Справа № 752/9872/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/584/2025
27 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Желепи О.В., Музичко С.Г.,
при секретарі Яхно П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Кордюкової Ж.І.,-
встановив:
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором про іпотечний кредит від 25 січня 2019 року № 88111 у розмірі 395 832 грн 86 коп. та 3 % річних у розмірі 976 грн 03 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між 25 січня 2019 року між АТ АКБ «Аркада» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит, за яким банк надав позивальнику кредитні кошти в розмірі 871 830 грн 53 коп. під 14 % річних для участі у Фонду фінансування будівництва з метою інвестування в житлове будівництво.
У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, станом на 18 квітня 2023 року утворилась заборгованість в розмірі 395 832 грн 86 коп.
18 квітня 2023 року між АТ АКБ «Аркада» та позивачем укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № GL3N022514, за умовами якого банк відступив право вимоги до відповідача за договором про іпотечний кредит від 25 січня 2019 року № 88111.
Станом на день звернення до суду, ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання не виконав.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року названий позов задоволено частково.
Стягнутоз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором про іпотечний кредит № 88111 в розмірі 395 832 грн 86 коп. та судові витрати в розмірі 3 229 грн 87 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 просила задовольнити вимоги апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_1 заперечив щодо задоволення вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення із ОСОБА_2 3 % річних не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності набуття позивачем прав вимоги до відповідача щодо виконання зобов'язання за договором про іпотечний кредит.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що 25 січня 2019 року між АТ АКБ «Аркада» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит № 88111, за яким банк надав позивальнику кредитні кошти в розмірі 871 830 грн 53 коп. під 14 % річних для участі у Фонду фінансування будівництва з метою інвестування в житлове будівництво.
За випискою з особового рахунку ОСОБА_2 станом на 15 лютого 2022 року заборгованість по тілу кредиту становить 369 980 грн 35 коп., заборгованість за відсотками становить 25 852 грн 51 коп.
18 квітня 2023 року між АТ АКБ «Аркада» та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № GL3N022514, за яким банк відступив позивачу право вимоги до відповідача за договором про іпотечний кредит від 25 січня 2019 року № 88111 із загальним залишком заборгованості в розмірі 395 832 грн 86 коп.
Обгрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначав, що 18 квітня 2023 року звертався до відповідача з вимогою повернути заборгованість у розмірі 395 832 грн 86 коп. Станом на день звернення до суду, ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за договором про іпотечний кредит не виконав.Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором про іпотечний кредит від 25 січня 2019 року № 88111 у розмірі 395 832 грн 86 коп. та 3 % річних у розмірі 976 грн 03 коп.
За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 516 ЦК України за загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № GL3N022514 набув право вимоги до ОСОБА_2 за договором про іпотечний кредит від 25 січня 2019 року № 88111.
Згідно виписки з банківського рахунку відповідача розмір заборгованості становить 395 832 грн 86 коп., що складається із залишку за основним зобов'язанням в розмірі 369 980 грн 35 коп. та залишку за відсотками у розмірі 25 852 грн 51 коп.
Матеріали справи не містять доказів виконання ОСОБА_2 взятого на себе зобов'язання за договором про іпотечний кредит.
Враховуючи, що позивач набув право вимоги до відповідача за договором про іпотечний кредит від 25 січня 2019 року № 88111,колегія суддів вважає доведеними та обгрунтованими позові вимоги ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 395 832 грн 86 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що відступлення АТ АКБ «Аркада» права вимоги за договором про іпотечний кредит можливе лише на користь банку або фінансової установи, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.
Подібні висновки зазначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).
За договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).
При укладенні договору про відступлення прав вимоги набувач права вимоги не повинно в обов'язковому порядку мати статус фінансової установи та мати відповідний дозвіл (ліцензію).
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку, щооспорюваний договір за своїм змістом є договором купівлі-продажу прав вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна зі сторін не передає грошові кошти в розпорядження іншої сторони за плату.
Враховуючи, що оспорюваний договір не є договором факторингу, відтак, доводи представника ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 не може набути право вимоги до відповідача за договором про іпотечний кредит від 25 січня 2019 року № 88111, є помилковими.
Доводи апеляційної скарги про те, що вимога ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за невиконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит від 25 січня 2019 року № 88111 є передчасною, колегія суддів відхиляє, оскільки до матеріалів справи долучено додаток № 3 до договору, за яким сторони дійшли згоди встановити графік повернення кредиту та сплати інших платежів до 01 лютого 2024 року включно. Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржником не спростовано факт невиконання ОСОБА_2 належним чином взятих на себе зобов'язань починаючи із лютого 2022 року.
Розв'язуючи спір, судом першої інстанції правильно встановлено доведеним факт набуття позивачем права вимоги до відповідача та невиконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань щодо сплати заборгованості за договором про іпотечний кредит у розмірі 395 832 грн 86 коп.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 14 грудня 2023 року ухвалено з додержанням норм процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382, 389 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 07 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: О.В. Желепа
С.Г. Музичко