Справа № 629/1094/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/393/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.125 КК України
02 квітня 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
представника потерпілого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_10 на вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 вересня 2024 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, працюючого начальником охорони у ТОВ «Смерш», одруженого, який має на утриманні малолітню дитину, 2022 року народження, раніше не судимого, -
визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень.
Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 15000 гривень.
В іншій частині позову відмовлено.
Як встановив суд, ОСОБА_7 умисно заподіяв ОСОБА_10 легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, за наступних обставин.
Так, 12 липня 2022 року у період часу між 17 годиною 10 хв. та 17 годиною 15 хв. ОСОБА_7 , його дружина ОСОБА_12 , а також ОСОБА_10 , раніше знайомий із обвинуваченим, перебували у квартирі АДРЕСА_2 , де з'ясовували обставини особистого характеру.
За цих обставин між ОСОБА_7 , ОСОБА_12 з одного боку, та ОСОБА_10 з іншого, які тривалий час перебували у неприязних стосунках, сталася обопільна сварка.
Після цього потерпілий вийшов у тамбур квартири АДРЕСА_2 , де вже знаходився обвинувачений.
В цей же день, близько 17 години 14 хв., вже безпосередньо між ОСОБА_7 і ОСОБА_10 , які перебували у вказаному приміщенні - міжквартирному тамбурі, на грунті особистої неприязні сталася сварка, в ході якої у обвинуваченого виник умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .
Реалізуючи свій кримінальний протиправний умисел, діючи із наведених вище мотивів, ОСОБА_7 наніс ОСОБА_10 один удар кулаком в область обличчя.
Своїми умисними діями ОСОБА_7 заподіяв ОСОБА_10 легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я - закриту черепно-мозкову травму з синцем в правій скроневій ділянці із заходом на верхнє віко правого ока (7х3.5 см) із струсом головного мозку.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції скасувати, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.2 ст.125 КК України у виді 2 років обмеження волі, та повністю задовольнити цивільний позов представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 , стягнувши з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в розмірі 10000 гривень та витрати на правничу допомогу в сумі 20000 гривень.
В обґрунтування доводів зазначає, що ОСОБА_7 заподіяв йому легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, а саме закриту черепно-мозкову травму з синцем в правій скроневій ділянці із заходом на верхнє віко правого ока із струсом головного мозку, при цьому обвинувачений винним себе не визнав. Більш того, перед ним не вибачився, та не намагався відшкодувати спричинені збитки. Звертає увагу на те, що вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2024 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, де потерпілим є його батько, ОСОБА_13 . Крім того, зараз в правоохоронних органах також перебуває ще дві заяви потерпілого ОСОБА_13 відносно ОСОБА_7 щодо вчинення останнім кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.129 КК України та ч.1 ст.146 КК України. На думку апелянта, обвинувачений становить небезпеку не тільки для нього та його родини, але і для суспільства, не дає критичну оцінку своїм діям, що вказує на байдуже ставлення стати на шлях виправлення, продовжує вчиняти кримінальні правопорушення, не розкаявся, а тому забезпечити виправлення обвинуваченого можливо лише призначивши покарання пов'язаного з обмеженням волі. Потерпілий також зазначає, що внаслідок вчиненого кримінального проступку йому була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних і фізичних стражданнях, перенесенні болю, постійному відчутті дискомфорту, були порушені його нормальні життєві зв'язки, оскільки він був змушений звертатись до правоохоронних органів, приймати участь у проведенні слідчих дій, відвідувати судові засідання, у зв'язку з чим вважають, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди повинен становити 10000 гривень. Поряд із цим, враховуючи обсяг і зміст послуг наданих адвокатом під час досудового розслідування, а також кількість та тривалість судових засідань, та витраченого часу на розгляд даної справи, починаючи з 19 вересня 2022 року, що складало майже 2 роки на момент винесення вироку суду, у зв'язку з чим, вважають, що розмір стягнення витрат на правничу допомогу підлягає відшкодуванню в розмірі 20000 гривень.
12 березня 2025 року на адресу Харківського апеляційного суду від захисника ОСОБА_8 надійшли заперечення на апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_10 , в яких міститься прохання про залишення без задоволення апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_10 , а вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 вересня 2024 року по справі №629/1094/23 - без змін.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги потерпілого, а також пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які просили залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_10 без задоволення, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтується на доказах, досліджених у судовому засіданні, аналіз яких даний у вироку.
Оскільки фактичні обставини кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 учасниками судового процесу не оскаржуються, то висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин перевірці судом апеляційної інстанції не підлягають, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання ОСОБА_7 ,колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням доводів поданої апеляційної скарги, конкретних обставин справи, а також фактичного змісту вироку, не в повній мірі виконав вимоги ст.65 КК України.
Зокрема, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, яке, відповідно до ст.12 КК України, є кримінальним проступком, а дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, займається трудовою діяльністю, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, 2022 року народження.
Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_7 , судом першої інстанції не встановлено.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 найбільш м'якого виду покарання передбаченого санкцією ч.2 ст.125 КК України.
Разом з цим, на думку колегії суддів, при призначенні обвинуваченому покарання у виді штрафу, суд першої інстанції не в достатній мірі врахував обставини вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, відсутність пом'якшуючих обставин, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та є несправедливим внаслідок м'якості.
Більш того, під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_7 раніше притягався до кримінальної відповідальності. Так, вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2024 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Разом з цим, ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року вищезазначений вирок скасований, на підставі п.1 ч.1 ст.49 КК України ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.125 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України, у відповідності до п.1 ч.2 ст.284 КПК України - закрито. Вказана обставина щодо закриття кримінального провадження не є реабілітуючою.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що навіть після отримання апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_10 за вказаним кримінальним провадженням, обвинувачений ОСОБА_7 не вжив заходів для того, щоб примиритися із потерпілим або хоча б частково відшкодувати йому шкоду.
Зазначені обставини свідчать про небажання обвинуваченого дотримуватись загальноприйнятих у суспільстві норм та правил поведінки, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що призначення ОСОБА_7 за ч.2 ст.125 КК України покарання у виді штрафу не відповідає принципам справедливості, обґрунтованості та співмірності вчиненому, а також не сприятиме запобіганню вчиненню нових аналогічних кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, через невиправдану м'якість.
Верховним Судом вказується на обов'язкову необхідність індивідуалізації покарання, яке судом призначається конкретній особі з врахуванням даних, які всебічно характеризують особу винного, суди також повинні додержуватися принципу доцільності покарання, сформульованому у ч. 2 ст. 65 КК України, тобто покарання повинно бути необхідне та достатнє для виправлення особи, попередження вчинення нових злочинів, в кожному конкретному випадку суд, призначаючи покарання повинен мотивувати у вироку чому саме обрана ним міра покарання є достатньою для досягнення цілей, сформульованих у ч.2 ст.50 КК України.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
У частині 2 ст.409 КПК України зазначено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок в частині призначеного ОСОБА_7 покарання не може бути визнаний законним та обґрунтованим, тому, на підставі ч.2 ст.409, п.2 ч.1 ст.420 КК України, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку.
При призначенні ОСОБА_7 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України, відноситься до кримінальних проступків, та фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2024 року, але ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року звільнений від кримінальної відповідальності на підставі п.1 ч.1 ст.49 КК України , офіційно працевлаштований, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, має на утриманні малолітню дитину, 2022 року народження.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Враховуючи встановлені обставини, дані про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, невизнання вини, не відшкодування шкоди, колегія суддів вважає достатнім призначити покарання в межах санкції ч.2 ст.125 КК України у виді виправних робіт.
Саме таке покарання, на думку колегії, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України, та, у відповідності до ст. 65 КК України, достатнім для виправлення обвинуваченого і запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується із доводами потерпілого щодо призначення ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі, оскільки, враховуючи поведінку самого потерпілого, яке передувало вчиненому кримінальному правопорушенню, а також позитивні відомості обвинуваченого, який офіційно працевлаштований, одружений, має на утриманні малолітню дитину, 2022 року народження, у зв'язку з чим, дійшла висновку про можливість виправлення обвинуваченого без призначення йому найбільш суворого виду покарання, передбаченого альтернативною санкцією ч.2 ст.125 КК України.
Щодо задоволення цивільного позову представника потерпілого, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступне.
Зокрема, представником потерпілого - адвокатом ОСОБА_9 в інтересах потерпілого ОСОБА_10 заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 10000 гривень та стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 20000 гривень.
Вироком Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 вересня 2024 року, з обвинуваченого на користь потерпілого було стягнуто моральну шкоду у розмірі 3000 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 15000 гривень.
Однак, відповідно до ст.129 КПК України, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Приписами частини 5 ст.128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом і при цьому застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року №4 зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №709/1173/17 зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести у рішенні відповідні мотиви.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Як зазначено у мотивувальній частині оскарженого вироку, суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди на користь потерпілого врахував, що потерпілому ОСОБА_10 внаслідок вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення завдано моральної шкоди, оскільки він в результаті отриманого тілесного ушкодження відчував фізичний біль, проходив лікування. Крім того, потерпілий зазнав душевних страждань, відчував себе приниженим, що позначилось на його самопочутті, він був позбавлений повноцінного та звичного способу життя, вимушений докладати додаткових зусиль для його нормалізації.
Колегія суддів враховує, що визначення розміру грошового відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду, в той же час вважає, що визначена судом першої інстанції сума стягнення на відшкодування моральної шкоди не відповідає принципам справедливості та розумності.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що в результаті дій ОСОБА_7 потерпілому було заподіяно легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, а саме закриту черепно-мозкову травму з синцем в правій скроневій ділянці із заходом на верхнє віко правого ока із струсом головного мозку.
Таким чином, враховуючи ступінь тяжкості тілесного ушкодження, потерпілий, поза розумним сумнівом, зазнав обмежень у звичайному способі життя, що спричинило йому значне страждання, колегія суддів дійшла висновку про те, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 гривень буде таким, що відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.
Крім того, колегія суддів вважає, що витрати на правову допомогу в сумі 20 000 гривень доведеними, оскільки такі витрати підтверджені квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» від 07 березня 2023 року, відповідно до якої адвокатом ОСОБА_9 отримано гонорар в сумі 20000 гривень за договором про надання правової допомоги №32 від 19 березня 2022 року (т.1 арк. 81 «а»).
З огляду на викладене, апеляційна скарга потерпілого підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового вироку судом апеляційної інстанції.
Поряд із цим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що представником потерпілого - адвокатом ОСОБА_9 була подана позовна заява про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_10 моральної шкоди та процесуальних витрат на правову допомогу (Т.1 арк.82-85).
Однак, задовольняючи цей позов частково, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 15000 гривень, тобто допустив явну помилку, оскільки в цій справі лише один потерпілий - ОСОБА_10 .
Разом із цим належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 409, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.125 КК України у виді 6 (шести) місяців виправних робіт з відрахуванням в дохід держави 10 % від суми заробітку.
Вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди та процесуальних витрат на правову допомогу - змінити.
Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, та процесуальних витрат на правову допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 процесуальні витрати на правову допомогу в розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.
В решті вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий -
Судді: