Справа № 134/371/25
Провадження №11-кп/801/508/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
28 березня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Крижопільського районного суду Вінницької області від 18.03.2025 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 в кримінальному провадженні №1202502010000020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,
Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 18.03.2025 продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 на шістдесят днів до 16.05.2025.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування ухвали та застосуванні відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Свої вимоги мотивує тим, що прокурором не доведено існування заявлених ризиків, а судом не в повній мірі досліджено підстави для продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. ОСОБА_8 має постійне місце проживання, має неповнолітнього сина та хворого батька, який переніс оперативне втручання внаслідок інфаркту. Суд не в повній мірі врахував думки потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які не заперечували щодо можливості застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_11 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлявся належно.
Обвинувачений ОСОБА_8 , який утримується під вартою, будучи повідомленим про судове засідання, з клопотанням про участь в апеляційному розгляді не звертався.
Відсутність прокурора не перешкоджає апеляційному перегляду судового рішення відповідно до ст. 422-1 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, виступ захисника ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши матеріали контрольного провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Положеннями ст. 422-1 КПК України передбачено порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , дотримався вимог кримінального процесуального закону та достатньо обґрунтував своє рішення.
Суд першої інстанції, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу, врахував тяжкість кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_8 , та продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не зменшились та виправдовують обраний запобіжний захід.
Отже, з урахуванням особи обвинуваченого та характеру інкримінованого йому злочину, тяжкості покарання, що загрожує йому у разі доведення винуватості, реальними залишаються ризики, зазначені в оскаржуваній ухвалі: переховування ОСОБА_8 від суду, незаконний вплив на потерпілих, свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту, оскільки він не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, неповнолітнього сина та хворого батька, який потребує лікування не є достатнім стримуючим фактором у запобіганні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Однак, частково ці відомості про особу обвинуваченого, а також його матеріальний стан стали підставою для зменшення розміру застави для ОСОБА_8 до 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Твердження захисника про те, що потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не заперечували щодо можливості застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не відповідають дійсності, оскільки з ухвали суду першої інстанції вбачається, що потерпілі щодо клопотання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 покладались на розсуд суду.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Крижопільського районного суду Вінницької області від 18.03.2025 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4