вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" березня 2025 р. Справа№ 910/12583/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Хрипуна О.О.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.03.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Зернова Логістика» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025
у справі № 910/12583/24 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Зернова Логістика»
про стягнення 427 095,00 грн,
У жовтні 2024 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська зернова логістика» про стягнення штрафу в сумі 427 095,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем здійснено порушення положень Статуту залізниць України у вигляді невірного зазначення маси вантажу у накладній №36159085, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/12583/24 позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено.
Стягнуто з відповідача на користь позивача штраф в розмірі 427 095, 00 грн, судовий збір в розмірі 5 126,00 грн.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач правомірно нарахував до стягнення з відповідача штраф, у зв'язку із порушенням Статуту залізниць України та Правил оформлення перевізних документів у вигляді невірно зазначеної маси(ваги) вантажу у накладній № 36159085. При цьому, судом відмовлено у клопотанні відповідача про зменшення розміру штрафу на 99%.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Зернова Логістика» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/12583/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неналежно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
- матеріали справи не містять доказів на підтвердження повноважень працівників Залізниці на підписання Комерційних актів згідно з п. 10 Правил складання актів, у зв'язку з чим вони не можуть бути належними та допустимим доказами наявності обставин, які є підставою для стягнення з відповідача штрафу;
- суд першої інстанції залишив поза увагою доводи відповідача про відсутність його вини у зв'язку з невідповідністю фактичної маси вантажу відомостям, які зазначені відповідачем у залізничні накладній;
- застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Зернова Логістика» штрафу у п'ятикратному розмірі провізної плати не відповідає ступеню порушення та очевидно є надмірним тягарем для нього як учасника у сфері перевезення залізничним транспортом. А тому відповідач вважає, що суд першої інстанції в порушення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України не задовольнив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2025 справу № 910/12583/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Зернова Логістика» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/12583/24 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши докази, що підтверджують доплату судового збору в сумі 1 920,63 грн.
12.02.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Зернова Логістика» на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, з доказами доплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Зернова Логістика» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/12583/24, розгляд справи № 910/12583/24 призначено на 18.03.2025.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
У судове засідання 18.03.2025 з'явився представник відповідача.
Представник позивача у судове засідання не з'явились, про причину неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку 19.02.2025 електронного документа (ухвали суду від 17.02.2025) до електронного кабінету позивача.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням частини 1, пункту 1 частини 3 статті 202, частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представник позивача, що не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників позивачів що не з'явився у судове засідання.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Представник відповідача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 скасувати.
У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Як підтверджено матеріалами справи, 31.07.2024 за накладною № 36159085 зі станції Козова Львівської залізниці відправником ТОВ «Українська Зернова Логістика» було відправлено вагони № 95224911, № 95141255, № 53227278 з вантажем зерно кукурудзи, станція призначення - Чорноморська Одеської залізниці, одержувач вантажу - АТ «ОПЗ».
Під час заповнення зазначеної накладної, відповідачем було зазначено масу вантажу у вагоні № 95224911 - 64960 кг, у вагоні № 95141255 - 66640 кг та у вагоні № 53227278 - 66640 кг відповідно.
Як стверджує позивач, під час перевезення на станції Подільськ було здійснено контрольне зважування зазначених вагонів на справних повірених вагонних вагах та було виявлено невідповідність маси вантажу порівняно з перевізним документом, про що 04.08.2024 складено комерційні акти № 406802/31/9, № 406802/32/10 та № 406802/33/11.
Відповідно до комерційного акту № 406802/31/9 встановлено, що фактично вага вантажу у вагоні № 95224911 склала 55550 кг, що менше ніж зазначено в накладній на 9410 кг, вагон прибув у технічно справному стані без ознак втрати вантажу під час перевезення, усі запірно-пломбувальні пристрої в наявні та справні.
Згідно з комерційним актом № 406802/32/10 фактично вага вантажу у вагоні № 95141255 склала 49850 кг, що менше ніж зазначено в накладній на 16790 кг, вагон прибув у технічно справному стані без ознак втрати вантажу під час перевезення, усі запірно-пломбувальні пристрої в наявні та справні.
Відповідно до комерційного акту № 406802/33/11 встановлено, що фактично вага вантажу у вагоні № 53227278 склала 60200 кг, що менше ніж зазначено в накладній на 6440 кг, вагон прибув у технічно справному стані без ознак втрати вантажу під час перевезення, усі запірно-пломбувальні пристрої в наявні та справні.
Крім того, після прибуття зазначених вагонів на станцію призначення, масу вантажу було перевірено та встановлено, що вона відповідає даним, зазначеним в комерційних актах, про що зроблено відповідну відмітку в розділі Є вказаних комерційних актів.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що згідно даних накладних ватаж завантажений у вагони засобами відправника навалом. Маса вантажу визначена на вагонних вагах - відправником. У графі «правильність внесених у накладну відомостей підтверджую» підпис відправника. Відтак, керуючись положеннями Статуту залізниць України, Одеською залізницею до стягнення з відповідача нарахований штраф в розмірі п'ятикратної провізної плати, який становить 427095,00 грн.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач наголошував на такому:
- позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог;
- матеріали справи не місять документів на підтвердження повноважень працівників залізниці на підписання комерційних актів;
- на момент завантаження вагонів дані про масу вантажу, що підлягав перевезенню, були зазначені правильно на основі даних щодо зважування вантажу на вагах;
- наявні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій у випадку визнання судом їх нарахування обґрунтованим.
Згідно зі статтею 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до положень частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями частини 2 статті 908 та статтею 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).
Відповідно до підпункту 8 пункту 6 розділу 1 Статуту залізниць України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, (далі - Статут) накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
При цьому, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (стаття 2 Статуту).
На підставі цього Статуту затверджені Міністерством транспорту Правила перевезень вантажів, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб (стаття 5 Статуту).
Правилами перевезень вантажів, а саме пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644, а також статтею 23 Статуту передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).
Накладна згідно з вказаними Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.
У відповідності до пункту 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (в редакції наказу Міністерства інфраструктури України № 138 від 08.06.2011), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів, відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих правил.
Згідно з пунктом 1.2 Правил оформлення перевізних документів накладна заповнюється відправником із застосуванням автоматизованих систем залізничного транспорту України або програмних засобів, здатних забезпечити роботу з електронними перевізними документами згідно з установленим форматом, та у разі її оформлення в паперовому вигляді роздруковується на бланку, виготовленому на білому папері формату А4 у трьох примірниках, один із яких після оформлення приймання вантажу до перевезення станцією відправлення видається відправникові вантажу та є квитанцією для приймання вантажу до перевезення, другий і третій передаються з вантажем на станцію призначення.
Відповідно до пункту 1.3 Правил оформлення перевізних документів всі відомості, передбачені формою бланка перевізного документа, повинні бути внесені відправником у відповідні графи. Виправлення не допускаються; у разі необхідності зміни відомостей, унесених до перевізного документа, відправник зобов'язаний заповнити новий перевізний документ.
Пунктом 2.3 Правил оформлення перевізних документів передбачено, що у графі 55 "Правильність внесених відомостей підтверджую" представник відправника вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі.
Колегією суддів встановлено, що накладна № 36159085 містить, зокрема дані про вантаж, відстань перевезення, дати відправлення, прибуття, видачі вантажу, тарифу тощо.
Згідно зі статтею 6 Статуту вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.
За умовами п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення вантажі, завантажені відправником у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Відповідно до статті 24 Статуту вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей.
Наведена норма свідчить про те, що Залізниця не зобов'язана перевіряти дані, зазначені у накладних, фактичним даним при прийнятті вантажу до перевезення.
Пунктом 22 Правил видачі вантажів (зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083) передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.
Відповідно до статті 921 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що виникають з договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
З огляду на викладене, при заповненні накладної на перевезення вантажу відповідальність за точність та повноту відомостей, зазначених у відповідній накладній, покладається на вантажовідправника.
Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноту відомостей, зазначених ними у накладній.
Згідно зі статтею 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Пунктом 5.5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) визначено, що якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
Статтею 118 Статуту залізниць України встановлено, що за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.
Як встановлено судом першої інстанції, комерційними актами № 406802/31/9, № 406802/32/10, № 406802/33/11 підтверджено фактичну вагу вантажу, що перевозився у вагонах № 95224911, № 95141255, № 53227278. В комерційних актах засвідчено, що вага вантажу виявилась меншою, ніж було вказано в накладній, а ознаки втрати вантажу під час перевезення не виявлені.
Отже, має місце факт невідповідності маси вантажу, зазначеної в накладній та встановленої при контрольному зважуванні і відображеної у комерційних актах.
Вище зазначалось, що пунктом 5.5 Правил оформлення перевізних документів передбачено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.
Підсумовуючи викладене, саме на відправника покладається обов'язок заповнення комплекту перевізних документів, а також надається можливість до укладання договору перевезення перевірити внесені до перевізного документу відомості і при необхідності скласти новий документ. Відповідальність за неправильне оформлення залізничної накладної несе вантажовідправник. При цьому, підставою для покладення на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відповідних відомостей є акт загальної форми або комерційний акт, складений у випадках, передбачених статтею 129 Статуту.
Дослідивши розрахунок заявленого до стягнення штрафу за неправильно зазначену у накладній № 36159085 масу вантажу, здійснений позивачем у позовній заяві (28 473 грн (провізна плата за 1 вагон відповідно до накладної) х 3 (кількість вагонів) х 5 = 427 095 грн), колегія суддів дійшла до висновку, що він є таким, що виконаний у відповідності до норм чинного законодавства та обставин справи, є обґрунтованим і арифметично вірним.
Отже, позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача штраф у зв'язку із порушенням Статуту залізниць України та Правил оформлення перевізних документів у вигляді невірно зазначеної маси(ваги) вантажу у накладній № 36159085.
Крім того, як правильно зазначено судом першої інстанції, наявність/відсутність документів на підтвердження повноважень осіб, які підписали комерційні акти не входить до предмету доказування у даному спорі. Підтвердженням вчиненого відповідачем порушення є комерційний акт відповідно до статті 129 Статуту залізниць України. Порушення, яке вчинив відповідач, прямо передбачене Статутом залізниць України, що також спростовує доводи апелянта про відсутність його вини у зв'язку з невідповідністю фактичної маси вантажу відомостям, які зазначені відповідачем у залізничні накладній.
Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити розмір штрафу до 4 270,95 грн (1% від заявленої суми).
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов й на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній, а залізниці надане право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Зазначена норма встановлює чіткі вимоги до відправника щодо оформлення вантажу та покликана забезпечити дисциплінованість учасників господарських відносин та визначає критерії обґрунтованості в подальшому будь-яких претензій залізниці до учасників господарських відносин (відправника та одержувача).
Тому недотримання вимог, визначених Статутом залізниць України, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена статями 118, 122 Статуту. При цьому, зазначений штраф стягується з вантажовідправника за сам факт порушення. Сума штрафу не пов'язана зі збитками залізниці та їх наслідками, а розмір штрафу прямо встановлений статтею 118 Статуту.
За вказаних обставин, відповідач не навів належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що всі інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Отже, колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку довів належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Зернова Логістика» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/12583/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Зернова Логістика» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/12583/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/12583/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/12583/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 31.03.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.О. Хрипун