вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" квітня 2025 р. Справа№ 910/13617/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Тарасенко К.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025
у справі № 910/13617/24 (суддя Морозов С.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Аркс»
про стягнення 92 400,00 грн.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Аркс" (відповідач) страхового відшкодування в розмірі 92 400, 00 грн .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №011107/4605/0000193 від 16.11.2021 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за обоюдної вини водіїв, виплачено страхове відшкодування власнику транспортного засобу, а тому у позивача виникло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач, в частині 50% від визначеної суми збитку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» 04.02.2025 звернулося на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 03.02.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі №910/13617/24 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/13617/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 910/13617/24. Призначено до розгляду на 02.04.2025 без повідомлення (виклику) учасників справи.
25.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача (сформований в системі «Електронний суд» 24.02.2025), в якому відповідач заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити її без задоволення. Також відповідач зазначив, що очікуваний розмір судових витрат під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції складає 10 000,00 грн.
26.03.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява відповідача про розподіл судових витрат (сформована в системі «Електронний суд» 26.03.2025), в якій відповідач просив стягнути з позивача 12 000,00 грн. за правничу допомогу, надану під час розгляду справи в Північному апеляційному господарському суді.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08.02.2025 строком на 90 діб, тобто до 09 травня 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, справа №910/13617/24 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 16.11.2021 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (страховик, позивач) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №011107/4605/0000193 (договір страхування), предметом якого є страхування автомобіля «Toyota Proace», д.н.з. НОМЕР_1 .
06.06.2022 о 12:00 год. в м. Харків на перехресті вул. Отакара Яроша та вул. Клочківська, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Toyota Proace», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №3254 від 24.06.2022, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «БВН ЕВ ГРУП» на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту КТЗ «Toyota Proace», д.н.з. НОМЕР_1 складає 379 051,43 грн; вартість матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження КТЗ «Toyota Proace», д.н.з. НОМЕР_1 станом на 09.06.2024 без врахування ВТВ дорівнює 347 149,00 грн.
Згідно з висновком про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу №34826 від 05.07.2022, складеного суб'єктом оціночної діяльності Береговим В.М. на замовлення позивача, ринкова вартість аварійного (несправного) КТЗ «Toyota Proace», д.н.з. НОМЕР_1 на момент оцінки складає 131 884,88 грн.
21.10.2022 позивачем за страховим випадком було складено страховий акт №00515993 з якого вбачається, що сума страхового відшкодування становить 190 000,00 грн.
На підставі вищевказаного акту, позивач здійснив виплату страхового відшкодування страхувальнику в розмірі 190 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №052546 від 26.10.2022.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/204961613.
03.11.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування №32994_1 в розмірі 190 000,00 грн.
Постановою Дзержинського районного суду міста Харкова №638/4151/22 від 21.11.2022 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідач листом від 10.02.2023 №00431/23/21 відмовив позивачеві у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на те, що за фактом ДТП 06.06.2022 відсутні документи, які б встановлювали вину водія забезпеченого ТЗ «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 (п. 32.1 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
У зв'язку з наведеним позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з відповідача 92 400, 00 грн страхового відшкодування. Як зазначає позивач у своєму позові, оскільки полісом №204961613 передбачено ліміт відповідальності 130 000,00 грн, франшизу в розмірі 2 600,00 грн, тому відповідач має нести відповідальність в межах завданої шкоди та з урахуванням франшизи та обопільної вини учасників ДТП, тобто в сумі 92 400,00 грн (190 000,00 грн (завдана шкода) : 2 (обопільна вина) - 2 600,00 грн (франшиза) = 92 400,00 грн).
Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
За визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Абзацом 1 статті 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (абз. 16 ст. 9 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Згідно із положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
- шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
- за наявності вини лише особи, якій завдано шкоду, вона їй не відшкодовується;
- за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 Цивільного кодексу України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування. Така правова позиція викладена в постанові ОП КГС ВС від 16.08.2019 у справі № 927/120/18.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Щодо твердження скаржника, що доказом який містить докази вини обох водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являється постанова Дзержинського районного суду міста Харкова від 21.11.2022 у справі №638/4151/22, якою закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно вказаних осіб, у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, колегія суддів відзначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 19.06.2019 року по справі № 927/120/18 з подібних правовідносин зроблено висновок, що постанова про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п.7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, може бути належним доказом вини відповідної особи у вчиненні адміністративного правопорушення виключно лише в разі, якщо в такій постанові чітко встановлено та визнано доведеним як факт скоєння адміністративного правопорушення, так і чітко встановлено та визнано доведеним, що дане правопорушення скоєно саме конкретною, зазначеною в цій постанові особою.
Отже, враховуючи викладене та положення ст. 284 КУпАП, рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу.
Зі змісту вищевказаної постанови Дзержинського районного суду міста Харкова від 21.11.2022 у справі №638/4151/22 не вбачається встановлення вини як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 .
Так, у вказаній постанові суду зазначено «Із наданих до суду суперечливих протоколів щодо правопорушення та висновку експертизи неможливо встановити наявність вини як в діях ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 ».
Вина у завданні шкоди, згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, є обов'язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі № 522/11610/15-ц (провадження № 61-13624св18), від 18.11.2019 року у справі № 344/9572/16-ц (провадження № 61-17552св18), від 20.11.2019 року у справі № 345/4614/16-ц (провадження № 61-31818св18).
За вимогами процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Тобто, за відсутності встановлення вини учасників ДТП, яке сталося за взаємодії джерел підвищеної небезпеки, до моменту розгляду в суді справи про відшкодування відповідної шкоди, суд, який розглядає справу, зобов'язаний установити усі вищезазначені обставини ДТП, зокрема винну особу або ступінь вини кожного з учасників ДТП, для правильного застосування ст.1188 Цивільного кодексу України.
З урахуванням зазначених норм чинного Цивільного кодексу України, для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, в першу чергу необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії. Відтак цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину. Вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2018 у справі №910/20412/16, в якій зазначено, що суд при розгляді справи не позбавлений та не обмежений у праві самостійно, в рамках розгляду даного виду спору та при наявності відповідних документальних доказів, встановити наявність/відсутність вини в діях особи.
При цьому, колегією суддів враховано, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №927/623/18.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Отже доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
При цьому, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зауважує, що з наявних у матеріалах справи №910/13617/24 документів не вбачається за можливе встановити винуватість/невинуватість водія ОСОБА_2 .
У матеріалах справи відсутні докази, які б достеменно дозволяли стверджувати про винність вказаної особи у виникненні дорожньо-транспортної пригоди.
До того ж, у відповідності до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду.
Відповідно до пункту п'ятого Рішення Конституційного Суду України №1-рп/19 від 26.02.2019 року презумпція невинуватості є важливою гарантією дотримання прав особи та обов'язковою складовою справедливого судового розгляду. Конституційний Суд України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип indubioproreo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справи «Надточій проти України" від 15.05.2008 року, «Шмауцер проти Австрії» від 23.10.1995 року, «Маліге проти Франції» від 23.09.1998 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункти 17, 21 рішення «Надточій проти України").
Виходячи із системного аналізу ст.ст. 7, 251, 252, 280 КУпАП та ст.ст. 85, 86 КПК України в поєднанні із вказаною вище позицією Конституційного суду України, викладеною у рішенні № 12 рп/2011 від 20.10.2011 року, а також практикою ЄСПЛ, що за правилами, визначеними ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" має враховуватися судом як джерело права, можна зробити висновок, що у справах про притягнення осіб до адміністративної відповідальності належними вважаються докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність передбачених ст. 280 КУпАП обставин, які підлягають доказуванню у справі, а також інших обставин, які мають значення для справи, та прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
З огляду на вищевикладене, та у зв'язку з відсутністю наданих позивачем доказів, які підтверджують винність водія ОСОБА_2 у виникненні ДТП, а питання встановлення вини учасників дорожньо-транспортної пригоди без забезпечення належної правової процедури з висловлення їх власної позиції порушувало б принцип презумпції невинуватості, враховуючи відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б дозволяли дійти висновку про беззаперечну вину водія , колегія суддів дійшла висновку, що вина водія ОСОБА_2 у скоєнні ДТП - не доведена. Наведе, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
А тому, колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку не довів належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 910/13617/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Щодо заяви відповідача про розподіл судових витрат, пов'язаних з отриманням відповідачем професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Впровадження наведеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 909/130/23, від 13.02.2024 у справі № 926/2551/23, від 10.01.2024 у справі № 910/1692/23, від 01.11.2023 у справі № 911/4670/13.
Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані із правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Практична реалізація принципу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 909/130/23, від 13.02.2024 у справі № 926/2551/23, від 27.06.2023 у справі № 910/8510/21.
За змістом ст. 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України в сукупності з положеннями ст. 221 Господарського процесуального кодексу України у разі подання стороною доказів, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, доказів на підтвердження зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, до закінчення судових дебатів у справі суд може вирішити питання щодо розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву, суд може вирішити питання про судові витрати шляхом ухвалення додаткового рішення.
Статтею 244 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість суду ухвалити додаткове рішення у разі якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
У відзиві на апеляційну скаргу, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» зазначило, що очікує понести витрати, пов'язані з розглядом справи в сумі 10 000,00 грн.
26.03.2025 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» звернулося до суду апеляційної інстанції із заявою, в якій просило покласти на позивача судові витрати, пов'язані з отриманням відповідачем професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у цій справі в сумі 12 000,00 грн.
Обґрунтовуючи зазначену заяву, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» надало такі докази витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції:
- Договір про надання правничої допомоги від 18.02.2019, укладений між Адвокатським об'єднанням «Статніков, Катрушин та партнери» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА страхування»;
- Ордер на надання правничої допомоги ПАТ «Страхова компанія АРКС» серії АІ №1146326 від 10.09.2021;
- Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Шишлова Олександра Євгеновича;
- Додаткову угоду №1 від 01.03.2021 до договору про надання правничої допомоги №б/н від 18.02.2019;
- Деталізований розрахунок судових витрат на суму 12 000,00 грн.;
- Додаткову угоду №910/13617/24 від 18.03.2025 до договору про надання правничої допомоги №б/н від 18.02.2019;
- Звіт про виконану роботу по справі №910/13617/24 від 18.03.2025.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Як вже зазначалось, представником відповідача до заяви про розподіл судових витрат додано договір про надання правничої допомоги від 18.02.2019, укладений між Адвокатським об'єднанням «Статніков, Катрушин та партнери» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА страхування.
За умовами п.1.1 договору про надання правничої допомоги №б/н від 18.02.2019 клієнт доручає та оплачує, а об'єднання бере на себе зобов'язання представляти інтереси клієнта в усіх органах державної влади, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, в тому числі у органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних, контролюючих органах, в органах державної виконавчої служби, у судах всіх рівнів та спеціалізації України, а також вести від імені клієнта справи у всіх судових установах України з усіма правами, наданими законом позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі, підозрюваному, обвинуваченому підсудному, стягувачу або боржнику, свідку, особі, що притягується до адміністративної відповідальності захищати інтереси клієнта у цивільних, адміністративних, кримінальних справах:, в тому числі під час досудового розслідування та судового розгляду; справах про адміністративні правопорушення.
Згідно з п. 6.1 договору сторони домовились, що послуги надаються на підставі усних чи письмових замовлень Клієнта, які передаються поштою (в т.ч. електронною), факсом, телефоном або в інший спосіб.
Вартість послуг є фіксованою та становить 16 000,00 грн. на місяць (п.6.3 договору).
Відповідно до п.6.4. договору платежі за послуги здійснюються щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавалися послуги, на підставі рахунків, які надаються Клієнту Об'єднанням до 5 числа місяця; наступного за місяцем; в якому надавалися послуги.
На підтвердження надання послуг Сторони до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавалися послуги, складають і підписують Акт приймання-передачі послуг, в якому зазначається деталізований перелік наданих послуг.
01.03.2021 між Адвокатським об'єднанням «Статніков, Катрушин та партнери» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА страхування» була укладена додаткова угода №1 до договору про надання правничої допомоги, за умовами якої в зв'язку зі зміною назви Адвокатського об'єднання «Статніков, Катрушин та партнери» на Адвокатське об'єднання «АКТА ЛЕКС» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА страхування» на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» сторони домовились викласти преамбулу договору в новій редакції з врахуванням нових назв контрагентів.
Крім того, сторони домовились внести зміни до розділу 11 та доповнити його п.11.4-11.6 та викласти розділ договору «Реквізити сторін» в новій редакції.
Зокрема, сторони погодили наступний зміст п. 11.4.: «Сторони домовились, що відповідно до законодавства України щодо можливості використання кваліфікованого електронного підпису (КЕД) будь-які додаткові угоди до цього Договору, який укладений на папері, та/або будь-які інші документи, які створюються Сторонами або Стороною під час виконання цього Договору, в майбутньому можуть укладатись/створюватись Сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем з використанням Сервісу «Вчасно» (https://vchasno.ua/), Paperless, Deals, M.E.Doc чи іншого аналогічного сервісу, або на папері. Під документами розуміються: Рахунки, Акти виконаних робіт (послуг), тощо. Сторони погодились, що наведений перелік документів не є вичерпним та може бути змінений/доповнений без укладення Додаткової угоди до цього Договору.
Сторони зобов'язуються вжити всіх підготовчих та організаційних заходів з метою повноцінного використання системи електронного документообороту, забезпечити виготовлення необхідних КЕП
Сторони визнають, що КЕП в електронному документі рівнозначна власноручному підпису в документі на паперовому носії при дотриманні умов:
1. КЕП підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису;
2. Під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення КЕП;
3. Особистий ключ підписанта відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті».
Також в п. 11.5. сторони визнали, що отримання документів в електронному вигляді та підписання їх КЕП еквівалентно отриманню документів на паперовому носії і є необхідною та достатньою умовою, яка дозволяє встановити, що електронний документ походить від сторони, що його направила.
Крім зазначених вище документів, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача долучено до заяви про розподіл судових витрат додаткову угоду №910/13617/24 від 18.03.2025 та звіт про виконану роботу по справі №910/13617/24 від 18.03.2025.
Так, в додатковій угоді №910/13617/24 від 18.03.2025 зазначено, що сторони погодили, що об'єднання зобов'язується надати клієнту правничу допомогу та представляти інтереси по справі №910/13617/24 за позовом ПАТ «Страхова компанія УНІКА» до ПАТ «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування матеріальної шкоди завданої в результаті ДТП в порядку суброгації, під час перебування цієї справи в провадженні Північного апеляційного господарського суду.
Відповідно до звіту про виконану роботу по справі №910/13617/24 від 18.03.2025 адвокатським об'єднанням було надано наступні послуги:
- підготування та подання відзиву на апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі №910/13617/24 - 2 годин, вартістю 6 000,00 грн.
- підготування та подання відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2025 у справі №910/13617/24 - 2 година, вартістю 6 000,00 грн.
Проте, зазначені документи долучені до матеріалів справи без підписів та печаток як адвокатського об'єднання «АКТА ЛЕКС», так і Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС».
Колегія суддів враховує, що сторони, а саме, адвокатське об'єднання та відповідач у додатковій угоді №1 від 01.03.2021 погодили можливість обміну документами в електронному вигляді та підписання їх КЕП, проте звертає увагу на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях не повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в інформаційних системах, в яких здійснюється обробка таких електронних даних, можуть здійснюватися з використанням електронних довірчих послуг або без отримання таких послуг, за умови попередньої домовленості між учасниками взаємодії щодо порядку електронної ідентифікації учасників таких правових відносин.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі ст. ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. У разі створення електронного документа з використанням більш як одного електронного підпису та/або більш як однієї електронної печатки його створення завершується накладанням електронного підпису або електронної печатки останнім підписувачем чи створювачем електронної печатки відповідно до технології створення такого електронного документа. Суб'єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб'єктами. Порядок використання електронного підпису у банківській системі України та на ринках небанківських фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю на яких здійснює Національний банк України, а також при наданні платіжних послуг визначається Національним банком України. Порядок використання електронного підпису учасниками ринків капіталу та професійними учасниками організованих товарних ринків визначається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом.
Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду - із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» передбачено, що кваліфікована електронна довірча послуга створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки надається кваліфікованим постачальником електронних довірчих послуг та включає: надання користувачам електронних довірчих послуг засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки для генерації пар ключів та/або створення кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або перевірки кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки; технічну підтримку та обслуговування наданих засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис чи печатка вважається таким, що пройшов перевірку та отримав підтвердження, якщо: перевірку кваліфікованого електронного підпису чи печатки проведено засобом кваліфікованого електронного підпису чи печатки; перевіркою встановлено, що відповідно до вимог цього Закону на момент створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки був чинним кваліфікований сертифікат електронного підпису чи печатки підписувача чи створювача електронної печатки; за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки здійснено ідентифікацію підписувача чи створювача електронної печатки; під час перевірки за допомогою кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки отримано підтвердження того, що особистий ключ, який належить підписувачу чи створювачу електронної печатки, зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки; під час перевірки підтверджено цілісність електронних даних в електронній формі, з якими пов'язаний цей кваліфікований електронний підпис чи печатка.
Отже, виходячи з аналізу вищевказаних норм, представником відповідача не надано суду файл перевірки електронного цифрового підпису, що виключає можливість перевірити факт підписання додаткової угоди №910/13617/24 від 18.03.2025 та звіту про виконану роботу по справі №910/13617/24 від 18.03.2025 сторонами, а також перевірити інформацію, що сертифікати чинні за строком дії, а тому колегія суддів доходить висновку, що зазначені документи не були підписані Адвокатським об'єднанням «АКТА ЛЕКС» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС», та не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази на понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем, як це передбачено Господарським процесуальним кодексом України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відзив на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подано представником відповідача 25.02.2025, в той час як додаткова угода №910/13617/24 до договору про надання правничої допомоги №б/н від 18.02.2019, складена 18.03.2025, і в проміжку часу від звернення позивач до суду і до 18.03.2025 діяла редакція договору про надання правничої допомоги від 18.02.2019, яка встановлює іншу вартість послуг, порядок розрахунків та приймання-передачі правничої допомоги.
Суд наголошує, що сторона має подати належні докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи. Зокрема, у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2023 року (справа №686/31892/19) зазначено:
«…Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення…»
З огляду на вищенаведені висновки суду про ненадання представником відповідача належних доказів підписання відповідачем та адвокатським об'єднанням додаткової угоди №910/13617/24 від 18.03.2025 та звіту про виконану роботу по справі №910/13617/24 від 18.03.2025 як доказу приймання-передачі наданих послуг, правові підстави для задоволення заяви по розподіл судових витрат, а саме, стягнення з позивача витрат на правову допомогу в сумі 12 000,00 грн. відсутні.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 910/13617/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 910/13617/24 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/13617/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту постанови 04.04.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
К.В. Тарасенко