02 квітня 2025 року м. Київ
Справа № 369/2600/23
Провадження № 22-ц/824/2050/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 02 квітня 2025 року
Повний текст постанови складено 04 квітня 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Ольшевського П.М.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач Головне управління розвідки Міністерства оборони України
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , подану адвокатом Бабаян Діаною Арутюнівною, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2024 року, ухваленого у складі судді Пінкевич Н.С.,-
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської областіз позовом до Головного управління розвідки Міністерства оборони України про скасування наказу та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов обґрунтовано тим, що наказом начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 26.10.2022 №87ДСК було примусово відчужено на потреби Головного управління розвідки Міністерства оборони України квартири; вказаний наказ, на думку позивача, є незаконним, так як рішення про примусове відчуження майна було прийнято неуповноваженим органом, без відповідних правових підстав, а під час примусового відчуження була порушена процедура відчуження.
Вважав, що відповідач не має права на примусове відчуження майна, оскільки не являється військовим командуванням, якому надано право на примусове відчуження майна; наказ №87ДСК, виданий 26.10.2022 відповідачем, є протиправним, оскільки в даному конкретному випадку відсутня суспільна необхідність у витребуванні майна житлового фонду - квартир; акти про примусове відчуження майна власником майна підписані не були, тому, в силу ч.5 ст.6 ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» відповідач не набув права власності на спірні квартири.
Оскільки, на думку позивача, наказ №87ДСК, виданий 26.10.2022 відповідачем, незаконний, тому держава в особі відповідача є незаконним володільцем майна позивача, а тому позивач має право заявити позов на підставі ч.1 ст.387 ЦК України «Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним».
Зважаючи на вказане, позивач просив суд:
визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 26.10.2022 за №87ДСК про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану;
визнати недійсними та скасувати акти про примусове відчуження або вилучення майна від 23.12.2023 б/н;
витребувати з чужого незаконного володіння Головного управління розвідки Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 43966883) у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нерухоме майно - квартири, що знаходяться за адресами:
- АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681133232080, номер об'єкта в РПВП: 29938640);
- АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681087232080, номер об'єкта в РПВП: 299386880);
- АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681193632080, номер об'єкта в РПВП: 32694662);
- АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681189132080, номер об'єкта в РПВП: 32694348);
- АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681183832080, номер об'єкта в РПВП: 32716077);
- АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681177132080, номер об'єкта в РПВП: 32716094);
- АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681160932080, номер об'єкта в РПВП: 32716312);
- АДРЕСА_8 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681151432080, номер об'єкта в РПВП: 32708875);
- АДРЕСА_9 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681142732080, номер об'єкта в РПВП: 32727474);
- АДРЕСА_10 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681134232080, номер об'єкта в РПВП: 32714312);
- АДРЕСА_11 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681115132080, номер об'єкта в РПВП: 32695148);
- АДРЕСА_12 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681126032080, номер об'єкта в РПВП:32706040);
- АДРЕСА_13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681194732080, номер об'єкта в РПВП 32706087);
- АДРЕСА_14 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681187632080, номер об'єкта в РПВП 32706189);
- АДРЕСА_15 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681182532080, номер об'єкта в РПВП: 32706241);
- АДРЕСА_16 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681168932080, номер об'єкта в РПВП: 32718975);
- АДРЕСА_17 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681159132080, номер об'єкта в РПВП: 32719073);
- АДРЕСА_18 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681143432080, номер об'єкта в РПВП: 32727417);
- АДРЕСА_19 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681108632080, номер об'єкта в РПВП: 32727443);
- АДРЕСА_20 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681097232080, номер об'єкта в РПВП: 32711511).
28 листопада 2023 року на адресу Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла заява про збільшення позовних вимог, яку було задоволено протокольною ухвалою від 07 березня 2024 року.
У вказаній заяві позивач просив, витребувати з чужого незаконного володіння Головного управління розвідки Міністерства оборони України (Код ЄДРПОУ: 43966883) у власність ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 нерухоме майно - квартири, що знаходяться за адресами:
- АДРЕСА_21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 32711553).
- АДРЕСА_22 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 29932240).
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2023 року відкрито провадження по справі, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської областівід 09 липня 2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління розвідки Міністерства оборони України про скасування наказу та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку наявна правова підстава для вибуття спірного нерухомого майна із володіння позивача, а саме: вимоги ч. 5 ст. 41 Конституції України, Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», ст. 23 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та п. 3 указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 з подальшими змінами, якими передбачено можливість примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного.
Оскільки, як станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом, так і станом на дату розгляду даної справи правова підстава, згідно якої спірні об'єкти нерухомого майна були примусово відчужені у позивача, не відпала, суд дійшов висновку про відсутність підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння.
Повернення майна є правовим наслідком припинення надзвичайних обставин, які стали підставою для його примусового відчуження. Право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб.
Законом передбачено, що право особи звертатись до суду з вимогою щодо повернення примусово відчуженого майна обумовлене припиненням існування надзвичайної обставини, яка стала підставою для такого відчуження за умови збереження такого майна.
Тобто, позивач наділений правом вже після скасування правового режиму воєнного стану на території України вимагати повного відшкодування вартості відчуженого майна або вимагати повернення такого майна за умови, якщо воно збереглося.
Не погоджуючись з рішенням представник ОСОБА_1 - адвоката Бабаян Д.А.подала апеляційну скаргу на рішення суд, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення про примусове відчуження або вилучення майна прийнято неналежним суб'єктом.
Зазначає. що рішення про примусове відчуження або вилучення майна прийнято без неналежного погодження виконавчих органів влади в місцевості в якій ведуться бойові дії.
Вказує, що відсутні підстави суспільної необхідності відчуження майна, що перебуває у приватній власності.
Зауважує, що здійснення відчуження приватної власності за відсутності чітко прописаної процедури, здійснене без інформування власника про це та за відсутністю запрошення на складення та підписання акту про примусове відчуження.
Також, зазначає, що акти складені не за встановленою формою, затверджені постановою КМУ від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Вказує, що судом під час ухвалення судового рішення не було враховано заяву про збільшення позовних вимог позивача.
15 жовтня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від відповідача Головного Управління розвідки Міністерства оборони України в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін, зазначаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийняте із дотриманням норм процесуального права та вірним застосуванням норм матеріального права, а вимоги апеляційної скарги є безпідставними.
14 серпня 2024 року листом Київського апеляційного суду матеріали справи № 369/2600/23 були витребувані з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бабаян Д.А. на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління розвідки Міністерства оборони України про скасування наказу та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року призначено справу до розгляду в судове засідання в приміщенні Київського апеляційного суду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Бабаян Д.А., представник особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 адвокат Очеретний Ю.В., підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник відповідача ГУР МО України Мамась М.О. проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що 26 жовтня 2022 року начальником Головного управління розвідки Міністерства оборони України, на підставі Закону України «Про розвідку», «Про правовий режим воєнного стану», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), з метою забезпечення виконання Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України бойових завдань в умовах правового режиму воєнного стану, прийнято наказ №87ДСК «Про примусове відчуження майна для потреб держави в умовах воєнного стану», пунктом 1 якого наказано здійснити примусове відчуження об'єктів нерухомого майна, які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , згідно з Переліком об'єктів нерухомості, які примусово відчужуються (додаток 1 до наказу).
Відповідно до п. 3 наказу № 87ДСК від 26.10.2022, зазначені в додатках 1 і 2 до наказу об'єкти нерухомого майна примусово відчужуються з подальшим відшкодуванням їх вартості в порядку, передбаченому законодавством України.
Згідно з п. 4 наказу № 87ДСК від 26.10.2022, уповноважено директора Департаменту логістики Головного управління розвідки Міністерства оборони України скласти та підписати акти про примусове відчуження об'єктів нерухомого майна, зазначених у додатках 1 і 2 до наказу, в порядку, передбаченому законодавством України.
У додатку № 1 до наказу начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 26.10.2022 №87ДСК наведено перелік об'єктів нерухомості, які примусового відчужуються, зокрема:
квартира за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681133232080;
квартира за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681087232080;
квартира за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681193632080;
квартира за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681189132080;
квартира за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681183832080;
квартира за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681177132080;
квартира за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681160932080;
квартира за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681151432080;
квартира за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681142732080;
квартира за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681134232080;
квартира за адресою: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681115132080;
квартира за адресою: АДРЕСА_12 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681126032080;
квартира за адресою: АДРЕСА_13 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681194732080;
квартира за адресою: АДРЕСА_14 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681187632080;
квартира за адресою: АДРЕСА_15 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681182532080;
квартира за адресою: АДРЕСА_16 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681168932080;
квартира за адресою: АДРЕСА_17 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681159132080;
квартира за адресою: АДРЕСА_18 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681143432080;
квартира за адресою: АДРЕСА_19 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681108632080;
квартира за адресою: АДРЕСА_20 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна
АДРЕСА_23 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 32711553).
АДРЕСА_22 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 29932240).
23 грудня 2022 року Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України, за погодженням з Київською обласною військовою адміністрацією від 14.12.2022 №8656/02/09-N-2022/11-34 ДСК, в особі директора Департаменту логістики Головного управління розвідки Міністерства оборони України Пасічука Михайла Миколайовича, згідно з рішенням начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України наказом від 26.10.2022 №87ДСК, за погодженням з Київською обласною військовою адміністрацією від 14.12.2022 №8656/02/09-N-2022/11-34 ДСК, у зв'язку з введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 воєнного стану та його продовженням Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, здійснено примусове відчуження 20 об'єктів нерухомого майна, власником яких був ОСОБА_1 , про що складено відповідні акти про примусове відчуження або вилучення майна.
За результатами оцінки спірних об'єктів нерухомого майна складено Звіт з оцінки майна №1374 від 16.12.2022.
Судом встановлено, що акти про примусове відчуження або вилучення майна від 23.12.2022 на 20 спірних об'єктів нерухомості підписані директором Департаменту логістики Головного управління розвідки Міністерства оборони України ОСОБА_3 , скріплені відтиском печатки відповідача, погоджені головою Київської обласної військової адміністрації Олексієм Кулебою та скріплені відтиском печатки Київської обласної військової адміністрації.
Водночас, зі змісту актів про примусове відчуження або вилучення майна від 23.12.2022 на 20 спірних об'єктів нерухомості вбачається, що останні з боку власника об'єктів нерухомості - ОСОБА_1 , не підписані.
У подальшому, 15 лютого 2023 року відбулася державна реєстрація за Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України права власності на спірні 20 об'єктів нерухомого майна, записи про що внесено до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи копіями інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною п'ятою статті 41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Аналогічні положення містить частина третя статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за якою примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків, установлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Одним із видів примусового відчуження об'єктів права власності є реквізиція, види, правила, умови та підстави проведення якої регламентовані положеннями статті 353 ЦК України. Реквізиція є однією з передбачених законом підстав для припинення права власності (пункт 9 частини першої статті 346 ЦК України).
Реквізицією в юридичній науці називають примусове оплатне відчуження майна державою у власника за надзвичайних обставин на підставі та в порядку, визначених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого.
Метою реквізиції є усунення наслідків, що виникли або можуть настати через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин, або запобігти таким наслідкам, наприклад, забезпечити безпеку фізичних осіб, врятувати майно або знищити заражених тварин чи рослини у разі епізоотії або епіфітотії.
Аналогічний висновок, викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 284/276/16-ц.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»).
У частині другій статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» законодавець уточнює, що термін «військове командування» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» або Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану», залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.
В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (частина друга статті 353 ЦК України).
Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду (частини третя та четверта статті 353 ЦК України).
У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати надання йому натомість іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно зберіглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна (частини п'ята та шоста статті 353 ЦК України).
Отже, відмінністю між реквізицією (частина перша статті 353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 353 ЦК України) є момент відшкодування вартості майна: у першому випадку його має бути здійснено до примусового відчуження майна, а в другому випадку обов'язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що рішення про примусове відчуження або вилучення майна прийнято неналежним суб'єктом.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» правовою основою примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та указ Президента України про введення надзвичайного чи воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Частинами першою та другою статті 4 цього Закону передбачено, що:
- примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради;
- у місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.
Суб'єкти, що належать до військового командування та до військових адміністрацій, визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану», який у спірних правовідносинах застосовується в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на дату видачі Відповідачем 12.03.2022 оскаржуваних Наказу та Акта.
Стаття 3 цієї редакції зазначеного Закону визначає, що військовим командуванням, якому згідно із цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є:
Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Частиною другою статті 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Наведеним положенням кореспондують норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що також застосовуються у спірних правовідносинах у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, оскільки мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення, зокрема, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (стаття 1), а мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у сенсі ЦК України та Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підприємства, установи і організації зобов'язані, зокрема: надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом.
Отже, за змістом статті 353 ЦК України, статті 1, частини першої статті 21 зазначеного Закону мобілізацією майна слід вважати надання Збройним Силам України чи іншим військовим формуванням України під час проведення мобілізації (часткової або загальної) згідно з мобілізаційними планами майна з наступним відшкодуванням державою його вартості у разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україною.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду, від 13.09.2023 у справі № 757/64569/16-ц (провадження № 61-4120св23).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є:
Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Отже, суд дійшов до висновку, що вказаним законом не встановлено вичерпний перелік військового командування.
Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні та тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Військове командування - Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі(начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про розвідку», розвідувальні органи України - державні органи, уповноважені цим Законом здійснювати розвідувальну діяльність з метою захисту національних інтересів України від зовнішніх загроз. Сили і засоби розвідки - співробітники розвідувальних органів та особи, залучені до конфіденційного співробітництва з цими органами, органи військового управління розвідки та військові частини розвідки, підрозділи, підприємства, установи, організації, заклади, засоби та структури прикриття, будівлі, приміщення, транспортні засоби, інформаційні системи та бази даних, технічні засоби розвідки, озброєння, боєприпаси, військова та спеціальна техніка, спеціальні технічні засоби, інше майно, кошти в національній та іноземній валютах, які використовуються для здійснення розвідувальної діяльності або для організації чи забезпечення її здійснення, а також сили і засоби інших суб'єктів розвідувального співтовариства у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 статті 9 Закону України «Про розвідку», розвідувальний орган Міністерства оборони України здійснює розвідувальну діяльність у воєнній сфері, сферах оборони, військового будівництва, військово-технічній та кібербезпеки. Суб'єктом системи воєнної розвідки є такі складові розвідувального співтовариства, зокрема, розвідувальний орган Міністерства оборони України, який є головним органом управління в системі воєнної розвідки і в межах повноважень та в порядку, визначених цим Законом та актами Президента України, координує діяльність суб'єктів воєнної розвідки та залучає визначені пунктами 2 і 3 цієї частини суб'єкти, а в особливий період - інші складові сил оборони до виконання покладених на такий розвідувальний орган завдань та здійснення визначених цим Законом функцій.
Наказом Міністерства оборони України від 20.05.2016 №270 «Про затвердження переліків органів військового управління, в яких передбачено посади державної служби» із змінами, зокрема затверджено Перелік органів військового управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, в пункті 3 якого зазначене Головне управління розвідки Міністерства оборони України.
Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що Головне управління розвідки Міністерства оборони України відноситься до утвореного відповідно до Законів України органу військового управління та військового командування, яке має право запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходів, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Щодо доводів апелянта про те, що рішення про примусове відчуження або вилучення майна прийнято без неналежного погодження виконавчих органів влади в місцевості в якій ведуться бойові дії.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено:
1. Ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
2. Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відповідно до пункту 1 статті 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 181-р затверджено план запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні (далі - План).
За пунктом 5 цього Плану органом, відповідальним за примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видання про це відповідних документів встановленого зразка, визначено раду оборони відповідного регіону або військові адміністрації (у разі утворення), військове командування. Органами, що залучаються до здійснення зазначеного заходу, крім іншого, є обласні (районні) держадміністрації військові адміністрації (у разі їх утворення), органи місцевого самоврядування всіх рівнів.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» утворено Київську обласну військову адміністрацію.
Відповідно до листа Київської обласної військової адміністрації, на адресу Головного Управління розвідки Міністерства оборони України: Київська обласна військова адміністрація повернула наказ начальника ГУР МО України від 26.10.2022 № 87 ДСК прим. № 4 (т. 1 а.с. 105).
Відповідно до вказаного додатку до листа було направлено погоджений наказ.
Відповідно до матеріалів справи, про погодження такого наказу свідчить підпис Начальника Київської обласної військової адміністрації Олексія Кулеби від 14 грудня 2024 року, з грифом ПОГОДЖЕНО (т. 1 а.с. 106).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що вказаний наказ було погоджено Начальником Київської обласної військової адміністрації Олексієм Кулебою від 14 грудня 2024 року належним чином, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про те, що здійснення відчуження приватної власності за відсутності чітко прописаної процедури, здійснене без інформування власника про це та за відсутністю запрошення на складення та підписання акту про примусове відчуження, колегія судів відхиляє, оскільки чинним законодавством не передбачено повідомлення особи у якої відчужується майно про таке відчуження а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Щодо доводів апеляційної скарги про, що відсутності підстав суспільної необхідності відчуження майна, що перебуває у приватній власності.
Суспільна необхідність - обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади виключна необхідність, для забезпечення якої допускається примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у встановленому законом порядку.
Примусове відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним, п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом ведення в дію «законів», верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах ««Амюр» проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Пунктом 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України», будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 107 рішення у справі «Беєлер проти Італії»).
Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України» визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.03.2003 у справі «Полторацький проти України»).
Отже, право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не є абсолютним та може бути обмежене на умовах, передбачених законом.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 41, 64 Конституції України, ст. 319, ч. 3 ст. 321 та ч. 2 ст. 353 Цивільного кодексу України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачають норми, за яких право на вільне володіння майном може бути обмежене, проте лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу», при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
У справі ЄСПЛ «Джеймс та інші проти Об'єднаного Королівства» від 21 лютого 1986 року заявники стверджували, що критерій «інтереси суспільства» при розгляді норми, яка стосується позбавлення права власності, дотримується лише у тому випадку, якщо власність вилучається для суспільного використання у спільних інтересах всього суспільства, і що, як наслідок, перехід права власності від однієї особи до іншої лише в інтересах останнього при жодних умовах не може вважатися таким, що здійснений в «інтересах суспільства». ЄСПЛ вирішив, що порушення ст. 1 Протоколу №1 було відсутнім, ґрунтуючись на тому, що хоч позбавлення власності, яке здійснюється лише з метою передачі тієї чи іншої приватної вигоди іншій приватній особі не може вважатися здійсненим «в інтересах суспільства», примусова передача майна від однієї приватної особи іншій може, залежно від обставин, становити собою законну мету сприяння таким суспільним інтересам. Заволодіння власністю для реалізації законної соціально-економічної або іншої політики може здійснюватися «в інтересах суспільства», навіть якщо суспільство в цілому не використовує цю власність або ж не користується її благами.
Також апеляційний суд оцінив доводи відповідача викладені у відзиві про те, що внаслідок руйнувань, спричинених ракетними ударами в лютому та квітні 2022 року, було знищено чотири будівлі, що належали до фонду службового житла ГУР МО України, в яких проживало 162 сім'ї військовослужбовців ГУР МО України, які виконують бойові завдання з відсічі збройної агресії російської федерації, що також підтверджено наявними в матеріалах справи відповідними доказами. Спірні об'єкти нерухомості планується включити до фонду службового житла та розподілити між військовослужбовцями ГУР МО України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в умовах правового режиму воєнного стану, та не забезпечені житлом.
Враховуючи викладене, колегія судів дійшла до висновку, що у вказаному відчужені нерухомого майна позивача ОСОБА_1 дійсно наявна суспільна необхідність, оскільки у вказаному відчужені наявні загальнодержавні інтереси держави для відбиття агресії російської федерації, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що акти складені не за встановленою формою, затверджені постановою КМУ від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Відповідно до Постанови КМУ від 31 жовтня 2012 р. № 998 затверджено зразок акта про примусове відчуження або вилучення майна згідно з додатком.
Суд дослідивши матеріали справи встановив, що акти про примусове відчуження або вилучення майна відрізняються від зразка який встановлено Постановою КМУ від 31 жовтня 2012 р. № 998 є погодження такого акту з Головою Київської обласної адміністрації Олексієм Кулебою.
Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що суть затвердженого Постановою КМУ від 31 жовтня 2012 р. № 998 зразку акту відповідачем змінено не було, а наявна графа Погоджено, свідчить про погодження такого акту з військовою адміністрацією, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом під час ухвалення судового рішення не було враховано заяву про збільшення позовних вимог позивача.
Суд дослідивши матеріали справи встанови, що дійсно 28 листопада 2023 року на адресу Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла заява про збільшення позовних вимог, яку було задоволено протокольною ухвалою від 07 березня 2024 року.
У вказаній заяві позивач просив, витребувати з чужого незаконного володіння Головного управління розвідки Міністерства оборони України (Код ЄДРПОУ: 43966883) у власність ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 нерухоме майно - квартири, що знаходяться за адресами:
- АДРЕСА_21 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 32711553).
- АДРЕСА_22 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 29932240).
Разом з тим, колегія судів дослідивши вказану заяву, дійшла до висновків, що не зазначення вказаних квартир в рішенні суду, не призвело до винесення невірного по суті процесуального рішення, оскільки рішенням було відмовлено у задоволені позову, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не є підставою для скасування судового рішення по суті.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 червня 2024 року без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2024 року без змін, розподіл судових витрат у зв'язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану адвокатом Бабаян Діаною Арутюнівною- залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна