31 березня 2025 р.Справа № 953/1351/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Кіндер В.А., вул. Блюхера, 7б, м. Харків, Харківська, 61168, по справі № 953/1351/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), у якому просив скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення № 20029 від 11.12.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП), а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Київський районний суд м. Харкова рішенням від 27 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Скасував постанову в справі про адміністративне правопорушення № 20029 від 11.12.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-3 КУпАП України, а справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності надіслав на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 302 грн 80 коп за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У решті позовних вимог відмовив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити у цій частині постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликався на поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання. Також звернув увагу на порядок збирання доказів.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу приписів ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені, відповідно до ст. 268 КАС України.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені такі обставини, які не оспорено сторонами.
11.12.2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майор ОСОБА_2 виніс постанову №20029 про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210-3 КУпАП.
Зі змісту цієї постанови вбачається, що 11.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_4 видав ОСОБА_1 направлення від 04.12.2024 №1098 на проходження медичного огляду у зв'язку із тим, що відповідно до наявних даних позивач останній медичний огляд проходив більше ніж 10 років.
ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду, а тому своїми діями порушив вимоги абз. 5 п. 1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних, викладених у додатку 1 до порядку організації та ведення військового обліку призовників та військовозобов'язаних, абз. 8 ч. 3, абз. 3, 5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
При винесені постанови посадовою особою встановлено обставину, що пом'якшує відповідальність позивача, а саме щире розкаяння правопорушника.
Отже, спірні правовідносини виникли у зв'язку із відмовою позивача від проходження медичного огляду на підставі направлення від 04.12.2024 №1098.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова не містить зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення. Також вказав при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадова особа не встановила належним чином чи є обставини, що пом'якшують відповідальність.
При цьому, суд першої інстанції, скасувавши спірну постанову, надіслав справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Колегія суддів наголошує, що в силу приписів ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апелянта стосуються поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання. Також звернув увагу на порядок збирання доказів.
Проте, суд першої інстанції, керуючись наданими йому ч. 3 ст. 286 КАС України повноваженням вирішив скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Дослідивши зміст апеляційної скарги колегія суддів встановила, що вона не містить жодних доводів про невідповідність висновку суду першої інстанції про необхідність надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (а не закрити справу, як просив позивач) приписам норм матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
З цього приводу, колегія суддів зауважує, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин).
Вихід за межі вимог апеляційної скарги обмежений імперативними вимогами процесуального законодавства, а саме, у ч. 3 ст. 317 КАС України наведений вичерпний перелік підстав, які є обов'язковими для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.
Проте, в ході судового розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції не встановлено жодних обставин, які, відповідно до ч. 3 ст. 317 КАС України, свідчили б про наявність підстав скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів зауважує, що принцип диспозитивності передбачає розгляд справи судом апеляційної інстанції в межах вимог апеляційної скарги і її підстав, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі вимог апеляційної скарги процесуальний закон допускає як виняток та такий вихід чітко регламентований приписами ч. 3 ст. 317 КАС України.
З огляду на те, що апелянтом не наведено жодних доводів необґрунтованості висновку суду першої інстанції, який слугував підставою для відмови у задоволені позову, колегія суддів не вбачає правових підстав для надання оцінки рішенню суду першої інстанції у цій частині, оскільки такі дії суду апеляційної інстанції невідворотно призведуть до порушення принципу диспозитивності, а також суперечитимуть завданню адміністративного судочинства, визначеному у ч. 1 ст. 2 КАС України, та принципу верховенства права, закріпленому у ч. 1 ст. 6 КАС України.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, оскільки остання не містить жодних доводів незгоди з висновками суду першої інстанції, який слугував підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 2, 6, 242, 243, 286, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2025 року по справі № 953/1351/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін