02 квітня 2025 року м. Київ
Справа № 753/18610/23
Провадження № 22-ц/824/1390/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 02 квітня 2025 року
Повний текст постанови складено 03 квітня 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Ольшевського П.М.
сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю
«Бурса Трейд»,
відповідачі ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданої адвокатом Миролюбовою Ольгою Володимирівною та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданої адвокатом Гурез Іванною Олександрівною, на рішення Дарницького районного суду м. Києва ухваленого у складі судді Гусак О.С. 24 квітня 2024 року, -
У квітні 2023 року позивач ТОВ «Бурса Трейд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та припинення права власності.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що позивач уклав із ТОВ «Грасо-Груп» договір поставки № БТ-ГРАСО/01, за яким позивач зобов'язався поставляти, а ТОВ «Грасо-Груп» оплачувати продукцію. На виконання забов'язань за договором поставки 8 листопада 2021 року позивач уклав чотиристоронній договір поруки № 0811 із боржником - ТОВ «Грасо-Груп» та поручителями: ОСОБА_3 - директором та власником ТОВ «Грасо-Груп», та дружиною останнього ОСОБА_1 .
За умовами договору поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виступили поручителями перед заявником за виконання ТОВ «Грасо-Груп» обов'язку щодо сплати боргу за поставлений товар на підставі договору поставки в межах суми, що не перевищує 10 млн. грн. Уклавши договір поруки заявник розраховував на реальне забезпечення виконання поручителями зобов'язання за договором поставки, адже ОСОБА_1 володіла ліквідним активом, за рахунок якого було б можливе стягнення, а саме: квартира, загальною площею 133,5 м. кв, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1109298780000. Дотримуючись своїх зобов'язань за договором поставки заявник поставив до ТОВ «Грасо-Груп» продукцію на суму понад 4,5 млн. грн, але не отримав оплати за неї, що призвело до заборгованості. Розмір заборгованості сторони договору доставки зафіксували в акті звірки взаєморозрахунків за період з 1 січня 2021 року по 29 грудня 2021 року. Незважаючи на досягнуті домовленості за договором поставки та договором поруки, ні ТОВ «Грасо-Груп», ні подружжя ОСОБА_4 не сплатили заявникові вартість продукції. 19 липня 2022 року заявник звернувся до господарського суду м. Києва із позовом до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грасо-Груп», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про стягнення солідарно заборгованості у розмірі 4 602 197,21 грн, пені у розмірі 449 431,57 грн, інфляційних втрат у розмірі 732 068,47 грн та 3% річних у розмірі 88 309,05 грн. 8 серпня 2022 року Господарський суд м. Києва відкрив провадження у справі № 910/6452/22 за позовною заявою позивача, а. 18 січня 2023 року у вказаній справі ухвалено рішення про задоволення позовних вимог. Проте, через недобросовісні дії ОСОБА_1 , позивач не зміг стягнути заборгованість на підставі вказаного рішення суду, адже ще після відкриття провадження у Господарському суді м. Києва ОСОБА_1 послідовно та систематично вчиняла дії для обтяження єдиного ліквідного активу - квартири АДРЕСА_1 з метою не допустити стягнення за її рахунок. Перше обтяження квартири відбулося 31 серпня 2022 року, всього лише через 23 календарні дні з моменту відкриття провадження у справі № 910/6452/22, ОСОБА_1 обтяжила квартиру АДРЕСА_1 іпотекою на підставі іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліньковою І.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 1019. 18 листопада 2022 року іпотеку квартири АДРЕСА_1 припинено на підставі заяви іпотекодержателя ОСОБА_5 , який не набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору, що вказує на штучний характер такого обтяження та демонструє його мету - приховати квартиру АДРЕСА_1 від стягнення. Друге обтяження квартири АДРЕСА_1 відбулося 18 листопада 2022 року, в день припинення іпотеки, ОСОБА_1 належну їй квартиру АДРЕСА_1 на підставі укладеного із фізичною особою ОСОБА_6 договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстровано в реєстрі за № 1047. 7 липня 2023 року ОСОБА_1 уклала із ОСОБА_6 договір про розірвання договору № 1047. Згідно з умов цього договору ОСОБА_6 повернув квартиру АДРЕСА_1 у власність до ОСОБА_1 . Таким чином, фактично ОСОБА_6 повернув у власність до ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , яку начебто придбавав за значно заниженою вартістю, більше ніж у 4 рази.
Правовідносини між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 із усією очевидністю показують умисне приховування ОСОБА_1 від стягнення. 7 липня 2023 року ОСОБА_1 уклала із фізичною особою ОСОБА_2 новий договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за № 818. Таким чином, відбулося третє обтяження щодо квартири в період існування заборгованості. ОСОБА_1 відчужила майно на користь ОСОБА_2 на підставі оспорюваного правочину, була обізнана про наявність боргових зобов'язань, могла передбачати негативні наслідки для себе у випадку їх невиконання. Зважаючи на викладене, товариство, посилалось на те, що після відкриття провадження у справі № 910/6452/22 за позовом ТОВ «Бурса Трейд» до ТОВ «Грасо-Груп», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення 5 872 003,30 грн, ОСОБА_1 уклала фраудаторний договір, продавши належне їй нерухоме майно - квартиру за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , за зменшеною вартістю, вважає вказаний договір фіктивним, у зв'язку з чим просило задовольнити позов.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурса Трейд» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та припинення права власності, задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 7 липня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М.О. та зареєстрований за номером 818, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру, загальною площею 133,5 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1109298780000; номер запису про право власності: 50919481; дата та час державної реєстрації: 07.07.2023 14:39:12; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68360775 від 07.07.2023 14:56:02.
Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурса Трейд» судовий збір у розмірі 1 342 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурса Трейд» судовий збір у розмірі 1 342 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Миролюбовою О.В. подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають нормам матеріального права та не ґрунтуються на належних і допустимих доказах, тобто, є виключно припущеннями.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Гурез І.О. подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Бурса Трейд» відмовити.
Зазначає, що під час розгляду справи, судом було грубо порушено ряд норм процесуального і матеріального права, які призвели до невірного вирішення спору та вирішення питань, а саме, судом першої інстанції не було враховано той факт, що під час купівлі-продажу квартири, відповідач ОСОБА_2 діяла добросовісно та відповідно до вимог цивільного законодавства України та звичаїв ділового обороту, а тому законно набула право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна. Факт нібито незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, а застосування наслідку недійсності правочину, який просить застосувати позивач, як скасування реєстрації права власності, матиме наслідком вибуття квартири від його законного власника ОСОБА_2 , що вплине на його майнові права, а це є порушенням ст.ст.330,338 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Судом першої інстанції грубо проігноровано положення ст.234 ЦК України, зокрема в частині того, що для визнання правочину фіктивним, необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представник ТОВ «Бурса Трейд» адвокат Бумба О.А. проти доводів апеляційної заперечував, вважаючи викладені в ній аргументи безпідставними та такими, що суперечать фактичним обставинам справи.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Миролюбова О.В., представник ОСОБА_2 адвокат Гурез І.О., представник ОСОБА_3 адвокат Гресік С.В. підтримали доводи апеляційних скарг.
Представник ТОВ «Бурса Трейд» адвокат Калініченко Б.І. проти доводів апеляцінйих скарг заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги,врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що 8 листопада 2021 року між ТОВ «Бурса Трейд» та ТОВ «Грасо-Груп» укладено договір поставки № БТ-ГРАСО/01, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити продукцію (тропічні олії та їх фракції рослинного походження, маргарини та жири рослинного походження), найменування якої погоджується сторонами у специфікаціях до договору, надалі іменовану «товар», на умовах, викладених в цьому договорі (т.1 а.с. 49-52).
8 листопада 2021 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ТОВ «Бурса Трейд» (Кредитор) та ТОВ «Грасо-Груп» (Боржник) було укладено договір поруки № 0811, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель-1 та поручитель-2 (разом надалі іменуються - «поручителі») поручаються перед кредитором за виконання боржником обов'язку щодо сплати боргу за вже поставлений товар або за товар, що буде поставлений у майбутньому, який виник або виникне у боржника перед кредитором на підставі договору, вказаного в п. 2.1 цього договору (надалі іменується «основне зобов'язання») в межах суми, що не перевищує 10 000 000,00 грн (обсяг відповідальності) (а.с. 53-55 т. 1).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 8 серпня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «Бурса Трейд» до ТОВ «Грасо-Груп», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати товару за договором поставки № БТ-ГРАСО/01 від 8 листопада 2021 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 січня 2023 року у справі № 910/6452/22 позовні вимоги задоволені повністю, до стягнення солідарно з ТОВ «Грасо Груп», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь позивача присуджено борг у розмірі 4 602 194,21 грн, пеню у розмірі 449 431,57 грн, інфляційні у розмірі 732 068,47 грн та 3% річних у розмірі 88 309,05 грн, до стягнення з відповідачів на користь позивача присуджено по 29 360,02 грн судового збору з кожного (т.1 а.с. 73-82).
Вказане рішення залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 2 серпня 2023 року (т.1 а.с. 99-112).
Звертаючись до суду, представник позивача посилався на те, що через недобросовісні дії ОСОБА_1 , позивач не зміг стягнути заборгованість на підставі вказаного рішення суду, адже ще після відкриття провадження у Господарському суді м. Києва ОСОБА_1 послідовно та систематично вчиняла дії для обтяження єдиного ліквідного активу - квартири АДРЕСА_1 з метою не допустити стягнення за її рахунок. Оспорюваний договір купівлі-продажу є фіктивними, оскільки сторони його уклали без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому судового рішення про стягнення заборгованості, оскільки після відкриття провадження у справі № 910/6253/22 про стягнення заборгованості ОСОБА_1 здійснювала дії щодо відчудження квартири, а після ухвалення рішення уклала фраудаторний договір купівлі-продажу від 7 липня 2023 року на шкоду позивачу.
З матеріалів справи вбачається, що 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 обтяжила квартиру АДРЕСА_1 іпотекою на підставі іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліньковою І.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 1019, а 18 листопада 2022 року іпотеку квартири АДРЕСА_1 припинено на підставі заяви іпотекодержателя ОСОБА_5 , який не набув право власності на квартиру на підставі іпотечного договору (т.1 а.с. 67).
7 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір про розірвання договору № 1047, згідно з умов цього договору ОСОБА_6 повернув квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 (т.1 а.с. 93-94).
7 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за № 818, згідно умов якого продавець продає, а покупець купує квартиру АДРЕСА_1 , яка складається із п'яти житлових кімнат, житловою площею 74,6 кв.м, загальною площею 133, 5 кв. м.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. В силу частин 1 - 3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
За частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Виділяються наступні критерії визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь у результаті проведення реституції (права, майно).
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.
Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1, 5 статті 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).
Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) є недійсними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що «Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства».
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
У своїх постановах Верховний Суд від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16 від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17 виснував, що «З конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом».
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
На момент вчинення спірного договору купівлі-продажу від 7 липня 2023 року ОСОБА_1 була обізнана про невиконання зобов'язання за договором поставки № БТ-ГРАСО/01 від 8 листопада 2021 року, що також, підтверджується поданим нею позовом про визнання поруки припиненою. При цьому, скориставшись відсутністю заборон на нерухоме майно, тричі з моменту відкриття провадження у справі намагались відчужити належну їй на праві власності квартиру, в тому числі уклала 7 липня 2023 року спірний договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 .
Таким чином, ОСОБА_1 відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 7 липня 2023 року, будучи при цьому обізнана про настання строку виконання зобов'язання за договором поставки № БТ-ГРАСО/01 від 8 листопада 2021 року та рішенням Господарського суду міста Києва від 18 січня 2023 року про стягнення з неї як поручителя заборгованості, тому суд доходить висновку про те, що така поведінка боржника є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, оскільки направлена на приховання цього майна від виконання за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, що в свою чергу шкодить інтересам кредитора ТОВ «Бурса Трейд».
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, оскільки на момент здійснення відчуження спірного майна зобов'язання за договором поставки було простроченим, його належне виконання не відбулося, вже було рішення суду про стягнення з неї як поручителя заборгованості, а тому позивач набув права вимоги до ОСОБА_1 у зв'язку з невиконанням останньою взятих на себе зобов'язань.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що квартира, яку відчуджено ОСОБА_1 , була єдиним ліквідним майном за рахунок яких можна було задовольнити вимоги позивача, на все інше майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , накладено арешт або воно передано в іпотеку.
Доказів на спротосування наведеного, стороною відповідача суду не надано.
Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також, поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Суд першої інстанції проаналізувавши надані учасниками справи докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зробив обґрунтований висновок, щовідчужуючи майно на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_2 , маючи невиконані грошові зобов'язання перед позивачем, ОСОБА_1 діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами стосовно позивача, оскільки відчуження останньою належного їй нерухомого майна за спірним договором купівлі-продажу зменшує платоспроможність останньої та свідчить про недопущення звернення стягнення на майно боржника, що свідчить про фраудаторність оспорюваного договору купівлі-продажу, тобто такий, що вчинений на шкоду кредитору.
При здійсненні своїх прав, особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що, у даному випадку, особа (особи) «використовувала/використовували право на зло», тому способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Таким чином, очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 7 липня 2023 року) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 7 липня 2023 року) використовувався ОСОБА_1 для унеможливлення виконання рішення суду про стягнення нею заборгованості за договором поставки.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «Бурса Трейд» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та припинення права власності.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Миролюбовою О.В., ОСОБА_2 , подану адвокатом Гурез І.О. без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м.Києва від 24 квітня 2024 року - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги представника ОСОБА_7 адвоката Бернацького П.В., без задоволення, а рішення Сквирського районного суду Київської області від 27 травня 2024 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подануадвокатом Миролюбовою Ольгою Володимирівною, ОСОБА_2 , подану адвокатом Гурез Іванною Олександрівною, залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна