Справа № 308/2026/24
Іменем України
06 березня 2025 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого Собослой Г.Г.
суддів Кожух О.А., Джуга С.Д.
з участю секретаря Ормош О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 вересня 2024 року, у справі № 308/2026/24 (Головуючий: Крегул М.М.), -
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Ужгородської міської ради , про позбавлення батьківських прав, мотивуючи тим, що між ними 19.09.2013 року було укладено шлюб, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Ужгород реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, про що зроблений відповідний актовий запис №377.
У період перебування сторони у шлюбі народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_1 орган видачі Громадське самоврядування м. Кішвард та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
Позивач зазначає, що з лютого 2022 року ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання за кордон і немає намірів повертатися і кожен з них на даний час проживає своїм життям . У грудні 2023року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано а дітей залишено проживати з позивачем.
Позивач вказує, що після припинення шлюбних відносин колишня дружина жодного з покладених на неї батьківських обов'язків не виконує оскільки з моменту окремого проживання та по цей час бачила своїх дітей лише декілька разів та не виявляє бажання зустрічатися з ними як в добровільному так і в примусовому порядку .
Позивач зазначає у позові, що він особисто з дітьми відвідує лікарів, проводить періодичні та профілактичні медичні огляди дітей, ходить до школи, бере участь у всіх святкуваннях навчального закладу дітей . У 2023 році ОСОБА_2 виїхала за кордон і до сьогоднішнього часу не повернулась, доглядом та вихованням дитини не займається.
Отже, позивач вважає, що колишньою дружиною свідомо обрано такі життєві умови, за якими її участь у вихованні сина є мінімальною та недостатньою, а перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, вона має усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив задовольнити заявлені ним позовні вимоги.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у позові відсутні, так як відповідачка не надавала і не надає жодної матеріальної допомоги на утримання наших дітей, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, не проявляє до них матеріальної турботи не цікавиться їх життям та не відвідує, не піклується про їх здоров'я, фізичний і духовний розвиток. Позивач також вказує на те, що має постійне місце проживання, спиртними напоями не зловживає, здоровий, має постійний дохід, проживає у комфортабельній квартирі, де створені всі умови для проживання, виховання та утримання синів. Виходячи з того, що відповідачка не забезпечує харчуванням, медичним доглядом, лікуванням синів, не спілкується з ними та не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, при чому робить це свідомо, без поважних причин, вважає що є всі підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо їх дітей.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає. Що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлялися про що свідчить судові розписки у зв'язку із відсутністю позивача за зазначеною адресою, а відповідачки за закінченням терміну зберігання і їх неявка не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч 2 ст. 372 ЦПК України.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містять відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку матері загрози для дітей, їхнього здоров'я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересом дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що під час розгляду справи позивач не надав належних й достатніх доказів умисної й винної поведінки відповідачки ОСОБА_2 щодо ухилення від виконання батьківських обов'язків, які б давали підстави для застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав щодо малолітніх дітей.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 березня 2025 року.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом: Г.Г.СОБОСЛОЙ