03.04.2025
справа № 642/6005/23
провадження № 1-кп/642/154/25
03 квітня 2025 року м. Харків
Ленінський районний суд м. Харкова (діє на підставі п.3 розділу ХІІ прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30.09.2016р.) у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
прокурора - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Мирне, Мелітопольського району, Запорізької області, українця, громадянина України, працевлаштованого на посаді інженера-механіка ФОП « ОСОБА_8 » , одруженого, який має на утриманні неповнолітню дитину - ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК України, -
На виконання вимог Конституції України, Указів Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок та військову службу» та інших Законів України, а також виданих відповідно до них нормативно-правових актів, проводиться загальна мобілізація, на особливий період. Так, 01.08.2023 військовозобов'язаний ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , за викликом.
З метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до Законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом під час воєнного стану в Україні на підставі Указу Президента України № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» ОСОБА_7 , було видане направлення № 2801 від 01.08.2023 року, на медичний огляд військово - лікарською комісією з метою визначення ступеню придатності до військової служби. Про отримання направлення на ВЛК та ознайомлення з адміністративною та кримінальною відповідальністю за ухилення від проходження призову на військову службу за мобілізацією шляхом ухилення від медичного огляду та симуляції хвороби свідчать особисті підписи військовозобов'язаного ОСОБА_7 , в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію, виданих військовозобов'язаному для проходження медичного огляду ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У цей же день, військовозобов'язаний ОСОБА_7 , пройшов медичний огляд районної медичної комісії у ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , та за результатами медичного огляду, проведеного військово - лікарською комісією у відповідності до вимог «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України», затвердженого Наказом Міністра Оборони України від 14.08.2008р. № 402, згідно довідки № 2368 від 01.08.2023р. останнього визнано придатним до військової служби.
Після проходження медичної комісії ОСОБА_7 , розподілено до команди № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 про що його належним чином проінформовано та 01.08.2023р. о 15 год. 30 хв., від особистого підпису та отримання повістки на відправку ОСОБА_7 відмовився, про що був складений акт від 01.08.2023 року.
Крім того, ОСОБА_7 , під особистий підпис було повідомлено про відповідальність за ст. 336 КК України у випадку неявки на відправку до команди. У відповідності до ч. 2 ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Однак, будучи придатним за станом здоров'я до військової служби та не маючи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993, військовозобов'язаний ОСОБА_7 , усупереч вказаним вимогам законодавства, діючи з умислом, усвідомлюючи наслідки своїх дій, з метою ухилення від призову за мобілізацією, для відправляння до команди № НОМЕР_1 04.08.2023р. до пункту збору, розташованого на ділянці ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_3 , не прибув, тим самим ухилився від військової служби.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 , свою вину в пред'явленому йому звинуваченні не визнав повністю та пояснив, що о 6 годині вийшов на роботу, йшов до зупинки, переходячи дорогу на світлофорі біля школи № 95, під'їхав бус, з нього вийшов чоловік у військовій формі. Відрекомендувався працівником Новобаварського ТЦК, спитав чи стоїть він на обліку, на що відповів, що ні. Співробітник ТЦК сказав, що він має проїхати з ними, підійшли ще двоє у зеленій формі та спитали чи є в нього бронь, відповів, що не має, після чого вони сказали «поїхали з нами» . Обвинувачений сів з ними в бус, там вони попросили паспорт, щоб заповнити первинну повістку. Дорогою до воєнкомату на вул. Коцарський, 9, в бусі вони заповнили повістку. На вході до воєнкомату записали в журнал, це було десь о 6.20 ранку та сказали чекати воєнкома. Десь через годи - півтори, прийшов воєнком і сказав підніматися в 210 кабінет. Там була черга, і десь через годину-півтори він тільки потрапив в кабінет. Там взяли паспорт, щось записали, далі дали підписати папірці на проходження ВЛК, ОСОБА_7 підписав і сказали чекати в коридорі, за ним мали приїхати. Через хвилин 40-50, приїхав чоловік, він возив своєю машиною по 4 людини. Спочатку привезли на флюорографію на ОСОБА_10 , потім привезли в ТЦК на Полтавському шляху на медогляд. На медогляді були присутні 5-7 лікарів. Огляд проходив дуже швидко, вони лише питали «здоровий чи ні» і писали в карту «здоровий». Коли ОСОБА_7 потрапив до хірурга, то повідомив йому, що в нього біль в спині і коліна болять при навантаженнях. Хірург запитав про наявність будь-якої довідки, але довідки у нього не було, після чого хірург сказала «тоді здоровий». Телефони у всіх були вимкнені, бо це режимний об'єкт. Після проходження медогляду його знову відвезли до воєнкомату і сказали чекати начальника, якого він чекав десь годину. Зайшовши до начальника, ОСОБА_7 віддав йому висновок з медогляду і спитав «чи може він скористатися послугами юриста або адвоката» на що начальник воєнкомату почав кричати на обвинуваченого лайкою. В кабінеті сиділо ще двоє людей, чи були вони працівниками ТЦК, ОСОБА_7 не знає, але вони теж кричали, лаялися на нього. Сказали йому вийти до коридору і подумати. Потім знову покликали до кабінету. Почали погрожувати відправити на мінні поля, якщо не підпише документи, на що обвинувачений повідомив їм, що без адвоката нічого підписувати не буде. Після чого його знову вигнали з кабінету і погрожували відправити його «під ОСОБА_11 », прибігли за ним і знову забрали його в кабінет. Викликали поліцію, вона приїхала десь о третій годині. Не зміг пояснити чи виконав би він вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. у вигляді відправки до команди після отримання повістки в разі правомірних дій працівників ТЦК по відношенню до нього.
Допитані в судовому засіданні за клопотанням сторін кримінального провадження свідки обвинувачення пояснили:
свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснив, що він є старшим офіцером відділення офіцерів запасу і кадрів майор ІНФОРМАЦІЯ_3 . В серпні 2023 року після 14-00 год. майор ОСОБА_13 повідомив свідку, що ОСОБА_7 пройшов ВЛК та відмовляється підписувати бойову повістку на відправку. Зазначив, що до його посадових обов'язків не входить засвідчення відмов. Також пояснив, що працівники ОРТЦК ОСОБА_14 та ОСОБА_15 повинні скласти акт і засвідчити відмову. ОСОБА_7 , як йому відомо, роз'яснені наслідки відмови та доведена ст. 336 КК України. Причини відмови ОСОБА_7 від підписання повістки йому не відомі;
свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що він є начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу, майор. 01.08.23 р. військовозобов'язаний ОСОБА_7 прибув до нього в кабінет після проходження ВЛК, будучи придатним до служби, під фото та відеофіксацію відмовився отримувати бойову повістку на відправку 04.08.23р., про що було складено акт відмови та власноруч ним, по своїй ініціативі, була написана заява про відмову, шаблон якої було представлено на стенді у кабінеті. Після чого, була викликана СОГ, яка приїхала близько 17-00 год. В акті відмови понятими значились ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ОСОБА_13 попросив ОСОБА_12 засвідчити відмову ОСОБА_7 також пояснив, що йому не відомо, що відбувалось до того, як обвинувачений прибув до нього в кабінет та не пам'ятає чи надходили від ОСОБА_7 будь-які скарги. ОСОБА_7 під розписку ознайомився з доведенням вимог ст. 336 КК України. Свідок ОСОБА_13 доповів начальнику про подію;
Допитані в судовому засіданні за клопотанням сторін кримінального провадження свідки захисту пояснили:
свідок ОСОБА_16 у судовому засідання пояснила, що вона перебуває 20 років у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 . В день події, чоловік написав їй смс-повідомлення, що забрали працівники ТЦК, після чого його телефон був вимкнений. Пізніше він вийшов на зв'язок та повідомив, що йому не дозволяють розмовляти по телефону, та повідомляв про своє місцезнаходження - військомат та лікарня. Коли чоловік повернувся, він розповів, що його затримали, що він вимагав зв'язатися з адвокатом, що працівники ТЦК його принижували та ображали;
свідок ОСОБА_17 пояснив що він є керівником підприємства де працює ОСОБА_7 01.08.23р. зранку десь близько 6 години ОСОБА_7 зателефонував та повідомив що на роботу не вийде оскільки його забрали до ТЦК. Після цього ОСОБА_7 вийшов на зв'язок о 8 чи 7 годині вечері;
Відповідно до вимог ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання
Згідно до положень ст. 92 КПК України обов'язок доказування провини обвинуваченого покладається на слідчого та прокурора. На обґрунтування обвинувачення прокурором було суду надано кримінальне провадження і заявлено клопотання про огляд в судовому засіданні в якості доказів провини обвинуваченого протоколів слідчих дій, інших процесуальних документів, зазначених в реєстрі матеріалів досудового розслідування, після дослідження яких, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_7 , у скоєнні вищезазначеного діяння та знайшла своє підтвердження в судовому засіданні та підтверджується сукупністю наступних досліджених в судовому засіданні доказів:
- вищезазначеними поясненнями в судовому засіданні свідків: ОСОБА_12 ОСОБА_13 .
Оцінюючи зазначені свідчення з огляду на вимоги ст.ст.85,86,87 КПК України суд вважає їх належними та допустимими, оскільки зазначені свідки послідовно давали аналогічні свідчення і протягом досудового слідства.
протоколом огляду місця події від 01.08.23р. відповідно до якого встановлено приміщення 210 ІНФОРМАЦІЯ_3 у присутності ОСОБА_7 та ОСОБА_18 вилучено: повістку №19/02/23 від 01.08.23 р., розписку якою доведено диспозицію ст. 336 КК України, ксерокопію журналу довідки про проходження ВЛК, бойову повістку на відправку, копію паспорта;
повісткою на відправку 04.08.23р. з відмовою у розписці про її отримання;
розпискою про ознайомлення ОСОБА_7 про доведення до його відома вимог ст.336 КК України;
розпискою №1902/23 про вручення повістки ОСОБА_7 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 08 год. 01.08.23р.;
заявою ОСОБА_7 від 01.08.2023р. про відмову від виконання вимог Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку та Указ Президента, де зазначено, що він готовий нести покарання відповідно до чинного законодавства;
довідкою №2368 військово-лікарської комісії на солдата ОСОБА_7 від 01.08.23р., діагноз: здоровий, придатний до військової служби;
витягом з журналу обліку з інформацією про проходження ОСОБА_7 ВЛК;
протоколом огляду предмету від 22.08.23р. відповідно до якого оглядались довідка, документ про попередження про відповідальність ст.336 КК України, де засвідчено ознайомлення ОСОБА_7 підпис та дата 01.08.23р., повістка на відправку, де заповнені особисті дані ОСОБА_7 , оригінал розписки №190/23 на ім'я ОСОБА_7 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з підписом та датою отримання, повістка про виклик №1902/23, паспорт та р.н.о.к.п.п. гр. ОСОБА_7 , заява про відмову виконувати військовий закон України та мобілізації, де зазначено, що ОСОБА_7 готовий нести покарання відповідно до чинного законодавства, копія з журналу, оригінал довідки №2368;
копією акту про відмову в отриманні повістки від 01.08.2023р.;
протоколом огляду предмету від 03.10.23р. та доданим до нього ілюстративним матеріалом, відповідно до якого оглядався мобільний телефон ОСОБА_7 з перепискою у застосунку «Вайбер»;
постановою про визнання речових доказів від 22.08.23р. згідно до якої речовим доказом, крім інших, визнано оригінал заяви ОСОБА_7 від 01.08.23р.
Суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості.
Стороною захисту на обґрунтування своєї позиції недоведеності вини обвинуваченого, а саме неправомірних дій зі сторони працівників ТЦК надано відповіді на адвокатські запити, а саме: відповідь з ТОВ «СТФАЛКОН» про наявність повітряної тривоги 01.08.23р. у період з 19-19 год по 19-23 год., відповідь з ГУНП в Харківській області Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування про час звернення від чергового ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо відмови ОСОБА_7 від проходження військової служби, надані функціональні обов'язки начальника ТЦ комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_3 , начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів, ст. офіцера відділення офіцерів запасу і кадрів та начальника відділення зв'язку, інформацією про розпорядок роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 , заява-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 13.10.23р., трудова книжка та табелем на ОСОБА_7 , інформацією з місця роботи, копія адміністративного позову про визнання та скасування протиправного рішення та зобов'язання вчинити дії, то суд приходить до висновку, що вищезазначені документи жодним чином не спростовують провину обвинуваченого ОСОБА_7 .
Доводи сторони захисту щодо неправомірних дій працівників ТЦК , внаслідок чого виникла конфліктна ситуація яка перешкодила обвинуваченому не ухилятись від мобілізації на військову службу , судом визнаються не переконливими. Суду не надано належних доказів щодо визнання дій працівників ТЦК незаконними у вигляді рішення уповноваженого органу або суду. Стороною захисту в судовому засіданні було повідомлено про відмову в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_7 щодо визнання та скасування протиправного рішення та зобов'язання вчинити дії.
Посилання сторони захисту щодо неналежності протоколу огляду місця події від 01.08.23р. оскільки в ньому зазначено про проведення відео зйомки однак вказаний додаток стороні захисту не відкривався судом відхиляється оскільки на досудовому слідстві стороною захисту вказане питання не ініціювалось та стороною обвинувачення в якості додатку на підтвердження доведеності провини обвинуваченого, відеозаписи суду також не надані. Про здійсненні відеозапису слідчим ОСОБА_19 , під час оформлення протоколу огляду місця і події, обвинувачений під час судового розгляду не повідомляв. У даному кримінальному провадженні відсутні підстави стверджувати про порушення вимог ч. 10 ст. 236 КПК та ч.ч. 1 і 6 ст. 107 КПК. Разом з тим, ненадання відеозапису огляду місця події, який може бути невід'ємним додатком до протоколу, стороною обвинувачення під час судового розгляду може становити порушення вимог ч. 2 ст. 104 КПК. Оцінюючи істотність такого порушення суд, з огляду на положення ст. 87 КПК, не вважає, що існують безумовні підстави для визнання результатів огляду місця події та похідних слідчих (розшукових) дій недопустимими як докази. Законність проведеної слідчої дії була предметом судового контролю на стадії досудового розслідування, а сама по собі відсутність відеозапису у матеріалах кримінального провадження, з огляду на вищевикладені обставини, не може бути підставою для визнання доказів, отриманих під час огляду місця події, недопустимими. Зазначене кореспондується з Постановою ККС ВС від 05.08.2020р. справа № 334/5670/18, провадження № 51-4378 км 19.
Посилання сторони захисту на неналежне засвідчення слідчим акту про відмову у отриманні повістки суд визнає непереконливими. У ч. 5 ст. 87 КПК України визначено що недопустимість доказів отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини в умовах воєнного стану повинна застосовуватись з урахуванням особливостей визначених ст. 615 КПК України. Під час судового розгляду ОСОБА_7 не заперечував власноручне написання ним заяви про відмову виконувати Закони про мобілізацію так само і складання посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідних документів про відмову в отриманні бойової повістки. Оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення, а не саме по собі джерело доказів. (Постанови ВС від 13 червня 2023 року у справі № 520/2703/17; від 10 жовтня 2023 року у справі № 754/2553/18). За змістом ч. 1 ст. 87 КПК доказ має бути визнаний недопустимим лише за умови, якщо він отриманий виключно в результаті дій, що становили істотне порушення прав та свобод людини. Водночас, якщо відповідний доказ із неминучістю був би отриманий незалежно від такого порушення прав підозрюваного, такий доказ може бути визнаний допустимим (доктрина «неминучого виявлення» є одним із виключень з доктрини «плодів отруйного дерева»). Отже, для вирішення питання про допустимість чи недопустимість в цілому протоколу огляду місця події та речових доказів, виявлених під час цього огляду, суд повинен з урахуванням специфічних обставин цього кримінального провадження з'ясувати чи існують об'єктивні підстави вважати, що місце знаходження оригіналу акту від 01.08.23р. було б із неминучістю виявлено незалежно від дій слідчого ОСОБА_19 під час оформлення протоколу огляду місця і події від цієї ж дати. Вказане кореспондується з Постановою ВС від 26.09. 2022р. справа № 737/641/17 провадження № 51-6562 км 18.
Таким чином, допитавши обвинуваченого, свідків, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
За таких обставин, суд вважає доведеним те, що ОСОБА_7 своїми умисними та протиправними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Судом встановлено, що поведінка обвинуваченого беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову за мобілізацією.
Позицію обвинуваченого з невизнання вини і обставин кримінального правопорушення, його показання щодо неправомірних дій з боку працівників ТЦК, суд визнає недостовірними і розцінює як обраний спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також дані про особу обвинуваченого, який працевлаштований на посаді інженера-механіка ФОП « ОСОБА_8 », одружений, має на утриманні неповнолітню дитину - ОСОБА_9 2012 р.н, на обліку у лікаря психіатра на нарколога не перебуває, раніше не судимого.
Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 не встановлено.
Відповідно до змісту ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та наявність обставин, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Так, згідно з роз'ясненнями, які містить п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне обрати обвинуваченому ОСОБА_7 покарання межах ст. 336 КК України у вигляді позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. І в умовах збройної агресії з боку іншої держави, захист Вітчизни набуває особливого значення.
З урахуванням наведеного, фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, який підстав передбачених законодавством на відстрочку від призову чи інших поважних причин не має, в період воєнного стану при оголошеній загальній мобілізації умисно проігнорував своїм конституційним обов'язком по захисту Батьківщини, суд доходить переконання про необхідність реального відбуття покарання ОСОБА_7 .
Призначене покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Долю речових доказів по справі вирішити згідно зі ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати відсутні.
Цивільний позов не заявлено.
В силу вимог ч. 7 ст. 194 КПК України запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання вважається скасованим.
Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України суд, -
ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК України за якими призначити йому покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту його фактичного затримання в порядку виконання цього вироку та направлення для відбуття покарання до кримінально-виконавчої установи.
Виконання вироку в частині затримання та направлення ОСОБА_7 до кримінально-виконавчої установи покласти на ВП №2 ХРУП №3 ГУНП в Х/обл.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 вважається скасованим.
Речові докази: повістка про виклик №1902-23 від 01.08.23, розписка про доведення ст. 336 КК України, копія журналу, довідка про проходження ВЛК, бойова повістка на відправку, копія паспорту та ідентифікаційного коду, заява від ОСОБА_7 - залишити у матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1