Іменем України
07 квітня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/9993/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про стягнення боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (далі позивач) 05.07.2022 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі відповідач) з позовом до Головного управління ДПС у м.Києві, відповідно до якого, позивач з урахуванням заяви від 12.02.2025 просить суд:
визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Ф-63501-17-У від 15.05.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн, видану ГУ ДПС у м. Києві Державної податкової служби України.
В обґрунтування пред'явленого позову зазначено, що 24.05.2022 заступником начальника відділу Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження згідно вимоги № Ф-63501-17-У від 23.02.2022 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн, видану ГУ ДПС у м. Києві Державної податкової служби України.
У подальшому, постановою державного виконавця від 05.02.2025 ВП № 71431426 про зміну (доповнення) реєстраційних даних внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: замість Дата видачі: 23.02.2022 зазначено Дата видачі: 15.05.2019.
21.07.2015 ФОП ОСОБА_1 було взято на облік як платника податків Головним управлінням ДПС у м. Києві, ДПІ у Деснянському районі міста Києва. Згідно даних з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування, наданих 01.07.2022, за період з 2004 по 2022 роки, страхові внески з доходу застрахованої особи ОСОБА_1 (номер облікової картки застрахованої особи НОМЕР_1 ) було перераховано наступними страхувальниками: Київська державна фабрика театрального реквізиту, ДП «Київська державна фабрика театрального реквізиту», Київський міський центр зайнятості, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, спеціальний експериментальний освітньо-культурологічний центр «Сполох».
За період 2015 року ОСОБА_1 була отримувачем допомоги по безробіттю, а починаючи з 31.12.2015, взагалі не отримувала жодного доходу.
Оскільки ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, на думку позивача, вона не зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку із чим вважає оскаржувану вимогу протиправною.
Представник ГУ ДПС у м.Києві позов ОСОБА_1 не визнав, про що 24.02.2022 надав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив таке.
За даними інформаційно-комунікаційної системи Головного управління ДПС У м. Києві ОСОБА_1 перебувала на обліку в ГУ ДПС у м. Києві (ДПІ у Деснянському районі) як фізична особа-підприємець з 21.07.2015 до 14.06.2022 (дата проведення державної реєстрації припинення) на загальній системі оподаткування.
В інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за 2017 рік та з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року, в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткування, а саме:
за 2017 рік у сумі 8448,00 грн;
за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
за II квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
за ІІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
за IV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
за ІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
за III квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
за IV квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
за І квартал (січень-лютий) 2020 року в сумі 2078,12 грн;
за ІІ квартал (червень) 2020 року в сумі 1039,06 грн;
за III квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн;
за IV квартал 2020 року в сумі 2200,00 грн.
У зв'язку з тим, що сплата єдиного внеску в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 відсутня, в картці платника обліковується недоїмка. Враховуючи зазначене, недоїмка, яка обліковується в інтегрованій картці по коду 71040000 ОСОБА_1 , підлягає сплаті на загальних підставах.
Сума Єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Таким чином, засобами інформаційно-комунікаційної системи ГУ ДПС у м. Києві в автоматичному режимі сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати єдиного внеску № Ф-63501-17 від 15.05.2019.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63501-17 від 15.05.2019 була отримана ОСОБА_1 05.06.2019.
Таким чином, в автоматичному режимі узгоджено та сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63501-17-У від 15.05.2019.
Враховуючи викладене вище, до Деснянського відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві направлено заяву про відкриття виконавчого провадження згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63501-17-У від 15.05.2019.
Відповідач зауважує, що ОСОБА_1 додано до позову витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, де зазначено, що остання з 2015 року господарську діяльність не вела, але і найманим працівником не була, отже єдиний соціальний внесок за неї не сплачувався.
На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В свою чергу позивачем подано відповідь на відзив відповідача, згідно якої зазначено, що тлумачення відповідачем у відзиві на позов норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) суперечить меті запровадженого консолідованого страхового внеску.
Позивач зауважує, що 05.06.2019 та в послідуючі місяці оскаржувану вимогу вона не отримувала, на запит до поштового відділення, Київською міською дирекцією АТ «Укрпошта» 31.08.2022 надано відповідь, що інформацію з приводу отримання поштового відправлення пересилання можливо надати лише в разі, якщо з дня його приймання до елементарне не минуло шість місяців.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2022 позовну заяву ОСОБА_1 , залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Визначено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 прийнято до провадження адміністративну справу № 640/9993/22, розгляд справи визначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Одночасно зазначеною ухвалою суду позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, залишено без руху.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 задоволено клопотання позивача, визнано поважною причину пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги № Ф-63501-17-У від 15.05.2019, та поновлено цей строк.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 продовжено розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд прийшов до такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1238635 від 27.03.2025 вбачається, що ОСОБА_1 з 21.07.1995 року зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, 14.06.2022 за рішенням позивача ФОП припинено.
ОСОБА_1 з 21.07.2015 по 14.06.2022 перебувала на обліку в ГУ ДПС у м. Києві (ДПІ у Деснянському районі) як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.
Згідно інтегрованої картки платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність), за позивачем обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року, в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткування, а саме:
за 2017 рік у сумі 8448,00 грн;
за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
за II квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
за ІІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
за IV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
за ІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
за III квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
за IV квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
за І квартал (січень-лютий) 2020 року в сумі 2078,12 грн;
за ІІ квартал (червень) 2020 року в сумі 1039,06 грн;
за III квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн;
за IV квартал 2020 року в сумі 2200,00 грн.
Відповідачем в автоматичному режимі узгоджено та сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63501-17-У від 15.05.2019, згідно із якою загальна сума боргу платника єдиного внеску станом 30.04.2019 становить 21030,90 грн.
Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону).
Предметом спору в цій справі є оцінка правомірності формування вимоги № Ф-63501-17-У від 15.05.2019 про нарахування ЄСВ у розмірі 21030,90 грн, з огляду на відсутність у позивача доходу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постановах від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), платниками єдиного соціального внеску є, зокрема фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення в передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соцстрахування.
З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою й зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
У іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), вона є застрахованою особою, а платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, при цьому мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Приписами частини п'ятої статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зауважує, що Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні на обліку у якості фізичної особи - підприємця та здійснення ним трудових обов'язків, як найманим працівником, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Відтак, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше ж тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані, як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Матеріалами справи встановлено, що у ОСОБА_1 в спірний період дійсно відсутній дохід, що підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, наданим позивачем до матеріалів справи, а також інформацією з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи № 1263749 від 04.04.2025.
Тобто, наявними доказами підтверджено, що ОСОБА_1 у спірний період була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не вела та доходи не отримувала, як і не була найманим працівником, за яку платником єдиного внеску за неї виступав би роботодавець.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що позивач зобов'язана була сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.
Доводи позивача про перерахування страхувальниками за період з 2004 по 2022 роки страхових внесків з доходу застрахованої особи ОСОБА_1 , судом до уваги не приймаються, оскільки згідно інформації з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування вбачається, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з 2003 по 2012 роки та з 07.04.2015 по 31.12.2015 була отримувачем допомоги по безробіттю. Водночас спірна вимога сформована відповідачем станом на 30.04.2019 за період з 2017 року.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .
За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору за подання даного позову покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 91, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про стягнення боргу (недоїмки), відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Суддя К.Є. Петросян