Справа № 753/1142/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/422/2025
13 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Музичко С.Г.,
при секретарі Яхно П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Київської філії комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Бойка Олега Миколайовича, товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний клуб» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року, ухваленого під головуванням судді Колесника О.М.,-
встановив:
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом.
ОСОБА_1 просила: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Бойка Олега Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42349017 від 02 серпня 2018 року 10:09:40, щодо державної реєстрації права власності за ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 та запис про право власності № 27311191 від 31 липня 2018 року 18:23:53, здійсненого державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Бойком Олегом Миколайовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42349017 від 02 серпня 2018 року 10:09:40, щодо державної реєстрації права власності за ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», укладено кредитний договір № 2.06120953.
18 грудня 2006 року укладенодоговір іпотеки, предметом якого є квартираАДРЕСА_1 .
14 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Перший інвестиційний клуб» укладено договірпро відступлення прав вимоги за вказаними договорами.
02 серпня 2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Бойко О.М. здійснено державну реєстрацію права власності ТОВ «Перший інвестиційний клуб» на предмет іпотеки.
Позивач вважала, що рішення про здійснення державної реєстрації є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «Перший інвестиційний клуб» не відноситься до фінансових установ, у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати послуги, у тому числі і у формі факторингу.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року у задоволенні названого позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про його час і місце повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав доведеним факт набуття ТОВ «Перший інвестиційний клуб» права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Проведення державної реєстрації права власності на квартиру за товариством було здійснено із дотриманням вимог закону.Враховуючи, що ОСОБА_1 не зареєстрована у спірній квартирі, відтак, до спірних правовідносин не застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що 18 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», укладено кредитний договір № 2.06120953.
18 грудня 2006 року укладенодоговір іпотеки, предметом якого є квартираАДРЕСА_1 .
14 березня 2018 року, за результатами електронних торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UА-ЕА-2018-02-08-000135-а, проведених в рамках ліквідаційної процедури ПАТ «Платинум Банк», між ПАТ «Платинум банк» та ТОВ «Перший інвестиційний клуб» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за вказаними договорами.
У березні 2018 року ТОВ «Перший Інвестиційний Клуб» направлено позивачу вимогу про повернення заборгованості за договором про іпотечний кредит.
ОСОБА_1 вказану вимогу товариства не виконано.
02 серпня 2018 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42349017 від 02 серпня 2018 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Перший Інвестиційний Клуб».
Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 зазначила, що рішення про здійснення державної реєстрації є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «Перший інвестиційний клуб» не відноситься до фінансових установ, яка може надавати послуги, у тому числі і у формі факторингу. Реєстрація права власності за товариством на предмет іпотеки відбулась незаконно.
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.
Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 200/18401/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18 від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18777/18 у справах щодо позасудового врегулювання зобов'язань ПАТ «Укрсоцбанк».
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, за ч. 1 ст. 33 та ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу і фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.
Подібні висновки зазначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 зазначала, що укладений між ПАТ «Платинум банк» та ТОВ «Перший інвестиційний клуб» договір про відступлення прав вимоги за своєю юридичною природою є договором факторингу.
Позивач вважала, що ТОВ «Перший інвестиційний клуб» не відноситься до фінансових установ, у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати послуги, у тому числі і у формі факторингу.
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).
За договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).
При укладенні договору про відступлення прав вимоги набувач права вимоги не повинно в обов'язковому порядку мати статус фінансової установи та мати відповідний дозвіл (ліцензію).
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, щооспорюваний договір за своїм змістом є договором купівлі-продажу прав вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна зі сторін не передає грошові кошти в розпорядження іншої сторони за плату.
Враховуючи, що оспорюваний договір не є договором факторингу, відтак, висновок суду першої інстанції по відмову в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги є правильним.
Обгрунтовуючи підстави для скасування рішення про державну реєстрацію на предмет іпотеки, ОСОБА_1 посилалась на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Колегією суддів встановлено, що позивачем не надав суду належних доказів наявності всіх умов, встановлених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», зокрема, що квартира, яка є предметом іпотеки, використовується іпотекодавцем як місце постійного проживання.
Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заборона звернення стягнення на предмет іпотеки, визначена вказаним законом, до спірних правовідносин не застосовується.
Розв'язуючи спір, судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами заявлені позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 06 листопада 2023 року ухвалено з додержанням норм процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382, 389 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 07 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: Є.П. Євграфова
С.Г. Музичко