04 квітня 2025 р. Справа № 440/12367/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 (суддя: І.С. Шевяков, м. Полтава) по справі № 440/12367/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними та скасування наказів,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №243 від 26.08.2024, яким старшого солдата ОСОБА_1 гранатометника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону знято з усіх видів забезпечення з 26 серпня 2024 року у зв'язку з самовільним залишенням військової частини;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1984 від 17.09.2024, яким на гранатометника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону старшого солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, утримано премію та додаткову грошову винагороду за серпень 2024 року в повному обсязі, як надмірно виплачену за нез'явлення на службу з відпустки, невихід на службу без поважних причин та самоусунення від виконання службових обов'язків, порушення вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказ командира Військової частини (з основної діяльності) НОМЕР_1 №1984 від 17.09.2024, яким на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, утримано премію та додаткову грошову винагороду за серпень 2024 року в повному обсязі є протиправним, оскільки, висновки службового розслідування не відповідають дійсним обставинам справи, так як не враховували обставин об'єктивної неможливості прибуття ОСОБА_1 з відпустки за сімейними обставинами, а саме перебування дружини позивача на стаціонарному лікуванні та необхідністю здійснення догляду за новонародженою донькою. Наведені обставини, як стверджує позивач, були відомі відповідачу, так як 23.08.2024 ОСОБА_1 було подано письмовий рапорт до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому останній просив надати йому додаткову відпустку за сімейними обставинами без збереження заробітної плати у зв'язку з вказаними обставинами та надав відповідні підтверджуючі документи. Крім того, про протиправність вказаного наказу свідчить також недотримання посадовими особами ВЧ НОМЕР_1 процедури проведення службового розслідування в частині реалізації права позивача на належне ознайомлення з початком службового розслідування, права подавати документи та докази на підтвердження відсутності вини, давати пояснення тощо.
Стверджуючи про незаконність наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №243 від 26.08.2024, ОСОБА_1 вказує, що зняття з усіх видів забезпечення у зв'язку з самовільним залишенням військової частини може бути правомірним лише на підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань після винесення наказу про призупинення військової служби та звільнення з посади, чого у спірних правовідносинах не відбулося. Крім того, зауважує, що вказаний наказ було прийнято відповідачем до початку проведення службового розслідування, що також свідчить про його протиправність.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі № 440/12367/24 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №243 від 26.08.2024.
Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1984 від 17.09.2024.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорта ОСОБА_1 від 23.08.2024 про надання відпустки.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення за рапортом ОСОБА_1 про надання йому відпустки за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення на фактичний строк затримки, що підтверджується відповідними документами.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 по справі № 440/12367/24 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що позивачем до рапорту від 23.08.2024 про надання йому додаткової відпустки не було надано медичних документів на підтвердження хвороби дружини, а саме висновків ЛКК №№ 550, 552 від 06.09.2024 та виписки з медичної карти стаціонарної хворої ОСОБА_2 № 11995 від 04.09.2024, оскільки такі документи були видані після подання вказаного рапорту, що виключає можливість відповідача вважати підтвердженими обставини щодо наявності тяжких сімейних обставин, з якими позивач пов'язує необхідність у додатковій відпустці та, відповідно, свідчить про відсутність у ВЧ НОМЕР_1 підстав для задоволення рапорту ОСОБА_3 від 23.08.2024.
Зобов'язання відповідача судом першої інстанції прийняти рішення за рапортом ОСОБА_1 про надання йому відпустки за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення останній вважає втручанням у дискреційні повноваження військової частини. При цьому зауважує, що, починаючи з 31.05.2024 позивач знаходився у відпустці загалом 42 (сорок дві) доби, без урахування днів на дорогу. Таким чином, ОСОБА_1 реалізовано право на відпустку в повному обсязі згідно зі статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Висновок суду першої інстанції про те, що лише з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань даних про досудове розслідування відбувається призупинення військової служби та, відповідно, нарахування і виплата основного грошового забезпечення та премії, на переконання апелянта, є помилковим, оскільки положенням п. 34 Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України передбачено, що у триденний строк з дати залишення частини видається наказ по стройовій частині про зняття військовослужбовця зі всіх видів забезпечення. Також, відповідно до п.15 Загальних положень Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ, затвердженого наказом МОУ № 260 від 07.06.2018, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Таким чином, з огляду на наявність на території України воєнного стану, що зумовило велику кількість звернень щодо реєстрації кримінальних проваджень за ознаками злочину, передбаченого ст. 408 КК України, вважає винесення наказу про зняття позивача з усіх видів забезпечення обґрунтованим та законним. З моменту внесення відповідних відомостей до ЄРДР буде винесено наказ про призупинення військової служби та виключення зі списків військової частини.
Щодо посилань позивача на порушення порядку проведення службового розслідування, вказує, що позивач, будучи обізнаним про непродовження Військовою частиною НОМЕР_1 його відпустки, на виконання обов'язків військової служби, був зобов'язаний прибути до місця несення військової служби. При цьому у позивача було достатньо часу для того, щоб вирішити питання догляду за хворою дружиною та новонародженою дитиною, чого ним зроблено не було. Отже, з наведеного слідує, що ОСОБА_1 був відсутній за місцем військової служби без належного на те дозволу військового командування.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив про законність та обґрунтованість рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 по справі № 440/12367/24, натомість апеляційну скаргу позивача вважав необґрунтованою, безпідставною, невмотивованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Наполягав, що відповідач на момент винесення оскаржуваних наказів був обізнаний про наявність у ОСОБА_1 тяжких сімейних обставин, які унеможливлюють його своєчасне повернення, про що позивач та його хвора дружина неодноразово повідомляли безпосереднє керівництво засобами телефонного зв'язку, через урядову гарячу лінію Міністерства оборони тощо.
Про обставини перебування дружини позивача з 13.08.2024 на стаціонарному лікуванні відповідачу було відомо. Позивач неодноразово повідомляв ВЧ НОМЕР_1 про існування відповідних підтверджуючих медичних документів. Зауважує, що увесь час лікування тяжкої хвороби дружини існувала потреба у здійсненні догляду за малолітньою донькою, яка в силу свого віку потребує постійного догляду та батьківського піклування. Відтак, безпідставними, на переконання позивача, є посилання ВЧ НОМЕР_1 про непідтвердження станом на час подання ОСОБА_1 рапорту (23.08.2024) відповідними медичними документами тяжкого стану здоров'я дружини, мотивовані тим, що виписка з медичної картки останньої №11995 була отримана 04.09.2024, тобто після подання такого рапорту, оскільки період перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні, що зазначений у вказаному медичному документі становить з 13.08.2024 по 04.09.2024 включно.
В іншій частині відзив на апеляційну скаргу дублює зміст позовної заяви.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №156 від 31.05.2024 старшого солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 травня 2024 року №801-РС на посаду гранатометника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону ВЧ НОМЕР_1 , ВОС - 103061А, який прибув з Військової частини НОМЕР_4 з 31 травня 2024 року, зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення, а на продовольче забезпечення з 01 червня 2024 року.
На підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 04.08.2024 позивачу надано відпустку за сімейними обставинами з інших поважних причин відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на 10 діб з 05 по 14 серпня 2024 року /а.с. 16/.
15.08.2024, згідно з наказом №232, ОСОБА_1 надано відпустку за сімейними обставинами та з інших поважних причин відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на 10 діб з 15 по 24 серпня 2024 року /а.с. 16, зворотній бік/.
У період перебування позивача у відпустці виникли тяжкі сімейні обставини, які унеможливили своєчасне прибуття ОСОБА_1 до розташування військової частини.
23.08.2024 позивачем подано письмовий рапорт, в якому останній просив надати йому відпустку за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення, у зв'язку з госпіталізацією та хворобою дружини, й проведенням їй оперативного втручання, разом із підтверджувальними документами /а.с. 17/, який було прийнято та зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_2 за №1739/11/18890 від 24.08.2024, що визнає у відзиві відповідач.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №243 від 26.08.2024 старшого солдата ОСОБА_1 гранатометника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, знято з усіх видів забезпечення з 26 серпня 2024 року у зв'язку з самовільним залишенням військової частини /а.с. 38, зворотній бік/.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1984 від 17.09.2024 на гранатометника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону старшого солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, утримано премію та додаткову грошову винагороду за серпень 2024 року в повному обсязі, як надмірно виплачену за нез'явлення на службу з відпустки, невихід на службу без поважних причин та самоусунення від виконання службових обов'язків, порушення вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України /а.с. 36-38/.
Крім того, пунктом 2 цього ж наказу начальнику групи психологічного супроводу та відновлення мотопіхотного батальйону ВЧ НОМЕР_1 капітану ОСОБА_4 наказано копії матеріалів службового розслідування направити до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську та Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону для прийняття правового та процесуального рішення, внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Вважаючи оскаржувані накази відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про їх скасування.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних наказів ВЧ НОМЕР_1 № 243 від 26.08.2024 та №1984 від 17.09.2024 як таких, що винесені необґрунтовано, без з'ясування/врахування всіх обставин вчинення порушення, оскільки службовим розслідуванням (в разі якщо воно проводилося, матеріали суду не надані) не було з'ясовано, чи вчиняв позивач порушення військової дисципліни, а також не досліджено належним чином відомі відповідачу обставини інкримінованого порушення, його наслідки, ступінь вини військовослужбовця, відомі відповідачу причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення. Також судом враховано недоведеність відповідачем факту самовільного залишення позивачем військової частини. При цьому судом зазначено, що лише з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань даних про досудове розслідування, відбувається призупинення військової служби. Нарахування і виплата основного грошового забезпечення та премії, здійснення речового забезпечення припиняється з призупиненням військової служби. Відтак, суд дійшов висновку, що зняття ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення з 26.08.2024 було передчасним, вчиненим не на підставі закону - враховуючи відсутність реєстрації кримінального провадження станом на дату винесення наказу.
З огляду на викладене, суд вважав, що належним захистом прав позивача у даному випадку буде визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.08.2024 про надання відпустки та зобов'язання відповідача прийняти рішення за рапортом позивача про надання йому відпустки за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення на фактичний строк затримки, що підтверджується відповідними документами.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут, затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 N 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), положення якого поширюються на усіх військовослужбовців Збройних Сил України незалежно від військових звань, службового становища та заслуг, в тому числі і на військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Абзацами 2 та 6 статті 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Частиною 1 статті 12 Дисциплінарного статуту визначено, що Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, Міністр оборони України, начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України, керівники державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, Голова Служби безпеки України, Голова Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, командувач Національної гвардії України, Голова Державної прикордонної служби України, Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, начальник Управління державної охорони України, керівники інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями користуються дисциплінарною владою в повному обсязі цього Статуту, крім відповідних повноважень, визначених цим Статутом для кожного, з них особисто.
Відповідно до частини 1 статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Згідно з частиною 2 статті 45 Дисциплінарного статуту, за вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
В силу приписів частини 3 статті 45 Дисциплінарного статуту, командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку він несе дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, а стягнення накладає командир. При цьому, у разі виявлення ознак кримінального правопорушення, командир зобов'язаний повідомити про це орган досудового розслідування, оскільки у випадку не здійснення такого повідомлення він несе відповідальність згідно із законом.
Положеннями статті 48 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Частиною 1 статті 84 Дисциплінарного статуту визначено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно з частиною 1 статті 85 Дисциплінарного статуту, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Відповідно статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Порядок виконання дисциплінарних стягнень установлений, зокрема, статтями 96-98 Дисциплінарного статуту, відповідно до яких дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.
Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність. Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений Міністерством оборони України від 21.11.17 №608.
Пункт 2 Розділу ІІ Порядку від 21.11.17 № 608 визначає, службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Порядку від 21.11.17 №608, службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Відповідно до пунктів 1, 3, 8, 9 Розділу ІІІ Порядку від 21.11.17 № 608, рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Пунктом 1 Розділу ІV Порядку від 21.11.17 № 608 передбачено, що особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані:
дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;
виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;
розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
Згідно із пунктом 2 Розділу ІV Порядку від 21.11.17 № 608, особи, які проводять службове розслідування, мають право, у тому числі:
запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування);
отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані);
з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування;
отримувати інформацію, пов'язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України.
Згідно з пунктом 3 Розділу ІV Порядку від 21.11.17 № 608, військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:
знати підстави проведення службового розслідування;
бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування;
відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом;
давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;
з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень;
порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;
висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять;
ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником);
оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Згідно із пунктами 1, 5, 6 Розділу V Порядку від 21.11.17 № 608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4, 5, 6 Розділу VІ Порядку від 21.11.17 № 608, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).
У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Примірники акта службового розслідування надсилаються службовим особам, яких стосуються наведені у висновку пропозиції, та до відповідних структурних підрозділів органів військового управління.
За зверненням військовослужбовця, стосовно якого проводилось службове розслідування, йому надається завірена копія акта службового розслідування або витяг з акта, в частині, що його стосується, за умови, що вони не містять інформації з обмеженим доступом.
Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Акт службового розслідування разом з усіма матеріалами оформлюється окремою справою або долучається до документів відповідної номенклатурної справи.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
З аналізу наведених норм слідує, що підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення передує проведення службового розслідування.
Колегія суддів зазначає, що ані до суду першої, ані апеляційної інстанції відповідачем не надано матеріалів службового розслідування.
Матеріали справи містять копію витягу з наказу від 17.09.2024 №1984 "Про підсумки службового розслідування стосовно нез'явлення на службу з відпустки старшого солдата ОСОБА_1 " (а.с. 36-38), з якого вбачається, що за наслідками проведення службового розслідування було встановлено, що 15.08.2024 гранатометник 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону старший солдат ОСОБА_1 убув у відпустку за сімейними обставинами у м.Полтава терміном на 10 діб з 15.08.2024 по 24.08.2024 згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2024 № 232. 25.08.2024 зобов'язаний був прибути до місця служби у Військову частину НОМЕР_1 . Усвідомлюючи реальну можливість участі у веденні бойових дій, ОСОБА_1 вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану, до місця тимчасової дислокації Військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_3 з відпустки не повернувся, підтверджуючих документів не надав. На телефонні дзвінки не відповідає. Місцезнаходження старшого солдата ОСОБА_1 не відоме.
Констатовано, що ОСОБА_1 не з'явився на службу з відпустки та перебуває за межами військової частини без законних на те підстав, чим ухиляється від виконання обов'язків військової служби в умовах воєнного стану. З 26.08.2024 по час закінчення службового розслідування перебуває за межами Військової частини НОМЕР_1 без законних на те підстав та проводить час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби.
На порушення вимог статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, у відповідності до якої кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, старший солдат ОСОБА_1 самоусунувся від виконання службових обов'язків, визначених статтями 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Зазначено, що в діях старшого солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407,408 Кримінального кодексу України, що стались через його особисту недисциплінованість і йдуть всупереч вимог статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Викладені висновки стали підставою для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення суворої догани, утримання премії та додаткової грошової винагороди за серпень 2024 року як надмірно виплаченої, про що вказано у пункті 1 спірного наказу від 17.09.2024 №1984 "Про підсумки службового розслідування стосовно нез'явлення на службу з відпустки старшого солдата ОСОБА_1 " /а.с. 38/.
Стверджуючи про порушення відповідачем порядку проведення службового розслідування та заперечуючи висновки такого розслідування, позивач, зокрема, вказує на неврахуванням ВЧ НОМЕР_1 обставин щодо хвороби дружини ОСОБА_1 та необхідності догляду за новонародженою дитиною, що унеможливили вчасність прибуття позивача з відпустки до місця несення військової служби.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває в офіційному шлюбі із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстровано 27.01.2024, про що складено відповідний актовий запис №22 від 27.01.2024, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 /а.с. 17а, зворотній бік/.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась спільна донька - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 /а.с. 15/.
04.08.2024, згідно з наказом №221, позивачу надано відпустку за сімейними обставинами та з інших поважних причин відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на 10 діб з 05 по 14 серпня 2024 року.
15.08.2024, згідно з наказом №232, позивачу надано відпустку за сімейними обставинами та з інших поважних причин відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на 10 діб з 15 по 24 серпня 2024 року.
У період з 13.08.2024 по 04.09.2024 ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у Кіровоградській обласній лікарні Кіровоградської обласної ради (КН "КОД КОР") із діагнозом інтрамедулярне новоутворення (ліпома) на рівні L1 - L2, стійким, вираженим больовим корінцевим синдромом правобіч, грубим м'язово-топічним синдромом, помірним парезом лівої ноги, порушенням функції тазових органів /а.с. 18/. У період перебування на стаціонарному лікуванні, 19.08.2024, дружині позивача було проведено оперативне лікування - ламінектомія L1-L2, видалення новоутворення спинного мозку на рівні L1-L2. Наведена обставина підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого №11995, згідно з якою ОСОБА_2 потребує стороннього догляду та не має можливості самостійно пересуватись /а.с. 18/.
Відповідно до висновку №552 від 06.09.2024 (форма 080-4/о) про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній або професійній основі, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , потребує стороннього догляду вдома на непрофесійній основі. Висновок дійсний до 06.09.2025 /а.с. 21/.
Отже, з наведеного слідує, що під час перебування ОСОБА_1 у відпустці, останнім днем якої є 24.08.2024, сталися обставини (хвороба дружини, внаслідок якої остання стала потребувати постійного стороннього догляду, та необхідінсть догляду за малолітньою дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_4 )), які унеможливлювали вчасне повернення позивача до військової служби.
Матеріалами справи підтверджено, що 23.08.2024 (за день до закінчення відпустки) ОСОБА_1 подано письмовий рапорт, в якому останній просив надати йому додаткову відпустку за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення, у зв'язку з госпіталізацією та хворобою дружини, та проведенням їй оперативного втручання, разом із підтверджуючими документами, який було прийнято та зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_5 за №1739/11/18890 від 24.08.2024 /а.с. 17/.
Крім того, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, 23.08.2024 ОСОБА_1 засобами телефонного зв'язку повідомив безпосереднє керівництво про неможливість прибуття з відпустки за сімейними обставинами у встановлений строк, у зв'язку з тим, що дружина перебуває на стаціонарному лікуванні, та необхідністю здійснення догляду за новонародженою донькою, оскільки інші особи, які можуть здійснювати догляд за малолітньою дитиною відсутні, а також було порушено питання щодо надання йому відпустки за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення.
Тобто, позивачем вживались заходи з метою попередження керівництва про об'єктивну неможливість вчасного повернення до військової служби та повідомлення про обставини, які завадили цьому.
Однак, вказаний рапорт ОСОБА_1 відповідачем розглянуто не було, оцінки наведеним у ньому обставинам не надано.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як і пояснень відповідача з цього приводу.
Твердження ВЧ НОМЕР_1 про те, що начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 на запит від 23 серпня 2024 року № 11/18890 щодо надання відпустки за сімейними обставинами старшому солдату ОСОБА_1 відповідачем було надано відповідь, колегія суддів сприймає критично, з огляду на відсутність будь-яких доказів вчинення вказаний дій.
При цьому, наведені доводи відповідача сприймаються колегією суддів як доказ обізнаності ВЧ НОМЕР_1 з вказаним рапортом ОСОБА_1 та обставинами, викладеними в ньому, щодо неможливості вчасного повернення позивача до військової служби.
На користь вказаного висновку суду апеляційної інстанції свідчить також посилання самого відповідача в апеляційній скарзі на відсутність можливості у нього, станом на час подання ОСОБА_1 рапорту від 23.08.2024, надати оцінку обставинам щодо тяжкості хвороби дружини останнього та їх впливу на неможливість вчасного прибуття позивача до ВЧ НОМЕР_1 , мотивоване ненаданням разом з рапортом відповідних підтверджуючих медичних документів (які, як вказує сам апелянт, винесені після подання рапорту), яке колегія суддів сприймає критично, оскільки медичними документами, про які вказує відповідач, є висновки Лікарсько-консультативної комісії № 550 та № 552 від 06.09.2024 та виписка з медичної карти стаціонарної хворої ОСОБА_2 № 11995 від 04.09.2024, які складаються за результатами проведення необхідних медичних обстежень та відповідного лікування, що вочевидь потребує певного часу.
Таким чином, наведене свідчить про відсутність у позивача об'єктивної можливості надати вказані документи разом із рапортом від 23.08.2024, оскільки в той час тривало лікування його дружини, (яке, як вказано вище почалось 13.08.2024, 19.08.2024 здійснено оперативне втручання).
З огляду на викладене, враховуючи відсутність доказів розгляду відповідачем рапорту ОСОБА_1 від 23.08.2024 та відповідно надання оцінки, викладеним у ньому обставинам та прийняття рішення за результатом вчинення таких дій, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.08.2024 про надання відпустки та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення за рапортом ОСОБА_1 про надання йому відпустки за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення на фактичний строк затримки, що підтверджується відповідними документами.
При цьому, слід зауважити, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на втручання суду в його дискреційні повноваження, шляхом покладення вказаного обов'язку з прийняття рішення за рапортом ОСОБА_1 є наслідком хибного розуміння висновку суду в цій частині, оскільки суд зобов'язує ВЧ НОМЕР_1 прийняти не конкретне рішення за результатом розгляду рапорту позивача (позитивне чи негативне), а рішення, яке б свідчило про належний розгляд такого рапорту з наданням оцінки, вказаним у ньому обставинам.
Як зазначено вище, будучи обізнаним про обставини, які завадили позивачу вчасно прибути до ВЧ НОМЕР_1 після відпустки та продовжити військову службу, та, зокрема, про вжиття останнім заходів з повідомлення керівництва військової частини про такі обставини (подання рапорту, повідомлення на Гарячу лінію Міністерства оброни України), командиром ВЧ НОМЕР_1 ініціюється проведення службового розслідування за фактом нез'явлення ОСОБА_1 на службу, під час проведення якого, як вбачається зі змісту вказаного вище витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №1984 від 17.09.2024, жодним чином не було досліджено та відповідно надано оцінку обставинам щодо хвороби дружини позивача, необхідності постійного догляду за нею та за малолітньою дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
Тобто, відповідач, за підсумками службового розслідування, проведеного з порушенням норм, які, зокрема, встановлюють обов'язкові до з'ясування обставини під час такого розслідування та передбачають необхідність відповідності його висновків критеріям повноти, всебічності та об'єктивності, під час якого не враховано обставин вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення, його попередньої поведінки, причин та умов, що сприяли відповідній поведінці, ступеня вини позивача, прийняв наказ № 1984 від 17.09.2024, яким на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, утримання премії та додаткової грошової винагороди за серпень 2024 в повному обсязі за нез'явлення на службу з відпустки, невихід на службу без поважних причин та самоусунення від виконання службових обов'язків, що є порушенням вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2024 №1984 є винесеним необґрунтовано, без з'ясування та врахування всіх обставин вчинення інкримінованого позивачу порушення, відтак, є протиправним та підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 243 від 26.08.2024, яким старшого солдата ОСОБА_1 гранатометника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, знято з усіх видів забезпечення з 26 серпня 2024 року у зв'язку з самовільним залишенням військової частини, слід зазначити наступне.
Так, відповідно до пунктів 2, 9, 12 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги. Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні). Військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.
Згідно з частиною другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань). Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби.
Згідно з пунктами 144-1, 144-2 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, України, затверджений Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Отже, лише з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань даних про досудове розслідування, відбувається призупинення військової служби. Нарахування і виплата основного грошового забезпечення та премії, здійснення речового забезпечення припиняється з призупиненням військової служби.
Наявним в матеріалах справи листом Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорську від 23.10.2024 №13-07-28958-кр підтверджено, що станом на 23.10.2024 в провадженні слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відсутні кримінальні провадження відносно військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 /а.с. 31/.
Таким чином, враховуючи наведені обставини, слід дійти висновку, що зняття ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення з 26.08.2024 було передчасним, вчиненим не на підставі закону, враховуючи відсутність реєстрації кримінального провадження станом на дату винесення наказу №243 від 26.08.2024, що зумовлює визнання його протиправним та скасування.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 по справі № 440/12367/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова