Справа № 755/16893/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/489/2025
27 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Желепи О.В., Музичко С.Г.,
при секретарі Яхно П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування двосторонньої реституції,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Галагана В.І.,-
встановив:
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.
ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук О.М. від 13 липня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 1843 та застосувати двосторонню реституцію шляхом приведення сторін до попереднього стану.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 червня 2017 року укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , зобов'язався в майбутньому у строк до 31 липня 2017 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 64 000, 00 доларів США в гривневому еквіваленті.
13 липня 2017 року між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири.
ОСОБА_1 вказує, що квартиру відчужено за ціною нижчою за ринкову, а грошові кошти від продажу на рахунок позивача не надходили.
Позивач просив визнати оспорюваний договір купівлі-продажу квартири недійсним на підставі ст. ст. 215, 232 ЦК України, оскільки між ОСОБА_4 та покупцями квартири існувала зловмисна домовленість.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 та ОСОБА_6 просив рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 та ОСОБА_6 заперечив щодо вимог апеляційної скарги.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про його час і місце повідомлялись належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідачів, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог. Суд зазначив, щоОСОБА_4 на момент укладення спірного договору був наділений повноваженнями продажу належної позивачу квартири. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів вчинення оспорюваного правочину внаслідок зловмисної домовленості.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що 24 квітня 2017 року позивачем надано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшук О.В., якою уповноважено ОСОБА_4 представляти інтереси довірителя перед третіми особами з питань: державної реєстрації виникнення, змін, припинення права власності, інших речових прав, обтяжень щодо належного довірителю на праві власності нерухомого майна, продажу та/або передачі в найм будь-якій особі належних довірителю на праві приватної власності квартир: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 ; укладення договорів про постачання до означених квартир необхідних для їх функціонування ресурсів; виключно з метою виконання наданих повноважень представляти інтереси довірителя в будь-яких компетентних банківських установах на території України з питань відкриття на ім'я довірителя рахунків, необхідних для здійснення розрахунків з продажу квартир; розпорядження належними довірителю грошовими коштами на рахунках, здійснювати доручення або надавати заявки на перерахування грошей з рахунків на будь-які рахунки; отримувати з рахунків гроші без обмеження сум, закрити рахунок, укладати та підписувати всі необхідні для цього договори, додаткові угоди до них, розписуватись в отриманні грошей, одержувати довідки або інші документи про наявність грошових сум, відсотків, інших нарахувань на вклади чи руху зазначених сум на рахунку.
29 червня 2017 року між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , зобов'язався в майбутньому у строк до 31 липня 2017 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 64 000, 00 доларів США в гривневому еквіваленті.
13 липня 2017 року між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири.
За п. 1.6 договору, ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_4 , продав, а ОСОБА_2 , ОСОБА_5 купили у спільну часткову власність (по кожному) квартиру АДРЕСА_1 , за ціною 1 658 285 грн 00 коп., що відповідає еквіваленту 64 000,00 доларів США. Дану суму покупці зобов'язалися внести на рахунок продавця, а продавець зобов'язався прийняти дані кошти на рахунок, який відкритий в банківській установі і реквізити якого надані покупцям. Наявність платіжного доручення (квитанції) з відмітками банку про переказ коштів буде свідчити про те, що розрахунки за даним договором здійснені. Така вартість квартири визначена сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу будь-кого із сторін та з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких обставин.
Обгрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 вказував, що квартиру відчужено за ціною нижчою за ринкову, грошові кошти від продажу на рахунок позивача не надходили. Враховуючи, що між між ОСОБА_4 та покупцями квартири існувала зловмисна домовленість, позивач просив визнати оспорюваний договір купівлі-продажу квартири недійсним на підставі ст. ст. 215, 232 ЦК України,
За ст. ст.237, 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Статтею 244 Цивільного кодексу України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
За ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
Зазначене відповідає правовим висновкам, висловленим Верховним Судом у постановах від 19 листопада 2021 року у справі № 383/302/20, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц та від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18.
У постанові від 07грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в частині застосування статті 232 ЦК України зазначила, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.
Доведеність факту вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, полягає у тому, що такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що третя особа - контрагент за договором, діяв за домовленістю із представником сторони оспорюваного правочину, внаслідок такої домовленості оспорюваний договір укладено на таких умовах, які не відповідають волі довірителя; умови договору, укладеного представником, очевидно, є невигідними для довірителя, а вигоду отримує тільки сторона - контрагент.
Судом встановлено, що 24 квітня 2017 року позивачем надано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшук О.В., якою уповноважено ОСОБА_4 представляти інтереси довірителя перед третіми особами з питань: державної реєстрації виникнення, змін, припинення права власності, інших речових прав, обтяжень щодо належного довірителю на праві власності нерухомого майна, продажу та/або передачі в найм будь-якій особі належних довірителю на праві приватної власності квартир: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 ; укладення договорів про постачання до означених квартир необхідних для їх функціонування ресурсів; виключно з метою виконання наданих повноважень представляти інтереси довірителя в будь-яких компетентних банківських установах на території України з питань відкриття на ім'я довірителя рахунків, необхідних для здійснення розрахунків з продажу квартир; розпорядження належними довірителю грошовими коштами на рахунках, здійснювати доручення або надавати заявки на перерахування грошей з рахунків на будь-які рахунки; отримувати з рахунків гроші без обмеження сум, закрити рахунок, укладати та підписувати всі необхідні для цього договори, додаткові угоди до них, розписуватись в отриманні грошей, одержувати довідки або інші документи про наявність грошових сум, відсотків, інших нарахувань на вклади чи руху зазначених сум на рахунку.
Так, ОСОБА_1 добровільно видано довіреність на ім'я ОСОБА_4 .
Видаючи довіреність, позивач мав усвідомлювати, що ним наділеноОСОБА_4 правом, зокрема, продажу нерухомого майна будь-якій особі на умовах, визначених повіреним на власний розсуд.
За п. 1.6 договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_4 , продав, а ОСОБА_2 , ОСОБА_5 купили у спільну часткову власність (по кожному) квартиру АДРЕСА_1 , за ціною 1 658 285 грн 00 коп., що відповідає еквіваленту 64 000,00 доларів США (курс долара США 2 591, 07 коп.).
Вказана сума вартості квартири обумовлена сторонами у попередньому договорі купівлі-продажу квартири від 29 червня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 .
Крім того, у п. 6 договору купівлі-продажу зазначено, що відповідно до звіту про оцінку майна, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Оціночна компанія «Конкордія» станом на 03 липня 2017 року ринкова вартість квартири становить 1 665 381 грн 00 коп.
Зазначене спростовує посилання позивача на те, що квартиру відчужено за ціною значно нижчою за ринкову. Вартість квартири визначена сторонами за взаємним погодженням, без будь-якого примусу та з урахуванням середньої ринкової ціни.ОСОБА_1 не доведено, що оцінка квартири, яка встановлена у договорі купівлі-продажу не відповідає ринковим цінам, є заниженою, що могло би свідчити про те, що такий правочин має негативні наслідки для позивача.
Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 зазначав, що грошові кошти від продажу квартири на рахунок позивача не надходили.
Так, відповідно до п. 1.6 договору купівлі-продажу, 1 658 285 грн 00 коп. покупці зобов'язалися внести на рахунок продавця, а продавець зобов'язався прийняти дані кошти на рахунок, який відкритий в банківській установі і реквізити якого надані покупцям. Наявність платіжного доручення (квитанції) з відмітками банку про переказ коштів буде свідчити про те, що розрахунки за даним договором здійснені.
На виконання умов договору відповідачі 13 липня 2017 року перерахували на банківський рахунок ОСОБА_1 1 658 285 грн 00 коп.
До матеріалів справи долучено дві квитанції, за якими ОСОБА_2 та ОСОБА_6 здійснили оплату по 829 142 грн 50 коп. на банківський рахунок позивача із призначенням платежу: «Перерахування коштів за квартиру ( АДРЕСА_3 ) згідно договору купівлі-продажу від 13 липня 2017 року.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не надав доказів про те, що в даному випадку має місце умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, розходження волі довірителя та волевиявленням представника при укладенні оспорюваного договорів на час його укладення.
Судом першоїінстанції правильно встановлено, що позивачем жодними доказами не підтверджено наявності зловмисної домовленості представника ОСОБА_4 із відповідачами, а лише у позовній заявіконстатовано про наявність, з точки зору позивача, такої домовленості.
ОСОБА_1 не довів, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено представником на невигідних для нього умовах і такий договір суперечить його інтересам.Позивачем не доведено існування умислу в діях ОСОБА_4 щодо зловмисної домовленості із відповідачами, а також наявності причинного зв'язку між зловмисною домовленістю та несприятливими наслідками.
Встановивши, що позивачем не доведено підстав, передбачених ст. 232 ЦК України, для визнання договору купівлі-продажу від 13 липня 2017 року недійсним, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову, оскільки за змістом довіреності від 24 квітня 2017 року довіритель мав право на укладення договорів купівлі-продажу.
Висновок суду першої інстанції є обґрунтованим.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що долучені до матеріалів справи копії квитанцій не підтверджують отримання позивачем коштів від продажу квартири, апеляційний суд оцінює критично, оскільки зазначене не є підставою для визнання договору купівлі-продажу від 13 липня 2017 року недійсним. ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернення до суду із окремим позовом із вказаною вимогою.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 04 грудня 2023 року ухвалено з додержанням норм процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382, 389 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 07 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: О.В. Желепа
С.Г. Музичко