Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
01 квітня 2025 р. № 520/18034/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/7435/23 та №520/24628/21, а саме за період з 03.07.2021 по 12.06.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та сплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/7435/23 та №520/24628/21, а саме за період з 03.07.2021 по 12.06.2024 розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є протиправною та такою, що суперечить вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Ухвалою суду від 28.11.2024 зупинено провадження по справі - до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №440/6856/22.
Ухвалою суду від 20.01.2025 поновлено провадження у даній справі.
Копія ухвали про відкриття провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при припиненні з 03.07.2021 проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) з ОСОБА_1 не було проведено остаточного розрахунку при звільненні, а здійснено його лише 12.06.2024, а тому відповідно до вимог статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в/ч НОМЕР_1 зобов'язана сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2021 по 12.06.2024 (по день виплати), розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2021 №153 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення та направлено на зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено витягом з наказу командира, копія якого додана до позову.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 по справі №520/7435/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2023, зокрема: зобов'язано військову частину НОМЕР_4 здійснити з 01.02.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2021 по 03.07.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 у 2021 році із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 з врахуванням раніше виплачених сум.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 по справі №520/7435/23 набрало законної сили 16.11.2023.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 по справі №520/24628/21, яке набрало законної сили 28.07.2022, зокрема зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 01.03.2018 включно - січень 2008 року, у період з 01.12.2018 по 03.07.2021 включно - березень 2018 року.
12.06.2024 в/ч НОМЕР_1 був проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме було нараховано на картковий рахунок позивача в «ПриватБанку» суму 142436,54 грн. на виконання рішень суду по справі №520/24628/21 та по справі №520/7435/23.
Вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2021 по 12.06.2024, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За змістом частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу належних сум при звільненні, в тому числі на виконання рішення суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Судом встановлено, що позивач виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 03.07.2021.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 по справі №520/7435/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2023, зокрема: зобов'язано військову частину НОМЕР_4 здійснити з 01.02.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2021 по 03.07.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 у 2021 році із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 з врахуванням раніше виплачених сум.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 по справі №520/7435/23 набрало законної сили 16.11.2023.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 по справі №520/24628/21, яке набрало законної сили 28.07.2022, зокрема зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 01.03.2018 включно - січень 2008 року, у період з 01.12.2018 по 03.07.2021 включно - березень 2018 року.
12.06.2024 в/ч НОМЕР_1 був проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме було нараховано на картковий рахунок позивача в «ПриватБанку» суму 142436,54 грн. на виконання рішень суду.
Отже, станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів розрахунок у повному обсязі.
Нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Суд також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день її виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем грошового забезпечення позивачу станом на 03.07.2021 (дата виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення).
Як зазначалось судом раніше, 12.06.2024 в/ч НОМЕР_1 був проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме було нараховано на картковий рахунок позивача в «ПриватБанку» суму 142436,54 грн. на виконання рішень суду.
Тож спірним у цих правовідносинах є період з 04.07.2021 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 11.06.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку) виплати суми 142436,54 грн.
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього.
Період з 04.07.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Проте період з 19 липня 2022 року по 11 червня 2024 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом восьмим розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Ухвалою суду було витребувано у відповідача довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за два повні останні місяці перед звільненням (травень та червень 2021 року).
На виконання зазначеної ухвали відповідачем було надано до суду інформаційну довідку про нараховані види грошового забезпечення щодо ОСОБА_1 за період з 01.05.2021 по 30.06.2021, відповідно до якої нараховане грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням складає 24507,00 грн, а саме: за травень 2021 року - 12253,50 грн., за червень 2021 року - 12253,50 грн.
Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 401,75 грн. (24507,00 грн./61 календарний день за останні два повні місяці: травень 2021 року та червень 2021 року).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 04.07.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 380 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 152665,00 грн (401,75 грн х 380 календарних днів).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 11.06.2024 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 по 18.01.2023). Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 73922,00 грн (401,75 грн х 184 календарних днів).
Водночас, оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2021 по 18.07.2022, суд звертає увагу на наступне.
У порівнянні із розміром присудженого позивачу грошового забезпечення (142436,54 грн), визначеного судом у справі №520/24628/21 та у справі №520/7435/23, суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2021 по 18.07.2022 (152665,00 грн) не можна вважати співмірною.
Таким чином, суд дійшов переконання про наявність дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Отже, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.
Згідно із пунктом шостим частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Хоча законодавство не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.
У контексті викладеного суд зазначає, що сума виплаченого позивачу 12.06.2024 грошового забезпечення (142436,54 грн) є меншою, ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2021 по 18.07.2022 (152665,00 грн).
З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2021 по 18.07.2022 зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 141978,45 грн, зважаючи на такий розрахунок.
Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2021 по 18.07.2022 становить: 142436,54 грн (сума грошового забезпечення) / 152665,00 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,93.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,93 становить 141978,45 грн: 401,75 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,93 х 380 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2021 по 18.07.2022).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 04.07.2021 по 18.07.2022, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року, становить 73922,00 грн.
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 215900,45 грн (141978,45 грн + 73922,00 грн).
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2021 по 18.01.2023 у сумі 215900,45 грн відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44, суд зазначає наступне.
Умови та механізм виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44).
За правилами п. 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до п. 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пунктами 4, 5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень Порядку №44 дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Разом з цим, п. 168.5 ст. 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
З аналізу наведених норм слідує, що виплата грошової компенсації сум податку, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців має бути здійснена одночасно з виплатою їм такого грошового забезпечення.
Водночас, суд зазначає, що середній заробіток, який стягується у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України, є санкцією, що застосовується до відповідача за затримку розрахунку при звільненні та не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, отже, не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби.
З огляду на викладене, вимога позивача про нарахування та виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44 задоволенню не підлягає.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19 травня 2022 року у справі № 520/11620/2020, від 26 квітня 2024 року у справі № 380/1169/20.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/7435/23 та №520/24628/21, а саме за період з 04.07.2021 по 18.01.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та сплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2021 по 18.01.2023 у сумі 215900,45 грн відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в загальному розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов