Справа № 125/478/23
Провадження № 22-ц/801/566/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.
Доповідач:Матківська М. В.
02 квітня 2025 рокуСправа № 125/478/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Міхасішина І. В., Сопруна В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Барського районного суду Вінницької області від 25 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішення ухвалив суддя Хитрук В. М.
Рішення ухвалено у відсутності сторін в м. Бар
Дата складання повного тексту рішення - 25 грудня 2024 року,
Встановив:
У березні 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» мотивувало тим, що 11 квітня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 06172-04/2021.
29.12.2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 29122021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 29122021 від 29 грудня 2021 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 24 000,00 грн., з яких: 6000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 18 000,00 грн. - заборгованість за відсотками. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором № 06172-04/2021 від 11 квітня 2021 року у розмірі 24 000,00 грн.
21 травня 2021 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3026204401/686110.
19 квітня 2022 року між ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 19042022-Є, відповідно до умов якого ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 05012024 від 19 квітня 2022 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 11 925,00 грн., з яких: 3000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 8925,00 грн. - заборгованість за відсотками. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором №3026204401/686110 у розмірі 11 925,00 грн.
26 травня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 0973724719/1.
24 листопада 2022 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 24/11-22/2, відповідно до умов якого ТОВ «Інфінанс» передає (відступає) «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Інфінанс» права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 24/11-22/2 від 24 листопада 2022 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 38 227,49 грн., з яких: 2999,99 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 35 227,50 грн. - заборгованість за відсотками. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за договором позики № 0973724719 у розмірі 38 227,49 грн.
Оскільки, відповідач свої зобов'язання за кредитними договорами не виконала, кредитні кошти не повернула, у неї утворилася заборгованість.
Враховуючи викладене, позивач просив суд позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за кредитним договором № 06172-04/2021 в розмірі 24 000,00 грн., суму заборгованості за кредитним договором № 3026204401/686110 в розмірі 11 925,00 грн., суму заборгованості за кредитним договором №0973724719 в розмірі 38 227,49 грн., а також понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 25 грудня 2024 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» 24 000,00 грн. заборгованості за кредитним договором № 06172-04/2021; 11 925,00 грн. заборгованості за кредитним договором № 3026204401/686110; 38 227,49 грн. заборгованості за договором № 0973724719, а загалом 74 152,49 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» 2684,00 грн. понесених судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , пославшись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що до матеріалів справи не було долучено жодних доказів зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, а саме первинних документів оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Також, надані позивачем розрахунки заборгованості не є належними доказами виникнення заборгованості за кредитним договором та не підтверджують правильність нарахування вказаної заборгованості.
Відповідач заперечує і факт укладення договору, зазначивши, що позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме ОСОБА_1 . Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.
Також, відповідач вважає, що позивачем неправомірно нараховано відсотки, поза строком кредитування, оскільки договором про надання фінансового кредиту № 06172-04/2021 від 11 квітня 2021 року (укладеним із ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ») передбачено нарахування відсотків у сумі 4500,00 грн. (6000/100х2,5%х30); договором про надання фінансового кредиту № 3026204401/686110 від 21 травня 2021 року (укладеним з ТОВ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА») передбачено нарахування відсотків у сумі 1875,00 грн. (3000/100х2,5%х25); договором позики № 0973724719 від 26 травня 2021 року (укладеним з ТОВ «ІНФІНАНС») передбачено нарахування відсотків у сумі 2205,00 грн. (3000/100х3,5%х21).
Крім того відповідач ставить під сумнів перехід права вимоги за вказаними договорами до позивача, оскільки витяг з реєстру боржників, на який посилається позивач як на належний та допустимий доказ, не може бути визнаний судом таким в розумінні глави 5 ЦПК України. Зазначений витяг не містить реквізитів, які повинні бути відображені в оригіналі документу, зокрема відсутні підписи Клієнта та відтиски печаток.
Позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» у встановлений судом строк надав відзив у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 квітня 2021 року ОСОБА_1 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвеструм» кредитний договір № 06172-04/2021, за умовами якого товариство надало клієнту фінансовий кредит в розмірі 6000,00 грн. на строк 30 днів із датою повернення - 10 травня 2021 року; за користування кредитом відповідач сплачує товариству 912,5% річних від суми кредиту в розрахунку 2,50 % на добу. Тип процентної ставки - фіксована (а. с. 27-30).
Відповідно до п. 2.2 сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за договором. Заборгованість підлягає оплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок товариства у строк, встановлений договором.
29 грудня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 29122021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 29122021 від 29 грудня 2021 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 24 000,00 грн., з яких: 6000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 18 000,00 грн. - заборгованість за відсотками. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором № 06172-04/2021 від 11 квітня 2021 року у розмірі 24 000,00 грн. (а. с. 39-43).
Крім того, між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3026204401/686110 від 21 травня 2021 року. Сума кредиту складає 3000,00 грн., строк кредиту 25 днів, тобто до 14 червня 2021 року. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% річних від суми кредиту в розрахунку 2,5 % на добу, вказаного в п. 1.5.1 цього договору.
Відповідно до п.п.2.1 п. 2 індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту № 3026204401/686110 сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору. Згідно з п. 1.4 кредитного договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (а. с. 31-33).
19 квітня 2022 року між ТОВ « КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 19042022-Є, відповідно до умов якого ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 19042022-Є від 19 квітня 2022 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 11925,00 грн., з яких: 3000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 8925,00 грн. - заборгованість за відсотками. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором №3026204401/686110 у розмірі 11 925,00 грн. (а. с. 44-49).
Крім того, 26 травня 2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 0973724719/1. Відповідно до договору розмір кредиту складає 3000,00 грн. зі сплатою відсотків з користування кредитом в розмірі 1,75 % на добу строком на 21 день, строк дії договору 3 роки, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами платіжної картки зазначеної споживачем не пізніше трьох календарних днів від дати підписання договору. Процентна ставка складає 638,75 річних (1,75% в день)(а. с. 35-37).
24 листопада 2022 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 24/11-22/2, відповідно до умов якого ТОВ «Інфінанс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Інфінанс» права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 24/11-22/2 від 24 листопада 2022 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 38 227,49 грн., з яких: 2999,99 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 35 227,50 грн. - заборгованість за відсотками. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем за договором позики № 0973724719/1 у розмірі 38 227,49 грн. (а. с. 50-54).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно п.4.2 та п.4.3 кредитного договору № 06172-04/2021 від 11 квітня 2021 року відбувалася пролонгація договору, з правом нарахування відсотків за користування кредитними коштами, які не були вчасно повернуті відповідачем. Відповідно до розрахунку заборгованості по кредитному договору №0973724719/1 від 26 травня 2021 року, 18 червня 2023 року відбулася пролонгація договору, з 26 квітня 2022 року по 03 листопада 2022 року нарахування не здійснювалось. Щодо кредитного договору № 3026204401/686110 від 21 травня 2021 року, 15 червня 2021 було укладено додаткову угоду № 2 між відповідачем та ТОВ «КУ «Європейська кредитна група», відповідно до якої сторони погодили продовження строку дії договору на термін 31 день, тобто до 14 липня 2021 року. Тому, нарахування відсотків за користування кредитом є абсолютно правомірним, яке підтверджується умовами кредитних договорів та доказами кредитної заборгованості. За таких обставин, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, з врахуванням засад розумності і справедливості, суд дійшов до висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами в розмірі 74 152,49 грн.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Відповідач ОСОБА_1 заперечує факт укладення договорів та посилається на те, що позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме ОСОБА_1 , що саме вона отримала логін та пароль в системі та подала заявки на отримання кредиту.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що договір про надання фінансового кредиту № 06172-04/2021 від 11 квітня 2021 року відповідачем ОСОБА_1 укладено шляхом його підписання разом з додатками електронним підписом № W93810 (а. с. 27-30); договір про надання фінансового кредиту № 3026204401/686110 від 21 травня 2021 року відповідачем ОСОБА_1 укладено шляхом його підписання разом з додатками електронним підписом № R96497 (а. с. 31-33); договір позики № 0973724719/1 від 26 травня 2021 року відповідачем ОСОБА_1 укладено шляхом підписання оферти електронним підписом № 2L3Z8W, а також акцепту оферти та анкети-заяви, паспорту споживчого кредиту електронним підписом № 5w8g5v (а. с. 25, 34-36).
У справі № 524/5556/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Відповідно, використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що кредитні договори укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про факт укладення зазначених вище договорів.
Подібні правові за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що до матеріалів справи не було долучено жодних доказів зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, а саме первинних документів оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», та на те, що надані позивачем розрахунки заборгованості не є належними доказами виникнення заборгованості за кредитним договором, апеляційним судом відхиляються у зв'язку з наступним.
Судом враховується, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).
Позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ», як і первісні кредитори, з урахуванням перерахування коштів на банківську карту № НОМЕР_1 банком-емітентом якої є АТ КБ «Приватбанк», не володіють та не можуть володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки вони не є банками.
Крім того, відповідно до основних засад цивільного судочинства - змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України), обов'язків з доказування (частина перша статті 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач.
Разом з тим, заперечуючи факт отримання грошових коштів за кредитними договорами № 06172-04/2021 від 11 квітня 2021 року, № 3026204401/686110 від 21 травня 2021 року, № 0973724719 від 26 травня 2021 року, відповідачем ОСОБА_1 не надано виписки по її особовому рахунку, доступ до якої вона має, як клієнт банку-емітенту банківської карти АТ КБ «Приватбанк», чи довідки про відсутність у неї банківської карти № НОМЕР_1 на момент укладення договорів та здійснення перерахувань коштів.
Колегія суддів вважає, що така поведінка відповідача не відповідає ознакам чесності, відкритості й поваги до інших учасників судового процесу та суду, вона не направлена на сприяння суду в своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, справедливому вирішенні спору, а має на меті уникнення виконання зобов'язання перед позивачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції стягнуто відсотки поза межами погодженого сторонами строку кредитування, апеляційним судом відхиляються з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, підписавши однотипні електронні договори № 06172-04/2021 від 11 квітня 2021 року та № 3026204401/686110 від 21 травня 2021 року, погодилась, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цими договорами здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом (п. 2.4 і 2.3 договорів, відповідно).
Пунктом 4.3 вказаних договорів передбачено, що у разі, якщо клієнт не повернув в строк, зазначений в п. 1.2 цього договору та/або в додатку(ах) до цього договору, проценти передбачені в п. 1.3 цього договору продовжують нараховуватися за кожен день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 (дев'яноста) календарних днів, починаючи з першого дня прострочення.
Кредитним договором № 0973724719/1 від 26 травня 2021 року передбачено, що строк користування кредитом складає 21 днів, проте строк дії договору складає 3 роки.
В своїй постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18 Верховний Суд зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.
Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтею 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили строк кредитування, а також передбачили право кредитора протягом 90 днів (за договорами № 06172-04/2021 від 11 квітня 2021 року та № 3026204401/686110 від 21 травня 2021 року) та протягом 3-х років (за договором № 0973724719/1 від 26 травня 2021 року), починаючи з першого дня прострочення виконання зобов'язання нарахувати відсотки у визначеному договорами розмірі.
При цьому договори та їх умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату нею заборгованості чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку. Так само суду не надано жодних доказів, на підтвердження фактичної незгоди відповідача з умовами договору, адже договір розірваний не був, його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін.
Висновки суду першої інстанції не суперечать правовим позиціям викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, на які посилається відповідач.
У згаданих постановах наголошується на недопустимості нарахування відсотків поза межами строку кредитування, а також необхідності підтвердження належними доказами продовження строку дії договору. Проте, обставини даної справи є суттєво відмінними від обставин встановлених Верховним Судом у зазначених справах, оскільки відсотки за користування кредитними коштами за договорами у цій справі нараховувались в межах визначеного ними строку.
Доводи апеляційної скарги, щодо відсутності у позивача права вимоги за договорами, апеляційним судом відхиляються, оскільки факт правонаступництва суд першої інстанції установив на підставі належним чином завірених копій витягів з договорів відступлення прав вимоги (а. с. 39-40, 44-46, 50-51), витягів з реєстру боржників (а. с. 41-42, 47-48, 52-53), за якими здійснено відступлення. До відзиву на апеляційну скаргу позивачем повторно додано реєстри боржників та докази на підтвердження оплати за договорами факторингу (а. с. 233-241).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Отже, позивачем надано належні та допустимі докази, що підтверджують факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором № 06172-04/2021 в розмірі 24 000,00 грн., за кредитним договором № 3026204401/686110 в розмірі 11 925,00 грн., за кредитним договором № 0973724719 в розмірі 38 227,49 грн.
З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки. Водночас апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, об'єктивно оцінив зібрані та досліджені докази й обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 25 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіІ. В. Міхасішин
В. В. Сопрун