Справа № 620/2234/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ
31 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, та видачі відповідного посвідчення згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги позивача.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
Відповідно до копії акту про нещасний випадок, що стався з військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби від 29.03.2023 № 27-23, позивач отримав травму пов'язану з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до вимог частини четвертої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с. 21-23).
Так, у вказаному акті зазначено, зокрема, що 02.03.2023 ОСОБА_1 перебував на околицях населеного пункту Ільмівка, з метою облаштування позицій почали розгрузку транспортного засобу марки «ГАЗ - 3307», який був завантажений кругляком деревини. Молодшим сержантом ОСОБА_1 було розрублено дріт, яким перев'язувалися колоди, деревина хаотично покотилася вниз і одна колода вдарила по правій нозі ОСОБА_1 , після чого він впав на землю та повідомив про сильний біль у правій нозі. У подальшому ОСОБА_1 було доставлено в Городнянську міську лікарню.
За результатами проходження позивачем військово-лікарської комісії було складено довідку від 18.08.2023 № 3020 та встановлено ступінь придатності до військової служби, а саме «обмежено придатний до військової служби» (а.с. 20).
Відповідно до копії акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 07.12.2023 № 471271 позивачу була встановлена III група інвалідності строком до 01.01.2025. Травма, ТАК, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 18).
Згідно копії довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 07.12.2023 № 073623, позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 30 відсотків (а.с. 19).
Як вбачається з копії листа Управління соціального захисту населення Чернігівської районної державної адміністрації від 17.01.2024 № 06/269, відповідачем за наслідками розгляду звернення позивача було відмовлено позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551).
Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Порядок № 302).
Пунктом 2 Положення № 302 визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Абзацом третім пункту 3 Положення № 302 встановлено, що особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни».
За змістом абзацу другого пункту 7 Положення № 302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого», «Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України» видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі - місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики), за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.
«Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності (абзац перший пункту 10 Положення № 302).
З аналізу викладених норм вбачається, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому для видачі посвідчення передує встановлення, чи має особа право на статус ветерана війни.
В силу вимог статті 4 Закону № 3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
У відповідності до частини першої, пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Отже, віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону № 3551 безпосередньо пов'язане з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 Закону № 3551, згідно з частиною першою якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Крім того, статус особи з інвалідністю певної групи та статус інваліда війни є принципово різними правовими категоріями, а отримання травми під час проходження військової служби автоматично не свідчить про наявність у особи статусу осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Таким чином, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. У цьому контексті положення статті 7 Закону № 3551 необхідно тлумачити таким чином, що підставою для визнання особи особою з інвалідністю внаслідок війни, у тому числі отриманої під час виконання інших обов'язків військової служби, є факт участі особи у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
За встановленими обставинами, інвалідність позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, але одержана під час розгрузки транспортного засобу марки «ГАЗ - 3307», який був завантажений кругляком деревини.
Суд зазначає, що встановлення медико-соціальною експертною комісією третьої групи інвалідності з формулюванням «травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби» не є безпосередньо підставою для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки такий статус може бути визначений тільки у відповідності до вимог та з підстав, визначених Законом № 3551.
Враховуючи, що травма, яку отримав позивач під час проходження військової служби та внаслідок якої встановлено інвалідність третьої групи, не пов'язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для надання статуту особи з інвалідністю внаслідок війни позивачу та як наслідок видачі позивачу посвідчення на підтвердження такого статусу.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя О.В.Епель
суддя В.В.Файдюк