м. Вінниця
31 березня 2025 р. Справа № 120/14071/24
Вінницький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання бездіяльності протиправною
21.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання бездіяльності протиправною.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо незабезпечення права засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 на здійснення телефонної розмови 10.08.2024 року та 21.09.2024 року.
Ухвалою суду від 25.10.2024 року, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Цією ж ухвалою суду витребувано у Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" та зобов'язати надати суду разом з відзивом на позовну заяву наступні матеріали: копії заяв позивача від 10.08.2024 року та від 21.09.2024 року; копії виписок із журналу обліку телефонних розмов за серпень та вересень 2024 року.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав, при цьому, копія ухвали про відкриття провадження була доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 29.10.2024 року, що підтверджується відповідною довідкою.
Таким чином, оскільки відповідач зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, самостійно визначивши адресу електронної пошти для листування із ним, суд приходить до висновку, що в силу положень ст. ст. 18, 268 КАС України, ухвала суду від 25.10.2024 року вважається врученою відповідачу 29.10.2024 року в електронній формі шляхом її направлення на офіційну електронну адресу.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
18.12.2024 року позивач подав до суду заяву про приєднання додаткових документів.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в ДУ “Вінницька установа виконання покарань (№ 1)».
10.08.2024 року та 21.09.2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявами до начальника Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про надання можливості здійснити телефонний дзвінок.
Проте, Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не забезпечила можливість реалізації позивачем його права на телефонну розмову 10.08.2024 року та 21.09.2024 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не забезпечення позивачу права на здійснення телефонної розмови 10.08.2024 року та 21.09.2024 року, у зв'язку з чим, звернувся суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (частина 3 статті 63 Конституції України).
Відповідно до частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частини 1, 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України).
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (частина 2 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.
Перелік прав та обов'язків засуджених до позбавлення волі наведено у статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України, частиною 1 якої визначено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, в тому числі й здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.
Особливості реалізації права засуджених на телефонні розмови врегульовано статтею 110 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Частиною 5 ст. 110 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.
Водночас, частиною 8 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.
На реалізацію положень ст. 107 та 110 КВК України наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 затверджені Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила), згідно з пунктом 2 розділу 2 яких засуджені мають право вести телефонні розмови у порядку, встановленому розділом XIV цих Правил.
Відповідно до п. 2 розділу XIV Правил, адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин.
Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв'язку, які знаходяться на обліку установи.
Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації установи виконанням покарань протягом дня у вільний від роботи час і поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. За необхідності та за погодженням з адміністрацією установи виконання покарань телефонну розмову може бути надано у будь-який час.
Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
У разі якщо засуджений набирає телефонний номер абонента, який не зазначений у заяві, вживає під час телефонної розмови нецензурні слова, телефонна розмова припиняється, про що робиться відмітка на заяві засудженого.
Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених.
Системний аналіз приписів ч. 5 ст. 110 КВК України та п. 2 розділу XIV Правил свідчить про те, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує право засуджених на телефонні розмови, не обмежуючи при цьому їх кількості у визначений розпорядком дня час. Однак, з метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених підзаконним нормативно-правовим актом передбачено обмеження тривалості розмови засудженого, що не може перевищувати 15 хвилин. Умовою реалізації права засудженого на телефонну розмову є його звернення до адміністрації із письмовою заявою в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2024 року та 21.09.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявами про надання йому можливості здійснити телефонні дзвінки. В заявах позивач вказав місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
Проте, Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не забезпечила можливість реалізації позивачем його права на телефонну розмову 10.08.2024 року та 21.09.2024 року.
Суд наголошує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
В даному ж випадку, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не спростував обставин, викладених у позовній заяві щодо незабезпечення засудженому ОСОБА_1 права на здійснення телефонних розмов 10.08.2024 року та 21.09.2024 року.
В контексті даної спірної ситуації варто згадати рішення Європейського суду з прав людини у справі "Тросін проти України" (заява №39758/05) від 23 лютого 2012 року, відповідно до пункту 39 якого Суд повторює, що тримання під вартою або будь-який захід, яким особа позбавляється свободи, тягне за собою невід'ємні обмеження щодо приватного та сімейного життя. Проте, важливим елементом права ув'язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому державними органами можливості або, за потреби, допомоги у підтриманні зв'язків зі своїми близькими.
Відтак, за встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не забезпечено право позивача на здійснення телефонної розмови 10.08.2024 року та 21.09.2024 року, а тому позовна заява про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у незабезпеченні відповідного права позивача, є обґрунтованою.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)", що полягає у незабезпеченні права ОСОБА_1 на здійснення телефонної розмови 10.08.2024 року та 21.09.2024 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 08560602).
Суддя Дончик Віталій Володимирович