №51 від 26.04.1988);
10.10.1996 - звільнений за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України (наказ №37 п.11 від 04.10.1996).
Означені записи трудової книжки позивача містять повну інформацію про роботу позивача у спірний період та характер виконуваних позивачем робіт, окрім того вказані записи виконані у відповідності до вимог законодавства, із зазначенням відповідних наказів, на підставі яких вони внесені, та без будь-яких помилок або виправлень.
Водночас, суд зазначає, що відсутність уточнюючої довідки з посиланням на первинні документи, довідку про реорганізацію підприємства не може бути підставою для відмови у зарахуванні до загального стажу роботи цього періоду, оскільки таку довідку позивач не може надати з підстав, які не залежать від нього, а трудової книжки позивача містять повну інформацію про роботу позивача у спірний період та характер виконуваних позивачем робіт
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що трудова книжка містить усі необхідні відомості про роботу позивача, зокрема, у період з 26.04.1988 по 10.10.1996, суд зазначає, що у відповідача були відсутні підстави їх не враховувати.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Суд зауважує, самі по собі виявлені суб'єктом владних повноважень недоліки в оформленні окремих записів трудової книжки не обумовлює недійсність трудової книжки, не призводить до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, а тому трудова книжка позивача, що містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у зазначені періоди часу, є належним доказом роботи позивача.
Також згідно з п. 1.5 Наказу Міністерства соціального захисту населення України «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства ( далі - Постанова №301).
Пунктом 4 Постанови №301 встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому, не може впливати на його особисті права.
З огляду на наведене, слід дійти висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Крім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до п.п. 2 п. 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Отже, пенсійний орган не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
Однак, в супереч зазначених вимог, пенсійним органом не подані жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки позивача.
З огляду на викладене період роботи позивача з 26.04.1988 по 10.10.1996 у аварійно-ремонтній групі водієм автомобіля 3 класу у Криворізькій КЕЧ району підтверджені записами трудової книжки, а тому посилання відповідача не ґрунтуються на положеннях законодавства та є безпідставними, оскільки суперечать вищевикладеному.
Щодо періоду роботи в колгоспі з 26.06.1984 по 09.08.1984, суд зазначає наступне.
Так, до 1993 року діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162. Ця інструкція не застосовується на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993.
Наразі порядок ведення трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція № 58).
За приписами пункту 1.1 Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6 Інструкції № 58).
Відповідно до пунктів 2.8 та 2.15 Інструкції № 58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції № 58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Разом з тим, суд вважає необхідним звернути увагу на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.
Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Згідно приписів частини другої статті 56 Закону №1788-XII та пункту 5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов'язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.
При цьому, відповідно до пункту 13 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, відповідальність за організацію робот по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до уставу та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Пунктами 14 та 15 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, передбачено, що правління колгоспів вживають заходи щодо суворого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, зміцнення кадрів робітників, які здійснюють ведення трудових книжок, підготовленими до цієї роботи людьми, забезпечують належне зберігання архівних документів, що мають відношення до трудової діяльності колгоспників. Ревізійним комісіям, комітетам профспілок колгоспів і колгоспним радам соціального забезпечення рекомендується здійснювати суспільний контроль за своєчасним та правильним заповненням трудових книжок колгоспників, за їх обліком, зберіганням і видачою та вживати заходи задля усунення виявлених недоліків.
Зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині перерахунку пенсії.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та у справі №813/782/17 від 13.06.2018.
Також варто зазначити, що за змістом роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.1992 №17 «Про порядок застосування окремих положень статей Закону України «Про пенсійне забезпечення»», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.
Разом з цим, суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 21.06.2019 у справі №727/384/17 та від 10.12.2020 у справі №195/840/17 зазначав, що відсутність додаткових відомостей, а саме уточнюючої довідки про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для не зарахування даного періоду в страховий стаж позивача.
Отже, відсутність відомостей про вироблені позивачем трудодні за період з 26.06.1984 по 09.08.1984 у колгоспі «Дружба» за наявності запису у трудовій книжці про роботу позивача у вказаний період у колгоспах, не є підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу позивача.
Таким чином, у разі відсутності у документах інформації про встановлений в спірний період мінімум трудової участі позивача, відповідач в будь-якому випадку повинен здійснити відповідне обчислення стажу у разі відсутності встановленого для позивача мінімуму трудової участі в громадському господарстві згідно чинного законодавства, чого в свою чергу, зроблено не було.
Отже, суд робить висновок, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області протиправно не зараховано періоди роботи період з 26.06.1984 по 09.08.1984 у колгоспі «Дружба» до страхового стажу позивача.
Крім того, відповідачем не зараховано період навчання позивача з 05.01.1984 по 11.06.1984 до його страхового стажу, оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації.
Оцінюючи такі твердження відповідача, суд виходить з наступного.
Пунктом «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як вже йшлося вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Оскільки період навчання позивача на курсах водіїв з 05.01.1984 по 11.06.1984 підтверджується як записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.01.1984, то такий період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Водночас, суд звертає увагу, що присвоєння кваліфікації не є обов'язковою умовою для зарахування періоду навчання до страхового стажу, а тому незарахування позивачу у страховий стаж цих періодів навчання з мотивів відсутності інформації про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність, свідчить про протиправність рішення відповідача в цій частині.
Відтак, враховуючи зазначене у сукупності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №046150013853 від 26.11.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком підлягає скасуванню, як протиправне.
Як наслідок підлягає задоволенню вимога про зарахування спірних періодів підвищення кваліфікаціях та роботи позивача до страхового стажу позивача.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що відповідачем не було проведено розрахунок страхового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованого періоду роботи цим судовим рішенням.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.11.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів його роботи.
Відтак, вимоги, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо призначення йому пенсії за віком починаючи з 19.11.2024, задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією від 30.12.2024.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 645,97 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, буд. 83А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №046150013853 від 26.11.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його навчання з 05.01.1984 по 11.06.1984 та періоди його роботи з 26.06.1984 по 09.08.1984 та з 26.04.1988 по 10.10.1996.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.11.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів його роботи.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 645 (шістсот сорок п'ять) грн 97 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський